Рішення № 21990520, 29.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.12 Справа№ 5015/12/12

Господарський суд Львівської області в складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Олійник Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра», смт.Чабани Києво-Святошинського району Київської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя», с.Сасів Золочівського району Львівської області

про зобов»язання повернути техніку з незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 13.09.2011р.);

від відповідача:не з»явився.

Права та обов”язки сторін передбачені ст.ст.20,22 ГПК України представнику позивача роз”яснено, заяви про відвід судді та клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»про зобов»язання повернути з незаконного володіння сільськогосподарську техніку, а саме зернову сівалку Pronto 8 DC PPF серійний номер 23881260 та судові витрати.

Ухвалою суду від 04.01.2012р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 18.01.2012р. Розгляд справи відкладався з підстав викладених в ухвалах суду від 18.01.2012р., 01.02.2012р., 15.02.2012р.

15.02.2012р. через канцелярію господарського суду Львівської області поступило клопотання позивача № 02/07 від 10.02.2012р. про призначення оціночної судової експертизи спірного майна, яке судом розглянуто та вирішено вімовити в його задоволенні, оскільки предметом позову в даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, а не стягнення вартості поставленого товару, а відтак визначення ринкової вартості техніки з врахуванням її експлуатації відповідачем не вплине на результат вирішення спору по суті, оскільки позивачем не заявлялась позовна вимога про стягнення грошових коштів.

Представник позивача в судовому засіданні 29.02.2012р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов в цій частині задоволити.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі у Львівському апеляційному господарському суді.

Оцінюючи подане відповідачем клопотання, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст.77 ГПК України, є обовязком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

18.01.2012р. відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 1165/12 від 18.01.2012р.), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав викладених в даному відзиві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши представника позивача, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс Астра»(по договору - продавець, далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»(по договору - покупець, далі по тексту - відповідач) було укладено договір купівлі - продажу №100-09 СТ від 30.07.2009 року (надалі за текстом - основний договір).

Відповідно до п.1.1. основного договору позивач зобов'язався продати, а відповідач прийняти та оплатити на умовах відстрочки сплати вартості сільськогосподарську техніку, а саме зернову сівалку Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260 (надалі за текстом - товар), вартістю 1 475 790,00 гривен.

Згідно п. 4.1. основного договору продавець проводить поставку та передачу техніки на умовах «Франко-склад»покупця за адресою: Україна, 80713, Львівська область, Золочівський район, м.Сасів, вул.Шкільна, 10 в строки, визначені в специфікації до цього договору, але тільки після здійснення покупцем всієї суми першого платежу у відповідності з цим договором, укладення договору застави, згідно додатку №2 до даного договору та здійснення покупцем страхування техніки, відповідно до додатку № 2 до цього договору, а також за умови наявності в технічному паспорті на техніку (при його наявності) відмітки про обтяження техніки на користь продавця.

Передача техніки підтверджується видатковою накладною №ПВ-35343 від 01.09.2009р. та актом приймання - передачі техніки від 01.09.2009р. підписаними та скріпленими печатками представників обох із сторін основного договору.

Позивач на умовах основного договору передав товар, а відповідач в свою чергу товар отримав, однак повного розрахунку за товар відповідач в строки, які визначені у специфікації, що є доповненням до основного договору не здійснив.

Відповідачем була здійснена часткова оплата за отриманий товар, а саме 12.08.2009р. - попередній платіж (завдаток) на суму 377 022,00 грн.; наступні платежі мали бути здійснені відповідачем 20.09.2009р., 20.10.2009р., 01.12.2009р., однак прострочивши ці строки відповідач лише 12.01.2010р. здійснив платіж на суму 50 000,00 грн.

Відповідно ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічні вимоги містяться й у ст.526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України позивач 18.11.2009р. надіслав вимогу про сплату заборгованості № 11/477, якою просив погасити існуючу заборгованість. Відповідь на вимогу позивача про сплату заборгованості відповідач не надав. Також, між позивачем та відповідачем була проведена звірка взаєморозрахунків та підписаний і скріплений печатками представниками з обох сторін акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.08.2009р.-29.04.2010р., відповідно до якого за відповідачем рахувався борг в сумі 1 048 768, 00 грн.

04.03.2010р. за вих. № 03/119 позивач надіслав відповідачу повідомлення про розірвання основного договору з підстав прострочення розрахунку відповідача за отриманий товар згідно графіка здійснення платежів визначених у специфікації основного договору та вимогу про повернення техніки позивачу. Цю вимогу відповідачем було проігноровано та жодної відповіді не було надано.

Однак, враховуючи те що відповідач надіслав письмове звернення від 02.03.2010р. з проханням відтермінувати розрахунок згідно основного договору до 01.07.2010р., на підставі взаємної домовленості 05.05.2010р. між сторонами був укладений договір про погашення боргу до основного договору (надалі за текстом - договір про погашення боргу).

Відповідно до п.1 договору про погашення боргу сторони домовились про оплату відповідачем заборгованості в сумі 102 600,00 євро, що еквівалентно 1 048 768,00 грн. у строк до 31.10.2010р., при цьому не менше 50% від суми 102 600, 00 євро, тобто 51 300,00 євро, що еквівалентно 524 384,00 гривень відповідач повинен був сплатити до 15.08.2010р., іншу половину - до 31.10.2010р., при цьому додатково відповідач зобов'язався суму в розмірі 150 000,00 грн. - 200 000,00 грн. сплатити до 25.05.2010р.

Також, п. 3 договору про погашення боргу від 05.05.2010р. було визначено, що у разі прострочення відповідачем строків здійснення платежів понад 2 банківські дні, від строків, вказаних в п.п.1, 2 договору про погашення боргу від 05.05.2010р., сторони дійшли згоди, що в такому випадку основний договір вважається розірваним з 3-го дня після прострочення платежу, а відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 20 % від суми прострочення платежу та повернути техніку, протягом 2-х днів з моменту розірвання основного договору.

Однак, всупереч умов договору про погашення боргу від 05.05.2010р. відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, повного розрахунку за товар не здійснив, товар позивачу не повернув.

01.09.2010р. позивачем направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути Техніку, одержану за основним договором, та сплатити штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.09.2010р., 03.02.2011р. та 22.06.2011р. відповідач звертався до позивача з листами про готовність повернути товар позивачу та вимогою повернути кошти в сумі 577 022,00 грн., сплачених відповідачем в якості часткової оплати вартості купленої техніки, що не передбачено умовами договору про погашення боргу від 05.05.2010р. та може бути предметом іншого позовного провадження.

26.10.2011 року за вих. № 10/608 позивач направив відповідачу телеграму про повернення техніки, в якій було визначено місце, дата та час здійснення повернення товару. Однак, відповідач відмовився здійснити повернення товару позивачу, про що 01.11.2011 року представником позивача та свідками був складений Акт про відмову передачі зернової сівалки Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260.

Отже, станом на день звернення позивача з позовною заявою товар знаходиться в незаконному володінні відповідача.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Частинами 1, 2 ст.124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається, та юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. У цьому як раз полягає суть принципу диспозитивності господарського процесу. Основним проявом дії принципу диспозитивності у процесуальному законодавстві, одним із аспектів якого є положення про те, що кожна особа повинна дбати про своє право, і ніхто не зобов'язаний дбати про права інших, якщо останнє не є обов'язком в силу закону чи договору.

Відповідно до ч. 1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння, користування та розпорядження майном, відповідно до вимог статті 317 ЦК України, належить власникові майна, а право володіння згідно ст. 398 ЦК України, виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також з інших підстав, установлених законом.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За умовами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією нормою визначено перелік способів судового захисту.

Виходячи із змісту ст.16 та ст. 387 ЦК України одним із способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, з яким має право звернутись як власник майна, так і особа, яка має речові права на це майно.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватись належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

При цьому, позивачем за віндикаційним позовом має бути неволодіючий власник, а відповідачем - незаконний володілець майна власника.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.

На підтвердження наявності у позивача субєктивного права на витребуване майно останній повинен надати суду відповідні докази.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у захисті права власності позивача шляхом примусового спонукання відповідача до повернення майна у звязку із безпідставним та тривалим його утриманням.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними в контексті викладеного позивачем обґрунтування, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За змістом ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст.1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного субєктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також належності обраного способу судового захисту. Відсутність, або недоведеність будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті згадуваних у позові приписів ст.ст.321, 387 Цивільного кодексу України, предметом доказування для позивача та спростування для відповідача, а, відповідно, і судової оцінки у розглядуваній справі насамперед є факт приналежності спірного майна позивачеві та безпідставне перебування цього майна у володінні відповідача.

Виходячи із встановлених судом обставин, позивач є власником спірного майна і належних доказів припинення означеного права згідно ст. 346 Цивільного кодексу України на користь інших осіб суду не представлено.

Таким чином, позивачем доведений факт наявності захищуваного права власності.

Також, порушення захищуваного права у вигляді перебування спірного майна у фактичному володінні і користуванні відповідача без відповідних підстав підтверджується поясненнями відповідача у відзиві. При цьому, жодних належних правових підстав для такого перебування майна у відповідача з матеріалів справи не вбачається.

Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплені і в ст.321 Цивільного кодексу України.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб»єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., „ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права”. Як встановлено ст. 55 Конституції України, ст. 6 загаданої Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. кожній особі (у тому числі юридичній, оскільки останні відповідно до ч. 1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обовязки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належать лише людині) належить невідємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до ст.400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобовязаний негайно повернути майно особі, яке має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обовязку заінтересована особа має право предявити позов про витребування цього майна.

Згідно зі ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Частиною 1 ст.1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Умовами основного договору, зокрема п.5.2.1. передбачено, що право власності на техніку переходить до покупця після проведення повного розрахунку за техніку.

Наданими до справи позивачем доказами документально підтверджено право власності на зернову сівалку Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260 та законність вимоги до відповідача щодо витребування майна.

Як вбачається із матеріалів справи, на неодноразові звернення позивача в адресу відповідача про повернення зернової сівалки Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260, відповідач необґрунтовано ухиляється від повернення майна в натурі, тобто, без належних правових підстав утримує у себе зернову сівалку Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260, які є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра».

Доводи, викладені відповідачем в обґрунтування своїх заперечень на позов не підтверджені належними та допустимими засобами доказування та не спростовують доводи позивача, наведені в обґрунтування перебування спірного майна у товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»та законності підстав його повернення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати слід покласти на відповідача згідно умов ст.49 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 41, 55, 124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 316, 319, 321, 328, 400, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст.43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115,116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю, з врахуванням клопотання про уточнення позовних вимог.

2. Зобов»язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»(80713, Львівська область, Золочівський район, с.Сасів, вул.Шкільна, 10 код ЄДРПОУ 30947615) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра»(08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт.Чабани, вул.Машинобудівників, 5-а, код ЄДРПОУ 30050930) з незаконного володіння зернову сівалку Ргоntо 8 DC РРF, серійний номер 23881260.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»(80713, Львівська область, Золочівський район, с.Сасів, вул.Шкільна, 10 код ЄДРПОУ 30947615 р/р 2600801000576 в АТ «ОКСІ Банк»МФО 325990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівельний альянс «Астра»(08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт.Чабани, вул.Машинобудівників, 5-а, код ЄДРПОУ 30050930, р/р 26000001030247 в Київській філії АТ «Місто Банк»МФО 380593) 29515,80 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Сухович Ю.О.

Повний текст рішення

виготовлено 05.03.2012р.