Рішення № 21988731, 14.03.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/12/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.12 Справа № 5009/759/12

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69032, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “АТП12327” (69083, м.Запоріжжя, вул.Жасминна, 5)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” (69063, м.Запоріжжя, вул.Горького, 23)

про визнання права власності на майно

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (особисто, паспорт НОМЕР_4, вид. 08.02.1996 р.);

Від відповідача ОСОБА_2 (дов. НОМЕР_3 від 01.11.2010 р.);

Від третьої особи не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання сторожки (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 30,4 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305), загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 обєктом нерухомості та визнання за відповідачем права власності на зазначене майно; зобовязання відповідача передати позивачу сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 30,4 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305), загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.02.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5009/759/12, справі присвоєно номер провадження 20/12/12, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, судове засідання призначено на 14.03.2012 р.

14.03.2012р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

05.03.2012р. від позивача через канцелярію суду за вх. № 09-06/4869 надійшла письмова заява від 02.03.2012 р. про уточнення позовних вимог. У даній заяві позивачем змінено розмір площі частини спірного майна, а саме: уточнено, що площа сторожки (літ. Ч-2 інв. № 24303) становить не 30,4 кв.м, а 63,0 кв.м.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Враховуючи, що заява позивача від 02.03.2012р. подана до суду до початку розгляду судом справи по суті, копія заяви направлена на адресу відповідача та третьої особи, що підтверджується фіскальними чеками №№ 2503,2504 від 05.03.2012р. та описами вкладення (а.с. 34-37), заява прийнята судом до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України.

Позивач у судовому засіданні 14.03.2012 р. підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви від 02.03.2012 р., які мотивовані, зокрема, наступним. Відповідно до договору від 22.06.2011р. № 7, укладеному між позивачем та відповідачем, позивач надав відповідачу безвідсоткову позику в розмірі 100000,00 грн. строком до 31.12.2011р. Відповідно до п. 7 договору № 7 відповідач зобовязався у разі неможливості вчасно повернути суму позики, передати у власність позивача нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_3 а саме: сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) та асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м. Відповідач суму позики не повернув до теперішнього часу. На претензію позивача від 19.01.2012 р. відповідач повідомив про неможливість виконання грошового зобовязання по договору № 7 у звязку зі скрутним фінансовим положенням, від передачі майна у власність позивача відмовився. У звязку з викладеним, позивач вимушений звернутися до суду. Просить визнати сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 обєктом нерухомого майна; визнати за позивачем право власності на нерухоме майно: сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; зобовязати відповідача передати позивачу сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 181, 182, 328, 610, 611, 620, 1046, 1049 ЦК України, п. 7 договору № 7 від 22.06.2011 р.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В письмовому відзиві відповідач зазначив, що суму позики в розмірі 100000,00 грн., отриману від позивача по договору № 7 від 22.06.2011р., до теперішнього часу не повернув. У відповіді від 01.02.2012 р. на претензію позивача від 19.01.2012 р., відповідач просив надати додатковий час на повернення позики, але позивач звернувся до суду. Зараз відповідачем докладається максимум зусиль для стабілізації свого фінансового становища з метою виконання всіх своїх зобовязань. У судовому засіданні 14.03.2012 р. представник відповідача усно підтвердив, що відповідач не повернув позивачу суму позики (100000,00 грн.) у звязку зі скрутним фінансовим становищем, яке склалося на підприємстві, але передавати спірне майно у власність позивача відмовляється.

Представник третьої особи (ТОВ “ЗМ БТІ”) у судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив, письмове пояснення по суті спору не надав. Ухвалу суду про порушення провадження у справі уповноважена особа третьої особи отримала завчасно, 03.03.2012 р.

Суд визнав наявні матеріали достатніми для розгляду справи в порядку ст. 75 ГПК України за відсутністю третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали доказів, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

22.06.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (позикодавець за договором, позивач у справі) та ТОВ “АТП 12327” (позичальник за договором, відповідач у справі) укладено договір № 7 безпроцентної позики, за умовами якого (п. 1 договору) позикодавець у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобовязався надати позичальнику безпроцентну позику, а останній зобовязався прийняти позику та повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк.

Відповідно до п. 4 договору № 7 позикою за цим договором є сума коштів у розмірі 100000,00 грн. Позикодавець надає визначену цим договором позику частками, розмір яких визначається за згодою сторін (п. 5 договору).

Строк використання позики позичальником є наступним: до 31.12.2011 р. Цей строк може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін до цього договору (п. 6).

У пункті 7 договору сторони встановили, що після спливу строку, визначеного в п. 6 цього договору, позичальник зобовязується протягом одного банківського дня повернути позику позикодавцеві. В разі неповернення позики у вказаний термін позичальник зобовязується передати у власність позикодавця наступне нерухоме майно, а саме сторожка (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонна територія (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м. Вказане нерухоме майно є власністю позичальника та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Позика повертається у любий спосіб, що не суперечить чинному законодавству (п. 8). Позичальник несе наступну відповідальність за цим договором: за несвоєчасне повернення позики передає у власність позикодавцеві нерухоме майно, визначене в п. 7 цього договору (п. 13).

Згідно з п. 16 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.

Як слідує з матеріалів справи (а.с. 14-16), відповідач прийняв від позивача грошові кошти на підставі договору позики № 7 від 22.06.2011 р.: у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2311 від 22.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2312 від 23.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2313 від 24.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2314 від 22.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2315 від 27.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2316 від 28.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2317 від 29.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2318 від 30.06.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2319 від 01.07.2011 р., у сумі 10000,00 грн., згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2320 від 02.07.2011 р. Всього відповідачем від позивача було прийнято суму позики в розмірі 100000,00 грн.

У відповіді на претензію позивача від 19.01.2012 р. (а.с. 17) стосовно повернення суми позики в розмірі 100000,00 грн. або передачі у власність нерухомого майна, згідно з умовами договору № 7 від 22.06.2011р., відповідач зазначив, що зобовязується найближчим часом виконати свої грошові зобовязання. Враховуючи неповернення відповідачем суми позики, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на наступних підставах.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 цього Кодексу одним із способів захисту прав є визнання права.

Приписами ч. 2 ст. 41 Конституції України встановлено, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до приписів ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у письмовій формі укладено договір № 7 від 22.06.2011р. позики грошових коштів в сумі 100000,00 грн. Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками. В пункті 1 договору сторонами визначено, що позика, визначена у цьому договорі, надається позичальникові (відповідачу) на безпроцентній основі.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Пунктом 6 договору позики встановлено, що строк використання позики до 31.12.2011р. Цей строк може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін до цього договору.

Відповідно до усних пояснень представників сторін, наданих у судовому засіданні, строк повернення позики сторонами не змінювався, будь-яких додаткових угод до договору позики не укладалося, суду не надано.

Згідно з п. 7 договору позики після спливу строку, визначеного в п. 6 цього договору, позичальник зобовязується протягом одного банківського дня повернути позику позикодавцеві.

У письмовому відзиві відповідача, що підтверджено усними поясненнями його представника в судовому засіданні, зазначено, що відповідачем сума позики не повернена.

У лютому 2012 р. позивач звернувся з позовом, за яким порушено провадження у даній справі, в якому просить визнати вище зазначене майно обєктом нерухомості, визнати за ним (позивачем) право власності на дане майно та зобовязати відповідача передати майно позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Даною нормою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як вбачається з оціночного акту та зведеного акту вартості будівель та споруд технічного паспорту, виготовленого ОП ЗМ БТІ (а.с. 40-43), за адресою: АДРЕСА_2 розташовані, зокрема, сторожка літ. Ч-2, інв. № 24303, площею 63,0 кв.м, має бетонний фундамент, цегляні стіни; замощення інв. № 24305.

Судом встановлено, що договір позики позичальником (позивачем) виконаний грошові кошти в сумі 100000,00 грн. передані відповідачу. В свою чергу, відповідач зобовязання стосовно повернення суми позики не виконав, доказів повернення позики не надав.

Позивачем підставою позовної вимоги про визнання за ним права власності на нерухоме майно визначено договір безпроцентної позики від 22.06.2011 р. № 7, пунктом 7 якого передбачено, що після спливу строку, визначеного в п. 6 цього договору, позичальник зобовязується протягом одного банківського дня повернути позику позикодавцеві. В разі неповернення позики у вказаний термін позичальник зобовязується передати у власність позикодавця наступне нерухоме майно, а саме сторожка (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонна територія (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м. Вказане нерухоме майно є власністю позичальника та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Як слідує із суті договору безпроцентної позики від 22.06.2011р. № 7, позичальник несе наступну відповідальність за цим договором: за несвоєчасне повернення позики передає у власність позикодавцеві нерухоме майно, визначене в п. 7 цього договору.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину: право- чин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір позики № 7 від 22.06.2011р. укладений у письмовій формі відповідно до законодавства, у судовому порядку недійсним не визнавався, будь-яким чином не оспорювався. Сторонами встановлено строк повернення позики до 31.12.2011 р., який відповідач прострочив.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Заперечення відповідача стосовно тяжкого фінансового становища підприємства, що стало причиною неповернення позики в сумі 100000,00 грн. у термін, встановлений договором, та передчасне звернення позивача, на його думку, до суду з позовом про визнання права власності, оскільки відповідач звертався з проханням надати додатковий час на повернення позики, судом до уваги не береться з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).

За ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою

сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Пунктами 6, 19 сторони визначили, що строк користування позики може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін до цього договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невідємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Судом встановлено, що зміни до договору позики від 22.06.2011р. стосовно строку повернення суми позики (так само як і будь-які інші зміни) сторонами не вносилися.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Беручи до уваги той факт, що відповідачем не надано суду доказів про повернення позики (грошових коштів у сумі 100000,00 грн.) чи-то доказів про передачу позивачу майна, визначеного п. 7 договору позики від 22.06.2011 р., суд вважає, що позовні вимоги про визнання спірних обєктів обєктами нерухомості, визнання права власності на них за позивачем та зобовязання передати спірне майно позивачу основані на договорі, законі та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 2000,00 грн., згідно з квитанцією № ПН2610 від 15.02.2012р. При подачі заяві від 02.03.2012р. позивачем було здійснено оплату (доплату) судового збору в розмірі 1073,00 грн., згідно з квитанцією № ПН889 від 05.03.2012 р., та судового збору в розмірі 2000,00 грн., згідно з квитанцією № ПН992 від 05.03.2012р. Всього сплачено судовий збір у загальному розмірі 5073,00 грн.

Позовні вимоги позивача мають майновий (визнання права власності) та немайновий (визнання майна обєктом нерухомого майна та зобовязання передати майно) характер.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України “Про судовий збір” за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” визначено, що за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, на суму 927 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне, згідно зі ст. 44 ГПК України, ст. 7 Закону України “Про судовий збір” повернути позивачу із державного бюджету суму 927,00 грн. зайво сплаченого, згідно з квитанцією № ПН992 від 05.03.2012 р., судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 обєктом нерухомого майна.

Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (69032, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно: сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю “АТП 12327” (69083, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 36836130) передати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (69032, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сторожку (літ. Ч-2 інв. № 24303) площею 63,0 кв.м, асфальтобетонну територію (замощення інв. № 24305) загальною площею 48797 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АТП 12327” (69083, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 36836130) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69032, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму 4146 (чотири тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (69032, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із державного бюджету суму 927 (девятсот двадцять сім) грн. 00 коп. зайво сплаченого, згідно з квитанцією № ПН992 від 05.03.2012 р., судового збору.

Суддя Л.П. Гандюкова

Згідно з оригіналом

Спеціаліст О.І. Масліхіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 19.03..2012 р.