Постанова № 21900781, 19.12.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року 15:38 Справа № 2а-0870/9534/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

при секретарі судового засідання Корольові О.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від 19.07.2011 №б/н);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 04.04.2011 №б/н);

ОСОБА_3 (довіреність від 29.11.2011 №б/н)

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Приватне акціонерне товариство «Запорізький завод залізобетонних шпал» (далі ПрАТ «ЗЗЗШ», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі (далі СДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 24.05.2011 №0000470803.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що оскаржуване рішення є неправомірними, а донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість протиправним. Пояснюють, що відповідач ставить під сумнів реальність поставки товару від конкретних контрагентів. Проте, таке твердження податківців є недоведеним та не відповідає фактичним обставинам справи. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили із підстав, викладених у письмових поясненнях на позов. Зокрема вказують, що господарські операції позивача із його контрагентами ТОВ «Юкун» та ТОВ «Ніка» мають ознаки фіктивності. Вважають, що фінансово-господарська діяльність позивача по операціям отримання від указаних підприємств товарів здійнюється поза межами правового поля, а тому оскаржуване рішення є правомірним, а позов необгрунтованим.

На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.

11.01.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Юкун» (постачальник) укладений договір постачання №1, відповідно до якого постачальник зобовязується передати покупцю товар (анкер закладний у кількості 50000шт. на загальну суму 1549 800,00грн., у тому числі ПДВ 258300,00грн.). Виконання між сторонами умов указаного договору підтверджене документами, а саме: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, податковими накладними.

14.01.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Агро-промислова фірма «Ніка» (постачальник) укладений договір №01/01-11. Відповідно до умов указаного договору постачальник зобовязується поставити покупцю товар, вказаний у специфікації №01 до договору. Виконання між сторонами умов указаного договору підтверджене документами, а саме: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковим ордером, податковою накладною.

Посадовими особами СДПІ у період з 06.05.2011 по 10.05.2011 проводилась документальна невиїзна перевірка ПрАТ «ЗЗЗШ» з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Юкун» та ТОВ «Агро-промислова фірма «Ніка» за період січень 2011 року. За результатами проведеної перевірки складений акт від 11.05.2011 №52/05-03/32407952 (далі - Акт).

Проведеною перевіркою встановлені та у Акті-1 зафіксовані порушення, а саме:

п. 198.3, п.198.4 ст.198, п.200.1, ст.200 Податкового кодексу України (далі ПК України), ч.2 ст.205, ч.1-3,5,6 ст.203, ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України, підприємством безпідставно занижено податок на додану вартість у січні 2011 року на суму 96874,00грн.

Указані висновки зроблені відповідачем з огляду на наявність у ланцюгах постачання ТОВ «Агро-промислова фірма «Ніка» та ТОВ «Юкун» контрагентів, які, на думку, податкового органу здійснюють господарську діяльність поза межами правового поля, а тому правочини позивача із ТОВ «Юкун» та ПрАТ «ЗЗЗШ» є нікчемними.

За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000470803, яким позивачу донараховано зобовязання з ПДВ у розмірі 96874,00грн. за основним платежем та застосовано штрафну санкції у розмірі 1,00грн.

Позивач оскаржив указане рішення в адміністративного порядку, проте скарга залишена без змін.

Вважаючи указані рішення протиправними позивач звернувся до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Крім того, вимоги до первинних документів викладені у ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається та представниками відповідача не заперечується, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту відповідають вимогам чинного законодавства. Сумнівів щодо правильності їх оформлення та достовірності ні під час перевірки, ні під час судового засідання представниками СДПІ не виникало.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що безпосередні контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ. Указаний факт представниками відповідача не заперечується.

Крім того, судом встановлено, що включена позивачем до податкового кредиту сума відображена його контрагентами у податкових звітностях у повному обсязі. Указаний факт представниками відповідача не спростований.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).

Згідно із п. 200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із матеріалів справи вбачається та у судовому засіданні встановлено, жодних зауважень до позивача та його безпосередніх контрагентів у відповідача ні під час перевірки, ні у судовому засіданні не висловлювалось. В той же час, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на наявність порушень чинного законодавства у ланцюгах постачання суд вважає безпідставними для прийняття оскаржуваного рішення щодо позивача.

Оскільки контрагенти позивача на момент укладання угод та складання податкових накладних мали свідоцтва платника ПДВ, податкові накладні оплачені позивачем (що не спростовується в акті перевірки) та відповідні суму відображені у податкових звітностях ТОВ «Юкун» та ТОВ «Агро-промислова фірма «Ніка», то суд дійшов висновку, що позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні товару ПДВ до свого податкового кредиту.

У відповідності до пп. 14.1.181 п.14. 1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Крім того, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача зроблені під час перевірки про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Юкун», ТОВ «Агро-промислова фірма «Ніка».

Приписами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ст.216).

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Жодних доказів нікчемності правочинів у відповідності до приписів ЦК України, укладених позивачем із його контрагентами, відповідач суду не надав.

Крім того, податковий орган не позбавлений права звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом. Указана позиція також наведена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Із матеріалів справи вбачається та у судовому засіданні встановлено, що відповідні висновки про нікчемність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами зроблені відповідачем з огляду сумніви щодо правомірності діяльності контрагентів по ланцюгу. При цьому, доказів порушення позивачем чи його безпосередніми контрагентами вимог чинного податкового законодавства відповідач суду не надав, свою позицію не обґрунтував.

З урахуванням викладеного суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у звязку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 24.05.2011 №0000470803.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Запорізький завод залізобетонних шпал» (код ЄДРПОУ 32407952) судовий збір у розмірі 3,40грн. (три грн. 40 коп.) Видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі оформлена і підписана 20.12.2011.

Суддя (підпис)Ю.В.Калашник