Постанова № 21941700, 23.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2012 р. 11:14 Справа №2а-7937/10/12/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Бебешко М..В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання Технохімкомплект"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, довіреність №04-Д від 16.01.12р.;

відповідача – не з’явився;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Об’єднання Технохімкомплект» (далі – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 662065,50грн., з яких: 441377,00грн. за основним платежем та 220668,50грн. зі сплати штрафних санкцій, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначенні рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.06.10р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні надав клопотання про зменшення позовних вимог, відповідно до якого просив протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 653065,50грн., з яких: 435377,00грн. за основним платежем та 217668,50грн. зі сплати штрафних санкцій, наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Об’єднання Технохімкомплект» 27.10.1992р. зареєстроване Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 95).

У період з 19.05.10р. по 02.06.10р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднання Технохімкомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.05р. по 31.12.09р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05р. по 31.12.09р., за результатами перевірки було складено акт №8586/23-7/19183061 від 07.06.10р.

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 544221,00грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року у сумі 544221,00грн.;

п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 441377,00грн., у тому числі за квітень 2009 року у сумі 6000,00грн., за листопад 2009 року у сумі 183450,00грн. та за грудень 2009 року у сумі 251927,00грн.;

п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 768,00грн.;

ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших зобов’язань платників» - зведення про суми доходів, які отримані фізичними особами не включалися в звіт по Ф1 ДФ в повному обсязі (а.с. 16-49).

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 13) та №0020992301/0, про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 662065,50грн., з яких: 441377,00грн. за основним платежем та 220668,50грн. зі сплати штрафних санкцій. (а.с. 14).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за 4-й квартал 2009 року в сумі 2176884,00 грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача з ТОВ «ТК Укрімпекс».

Відповідачем вказується, що у контрагента-постачальника, ТОВ «ТК Укрімпекс» відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.5.1., п.п.5.2.1. , п.5.2 та п.п.5.3.9.п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 544221,00грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 108844,20грн.

Суд зазначає, що позивач не оскаржує правомірність нарахування 6000,00грн. податкового зобов’язання з ПДВ за квітень 2009 року.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.07.10р. по справі призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково дослідницька лабораторія судової експертизи», на розгляд якого були поставлені питання:

1) Чи підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, наявність фактичного виконання зобов'язань ті їх оплата за господарськими операціями відповідно до договору № 18/09 від 18.09.09 та № 09/9 від 30.08.2009, укладених між позивачем та ТОВ «ТК Укрімпекс» ( і/к 36478194), якщо так, то якими документами?

2) Чи підтверджуються висновки акту перевірки №8586/23-7/19183061 від 07.06.10р., щодо заниження податку на прибуток за 4 квартал в сумі 544221,00грн. та ПДВ у сумі 441377,00грн., документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, якщо так, то в якій сумі. (а.с. 103).

Супровідним листом вих. №491 від 10.11.11р. експертною установою було направлено висновок №32 судово-економічної експертизи по адміністративній справі (а.с. 118).

Відповідно до зазначеного висновку:

по першому питанню, документами первинного бухгалтерського і податкового обліку , наявність фактичного виконання зобов’язань та їх сплата по господарським операціям згідно договорів від 18.09.09р. №18/09 та від 30.08.09р. №09/09, укладеним між позивачем та ТОВ «ТК Укрімпекс» підтверджені: актами виконаних робіт по договорам, податковими накладними, виписаними продавцем ТОВ «ТК Укрімпекс» для покупця ТОВ «Об’єднання Технохімкомплект», платіжними докурченнями, які оформлені належним чином (сплата часткова на суму 217115,00грн.), види виконаних робіт від імені ТОВ «ТК Укрімпекс» були включені до виконавчого кошторису та у подальшому реалізовані за договором з ДП «Укртрансгаз»;

по другому питанню, висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що викладені в Акті від 07.06.10р. №8586/23-7/19183061 про заниження ТОВ «Об’єднання Технохімкомплект» суми податку на прибуток в 4 кварталі 2009 року у розмірі 544221,00грн. (2176884х25%) по господарським операціям з ТОВ «ТК Укрімпекс» нормативно та документально не обґрунтовані. Заниження податку на прибуток ТОВ «Об’єднання Технохімкомплект» по господарським операціям з ТОВ «ТК Укрімпекс» в 4 кварталі 2009 ркоу не встановлено. За період з 01.04.09р. по 31.12.09р. заниження суми податку на додану вартість склало 6000,00грн. Заниження податку на додану вартість в сумі 435377,00грн., в тому числі у листопаді 2009 року в сумі 183450,00грн. та у грудні 2009 року в сумі 251927,00грн. по господарським операціям з ТОВ «ТК Укрімпекс» нормативно та документально не обґрунтовані. Розходження з актом ДПІ в м. Сімферополі АР Крим склали 435377,00грн. в бік зменшення, які описані в дослідницькій частині висновку.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ, та дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат в розмірі 2176884,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

У підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок контрагента за укладеними договорами, акти приймання виконаних робіт (а.с. 69-78, 97-98).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов’язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної – вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-           або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників, податкових накладних на загальну суму 2612260,44грн., у тому числі ПДВ 435376,74грн., які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, втому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи ТОВ «ТК Укрімпекс».

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб’єктами господарювання, в зв’язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Також позивачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь-яких документів, у тому числі, податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, під час перевірки не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

Посилання відповідача в акті перевірки на автоматизовані дані, відповідно до яких податкова звітність має статус як «невизнана податкова звітність», а також дані, що вказують про невстановлення місцезнаходження контрагента, не можуть свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки ним не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, з підстав наявності у автоматизованих базах контролюючого органу відомостей про невизнання податкової звітності інших осіб, які не є контрагентами такого платника податку та відомостей про невстановлення місцезнаходження цих осіб.

Діючим законодавством на платника податку не покладений обов’язок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, визнання або невизнання податковими органами податкової звітності контрагентів «по ланцюжку», а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 653065,50грн., з яких: 435377,00грн. за основним платежем та 217668,50грн. зі сплати штрафних санкцій, є протиправними і підлягають скасуванню.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб’єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В звязку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднання Технохімкомплект» за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції в м. Сімферополь 3,40грн. судового збору та 10336,00грн. витрат на проведення експертизи.

В судовому засіданні 23.02.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 28.02.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 653065,50грн., з яких: 435377,00грн. за основним платежем та 217668,50грн. зі сплати штрафних санкцій.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднання Технохімкомплект» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Козлова, 45а, і.н. 19183061) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції в м. Сімферополь 3,40грн. судового збору та 10336,00грн. витрат на проведення експертизи.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі – з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя                                         Котарева Г.М.