Рішення № 21988889, 06.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/42506.03.12 За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України

в інтересах держави в особі

1) Міністерства оборони України

2) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони

України

До 1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління

капітального будівництва та інвестицій"

2) Акціонерного товариства холдингова компанія "Київміськбуд"

про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача1) ОСОБА_1 (дов. №220/723/д від 16.11.2011р.)

2) ОСОБА_1 (дов. №303/25/-2524 від 15.08.2011р.)

Від відповідача1) не зявився

2) ОСОБА_2 (дов. б/н від 07.04.2012р.)

Від прокуратури Лесько Г.Є. (посв. №882 від 09.08.2011р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 06.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі по тексту позивач-1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі по тексту позивач-2) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління капітального будівництва та інвестицій" (далі по тексту відповідач-1) та до Акціонерного товариства холдингова компанія "Київміськбуд" (далі по тексту відповідач-2), у відповідності до якої просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір №5 від 7 вересня 2005 року про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці орієнтовною площею 9,9 га, що розташована за адресою: м. Київ, Соломянський район, пр-т. Відрадний, 42, який укладений між державним підприємством Міністерства оборони України “Управління капітального будівництва та інвестицій” та АТХК “Київміськбуд”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Угода про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) міста Києва №05 від 07.09.2005р. укладена між відповідачем-1 та відповідачем-2 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 70, 84 Земельного кодексу, ст. ст. 1,4 Закону України «Про використання земель оборони», Указу Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей»№240/93 від 01.07.1993р. Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 203, 215, 216, 1133, 1134, ЦК України, ст. ст. 77, 84, 126 ЗК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 9/425, розгляд справи призначено на 26.01.2012 року.

В судовому засіданні 26.01.12 року представником відповідача-2 подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечено у повному обсязі, а також відповідач-2 у випадку задоволення позовних вимог просив застосувати реституційні наслідки недійсності правочину, зокрема, повернути відповідачеві-2 витрачені у рамках виконання договору кошти у розмірі 80177,28 грн.

Представник позивачів заявлені прокуратурою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, подав додаткові документи по справі, відповідно до яких спірна земельна ділянка призначалася для будівництва житла для військовослужбовців.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 року розгляд справи відкладено на 16.02.2012 року, у звязку з неявкою відповідача-1 в судове засідання, невиконанням сторонами вимог ухвали суду, необхідністю надання представниками сторін додаткових матеріалів та пояснень по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року розгляд справи відкладено на 28.02.2012 року, у звязку з неявкою відповідача-1 в судове засідання, необхідністю надання представниками сторін додаткових матеріалів та пояснень по справі, клопотанням про відкладення розгляду справи. За заявою представника прокуратури продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів в порядку ст. 69 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2012 року розгляд справи відкладено на 06.03.2012 року, у звязку з неявкою відповідача-1 в судове засідання, невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

В судове засідання 06.03.2012 року відповідач-1 не зявився.

Представником позивача-2 надано додаткові матеріали, усні та письмові пояснення по справі, підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником прокуратури надано усні пояснення по справі, підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача-2 надано усні пояснення по справі, заперечено проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2005 року між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій»(далі по тексту Відповідач-1; Сторона 1 за Угодою) та Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд»(далі по тексту Відповідач-2; Сторона 2 за Угодою) укладено Угоду №05 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) міста Києва (далі по тексту - Угода).

В п. 1.1. Угоди, надано визначення терміну «Ділянка»- частина земної поверхні з установленими межами та визначеними щодо неї правилами орієнтовною площею 9,9 га, яка розташована по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) у Соломянському районі м. Києва, схема якої наведена у додатку №3 до цієї Угоди і яка підлягає відведенню для будівництва Стороні 1 рішенням Київської міської ради.

У відповідності до умов Угоди (п. 2.1), предметом цієї Угоди є дольова (пайова) участь Сторін у будівництві Обєкту на земельній ділянці орієнтовною площею 9,9 га, яка розташована по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) у Соломянському районі м. Києва.

Сторони доручають Стороні 1 виступати в якості замовника будівництва Об'єкту, а Стороні 2 - Генерального підрядчиком (п. 2.2. Угоди).

Згідно п. 2.3. Угоди, з метою реалізації будівництва Обєкту, Сторони приймають дольову (пайову) участь у будівництві Обєкту шляхом внесення наступних паїв:

Сторона 2 приймає пайову участь у вигляді робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних активів та грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою (п. 2.3.1. Угоди).

Сторона 1 приймає пайову участь у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї Ділянки під будівництво Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою (п. 2.3.2. Угоди).

З метою оплати робіт з будівництва Об'єкту та пов'язаних з таким будівництвом робіт (послуг) Сторона 2 доручає Стороні 1 від власного імені та за рахунок грошових коштів Сторони 2 укладати відповідні договори, угоди та здійснювати інші дії, необхідні для організації будівництва Об'єкту. Право власності на грошові кошти Сторони 2 до Сторони 1 не переходить (п. 2.4. Угоди).

Для можливості виконання підготовчо-організаційного етапу здійснення будівництва та взаєморозрахунків між Сторонами, на період до затвердження проектної документації стадії "Проект" за основу приймаються попередні "Основні дані та показники" будівництва Об'єкту відповідно до Додатку №1 до цієї Угоди (п. 2.5.Угоди).

У відповідності до п. 2.6. Угоди, орієнтовна вартість Об'єкту (ціна Угоди) визначається в Додатку №2 до цієї Угоди. Вартість Об'єкту підлягає уточненню шляхом укладання Додаткової угоди після узгодження Сторонами та затвердження Стороною 1 проектно-кошторисної документації.

Пунктом 3.2. Угоди передбачено, що частки Сторін та порядок розподілу загальної площі Об'єкту узгоджується Сторонами в такому розмірі:

Стороні 1 - 25 % загальної площі Об'єкту;

Стороні 2-75 % загальної площі Об'єкту.

Майнові права на об'єкти пайової участі, кількісні вартісні та якісні показники Часток Сторін, а також відсоткове співвідношення Часток Сторін в загальній житловій площі Об'єкту, наведених у п. 3.2. цієї Угоди, будуть детально уточнені та зафіксовані Додатковою угодою після затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації на будівництво Об'єкту (п. 3.3 Угоди).

До моменту отримання Сторонами Об'єкту у власність Стороні 2 належать всі майнові права на отримання Об'єкту у власність на умовах, визначених Угодою (п. 3.4. Угоди).

Відповідно до п. 4.1 Угоди Сторона 1 зобов'язана від свого імені та за рахунок внесків Сторін виконати функції замовника будівництва Об'єкту, в тому числі, протягом десяти діб після введення Об'єкту в експлуатацію Державною приймальною комісією оформити і передати за актом у власність Стороні 2 належну їй Частку в Об'єкті.

На підставі п. 4.2. Угоди, Сторона 2 зобовязана, в тому числі, прийняти свою Частку Об'єкту згідно з цією Угодою.

У відповідності до п. 8.5. Угоди, Угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами визначених Угодою зобовязань.

Прокуратура, позивач-1 та позивач-2 просять суд визнати вищезазначену Угоду недійсною, у звязку з тим, що вона суперечить вимогам чинного законодавства, з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях наданих в судових засіданнях, заперечено проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з посиланням на те, що зазначена в Угоді земельна ділянка не відноситься до земель оборони, а також заявив про застосування строку позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені у справі позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Виходячи зі змісту укладеної між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Угоди про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова,3) міста Києва №05 від 07.09.2005р., зазначена Угода за своєю правовою природою змішаною, містить в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору.

У відповідності до ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно ч. 1 ст. 1134 ЦК України, внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду (ч. 3 ст. 1134 ЦК України).

Відповідно до умов спірної Угоди, Відповідач-2 приймає пайову участь у вигляді робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних активів та грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою (п. 2.3.1. Угоди), а Відповідач-1 приймає пайову участь у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї Ділянки під будівництво Об'єкту в порядку, передбаченому Угодою (п. 2.3.2. Угоди).

Отже, згідно умов Угоди укладеної між сторонами, передбачено здійснення спільної діяльності на основі об'єднання вкладів учасників, передбачених п. п. 2.3.1., 2.3.2. Угоди, після чого зазначені вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір протирічить нормам Земельного законодавства та порушує норми Закону України "Про використання земель оборони", виходячи з нижченаведеного.

Суд вважає обґрунтованим твердження прокуратури та позивачів про те, що земельна ділянка розташована по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) у Соломянському районі м. Києва, відноситься до земель оборони та на момент укладення Угоди перебувала на обліку Відповідача-2 (Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України), вказана земельна ділянка була територією військового містечку №165, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі»від 17.07.1978 р. №1028/2, а також додатково підтверджується документами, наданими представником позивача, зокрема договором № 13383/з від 24.11.2008 року, укладеному між Міністерством оборони України та відповідачем-1, планом земельної ділянки, що є предметом оскаржуваного договору та листами Міністерства оборони України до Київської міської ради щодо сприяння в оформленні права користування за відповідачем-1, відповідно до яких визначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель, на яких було розміщено військову частину, Міністерство оборони України відмовляється від своїх прав щодо права користування земельною ділянкою на користь відповідача-1.

У відповідності до ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони”, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі оборони ( ч. 3 ст. 84 ЗК України).

Таким чином, вищенаведеними нормами закону встановлено, що землі оборони серед інших категорій земель мають спеціальний статус та призначення для розміщення і постійної дислокації військових частин та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально - економічних функцій обумовлює їх перебування виключно у державній власності. При цьому, чинне законодавство виключає їх передачу у приватну власність.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно п. 4.2. постанови Пленуми Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. N 6, у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Також, у відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Доказів на підтвердження винесення Київською міською радою рішення щодо відведення у користування Відповідачу -1 земельної ділянки, майнові права на яку передавались Відповідачем-1 за спірною Угодою, суду не надано.

Як встановлено судом, що до передачі за Угодою права користування земельною ділянкою, на якій розташоване військове містечко №165 Міністерства оборони України за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 42 (вулиця Качалова, 3) у Солом'янському районі м. Києва, орієнтовною площею 9,9 га, її цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалось, рішення щодо надання права користування Відповідачу-1 земельною ділянкою Київською міською радою не приймалось, а відтак суд вважає, що оспорювана Угода суперечить вищенаведеним вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним. Судом приймається до уваги те, що Відповідач-1 не був власником та землекористувачем даної земельної ділянки на момент укладення Угоди та в порушення вищенаведених положень закону не мав повноважень на передачу даної земельної ділянки в якості пайового внеску за оспорюваною Угодою.

Суд погоджується з твердженням прокуратури та позивачів про те, що земельна ділянка яка розташовано по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) у Солом'янському районі м. Києва, не могла бути Відповідачем-1 як внесок у спільну діяльність, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана угода суперечить вимогам закону, а саме положенням ст. ст. 20, 77, 84, 116, 123 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання недійсною Угоди про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) міста Києва №05 від 07.09.2005 року.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог прокуратура та позивачі посилаються на те, що оскаржувана угода суперечить підпункту 1 пункту І Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, яке затверджено Указом Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” № 240/93 від 01.07.1993 р. (далі - Положення), відповідно до якого погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

Надання інвесторам земельних ділянок, зайнятих під зазначені споруди, здійснюється відповідно до земельного законодавства України. Інвестори - іноземні громадяни в разі передачі їм у власність житла, споруд соціально-побутового та торговельного призначення одержують земельні ділянки, зайняті цими спорудами, у довгострокове користування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Житло, побудоване за рахунок інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у віданні Міністерства оборони України (п. 5 Положення).

В подальшому до Указу внесено зміни (Указ Президента № 136/94 від 05.04.1994 р.), п. 3 доповнено ч. 4, згідно якої дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає про те, що у відповідності до Перехідних положень Конституції України, Президент України тільки протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-Міністра України укази з економічних питань не врегульованих законами. Оскільки питання укладення договору про пайову участь врегульовано Законом України "Про інвестиційну діяльність", Цивільним кодексом, Господарським кодексом України, указ Президента України від 11.09.2002 року №818, яким продовжено дію Указу Президенту України "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" від 01.07.1993 року №240 суперечить Конституції України, а посилання Прокуратури та Позивачів на зазначений Указ є безпідставним та суперечить вимогам діючого законодавства.

Суд погоджується з твердженням Відповідача-1 щодо незастосування норм вищевказаного Положення до спірних правовідносин, виходячи з наведеного.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Пунктом 3 Перехідних положень визначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Враховуючи те, що на момент продовження дії Уазу Президента України, яким було затверджено Положення, а саме станом на 2002 рік, інвестиційні відносини були врегульовані спеціальним законом "Про інвестиційну діяльність", врегулювання їх Указом Президента України напряму протирічило Конституції України, що є підставою для незастосування судом норм Положення як таких, що протирічать Конституції України.

Однак, враховуючи встановлення судом факту невідповідності спірної Угоди вимогам закону, остання підлягає визнанню судом недійсною.

При цьому, судом розцінюються як безпідставні посилання Відповідача-2 на прийняття Київською міською радою рішення «Про передачу земельної ділянки державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва»від 24.11.2005 року N 432/2893, яким переведено частину земель оборони площею 5,80 га на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва до земель запасу житлової та громадської забудови; затверджено проект відведення земельної ділянки Відповідачу-1 для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва; передано Відповідачу -1 в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 5,80 га для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, оскільки зазначене рішення не стосується земельної ділянки за спірною Угодою.

Щодо посилання відповідача-2 на пропуск строку позовної давності як на підставу для відмови від позову, то суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спірна угода укладена та підписана сторонами 04.09.2005 року, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до суду з позовною заявою 21.12.2011 року.

Суд приходить до висновку про те, що прокуратурі стало відомо про укладений договір в березні 2011р. під час проведення перевірки щодо дотримання вимог законодавства при використанні земель оборони, що вбачається з доповідної на ім'я заступника військового прокурора Центрального регіону України, складеної старшим прокурором відділу, копія якої долучена до матеріалів справи, а отже строк позовної давності при зверненні до суду прокурором пропущено не було.

У відповідності до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Щодо усної заяви Відповідача-2 про застосування наслідків недійсності правочину, заявленої в судовому засіданні 26.01.2012 року, у відповідності до якої відповідач-2 просить суд в порядку проведення реституції за оскаржуваною угодою повернути йому кошти у розмірі 80177, 28 грн., сплачені відповідачеві-2 на виконання Угоди згідно платіжного доручення №1512 від 04.08.2006 року, суд не вбачає підстав для застосування наслідків недійсності правочину за Угодою №05 від 07.09.2005р., оскільки витрати понесені Відповідачем-2 відносяться до витрат за фактичне користування земельною ділянкою, а отже не можуть бути повернуті йому в порядку реституції. Зазначена позиція суду узгоджується з п. 2.29. постанови Пленуми Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. N 6.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого Позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідачів.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення Угоду №05 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по проспекту Відрадному, 42 (вулиця Качалова, 3) міста Києва від 07.09.2005 року, укладену між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій»та Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд».

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України “Управління капітального будівництва та інвестицій” (04053, м. Київ, вул. Артема, 59, код ЄДРПОУ 32000085) до Державного бюджету України 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп. судового збору.

4. Стягнути з Акціонерного товариства холдингова компанія “Київміськбуд” (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; код ЄДРПОУ 2357052) до Державного бюджету України 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп. судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко

Дата підписання рішення 12.03.2012р.