Постанова № 219893, 26.10.2006, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2006 р. Справа №35/250-05

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., суддів Такмакова Ю.В., Плужник О.В.

при секретарі –Казакової О.В.

за участю представників сторін:

стягувача – Рендак С.А.

боржника –Купчанко М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", м. Харків на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.09.06 за заявою ЗАТ Комерційний банк "Кредит-Дніпро" про зміну способу виконання рішення по справі № 35/250-05

за позовом - ЗАТ Комерційний банк "Кредит-Дніпро", м. Дніпропетровськ

3-я особа - Корпорація "НПІГ "Інтерпайп", м. Дніпропетровськ

до ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", м. Харків

про стягнення 29 596 429,94 грн.

встановила:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.09.2006 р. по справі №35/250-05 (головуючий суддя Швед Е.Ю., судді Светлічний Ю.В., Інте Т.В.) задоволена заяву стягувача про заміну способу виконання судового рішення.

Змінено спосіб виконання рішення по справі № 35/250-05 про стягнення заборгованості з ВАТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе", 61007, м.Харків, пр-т Московський,275 (код 05750295) на загальну суму 28584833,45 грн., 25500,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу шляхом звернення стягнення на заставлене майно, відповідно до переліку

-до договору застави № 090304-3 від 09.03.04 р. - обладнання цеху топливної апаратури, обладнання механозборочного виробництва гусенічних тракторів, обладнання ремонтно-будівельного цеху;

-до договору застави № 290904-3 від 29.09.04 р. –частина обладнання механосборочного виробництва гусеничних тракторів, обладнання ремонтно-будівельного управління, обладнання механозборочного виробництва малих серій.

Боржник вважає ухвалу місцевого господарського суду необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню з наступних обставин.

Як зазначає боржник, він є акціонерним товариством, частка держави в статутному фонді якого складає 27,6166 %.

Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено наступне:

"Стаття 1. Встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Стаття 2. Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами;..."

В Інформаційному листі ВГС України від 18.05.2006 N 01-8/1114 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" суд зауважив, що "... 5. для з'ясування питання про те, чи підпадає конкретне підприємство під ознаки статті 1 Закону господарським судам слід виходити з відповідних даних їх установчих документів, а стосовно відкритих акціонерних товариств - з даних реєстру власників іменних цінних паперів, ведення якого здійснюється відповідно до вимог ст.9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"

Розмір частки держави у статутному фонді відповідача доводиться даними з реєстру, наданими незалежним реєстратором вих.№37200 від 15.08.2006р., копію якої додано до матеріалів справи.

Згідно п.6. вказаного інформаційного листа, відповідно до частини першої статті 2 Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. (ч.І). До інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями). (ч.З).

Обладнання, яке було передано за договорами застави позивачу, відноситься до необоротних активів, про що свідчать довідка ВАТ "ХТЗ", баланси (копії додано).

Таким чином, як вважає боржник, майно, на яке позивач просив звернути стягнення, підпадає під визначення майна, викладеного в ст.2 Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", відповідач відноситься до підприємств, вказаних в ст.1 названого закону, отже на примусове стягнення майна за договорами застави №090304-3 від 09.03.2004р. та №290904-3 від 29.09.2004р. поширюється мораторій на примусову реалізацію майна.

Щодо звернення стягнення на майно в порядку ст.121 ГПК України, Вищий господарський суд України в зазначеному Інформаційному листі зауважив, що згідно зі статтею 2 Закону мораторій поширюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Отже, мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у ст.1 Закону, за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів (ч.І п.7). Вирішуючи, згідно зі ст.121 ГПК України, питання про зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, господарським судам слід мати на увазі, що результатом такої зміни не може бути стягнення на майно, зазначене у ст.2 Закону. Отже, у відповідній ухвалі слід зазначати, що звернення стягнення на зазначене майно забороняється до закінчення дії мораторію.(ч.З п.7)

Як зазначає боржник, проти нього порушено провадження у справі про банкрутство і, виконавче провадження зупинено на підставі п.8 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження".

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на усі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство. Мораторій, зокрема, зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно. Аналогічну позицію викладено у п.2.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/307 від 19.03.2002р. "Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Щодо колізії норм, яка існує між різними нормами чинного законодавства, що регулює правове положення кредиторів, вимоги яких забезпечено заставою, по відношенню до боржників, стосовно яких порушено провадження у справі про банкрутство, Президія Вищого господарського суду України в Рекомендаціях від 04.06.2004р. №04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зауважила, що до внесення відповідних змін стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", і Законом "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватися, оскільки встановлений у законі "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів) Отже, у даному випадку, незалежно від того, чи виконавче провадження відкрито в рамках звернення грошові кошти боржника, чи в рамках звернення стягнення на заставлене майно, воно має бути зупинено на підставі п.8 ст.34 Закону України "Провиконавче провадження". Заміна способу виконання ніяким чином не може вплинути на права позивача щодо примусового стягнення заборгованості тим чи іншим шляхом в рамках названого виконавчого провадження. Навіть після зміни способу виконання держвиконавець не буде мати правових підстав для виконання рішення суду по справі №35/250-05 від 22.09.2005р, всупереч заявленого позивачем та встановленого судом.

Боржник вважає, що судом не було враховано приписи закону та зазначені зауваження відповідача, таким чином, внаслідок порушення ст.121 ГПК України, було винесено незаконну ухвалу, що є підставою для її скасування судом апеляційної інстанції на підставі ст.104 ГПК України.

Стягувач вважає ухвалу місцевого господарського суду законною та обґрунтованою і просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення (ухвали) є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом, рішенням суду по справі № 35/250-05 позовні вимоги ЗАТ АК "Кредит-Дніпро" до ВАТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе" задоволене повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з врахуванням індексу інфляції та 3% річних за договором про надання кредитної лінії на загальну суму 28584833,45 грн., та судові витрати. На примусове виконання судового рішення видано наказ, який пред’явлено стягувачем до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі якого 17.01.06 р. відкрито виконавче провадження, про що винесено відповідну постанову.

09.02.06 р. постановою № 105/4-06 Державною виконавчою службою відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України виконавче провадження зупинено в зв’язку з порушенням господарським судом Харківської області справи № Б-39/41-05 про банкрутство ВАТ "Харківський тракторний завод Ім.С.Орджонікідзе".

Стягувач, відповідно до укладеного договору про надання кредитної лінії № 190903-Л від 19.09.03 р. надав фінансові кошти боржнику. З метою забезпечення виконання зобов’язань за наведеним договором ЗАТ АК "Кредит-Дніпро" (стягувач) та ВАТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе" (боржник) уклали та нотаріально засвідчили договір застави № 090304-3 від 09.03.04 р. та договір застави № 290904-3 від 29.09.04 р.

Відповідно до умов договору застави № 090304-3 від 09.03.04 р. заставодавець (боржник) надав в заставу обладнання цеху паливної апаратури, обладнання механозборочного виробництва гусенічних тракторів, обладнання ремонтно-будівельного цеху. Відповідно до умов договору застави № 290904-3 від 29.09.04 р. заставодавець (боржник) надав в заставу частину обладнання механозборочного виробництва гусенічних тракторів, обладнання ремонтно-будівельного управління, обладнання механозборочного виробництва малих серій.

Як обґрунтовано зазначає стагувач порядок звернення стягнення на заставлене майно встановлений спеціальними законодавчими актами, а саме Законом України „Про заставу”, Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в разі звернення стягнення на заставлене майно боржника у відношенні котрого порушено справу з банкрутства. Стаття 3 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" передбачає у місячний термін подати в установленому порядку законопроект про внесення змін до законів України "Про виконавче провадження", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якому передбачити вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств.

Відповідно до п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (із змінами та доповненнями) введений мораторій на задоволення вимог кредиторів одночасно з порушенням провадження по справі про банкрутство. В термін дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п.2 ст.26 вищенаведеного Закону, майно боржника, яке є предметом застави, включається у склад ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Як передбачає ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" (із змінами та доповненнями), допускається звернення стягнення на заставлене майно по виконавчим документам для задоволення вимог стягувача. Окрім того, зазначена стаття та п.6.2 Інструкції про проведення виконавчих дій передбачають, що в разі порушення судом справи про банкрутство боржника, виконавче провадження зупиняється, окрім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

Згідно ст. ст. 20 –21, 56 Закону України „Про заставу” заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.

До третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. ( Частина шоста статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94, в редакції Закону N 583/97-ВР від 21.10.97, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-ІУ ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. ( Частина сьома статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами N 287/94-ВР від 14.12.94, N 496/95-ВР від 22.12.95, N 2056-ІІІ ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 762-ІУ ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

У випадках, коли після укладення договору застави законодавством встановлено правила, які погіршують становище заставодавця та (або) заставодержателя, умови договору зберігають силу на весь строк його дії.

З огляду на вищевказане, висновки, викладені в ухвалі господарського суду Харківської області відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для її скасування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись, Законом України „Про заставу”, Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст.ст. 121, 104,106 ГПК України, судова колегія, -

постановила:

Ухвалу господарського суду Харківської області від 01.09.2006 року по справі №35/250 -06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Такмаков Ю.В.

Плужник О.В.