Постанова № 21911023, 21.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2012 р. № 2а-14422/11/1370

о 10 год., 10 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Кавка Н.І., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Державного підприємства «Вузлівський спиртовий завод», представник ОСОБА_1 (довіреність № 1 від 05.01.2012 року)

до Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області, представник ОСОБА_2 (довіреність № 241 від 17.01.2012 року)

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення

Позивач Державне підприємство «Вузлівський спиртовий завод»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Радехівському районі Львівської області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення рішення № 0000262301 від 02.06.2011 року.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акта № 24/2301/374798 від 19.05.2011 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення 0000262301 від 02.06.2011 року, у звязку з чим позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 11936,88 грн. (в тому числі за основним платежем 9549,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2387,38 грн.).

Позивач 22.12.2010 року уклав договір поставки нафтопродуктів № 2212/10-1 з ПП «Нафта Центр», виконання якого підтверджується належним чином складеними первинними документами, а саме податковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстрацією автомашини при вїзді на КПП заводу, реєстрацією накладної в журналі контрольного поста.

Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення рішення суперечить вимогам законодавства та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та письмові докази, просив суд позов задоволити повністю з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити позивачу повністю у задоволенні позовних вимог з підстав, що проведеною перевіркою позивача встановлено, що проведення операцій контрагентом позивача ПП «Нафта Центр»по постачанню нафтопродуктів позивачу містить ознаки нікчемного правочину, укладення цивільно-правових операцій здійснювалось з метою надання податкової вигоди позивачу. Підприємством позивача перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків з метою заниження обєкта оподаткування, несплати податків, вказані дії призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету. Висновки відповідача про нікчемність правочинів позивача з ПП «Нафта Центр»ґрунтуються на акті перевірки Луцької ОДПІ у якому зазначено про відсутність у ПП «Нафта Центр»основних засобів, складських приміщень (власних чи орендованих), транспортних засобів, основних коштів, ненадання до перевірки первинних документів, відсутність за юридичною адресою.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення на позов підтримав, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

19.05.2011 року ДПІ у Радехівському районі Львівської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року по взаєморозрахунках із ПП «Нафта Центр». За результатами проведеної перевірки складено акт № 24/2301/374798.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч.1 ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними;

- п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит за грудень 2010 року на суму 9549,50 грн., яки проведено на підставі нікчемних правочинів.

В акті перевірки зазначено:

В результаті опрацювання поданої ДП «Вузлівський спиртовий завод»до ДПІ у Радехівському районі податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до декларації) встановлено включення до податкового кредиту суми ПДВ від придбання товарів в ПП «Нафта Центр». 17.03.2011 року ДПІ у Радехівському районі отримано лист № 3042/7/23-2 від Луцької ОДПІ про визнання нікчемними правочинів щодо ПП «Нафта Центр»та акт від 16.03.2011 року № 1500/23-2/37258919 позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Нафта Центр»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій щ ПДВ за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року. В отриманому акті відображається відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності у силу відсутності основних засобів, складських приміщень (власних чи орендованих), транспортних засобів, основних коштів, ненадання до перевірки первинних документів, що передбачені законодавством про бухгалтерський облік, відсутність ПП «Нафта Центр»за юридичною адресою, що свідчить про неможливість здійснення операцій з придбання та реалізації товарів (послуг) ПП «Нафта Центр», а в свою чергу і про неможливість придбання товарів ДП «Вузлівський спиртовий завод»від ПП «Нафта Центр».

ДП «Вузлівський спиртовий завод»укладено договір № 2212/10-1 від 22.12.2010 року на поставку нафтопродуктів з ПП «Нафта Центр», сума податку на додану вартість згідно податкової накладної від 22.12.2010 року за №159 на загальну суму 57297,00 грн., в т.ч. ПДВ 9549,50 грн. отриманої від ПП «Нафта Центр»(придбання дизельного палива) включена до податкового кредиту у грудні 2010 року в розмірі 9549,50 грн.

ДП «Вузлівський спиртовий завод»перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Крім цього, актом перевірки визначено, що в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначений договір відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. У звязку з чим ДП «Вузлівський спиртовий завод»в порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах щодо придбання дизельного палива від ПП «Нафта Центр» в грудні 2010 року всього на 9549,50 грн., який проведено на підставі нікчемних правочинів.

02.06.2011 року ДПІ у Радехівському районі Львівської області прийнято податкове повідомлення рішення № 000026301, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки № 24/2301/374798 від 19.05.2011 року, встановлено порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ч. 5 ст. 203, ч. 1 ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість, усього 11936,88 грн., в тому числі за основним платежем 9549,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2387,38 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами і доповненнями (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, ПК України, КАС України.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим же Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом не враховуються заперечення відповідача та його представника щодо завищення податкового кредиту за грудень 2010 року, оскільки виникнення права позивача на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є обєктом оподаткування податком на додану вартість, які підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку.

Позивачем в обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій надав суду копії:

- договору поставки № 2212/10-1 від 22.12.2010 року, укладеного між позивачем (як покупцем) та ПП «Нафта Центр»(як постачальником», згідно якого постачальник зобовязується поставити та передати зі складу покупця нафтопродукти, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору (п. 1). Документ на товар, які постачальник повинен передати покупцю: накладні, які є невідємною частиною договору (п.п. 1.2.). Поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення покупця. Замовлення передається покупцем усно або шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсом тощо. Поставка замовленого товару здійснюється в межах наявного на момент поставки асортименту і кількості товару у постачальника. Після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару замовлення втрачає цінність. (п.п. 4.1.). Умови поставки товару: доставка транспортом постачальника або само вивіз за домовленістю сторін (п.п. 4.2.). Передача товару здійснюється в пункті доставки. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару та підписання сторонами накладних (п.п. 6.2.);

- видаткової накладної № РН-0000159 від 22.12.2010 року з визначенням переліку, ціни товару, в тому числі суми ПДВ;

- рахунку фактури № СФ 0000166 від 22.12.2010 року із визначенням переліку товару його вартості, в тому числі ПДВ в ціні товару;

- податкової накладної № 159 від 22.12.2010 року виданої позивачу його контрагентом ПП «Нафта Центр», в тому числі ПДВ сплаченого в ціні товару;

- платіжного доручення № 1941 від 23.12.2010 року з призначенням платежі оплата за дизельне паливо згідно розрахунку № СФ-0000166 від 22.12.2010 року, в тому числі ПДВ;

- товарно-транспортних накладних від 22-23.12.2010 року із зазначенням кількості вантажу, вантажовідправника (ПП «Нафта Центр») та вантажоодержувача (ДП «Вузлівський спиртзавод»);

- книги реєстрації ввізних (вносимих) матеріальних цінностей за період з 18.11.2010 року по 29.04.2011 року із зазначенням дати ввозу (23.12.2010 року), виду транспорту, серії державного номерного знаку (АС 0532 АМ), номеру та дати товаро-транспортної накладної (№ 157, від 23.12.2010 року), підпису водія, підприємства постачальника (ПП «Нафта Центр), найменування та маси товару (дизпаливо, 8070 л.); інвентарної карточки № 786 основних засобів; вхідного ордеру № 440 від 16.12.2010 року, форми № М-4;

- Книги реєстрації довіреностей ДП «Вузлівський спиртзавод»за 2009 2011 роки із зазначенням номеру довіреності (№000462), дати видачі (10.12.2010 року), посади і прізвища особи, якій видано довіреність (ОСОБА_3Р.), найменування постачальника (ПП «Нафта Центр»), найменування товару, номер і дата контракту, наряду, рахунку тощо ( дизпалива), підпис особи, яка одержала довіреність та відмітка про використання довіреності;

- податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Нафта Центр»за грудень 2010 року, Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (ПП «Нафта Центр»)за грудень 2010 року (Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ);

- Свідоцтва № 100306934 про реєстрацію ПП «Нафта Центр»платником податку на додану вартість, виданого 25.10.2010 року.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій, факту використання позивачем вищевказаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагентів позивача. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обовязки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обовязок контролю за сплатою податкових зобовязань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано.

По суті даного спору Закон України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

З урахуванням вимог п. 1.3 ст. 1 та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Надані позивачем докази дають суду достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару (послуг) контрагенту, який мав статус платників податку на додану вартість, а тому, на думку суду, позивачем правильно застосовано ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказана позиція по суті узгоджується із висновками ВАС України викладеними у: ухвалі від 22.06.2011 року у справі № К-10512/08, ухвалі від 06.07.2011 року у справі № К-25786/08, ухвалі від 12.07.2011 року у справі К-40582/09.

Судом також не враховуються заперечення відповідача з посиланням на акт перевірки контрагента позивача ПП «Нафта Центр»щодо порушення таким вимог податкового законодавства, оскільки постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 року встановлено відсутність з боку ПП «Нафта Центр»порушень податкового законодавства.

Таким чином, мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Відповідач також вказує про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Нафта Центр»посилаючись на те, що у згаданого підприємства відсутня матеріально-технічна база для надання відповідних послуг.

Вказане судом не враховується, оскільки наявність чи відсутність матеріально-технічної бази не є самостійною правовою підставою для визнання правочину нікчемним, виключення з податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч Закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим, вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області № 0000262301 від 02.06.2011 року у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість, усього 11936,88 грн., в тому числі за основним платежем 9549,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2387,38 грн. є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ч. 5 ст. 203, ч. 1 ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, відповідно відсутні підстави застосування до позивача відповідальності встановленої п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є субєктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області 0000262301 від 02.06.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Вузлівський спиртовий завод» (ЄДРПОУ 00374798, с. Вузлове, Радехівський район, Львівська область) 28,23 грн. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного

строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 24.02.2012 року.

Суддя Гавдик З.В.

З оригіналом згідно

Суддя Гавдик З.В.