Постанова № 21970786, 14.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2012 р. Справа № 5023/2491/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргуліквідатора публічного акціонерного товариства "Земельний банк" - Угрімова О.М., м. Харків

на постанову

та ухвалувід 22.12.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду

від 21.11.2011 р. господарського суду Харківської області

у справі№ 5023/2491/11 господарського суду Харківської області

за заявою боржникавідкритого акціонерного товариства "Харківський завод

"Точмедприлад", м. Харків

провизнання банкрутом

розпорядник майна арбітражний керуючий Капустін В.В.

в судовому засіданні взяв участь представник:

ліквідатора ПАТ "Земельний банк" - Угрімова О.М.ОСОБА_6, довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2011 року порушено провадження у справі № 5023/2491/11 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" (далі Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року (суддя Міньковський С.В.) у задоволені клопотання публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (далі Банк) про зупинення провадження у справі відмовлено. При цьому, визнані частково грошові вимоги Банку - на загальну суму 53 008 грн. 57 коп., з якої 51 386 грн. 58 коп. включено до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення, як вимоги, що забезпеченні заставою майна Боржника, а 1621 грн. 99 коп. (судові витрати у справах №57/132-10 та №42/245-10) у четверту чергу задоволення. Також, включено до реєстру грошових вимог кредиторів у першу чергу сплачені кредитором державне мито у розмірі 340 грн. 00 коп. та судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справі про банкрутство у розмірі 40 грн. 00 коп. "В залишку суми заборгованості" кредитору відмовлено.

Не погодившись із цією ухвалою місцевого суду,публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило змінити ухвалу господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року, а саме: ухвалити постанову, якою визнати грошові вимоги ПАТ "Земельний банк": вимогу за кредитним договором №45-08/к - за державним митом і судовими витратами згідно оскаржуваної ухвали; вимогу за кредитними договорами №61-07/К від 17.08.2007 року, №84-07/К від 06.11.2007 року, №12-08/К від 22.02.2008 року, №45-08/К від 25.06.2008 року в частині процентів і пені з 30.06.2010 року по 24.09.2010 року загальним розміром 89 119 грн. 78 коп.; вимогу в частині процентів і пені за кредитним договором №12-08/к від 22.02.2008 року на суму 89 119 грн. 78 коп. в розмірі 12 581 грн. 12 коп.; вимогу в частині боргу за кредитним договором №61-07/К від 17.08.2007 року в розмірі 303 280 грн. 82 коп. повністю; а також включити до реєстру кредиторських вимог витрати за судовим збором.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року (головуючий суддя Бородіна Л.І., судді: Лакіза В.В., Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського Харківської області від 21.11.2011 року без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу господарського суду Харківської області від 21.12.2011 року, ухваливши постанову, якою визнати грошові вимоги Банку у розмірі 2 553 233 грн. 00 коп., включити до реєстру кредиторських вимог витрати за судовим збором; а також скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 35, 11128 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду заявлених до Боржника кредиторських вимог Банку судами було встановлено, що частина цих вимог була погашена шляхом проведення заліку зустрічних вимог і правомірність цього заліку підтверджена рішенням в іншій справі (про відмову у визнанні недійсним одностороннього правочину). За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про часткове визнання кредиторських вимог, у тому числі часткового задоволення вимог щодо нарахування процентів за користування кредитом та пені. Вказані висновки були підтримані апеляційним судом.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із такими висновками, оскільки вони зроблені передчасно, з неповним з'ясуванням обставин справи в їх сукупності та з невірним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, вимоги Банку до Боржника складають заборгованість по укладених між вказаними особами кредитних угодах, що була (заборгованість) стягнена на підставі рішень в інших справах від 19.08.2010 року, від 25.08.2010 року, від 16.09.2010 року та від 22.09.2010 року. Також, суди зазначили, що в рішенні у справі № 5023/469/11 про визнання недійсним одностороннього правочину від 04.04.2011 року (залишено без змін постановою апеляційного суду від 05.07.2011 року та касаційним судом постановою від 05.10.2011 року) судами було встановлено, що за цими ж договорами кредиту за заявою Товариства було здійснено в односторонньому порядку зарахування однорідних зустрічних вимог, а у задоволенні вимог Банку про визнання цього одностороннього правочину недійсним було відмовлено.

Між тим, посилаючись на вказане рішення у справі № 5023/469/11 саме стосовно відмови у позові про визнання недійсним одностороннього правочину та застосовуючи при цьому норми ст. 35 ГПК України, суди при прийнятті оскаржуваних судових рішень у даній справі невірно застосували норми вказаної статті та не врахували положення ст. 11128 ГПК України.

Так, відповідно до норм ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення має не сам факт прийняття відповідного рішення або висновок суду зі спірного питання, а факти, встановлені судом у відповідному рішенні це по-перше. По-друге, викладений в іншому рішенні порядок застосування судом та тлумачення судом норм законодавства в іншій справі але стосовно тих самих правовідносин між тим ж сторонами також не має преюдиційного значення у розумінні норм ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Крім цього, нормами ч. 1 ст. 11128 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Стосовно ж правомірності здійснення заліку зустрічних однорідних вимог до ПАТ "Земельний банк", який (залік) був проведений після відкликання Національним Банком України у вказаного банку ліцензії та відкриття стосовно нього ліквідаційної процедури в порядку норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" Верховним Судом України було прийнято дві постанови - від 03.10.2011 року у справі № 27/291-10, та від 10.10.2011 року у справі № 57/216-10.

У цих постановах Верховний Суд України, підтримуючи висновки суду касаційної інстанції, зокрема, вказав про неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації Банку з посиланням на статтю 602 Цивільного кодексу України, оскільки це призвело б до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 96).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані вище рішення Верховного Суду України були винесені до прийняття оскаржуваних рішень, як судом першої інстанції (21.11.2011 року), так і апеляційної (22.12.2011 року).

Суди ж попередніх інстанцій на вказані рішення Верховного Суду України уваги не звернули та не прийняли їх до уваги, не застосувавши при цьому норм ст. 11128 ГПК України.

До викладеного, стосовно порядку застосування норм ст. 35 ГПК України, слід додати, що виходячи з приписів норм ст. 11128 ГПК України, якщо в рішенні в іншій справі встановлені факти, що мають значення для вирішення спору у даній справі, але при цьому судами в іншій справі норми законодавства були застосовані всупереч діючого законодавства (у тому числі і процесуального), суди, посилаючись на вказане рішення, мають виходити з положень ст. 11128 ГПК України. Отже, вирішуючи питання про кредиторські вимоги у даній справі, суди мають розглянути та надати правову оцінку правомірності встановленому факту здійснення взаємозаліку між Банком та Товариством по заявлених до останнього кредиторських вимогах у відповідності до норм законодавства.

Крім цього, щодо заявленої Банком суми вимог до Боржника у даній справі слід зазначити, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Банк у своїх розрахунках заборгованості Товариства перед Банком по кредитних угодах (заявлених до Боржника кредиторських вимог Банку), нарахував та визначив заборгованість Товариства з серпня 2010 року по 12.04.2011 року (дату, коли була порушена справа про банкрутство Боржника).

Між тим, судами не були з'ясовані та не встановлені обставини щодо дати відкликання у Банку ліцензії.

Вказані обставини мають значення для справи з огляду на наступне.

Виходячи із системного аналізу норм ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами.

Поряд із зазначеним судами не були досліджені обставини та не надана права оцінка зустрічним вимогам Товариства до Банку:

-чи зверталося у ліквідаційній процедурі Банку Товариство із кредиторськими вимогами, що складають заборгованість Банку перед Товариством (за рахунок якої був проведений згаданий у даній справі взаємозалік);

-чи були такі вимоги Товариства включені ліквідатором Банку до переліку акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України (ст. 93 Законом України "Про банки і банківську діяльність");

-чи були вимоги Товариства до Банку задоволені, погашені або вважаються погашеними в силу норм закону.

На думку суду касаційної інстанції з'ясування вказаних обставин має значення для справи також в контексті надання правової оцінки правомірності проведення Товариством з Банком зарахування зустрічних однорідних вимог.

За таких обставин та користуючись повноваженнями, визначеними нормами ч. 3 ст. 1119 ГПК України, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи місцевому суду слід врахувати, відповідно до норм ч. 1 ст. 11112 ГПК України, вказівки викладені касаційним судом в даній постанові та усунути порушення, допущені при прийнятті оскаржуваних рішень, а при розгляді справи також виходити з порядку застосування норм законодавства, з урахуванням положень 11128 ГПК України.

Дійшовши викладеного висновку касаційні вимоги щодо зміни оскаржуваних рішень та визнання грошових вимог Банку до Товариства задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 91, 93 Законом України "Про банки і банківську діяльність", ст. 602 Цивільного кодексу України та ст.ст. 35, 1115, 1117, 1119 11111, 11112, 11113, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ліквідатора публічного акціонерного товариства "Земельний банк" - Угрімова О.М. задовольнити частково.

2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 21.11.2011 р. у справі № 5023/2491/11 скасувати.

3.Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

4.Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" (код ЄДРПОУ 00481324, м. Харків, вул. Шевченко, 20) на користь публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (код 19358721, м. Харків, вул. Чернишевська, 4) судовий збір за розгляд касаційної скарги в сумі 536 грн. 50 коп. (п'ятсот тридцять шість гривень) 50 коп.

5.Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 16.03.2012 року.