Постанова № 21954898, 28.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/959/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

суддіУшакова Т.С.,

при секретарі Разіній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Новопсковського району Луганської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1756,80 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов прокурора Новопсковського району Луганської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1756,80 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована платником страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в УПФУ в Новопсковському районі Луганської області. Згідно платіжних документів, розрахунків суми страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, відповідач має заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в розмірі 1756,80 грн.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, підтримав доводи, викладені у позові, просив суд стягнути з відповідача заборгованість по страховим внескам на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1756,80 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, дав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив суд стягнути з відповідача заборгованість по страховим внескам на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1756,80 грн.

Відповідачка в судове засідання не зявилася, надала клопотання про розгляд справи без її участі, надала письмові заперечення проти позову, в яких зазначила, що з 06.08.2011 року за нормами ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» за вимогами про сплату недоїмки примусове стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування фізичними особами субєктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці другому цієї частини, та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню. Відповідачка просила залишити адміністративний позов без розгляду у звязку із пропуском прокурором шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом.

Суд, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, є субєктом підприємницької діяльності, страхувальником і платником внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області та є платником фіксованого податку.

Згідно картки особового рахунку громадянина-підприємця (фізичної особи) ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року має заборгованість по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1756,80 грн.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно до ст.ст. 14, 15 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 (далі Закон №1058) підприємства, установи організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) та інші є страхувальниками та платниками страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Згідно з частиною 2 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», яка діяла у редакції до 2011 року, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла на момент виникнення даних правовідносин) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобовязаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Судом встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області 10.10.2011 року направило на адресу відповідача вимогу про сплату боргу № Ф-1426 від 07.10.2011 року. Конверт з вимогою повернувся на адресу УПФУ в Новопсковському районі Луганської області із позначкою «за закінченням терміну зберігання».

На час розгляду даної справи доказів сплати відповідачем у добровільному порядку боргу по сплаті страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1756,80 грн. або доказів оскарження вищевказаної вимоги суду не надано.

Суд критично оцінює доводи відповідачки стосовно того, що для неї, як платника фіксованого податку, сплата внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування не є обовязковою, з огляду на наступне.

З введенням в дію змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» Законом України від 08.07.2010р. № 2461-VІ, який набрав чинності з 17 липня 2010 року, фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах, зобовязані сплачувати страхові внески у розмірі, який може бути визначений ними самостійно. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини витрат на оплату праці в місяць.

Розмір мінімального страхового внеску, розраховується виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на відповідний період, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України».

До 17 липня 2010 року, діяла редакція підпункт 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» регулюються відносини, що виникають між субєктами системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню, перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» страхові внески є цільовим загальнообовязковим платежем, яка справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, вони не включаються до складу податків, інших обовязкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а отже, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Враховуючи викладене, суд вважає, що страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків.

Стосовно клопотання відповідачки про закриття провадження у справі у звязку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до наступного.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно з Конституцією України держава зобовязана забезпечити належний рівень життя своїм громадянам. Для здійснення цієї мети та виконання інших соціальних програм держави всі юридичні та фізичні особи зобовязані неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, зокрема про загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Ненадходження коштів до Пенсійного фонду України спричиняє значну шкоду державним інтересам, оскільки внаслідок цього несвоєчасно виплачуються пенсії найменш забезпеченим верствам населення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає, що клопотання відповідачки щодо закриття провадження у справі у звязку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, не підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання відповідачки щодо залишення позову без розгляду у звязку із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги стосуються стягнення боргу по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Суд критично оцінює посилання відповідачки на абзаци 2 та 3 частини 15 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (якими доповнено ст.. 106 Закону згідно із Законом від 07.07.2011 року), згідно яких фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці другому цієї частини, та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню.

Судом встановлено, що борг по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування в сумі 1756,80 грн. виник у ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, тому норми абзаців 2 та 3 частини 15 статті 106 «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» до даних правовідносин не застосвуються.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується у звязку з тим, що відповідно до Закону України «Про судовий збір» прокурор звільнений від сплати судового збору.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено 05.03.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17, 87, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов прокурора Новопсковського району Луганської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1756,80 грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ін. код НОМЕР_1) на користь Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області на р/р 25605301749 в ЛОУ ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 304665, ід. код 21792583 заборгованість в сумі 1756,80 грн. (одна тисяча сімсот пятдесят шість гривень 80 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 березня 2012 року

СуддяТ.С. Ушаков