Постанова № 21916115, 15.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2012 р. Справа № 26/246 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,

суддіВовка І.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін від позивачаОСОБА_1 дов. № б/н від 01.09.2011 р. від відповідача ОСОБА_2. пред. за дов. № 147 від 07.04.2010р.,

від третьої особине з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011р.

у справі № 26/246 Господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Таро Пак"

доПублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Салекс"

пророзірвання іпотечного договору та зобовязання вчинити дії ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Таро Пак" (надалі ТОВ "Таро Пак") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (надалі ПАТ "Кредитпромбанк") про розірвання іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Таро Пак", та зобовязання ПАТ "Кредитпромбанк" протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, направити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. заяву про припинення зобовязання за договором іпотеки № 49.8/26/1378/06 від 24.11.2006 р., зареєстрованого в реєстрі заборон за № 2000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачем та третьою особою додатковими угодами № 5 від 26.11.2007 р., №7 від 25.07.2008 р., №8 від 26.01.2009 р., № 14 від 25.01.2010 р., №15 від 26.04.2010 р., №16 від 11.05.2010 р. та №17 від 05.10.2010 р. до кредитного договору № 49.8/26/2006-КЛТ від 23.06.2006 р. без згоди та повідомлення позивача, як майнового поручителя, були внесені зміни до кредитного договору, зменшено строк погашення заборгованості по кредиту та збільшено розмір щомісячних платежів, що свідчить про збільшення обсягу відповідальності позивача та порушення його права. Крім того, в позовній заяві ТОВ "Таро Пак" зазначає, що процес девальвації гривні, який розпочався в жовтні 2008р., внаслідок чого збільшився обсяг зобов'язання майнового поручителя, свідчить про істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору та наявність підстав для розірвання іпотечного договору у відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2011 р. у справі № 26/246 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011р. у справі № 26/246 (колегія суддів у складі: головуючого судді Чорної Л.В., суддів: Смірнової Л.Г. та Тищенко О.В.) позов ТОВ "Таро Пак" задоволено повністю, розірвано договір іпотеки № 49.8/26/1378/06 від 24.11.2006 р., укладений між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Таро-Пак", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3., зареєстрованого в реєстрі за № 1999; зобов'язано ПАТ "Кредитпромбанк" протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, направити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. заяву про припинення зобов'язання за договором іпотеки № 49.8/26/1378/06 від 24.11.2006 р. зареєстрованого в реєстрі заборон за № 2000.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ПАТ "Кредитпромбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року у справі № 26/246 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваних рішень судами порушені та неправильно застосовані норми матеріального права ст.ст. 553, 559, 575 та 652 ЦК України, а також порушені норми процесуального права, оскільки не враховані висновки Верховного Суду України щодо застосування ст. 652 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 23 червня 2006 р. між ПАТ "Кредитпромбанк" (банк) та ТОВ "Салекс" (позичальник) було укладено кредитний договір № 49.8/26/2006-КЛТ, предметом якого є надання банком позивачу кредиту в сумі 2000000,00 дол. США, процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється в розмірі Libor+7%, кінцеве погашення заборгованості 05.05.2011 р.

Відповідно до умов зазначеного договору банк надає позичальнику кредити, на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів (п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.7 кредитного договору № 49.8/26/2006 КЛТ від 23.06.2006р., процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється в розмірі LIBOR+7% річних. Про розмір процентної ставки банк повідомляє позичальника у письмовій формі після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставки LIBOR, на момент видачі кожного траншу та двічі на рік, а саме до 20 листопада та 20 травня.

Підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угоду) ( п. 2.3 договору ).

05.07.2006 р. між банком та позичальником була підписана додаткова угода № 1 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в сумі 1 250 000 доларів США на сплату одноразової комісії за надання кредитної лінії ЄБРР, на ретроактивне фінансування понесених витрат ТОВ "Салекс" та послідуючу конвертацію в національну валюту в сумі 480 000 доларів США для розрахунків по договорам.

29.09.2006 р. між банком та позичальником укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору № 49.8/26/2006 КЛТ від 23.06.2006 р., відповідно до якої банк надає позичальнику кредит в сумі 750 000 доларів США з конвертацію в національну валюту для розрахунків по договорам.

Зазначеними додатковими угодами встановлюється окремий графік погашення заборгованості по кредиту.

Також між банком та позичальником були укладені додаткові угоди № 5 від 26.11.2007 р. № 7 від 25.07.2008 р., № 8 від 26.01.2009 р., № 14 від 25.01.2010 р., № 15 від 26.04.2010 р., № 16 від 11.05.2010 р. та № 17 від 05.10.2010 р. до кредитного договору № 49.8/26/2006 КЛТ від 23.06.2006 р.

Відповідно до умов зазначених додаткових угод змінювався графік погашення заборгованості за основним зобовязанням.

24.11.2006 р. в забезпечення виконання зобовязання по кредитному договору № 49.8/26/2006 КЛТ від 23.06.2006 р., між ТОВ "Таро-Пак" (позивач, іпотекодавець, майновий поручитель) та ПАТ "Кредитпромбанк" (відповідач, іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки № 49.8/26/1378/06, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. та зареєстрований в реєстрі за № 1999.

Відповідно до умов зазначеного іпотечного договору, позивач у забезпечення виконання зобов'язань боржника перед іпотекодержателем за кредитними договорами № 49.8/26/2006 КЛТ від 23.06.2006р. та № 49.8/26/2006 КЛТ від 24.11.2006р. надає відповідачу в іпотеку майно, обєкт незавершеного будівництва, 100 % готовності, а саме: нежитлові будівлі літ. "А"- виробничий корпус, 6092,50 кв.м., "Б"- водомаслогрійка, 128,50 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать ТОВ "Таро-Пак" на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12614822 від 23.11.2006 р., наданим Білоцерківським МБТІ, у відповідності до якого обєкти незавершеного будівництва зареєстровані за № 16848816, що підтверджується витягом з реєстру прав власності № 12617033 від 23.11.2006р., наданим Білоцерківським МБТІ.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач листом від 08.07.2011 року повідомив відповідача про намір розірвати договір іпотеки № 49.8/26/1378/06 від 24.11.2006 року, у звязку з істотною зміною обставин.

Проте, відповідач залишив вимогу позивача без задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відзначив наявність умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, для розірвання іпотечного договору, оскільки процес девальвації гривні, який розпочався в кінці жовтня 2008 р., та суттєве зменшення вартості заставного майна з настанням світової фінансової кризи є істотною зміною обставин; в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки девальвація гривні у даному випадку, як обставина, що призвела до ускладнень у виконанні договору, знаходилася поза межею контролю ТОВ " Таро-Пак"; виконання кредитного договору в умовах різкої девальвації гривні та при відсутності об'єктивних передумов до стабілізації її курсу призводить до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і збільшує його зобовязання при зменшенні вартості заставного майна; ані із суті договору, ані зі змісту зобовязання, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни курсу національної грошової одиниці несе ТОВ " Таро Пак". Крім того, суд першої інстанції додатково відзначив про наявність підстав для розірвання іпотечного договору з огляду на те, що відповідачем та третьою особою в порушення ст. 559 ЦК України, без згоди позивача, як майнового поручителя, шляхом укладення додаткових угод було змінено основне зобовязання, що призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача перед банком.

Однак з вищенаведеними висновками судів попередніх судових інстанцій не можна погодитись із таких підстав.

Так, відповідно до ст. ст. 651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а також договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У випадку, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно всіх умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Відповідно до змісту частини другої ст. 652 ЦК України розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається в судовому порядку за наявності всіх чотирьох обов'язкових умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості і обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України).

Отже, зміна обставин не є істотною, якщо у момент укладення договору сторони могли передбачити настання певних обставин.

Колегія суддів відзначає, що досліджуючи обставини справи, суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку про те, що значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, яке потягло за собою значне здороження кредитного курсу, та суттєве зменшення ціни заставного майна є істотною зміною обставин, настання якої позивач не міг передбачити при укладенні договору іпотеки, призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило позивача того, на що він розраховував при укладання іпотечного договору.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано, що процес девальвації гривні, настання фінансової світової кризи не є істотною зміною обставин, оскільки економічна криза носить загальний характер та стосується обох договірних сторін, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, укладаючи спірний іпотечний договір на забезпечення виконання кредитного договору в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Таким чином, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, передчасно дійшов висновку про наявність умов та підстав, визначених ст. 652 ЦК України, для розірвання спірного договору іпотеки, оскільки в даному випадку зростання курсу долара США по відношенню до курсу гривні України не є істотною зміною обставин.

Не можна погодитися і з висновком судів про те, що укладення додаткових угод, якими змінено графік погашення кредитної заборгованості, без погодження з позивачем, як майновим поручителем, є правовою підставою для розірвання договору іпотеки відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

З огляду на приписи вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 ЦК України порука та застава (іпотека) є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання, а відтак застосування судами попередніх інстанцій до договору іпотеки положень ст. 559 ЦК України, якою визначені спеціальні підстави припинення поруки, є безпідставним, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов'язання.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оспорюваним договором іпотеки та чинним законодавством не передбачена можливість його розірвання у разі зміни графіку погашення заборгованості за основним зобов'язанням. Коригування графіку погашення заборгованості за основним зобов'язанням без згоди іпотекодавця не є порушенням умов іпотечного договору, який не містить застережень про те, що іпотекодержатель та позичальник не мають право змінювати графік погашення основного зобов'язання без відповідної згоди іпотекодержателя.

Проте, суди на зазначене уваги не звернули та повно встановивши фактичні обставини справи, в порушення вимог не визначились із характером спірних правовідносин та неправильно застосували норми права, якими вони врегульовані, в зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для розірвання спірного договору іпотеки.

Зважаючи на те, що за результатами здійсненої касаційною інстанцією перевірки судових рішень було встановлено, що судами були допущені порушення та неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення про задоволення позову не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, а, оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, судова колегія вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України скаржнику підлягають відшкодуванню за рахунок позивача витрати, понесені у зв'язку з оплатою судовим збором апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, п. 2 ст. 11110, ч. 1 ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011р. у справі № 26/246.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таро Пак" (09150, Київська обл., Білоцерківський р н, с. Фурси, вул. Грушевського, буд. 22, кв. 4, код ЄДРПОУ 33342053) на користь Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (01014, м. Київ, Печерський р н, бульв. Дружби народів, буд. 38, код ЄДРПОУ 21666051) 470,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 658,70 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Могил С.К.

СуддяВовк І.В.

СуддяКондратова І.Д.