Постанова № 21908742, 07.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2012 р. № 2а-6932/11/1370

у складі: головуючого судді Кузьмича С. М.

з участю секретаря Прокопчука О.С.

за участю:

прокурора Турчина І.Я.

представників: позивача - Макогін Б.М.

відповідача Бєлкіної Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція»до державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області, з участю прокуратури Львівської області в інтересах відповідача, про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіція»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001922320/0 від 17 листопада 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що:

З 06.09.2010р. по 08.09.2010р. Державною податковою інспекцією у Яворівському районі Львівської області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція»з питань достовірності формування відємного значення з податку на додану вартість по декларації за липень 2010 року відповідно до наказу ДПІ у Яворівському районі від 03.09.2010р. за № 424.

Термін проведення перевірки було продовжено на 5 робочих днів з 09.09.2010р. по 15.09.2010р. відповідно до наказу ДПІ у Яворівському районі від 09.09.2010р. за № 428 і зупинено на 30 робочих днів з 10.09.2010р. по 21.10.2010р. у відповідності із наказом від 10.09.2010р. за № 437.

Терміни проведення перевірки було поновлено з 22.10.2010р. по 27.10.2010р. згідно наказу ДПІ у Яворівському районі від 22.10.2010р. за №525.

Перевірка здійснювалась, з 06.09.2010р. по 08.09.2010р. та з 09.09.2010р. по 15.09.2010р, завідувачем сектору перевірок ризикових операцій відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Яворівському районі Львівської області, на підставі направлень від 03.09.2010р. за №424 та від 09.09.2010р. за №427, Повстюк Наталією Петрівною, а з 22.10.2010р. по 27.10.2010р старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Яворівському районі Львівської області, на підставі направлення від 22.10.2010р. за №528 Сидір Василем Любомировичем.

За результатами перевірки було складено Акт перевірки № 1847/23-2/22399712 від 01.11.2010 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0001922320/0 від 17.11.2010 року, яким було встановлено порушення ТзОВ «Галіція»пп. 7.2.3. п. 7.2, пп.7.5.1, п. 7.5., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону про ПДВ., а також те, що Позивачем було укладено договір поставки зерна № П-01/07-1 від 01.07.2010 р. з ТзОВ «Оіл Рівер» без мети настання реальних наслідків. Як вважає ДПІ, даний договір відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 203, ч.1 та ч.2 ЦКУ є нікчемним і в силу ст. 216 ЦКУ не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Внаслідок цього, ДПІ вважала, що через здійснення таких операцій було порушено вищевказані норми Закону про ПДВ, в результаті чого було занижено податок на додану вартість у липні 2010 року на загальну суму 3378 715, 50 грн.

На думку ДПІ у Яворівському р-ні Львівської обл. підставами нікчемності правочину поставки сільськогосподарської продукції № П-01/07-1 від 01.07.2010р. є: відсутність у штаті позивача відповідних працівників на момент проведення перевірки, що свідчить про відсутність трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності в частині придбання та реалізації товарів, а позивач, нібито, не міг здійснювати такі операції за наявності одного лише керівника підприємства (укладено за липень 2010 р. 35 договорів купівлі-продажу); відсутність у позивача власних, орендованих складських, торгівельних та інших приміщень, транспортних засобів які б він міг використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності; відсутність у позивача на момент укладення угоди № П-01/07-1 від 01.07.2010 р. (з 01.07.2010 р. по 07.07.2010 року грошових коштів на банківському рахунку для виконання угоди, що, за твердженням Відповідача, свідчить про відсутність необхідної цивільної дієздатності для досягнення результатів по даній господарській діяльності; проведення транзитних фінансових операцій з метою надання податкової вигоди та збільшення податкового кредиту; відсутність товарних запасів зерна безпосередньо у самого позивача на момент вчинення угоди з ПАТ «Концерн Хлібпром»та продажу йому зерна; вказана угода є нікчемною в силу закону (якого саме не зазначається); вказана угода порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦКУ; вказана угода суперечить інтересам держави і суспільства.

З винесеним рішенням позивач не погоджується повністю, вважає його неправомірним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, з перевищенням ДПІ повноважень, встановлених законом, та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві та дав аналогічні пояснення по справі, обґрунтував свої позовні вимоги також й тим, що Висновком судово-економічної експертизи, призначеної за Ухвалою суду від 03.10.2011 року встановлено, що дослідженням поданих документів підтверджується документально здійснення ТзОВ «Оіл Рівер»господарських операцій з продажу для ТзОВ «Галіція»товарів (робіт, послуг) в період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. на загальну суму 20272290,06 грн., в тому числі ПДВ 3378715,03 грн. Також, представником позивача зазначено, що відповідно до Висновку судово-економічної експертизи №4092 встановлено, що внаслідок дослідження поданих документів підтверджується відповідність оформлення поданих на дослідження первинних документів, в яких зафіксовано здійснення господарських операцій з продажу ТзОВ «Оіл Рівер»товарів для ТзОВ «Галіція»в період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. на загальну суму 20272290,06 грн., в тому числі ПДВ 3378715,03 грн., вимогам чинного законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку. З огляду на це представник Позивача просить позов задовольнити.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просить в позові відмовити з мотивів, викладених в запереченні на позовну заяву № 1378/10/10-016 від 01.07.2011 року по даній справі, оскільки в процесі проведення перевірки податковим органом встановлено порушення, які викладені в акті перевірки від 01.11.2010 р. № 1847/23-2/22399712, а також надав пояснення по суті своїх заперечень.

Представник прокуратури підтримав в судовому засіданні позицію відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, дослідивши усі фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам,

17.11.2010 року ДПІ у Яворівському р-ні Львівської обл. було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001922320/0, яким згідно пп.7.2.3. п.7.2., пп.7.5.1 п.7.5., пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 Закону України «Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту Закон про ПДВ) на підставі Акту перевірки № 1847/23-2/22399712 від 01.11.2010 року (далі по тексту Акт перевірки) було встановлено порушення Скаржником пп. 7.2.3. п. 7.2, пп.7.5.1, п. 7.5., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону про ПДВ. Відповідачем в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні було здійснено донарахування платежу податку на додану вартість на суму 3037006, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 1518503, 00 грн.

Позивачем оскаржено первинне рішення до ДПІ у Яворівському районі Львівської області, внаслідок чого зазначеним податковим органом було винесене рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.12.2001 року № 3879/10/25-006/698, яким податкове повідомлення-рішення від 17.11.2010 року № 0001922320/0 залишено без змін, а скаргу без задоволення. Не погоджуючись з винесеним рішенням, Позивач подав скаргу про перегляд зазначеного рішення до ДПА у Львівській області, внаслідок чого вищестоящим податковим органом було винесено Рішення про результати розгляду повторної скарги від 25.02.2011 р. № 5258/10/25-005/408. Позивачем було оскаржено зазначене р.ішення до Державної податкової адміністрації України, внаслідок чого останньою було винесено Рішення про результати розгляду повторної скарги від 13.05.2011 року № 8998/6/850115.

Так, зокрема, Відповідачем внаслідок проведеної перевірки було встановлено, що Позивачем укладено договір поставки зерна № П-01/07-1 від 01.07.2010 р. з ТОВ «Оіл Рівер»без мети настання реальних наслідків. Як вважає Відповідач, даний договір відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 203, ч.1 та ч.2 ЦКУ є нікчемним і в силу ст. 216 ЦКУ не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Внаслідок цього, Відповідач дійшов висновку про те, що через здійснення таких операцій було порушено вищевказані норми Закону про ПДВ, в результаті чого було занижено податок на додану вартість у липні 2010 року на загальну суму 3378 715, 50 грн. Як видно з матеріалів справи, на думку Відповідача підставами нікчемності правочину поставки сільськогосподарської продукції № П-01/07-1 від 01.07.2010 р. є наступні:

·Відсутність у штаті Позивача відповідних працівників на момент проведення перевірки, що свідчить про відсутність трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності в частині придбання та реалізації товарів, а Відповідач, з огляду на це, не міг здійснювати такі операції за наявності одного лише керівника підприємства (укладено за липень 2010 р. 35 договорів купівлі-продажу);

·Відсутність у позивача власних, орендованих складських, торгівельних та інших приміщень, транспортних засобів які б він міг використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності;

·Відсутність у Позивача на момент укладення угоди № П-01/07-1 від 01.07.2010 р. (з 01.07.2010 р. по 07.07.2010 року) грошових коштів на банківському рахунку для виконання угоди, що, нібито, свідчить про відсутність необхідної цивільної дієздатності для досягнення результатів по даній господарській діяльності;

·Проведення транзитних фінансових операцій з метою надання податкової вигоди та збільшення податкового кредиту;

·Відсутність товарних запасів зерна безпосередньо у самого Позивача на момент вчинення угоди з ПАТ «Хлібпром» та продажу йому зерна;

Вказана угода є нікчемною в силу закону;

·Вказана угода порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦКУ;

·Вказана угода суперечить інтересам держави і суспільства

З наданого акту перевірки судом вбачається, що перевіряючим наведено зміст вказаного договору та застосовано норми п.1 та п.2 ст. 215 ЦКУ (про те, що недійсним є правочин, недійсність якого встановлено законом, та загальні підстави недійсності правочинів), ч.1 ст. 203 ЦКУ (що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства), ч. 2 ст. 203 ЦКУ (щодо необхідності наявності відповідної дієздатності у юридичної особи), ч. 5 ст. 203 (стосовно необхідності настання реальності правових наслідків за угодою), а також зроблено посилання на норми статей 91 (ч.1), 92 (ч.1) та 228 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем було надано до суду необхідні первинні документи, що свідчать про реальність здійснення ним господарських операцій, стосовно яких Рішенням Відповідача було здійснено донарахування ПДВ. На підтвердження позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи завірені копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Оіл Рівер»(за списком, у кількості 9 примірників), оригінали видаткових та податкових накладних (за списком, наведеним у заяві Позивача, у кількості 54 прим.). Зазначені документи судом були передані для проведення судово-економічної експертизи з метою встановлення експертним шляхом відповідей на питання, що потребують спеціальних знань у галузі бухгалтерського обліку. Зокрема, судом перед експертною установою були поставлені наступні питання: чи підтверджується документально здійснення ТОВ «Оіл Рівер»господарських операцій з продажу для ТОВ «Галіція»товарів (робіт, послуг) за період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. згідно наявних в матеріалах справи первинних документів, а також, чи підтверджується відповідність оформлення наявних в матеріалах справи первинних документів, в яких зафіксовано здійснення господарських операцій з продажу ТОВ «Оіл Рівер»товарів (робіт, послуг) для ТОВ «Галіція»за період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. вимогам чинного законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку.

Ухвалою суду призначено судово-бухгалтерську експертизу та доручено її проведення Львівському Науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно Висновку судово-економічної експертизи від 26.12.2011р. №4092 були надані відповіді на поставлені питання, з яких вбачається, що дослідженням поданих документів підтверджується документально здійснення ТзОВ «Оіл Рівер»господарських операцій з продажу для ТзОВ «Галіція»товарів (робіт, послуг) в період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. на загальну суму 20272290,06 грн., в тому числі ПДВ 3378715,03 грн. Також, відповідно до Висновку судово-економічної експертизи встановлено, що внаслідок дослідження поданих документів підтверджується відповідність оформлення поданих на дослідження первинних документів, в яких зафіксовано здійснення господарських операцій з продажу ТзОВ «Оіл Рівер»товарів для ТзОВ «Галіція»в період з 01.06.2010 р. по 01.08.2010 р. на загальну суму 20272290,06 грн., в тому числі ПДВ 3378715,03 грн., вимогам чинного законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог позивача щодо неправомірності винесеного Рішення, оскільки господарські операції, здійснені Позивачем, носять фактичний характер, що підтверджується доказами, а саме висновком експертизи, а також відповідають вимогам чинного законодавства у сфері ведення бухгалтерського обліку. З огляду на це, доводи Відповідача щодо невідповідності первинних документів Позивача вимогам законодавства стосовно ведення бухгалтерського обліку не заслуговують на увагу та відхиляються судом.

Що стосується посилань Відповідача на нікчемність укладеного Позивачем правочину та донарахування на цій підставі податку на додану вартість з огляду на включення до податкового кредиту сум, які не були підтверджені первинними документами, то відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Відповідно до Узагальнень Верховного суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний суд зазначив, що судам потрібно мати на увазі, що з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК (тобто норму, на яку посилається Відповідач) підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тобто, твердження про те, що конкретний правочин є нікчемним в силу закону необхідно обґрунтовувати лише з посиланням на конкретну норму законодавства, яка прямо встановлює нікчемність такого правочину.

Натомість, як свідчать матеріали справи, а саме складений Відповідачем акт, на якому ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення, послався на загальну норму ЦК, не навів конкретні норми Законів (а не підзаконних нормативних актів), в яких передбачена нікчемність укладеного договору поставки зерна, не навів підстави, встановлені Законом, за яких, укладений договір поставки зерна, може бути визнаним нікчемним.

Таким чином, конкретні ознаки та підстави нікчемності договору поставки зерна, який уклало ТОВ «Галіція», повинні бути доведені лише на підставах, прямо зазначених в Законах України. В якому саме законі встановлена нікчемність договору поставки зерна № П-01/07-1 від 01.07.2010 р., який, як видно з матеріалів справи, відповідає нормам, викладеним в ст.ст. 655-697 ЦКУ (купівля-продаж) та ст.712 ЦКУ (поставка), Відповідач не зазначив. Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки ДПІ не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім того, суд також виходить з загальної правової позиції Верховного суду України, вказаної в Узагальненнях про те, що при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Тобто, посилаючись на нікчемність того чи іншого правочину, Відповідач повинен посилатися на спеціальну норму, яка передбачає конкретну підставу нікчемності правочину і лише потім на загальну. Натомість, жодних законодавчо встановлених п.ідстав вважати, що укладений правочин є нікчемним, - Відповідач не навів.

Суд погоджується з доводами Позивача про те, що відповідач перевищив свої повноваження, оскільки Закон "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачає права податкових органів самостійно у позасудовому порядку визнавати угоди (правочини, договори) недійсними (нікчемними), оскільки відповідно до ст.6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 6 Конституції України (ч.2 ст.6) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а також ч.2 ст.19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується посилань Відповідача на ст. 228 ЦКУ, то вони спростовуються наступним.

Як зазначено в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначено статтею 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні підвалини держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, підстави, наведені Відповідачем в Акті перевірки, на якому ґрунтується оскаржуване рішення, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеною позицією Верховного суду України та нормами законодавства. Зазначена позиція підтримана і Міністерством юстиції України в Листі від 29.03.2010 р. № 409-0-1-10-19, де, зокрема, вказується, що вищезгадана постанова Пленуму Верховного суду України спрямована на надання відповідних розяснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, саме судам з метою забезпечення правильного й однакового застосування ними законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Тобто, враховуючи наведене, при підтвердженні вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 названої постанови, суд в окремому позовному провадженні повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку. Однак, Відповідачем не наведено жодних вироків суду, що набули законної сили, на підтвердження обставин про вину Позивача у вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень.

Аналогічна за змістом позиція підтверджена й Вищим Адміністративним Судом України у Листі 02.06.2011 року за № 742/11/13-11, де, зокрема, зазначено, що судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Таким чином, як вбачається з вищевказаних норм, Відповідач не мав достатніх правових підстав стверджувати той факт, що Позивачем порушено публічний порядок при укладенні угоди на поставку зерна, а також не доведено обставину про вину Позивача, а саме - посадових осіб підприємства та доказами на підтвердження цих обставин.

Не витримують критики доводи Відповідача щодо порушення позивачем норм закону «Про податок на додану вартість», що діяв у момент виникнення спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Відповідач в акті перевірки послався на податкові накладні, що виписало ТОВ «Оіл Рівер». Відповідно до пп.7.2.3. п. 7.2. ст.7 Закону про ПДВ податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

На підставі ж відповіді ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва від 22.10.2010 року вх. № 6224/7 було надано інформацію про ТОВ «Оіл Рівер»про те, що згідно бази даних Бест Звіт, за липень 2010 року звіт вказаного товариства було визнано недійсним. Тому, як зазначає ДПІ Яворівського району Львівської обл., оскільки виникнення податкових зобовязань не підтверджено ДПІ у Голосіївському районі м. Києва , то і відсутня база оподаткування, передбачена ст. 3, 4 ,7 Закону про ПДВ.

Однак, з таким висновком погодитись не можна з огляду на те, що відповідно до пп. 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як видно з матеріалів справи, та акту перевірки, податкові накладні Продавця були виписані та складені в установленому законом порядку, що також підтверджується Висновком судово-економічної експертизи № 4092 від 26.12.2011р. Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

·придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

·придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно ж до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Однак, Позивачем в таблиці, що наведена до акту, вказані всі податкові накладні, видані на адресу ТОВ «Галіція», які й були предметом перевірки на відповідність вимогам чинного законодавства судово-економічної експертизою. Натомість, суд критично оцінює доводи Відповідача стосовно факту непідтвердженості податкового звіту ТОВ «Оіл Рівер»та виникнення його податкових зобовязань як Продавця згідно довідки ДПІ Голосіївського району м. Києва, оскільки зазначені докази не можуть слугувати правовою підставою (відповідно до Закону) для невключення до податкового кредиту відповідної суми сплаченого ПДВ Покупцем ТОВ «Галіція».

Закон про ПДВ повязує нарахування податкового кредиту Покупцем виключно з виписаною у встановленою порядку податковою накладною. Такої законодавчої підстави для позбавлення права на нарахування податкового кредиту, як непідтвердження ДПІ звіту Продавця чи визнання правочину нікчемним в Акті перевірки ДПІ, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, не передбачено.

Частиною 2 пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону про ПДВ встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Однак, як видно з матеріалів справи, оригінали податкових накладних були надані перевіряючим у встановленому порядку. Законодавчого терміну «непідтверджена податкова накладна»в Законі «Про податок на додану вартість»також не передбачено, а отже нарахування податкового кредиту та виписування податкових накладних відбувається у спосіб і на підставах, передбачених Законом. Сам лише факт визнання недійсним податкового звіту Продавця чи твердження податкового органу про нікчемність правочину не є достатніми підставами для донарахування податку на додану вартість.

Окрім того, в обґрунтування позовних вимог Позивачем наведено лист Державної податкової адміністрації "Про визначення підстав для права на бюджетне відшкодування" від 17.07.2008 р., № 14356/7/10-3017/2141 (копія листа є в матеріалах справи), де вказано, що, з позиції Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Також, заслуговують на увагу доводи Позивача про те, що згідно Постанови Верховного Суду України "Про скасування податкового повідомлення-рішення", від 13.01.2009 р., № 21-1578во08, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем допустимими та належними засобами доказування не доведено правомірності свого рішення, а отже, враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 0001922320/0 від 17 листопада 2010 року.

3.Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція»3,40 грн. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2012 року.

Головуючий С.М.Кузьмич