Рішення № 21970914, 16.02.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.12 Справа № 8/5009/7735/11

Суддя Попова І.А.

За позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - позивач Фонд державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

до відповідача-1 Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської Ради, 2)

до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, 12/24)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (01019, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41)

про визнання недійсними пунктів 6.3, 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р.; визнання права власності за державою Україна на обєкт нерухомості за адресою м. Бердянськ вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд; витребування із чужого незаконного володіння спірного майна

Суддя І. А. Попова

Представники:

Позивача ОСОБА_1, дов. № 485 від 01.12.2011 р.

Відповідача-1 не з'явився

Відповідача-2 ОСОБА_2, дов. № 02/1679 від 15.11.2011 р.

Третьої особи не з'явився

Прокурор Марков І.О., посв. № 80 від 11.08.2010 р.

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 6.3, 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р.; визнання права власності за державою Україна на обєкт нерухомості за адресою м. Бердянськ вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд; витребування із чужого незаконного володіння спірного майна.

Розгляд справи, призначений на 16.01.2012 р., відкладався до 16.02.2012 р., строк вирішення спору продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 16.02.2012 р.

Прокурор та позивач підтримують вимоги з підстав, викладених в позові. В обґрунтування позову вказують, що пунктом 6.3 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р. «Про оформлення права власності», вирішено оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій «Азов») на комплекс будівель по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б»та споруд. На підставі вказаного пункту рішення виконавчого комітету міської ради ЗАТ «Приазовкурорт»отримано свідоцтво про право власності від 27.10.2003 р. Пунктом 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р. «Про оформлення права власності»вирішено оформити право власності за Закритим акціонерним товариством «Приазовкурорт»(балансоутримувач санаторій «Азов») на комплекс будівель по вул. Шмідта, 18, що складається з основних будівель «А, А1, Б, Б1», прибудов «а, а1, б», гаражів «Ж, З, И»та споруд. На підставі вказаного рішення виконавчого комітету міської ради ЗАТ «Приазовкурорт»отримано свідоцтво про право власності від 24.10.2003 р. Прокурор вважає, що зазначені пункти 6.3 та 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р. суперечать вимогам законодавства. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоровя зобовязано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови від 23.04.1960 р. № 606 майно передавалось профспілковим органам у відання. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України. Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Пунктом 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Тому власником спірного майна на момент прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення № 587 від 17.10.2003 р. була держава в особі ФДМУ і лише ФДМУ був уповноважений здійснювати розпорядження спірними обєктами нерухомості як державним майном. Оскільки при прийнятті пунктів 6.3, 6.4 рішення № 587 від 17.10.2003 р. виконавчим комітетом Бердянської міської ради порушено вимоги закону, ці пункти рішення мають бути визнані судом недійсними. З посиланням на ст. 393 ЦК України прокурор просить визнати недійсними пункти 6.3, 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р.; визнати право власності за державою Україна на обєкт нерухомості за адресою м.Бердянськ, вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд та витребувати із чужого незаконного володіння спірне майно.

Позивач заявлені прокурором вимоги підтримав. Також, позивач додатково пояснив суду, що згідно з Указом Президії Верховної Ради України “Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” № 1452-ХП від 30.08.1991 р. та ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до положень вказаного Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття майна санаторію «Азов»з державної власності не існує. На виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР “Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” Фондом було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаний керівниками ФДМУ та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 р., до якого включено санаторій «Азов». Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 р. знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). З вищевикладеного випливає, що під час створення ПАТ “Укрпрофоздоровниця” спірне майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Таким чином, ПАТ “Укрпрофоздоровниця”, не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМУ передавати у власність ПАТ “Приазовкурорт” спірне майно, як внесок до статутного капіталу чим порушило права держави в особі ФДМУ, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідач-1 Виконавчий комітет Бердянської міської ради свого представника в судове засідання не направив, клопотав про розгляд справи за його відсутності. У відзиві на позов, направленому на адресу суду, заявлені позовні вимоги не визнає. В обґрунтування заперечень вказує, що рішення “Про оформлення права власності” прийнято на підставі “Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ “Приазовкурорт” та про передачу майна у власність ЗАТ “Приазовкурорт” одним з його засновників ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”. Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем-2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Також, відповідач-1 вважає, що в теперішній час визнання недійсним спірного рішення порушить право власності відповідача-2, а діючим законодавством України, зокрема, ст. 147 ГК України та ст. 346 ЦК України, не передбачено позбавлення права власності субєкта господарювання шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання права власності. Крім того, відповідач-1 вказує, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”, що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача-2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна. Позивачем не надані докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 315 від 07.06.2007 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, ідентичні, в матеріалах даної справи відсутні. Навпаки, з огляду на те, що спірне нерухоме майно збудоване після 1960 року, відповідач-1 вважає, що вказане майно не могло бути передане за постановою від 23.04.1960 р. № 606. Крім того, виключний перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР зазначений у постанові КМУ від 13.01.1995 р. “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР”, яка прийнята на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ. В цьому переліку Федерація профспілок України відсутня як загальносоюзна організація. У Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року містилася окрема глава 9 “Власність профспілкових та інших громадських організацій”, в якій останні були визначені як самостійні субєкти права власності. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, ніколи не відносилося до державної (загальнонародної) власності.

Також відповідачем-1 заявлено по застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Крім того, відповідачем-1 заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, так як вимоги про визнання недійсним та скасування пунктів 6.3 та 6.4 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 587 від 17.10.2003 р. “Про оформлення права власності” повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач-2 ПрАТ «Приазовкурорт»позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень зазначає, що спірне рішення “Про оформлення права власності” прийняте на підставі “Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно”, затвердженого наказом Мінюсту України від 07.02.2002р. № 7/5 та на підставі наданих документів про створення Закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” та про передачу майна у власність відповідачу-2 одним з його засновників-Закритим акціонерним товариством “Укрпрофоздоровниця”. Цим рішенням Бердянське комунальне підприємство з технічної інвентаризації було зобов'язане провести реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, зазначене в спірному рішенні за відповідачем -2. Спірне нерухоме майно набуте відповідачем-2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Спірне нерухоме майно отримане відповідачем -2 в процесі створення в якості наповнення статутного фонду від засновника - ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” і відповідно до ст. 12 ЗУ “Про господарські товариства” є власністю відповідача-2. В акті приймання-передачі майна від ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до відповідача-2 наявне спірне нерухоме майно. В свою чергу, ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” створене за участю Федерації незалежних профспілок України та отримало, в тому числі, спірне нерухоме майно в процесі створення також в якості наповнення статутного фонду. Федерація незалежних профспілок України в свою чергу отримала це майно на підставі Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990р. Згідно з цим договором за Федерацією незалежних профспілок України на праві власності закріплялось майно, в тому числі й спірне. Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленого в ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він (правочин) не визнаний судом недійсним. Відповідач-2 вважає, що висновок позивача про неправомірність набуття права власності на спірне нерухоме майно відповідачем-2, суперечить нормам чинного законодавства і є таким, що зроблений з порушенням ст. 204 ЦК України та п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Також відповідач-2 зазначає, що прокурором не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України. Так, ФДМУ в особі своїх територіальних підрозділів на виконання зазначених норм повинен був провести державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно та отримати витяг про державну реєстрацію прав який, в свою чергу, є належним доказом того, що позивач є власником державного майна. Дія постанов Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”, від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, від 04.02.1994 № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР” та Закону України від 10.09.91 № 1540-ХІІ “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” не поширюється на профспілкові організації ФПУ оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС та не є органами державної влади та управління. Крім того, постановою Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 № 2164-ХІІ було зобовязано Кабінет Міністрів України до 15.03.1992 визначити перелік обєднань, підприємств, установ і організацій, які уклали майнові договори, повязані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”. При цьому, ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до переліку обєднань, підприємств, установ і організацій, що уклали майнові договори, повязані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були. Також, рішенням від 20.01.1997 р. та постановою від 17.06.1997 Вищого арбітражного суду України встановлено, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Крім того, відповідачем-1 та відповідачем-2 заявлено по застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідачем-2 заявлялося клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерацію профспілок України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Запорізьку міську раду професійних спілок. Клопотання судом відхилено, про що винесено відповідну ухвалу від 16.01.2012 р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” - свого представника в судове засідання не направила, про причини неявки суд не сповістила, письмові пояснення по суті спору не надала.

Заслухавши представників, дослідивши додані матеріали, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню внаслідок наступного:

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі субєкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субєктами господарської діяльності, а також спори, повязані, в тому числі, з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. Зазначена правова позиція викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (з наступними змінами та доповненнями). Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах фактично має місце спір щодо права власності, то спір у даній справі підлягає розгляду у позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР” та на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 р. № 335 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку”, Міністерство охорони здоров'я мало передати до 1 травня 1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та інше.

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови № 606 від 23.04.1960 р., передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, що створене на підставі майна його засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05 травня 2011 р. правонаступником ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

За актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 р. Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних обєктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профсоюзів, в обсязі та сумі відповідно додатку. Згідно переліку, викладеному в додатку, до акту прийому-передачі від 24.01.1992 р. АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” передано санаторій «Азов»за адресою м.Бердянськ, вул. Шмідта, 18.

20 червня 2002 р. рішенням № 2/6 загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” № 2/6, оформленого Протоколом № 2 “Про створення закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт”, ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ “Приазовкурорт”, реорганізувавши його шляхом виділення Приазовського ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Котляревського, 12/24. Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ “Приазовкурорт” та встановлено, що вклад ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” в статутний фонд ЗАТ “Приазовкурорт” в розмірі статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” в сумі 43 485 200 грн.

Рішенням установчих зборів ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р., вирішено створити ЗАТ “Приазовкурорт” та затвердити статут ЗАТ “Приазовкурорт”. В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Запорізька обласна Рада професійних спілок. Відповідно до “Акту приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” у власність ЗАТ “Приазовкурорт”, як внесок до Статутного фонду” від 30.10.2002 р. передано майновий комплекс Санаторій «Азов»у власність ЗАТ “Приазовкурорт” як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду Товариства( додаток № 1 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 р.).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ “Приазовкурорт”, затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ “Приазовкурорт”, протокол № 2 від 05.10.2011 р., і зареєстрованого 12.10.2011 р. за № 10991050039000201, ЗАТ “Приазовкурорт” створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р. шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ “Приазовкурорт” змінено своє найменування на ПАТ “Приазовкурорт”. ПАТ “Приазовкурорт” є повним правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Виконавчим комітетом Бердянської міської ради прийнято рішенням № 587 від 17.10.2003 р., пунктами 6.3 та 6.4 якого вирішено оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій «Азов») на комплекс будівель та споруд по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови та літного будинку «Б»та споруд та на комплекс будівель по вул. Шмідта, 18, що складається з основних будівель «а, а1, Б, Б1», прибудов «а, а1, б», гаражів «Ж, З, И»та споруд.

На підставі вказаного рішення № 587 від 17.10.2003 р. виконавчим комітетом Бердянської міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА № 324153 від 27.10.2003 р. про право приватної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на комплекс будівель та споруд по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови та літного будинку «Б»та споруд.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає про порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування права власності на державне нерухоме майно комплекс будівель по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б»та споруд та комплекс будівель по вул. Шмідта, 18, що складається з основних будівель «А, А1, Б, Б1», прибудов «а, а1, б», гаражів «Ж, З, И»та споруд.

Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (10.09.1991р.) передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій, та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України є державною власністю України. Стаття 2 вказаного Закону встановлювала, що Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991р. забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 01 грудня 1991 року, майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Відповідно до приписів статті 3 Закону визнавалися недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29.11.1990 р.

Згідно статті 4 Закону рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної ради України від 24.08.1991р.“Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, які розташовані на території України” тимчасово, до визначення правонаступників, передано Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у відання громадських організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України № 3943-ХП від 04.02.1994 р. зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

Враховуючи викладене, на час виникнення спірних правовідносин Фонд державного майна України був уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, тому спірне майно є державною власністю.

Твердження відповідача, що спірне майно не відноситься до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) суд вважає хибними.

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, Міністерство охорони здоровя зобовязане було передати у строк до 01.05.1960р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санітарно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови майно передавалось профспілковим організаціям у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд товариства становить 92,92% розміру статутного фонду.

Постановою Верховного Суду України від 25.09.2007 р. (справа № 30/475-05-117190 встановлено, що майно передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»є державною власністю.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Таким чином, суд вважає, що факт належності до державної власності майна, яке передавалося до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», є встановленим та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно Санаторію «Азов»(в тому числі) у власність ЗАТ «Приазовкурорт».

Оцінивши всі обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що виконавчим комітетом Бердянської міської ради без достатніх правових підстав прийнято рішення №587 від 17.10.2003р. «Про оформлення права власності», згідно з п.п. 6.3, 6.4 якого ЗАТ «Приазовкурорт»(балансоутримувач санаторій «Азов») оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна: комплекс будівель по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б» та споруд та комплекс будівель по вул. Шмідта, 18, що складається з основних будівель «А, А1, Б, Б1», прибудов «а, а1, б», гаражів «Ж, З, И»та споруд.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскільки на момент прийняття виконавчим комітетом Бердянської міської ради рішення №587 від 17.10.2003 р. спірне нерухоме майно - комплекс будівель по вул. Макарова, 61 в м.Бердянську, що складається з основних будівель “А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б»та споруд та комплекс будівель по вул. Шмідта, 18 в м.Бердянську, що складається з основних будівель «А, А1, Б, Б1», прибудов «а, а1, б», гаражів «Ж, З, И»та споруд, перебувало у державній власності суд вважає обґрунтованими доводи прокурора та позивача про порушення вказаним рішенням інтересів держави.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на врегулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача по справі.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається незаконним та скасовується.

Заява відповідача-1 про застосування наслідків пропуску строків позовної давності відхиляється судом, оскільки на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється строк позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними та скасування пунктів 6.3 та 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р. є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання за Державою Україна права власності в особі Фонду державного майна України на обєкт нерухомого майна по вул. Макарова, 61 в м.Бердянськ, суд зазначає наступне:

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Частиною 1 ст. 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Відповідно до приписів ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Товариством «Приазовкурорт»(відповідачем-2 по справі) не визнається право державної власності на спірне нерухоме майно. При цьому, доводи відповідача-2 про правомірність набуття права власності на спірні обєкти нерухомості Федерацією незалежних профспілок України та законне розпорядження ними шляхом вкладення до статутного капіталу створеного ЗАТ “Приазовкурорт”, спростовано доданими доказами.

Враховуючи, що судом встановлено наявність підстав, що підтверджують право власності держави в особі уповноваженого органу Фонду державного майна України на спірне нерухоме майно, судом визнається за позивачем право власності на обєкти нерухомого майна Санаторію «Азов», а саме: комплекс будівель по вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б»та споруд. Позовні вимоги в цій частині задовольняються судом.

Щодо вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” зазначеного нерухомого майна та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України суд зазначає наступне:

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання віндикаційного позову. Це речово-правовий позов, що може бути предявлений лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобовязальних правовідносин. Незаконність володіння майном відповідача повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до приписів ст.. 387 ЦК України під незаконним володінням слід розуміти усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави; або правова підстава якого відпала; або правова підстава якого недійсна. Власник може вимагати повернення свого майна за віндикаційним позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно.

Оскільки судом встановлено факт володіння відповідачем-2 спірним нерухомим майном без відповідної правової підстави, судом задовольняється позовна вимога про витребування із чужого незаконного володіння ПрАТ “Приазовкурорт” обєктів нерухомості Санаторію «Азов»та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, а саме: комплекс будівель по вул. Макарова, 61 в м.Бердянську, що складається з основних будівель «А, А1, А2, А3», прибудови «а», літнього будинку «Б»та споруд.

Доводи відповідача спростовуються вищевикладеним.

Позовні вимоги задовольняються.

Судові витрати покладаються на відповідачів .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області та до Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, м. Бердянськ Запорізької області про визнання недійсними пунктів 6.3, 6.4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 587 від 17.10.2003 р.; визнання права власності за державою Україна на обєкт нерухомості за адресою м.Бердянськ вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд; витребування із чужого незаконного володіння спірного майна задовольнити.

2. Визнати недійсними пункти 6.3, 6.4 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 587 від 17.10.2003 р. “Про оформлення права власності”.

3. Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на будівлі Санаторію «Азов»за адресою: Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд.

4. Витребувати із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, ЄДРПОУ 02647763) будівлі Санаторію «Азов»за адресою м.Бердянськ вул. Макарова, 61, що складається з основних будівель літ. А, А-1, А-2, А-3, прибудови літ. а, літнього будинку літ. Б та споруд, та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, ЄДРПОУ 00032945).

У разі добровільного невиконання, видати наказ на примусове виконання рішення.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І Бердянської ради, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) в доход Державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 470 (чотириста сімдесят) грн.. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) в доход Державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя І.А. Попова

Рішення підписано 29 лютого 2012 року.