Рішення № 21989267, 01.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-21/135-201201.03.12 За позовом Закритого акціонерного товариства «Маслозавод «Прилуки» до 1) Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Житомир»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ризик менеджмент груп»

про визнання недійсним договору

Суддя Шевченко Е.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник (дов. б/н від 20.09.2011р.)

Від відповідача 1: ОСОБА_2 представник (дов. №09-32/87 від 11.03.2010р.)

Від відповідача 2: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Маслозавод «Прилуки»(далі по тексту позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ ПРомінвестбанк в м. Житомир»(далі по тексту відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ризик менеджмент групп»(далі по тексту відповідач 2) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №39/30-150310 від 15.03.2010р., укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний Договір є фіктивним і укладеним без мети його фактичного виконання; волевиявлення осіб, що його укладали, не було спрямоване на настання реальних наслідків; самого настання будь-яких наслідків від укладення данного Договору сторони не мали. Позивач посилається на ст.ст. 203, 234 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 надав суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог як таких, що є безпідставними, необгрунтованими та надуманими, вказуючи на те, що оспорюваний Договір не суперечить чинному законодавству.

Відповідач 2 вважає, що провадження у справі має бути припиненим на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмета спору, так як сторони оспорюваного Договору припинили його дію, про що 02.11.2011р. уклали відповідний договір про припинення дії Договору відступлення права вимоги.

07.11.2011р. Господарським судом Житомирської області порушено провадження у справі №18/5007/143/11.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.12.2011р. розгляд справи було відкладено у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача 2 та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.12.2011р. направлено матеріали справи №18/5007/143/11 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2012р. судя Шевченко Е.О. прийняв позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Маслозавод «Прилуки»до розгляду та призначив розгляд справи на 16.02.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2012р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України в межах строку, встановленого чиним законодавством України, з огляду на неявку в судове засідання представника позивача та представника відповідача 2.

Справа слухалась з оголошеному в судовому засіданні 27.02.2012р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»та Закритим акціонерним товариством «Маслозавод «Прилуки»був укладений Кредитним договір №30 від 15.04.2008р., за умовами якого відповідач 1 зобовязався надати позивачеві кредит в сумі 13500000,00 грн. за умови наявності власних вільних кредитних ресурсів, а позивач зобовязався повернути кредит та сплатити проценти і комісійні винагороди, встановлені цим Договором.

Пунктом 2.2. Кредитного договору сторони встановили, що кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 25.03.2011р.

Пізніше позивач та відповідач 1 уклали Договір про внесення змін №1 від 31.07.2008р. до Кредитного договору та Договір про внесення змін №2 від 27.11.2008р. до Кредитного договору.

15 березня 2010р. відповідач 1 та відповідач 2 уклали Договір відступлення права вимоги №39/30-15310. Відповідно до предмету Договору відступлення права вимоги відповідач 1, як первісний кредитор, передає (продає) відповідачеві 2, як новому кредитору, належне відповідачеві 1 право вимоги за Кредитним договором №30від 15.04.2008р. разом із договорами про внесення змін до Кредитного договору: Договір про внесення змін №1 від 31.07.2008р. та Договір про внесення змін №2 від 27.11.2008р.

Позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі ст.ст. 203, 234 Цивільного кодексу України як такий, що має фіктивний характер, укладений без мети його фактичного виконання, не був спрямований на настання реальних наслідків.

При цьому судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, іншою особою якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Так, Кредитний договір було вчинено у письмовій формі, в такій ж формі укладено і сам Договір відступлення.

Як встановлено статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Презумпція правомочності правочину закріплена в статті 204 ЦК України, в якій передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З наведених норм закону вбачається, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити бдь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Законодавство називає такі правочини фіктивними. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторонни вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним визнається будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Таким чином, особа, яка звертаєтсья з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити наслідки.

Відповідно до Узагальнень Верховного Суду України “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24.11.2008р. встановлено, що необхідно враховувати, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9“Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін, судам необхідно врахувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Слід також зазначити, що оспорюваний Договір був укладений з відкладальною умовою.

Так, в пункті 2.1.1. цього Договору встановлений обовязок відповідача 2, як нового кредитора, переказати відповідачеві 1, як первісному кредитору, відшкодування за відступлення права вимоги за Кредитним договором в строк до 01.05.2011р.

Згідно з п. 8 ст.1 спірного Договору відступлення прав вимоги за договорами забезпечення здійснюється шляхом укладення окремих договорів відступлення прва вимоиг протягом трьох робочих днів з моменту зарахування у повному обсязі суми відшкодування за відступлення права вимоги за Кредитинм договором. Тільки після цієї події до відповідача 2, як нового кредитора, переходять в повному обсзяі всі права за договорами забезпечення та договором поруки.

Дане спростовує доводи позивача про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Частиною 1 статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно, до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як слідує з матеріалів справи, позивач не надав жодного доказу укладення спорюваного правочину з фіктивною метою та не довів суду, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.

Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає стягненню відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

Суддя Е.О. Шевченко