Постанова № 21892767, 16.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/22407/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16 год. 05 хв

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля»

до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

№0000252330 від 25.05.2011року

за участі представників позивача Стрихар В.В., Гладкової Л.М.

представників відповідача Молчанової Н.К., Москалік Є.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Макіїввугілля” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та визнання недійсним податкових повідомлень-рішень №0000202330 від 08.04.2011року, №0000252330 від 25.05.2011року, №0000282330 від 04.07.2011року від 12.08.2011 року

Ухвалою від 24.11.2011 року позовні вимоги були розєднані, виділені у самостійне провадження вимоги про визнання дій протиправними та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.2011року.

Відповідно до протоколу розподілу справи між суддями справу в цій частині було передано на розгляд судді Бєломєстнова О.Ю.

Ухвалою від 19.12.2011р. позовні вимоги в частині визнання дій щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.2011р. протиправними були залишені без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства «Макіїввугілля» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за січень 2011 року був складений акт № 32346/23-3/32442295 від 11.05.2011р., у якому зафіксовані порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. А саме, відповідачем встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 3668127,47 грн.

На підставі цього акту, відповідно до п.п. 54.3.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3668128,47 грн., у тому числі за основним платежем 3668127,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Позивач не згоден з вказаним податковим повідомленням-рішенням. Посилаючись на Податковий кодекс України вважає, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про те, що договори між ним та ТОВ «Іолід» мають ознаки нікчемності.

У позивача наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями. Крім того, виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Іолід» зобовязань за договором купівлі-продажу № 243 від 25.10.2010 року підтверджується отриманням позивачем від ТОВ «Іолід» вугілля, його оплатою та продажем з подальшими розрахунками з ДП «Вугілля України» (споживачем). Оплата отриманого від продавця та відвантаженого споживачу вугілля підтверджується не лише платіжними дорученнями, але і виписками обслуговуючого банку. Перевезення вугілля підтверджено залізничними квитанціями про приймання вантажу, посвідченнями якості вугілля, результатами хімічного аналізу вугілля, зробленого збагачувальними фабриками, їх листами з переліком посвідчень якості та інформацією про власника збагаченого вугілля.

Здійснення господарської операції щодо придбання вугілля у ТОВ «Іолід» за договором комісії від 20.06.2010 року № 15-026К також підтверджується податковими накладними та оплатою. Перевезення вугілля підтверджено залізничними квитанціями про приймання вантажу, посвідченнями якості вугілля, результатами хімічного аналізу вугілля, зробленого збагачувальними фабриками.

Тому позивач вважає, що податковим органом неправомірно визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.2011року.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві та поясненнях до неї.

Представник відповідача в судове засідання зявився, адміністративний позов не визнав з підстав, які викладені у запереченнях (т. 2 а.с. 50-52). Зазначає, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства «Макіїввугілля» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за січень 2011 року був складений акт № 32346/23-3/32442295 від 11.05.2011р., у якому зафіксовані порушення ч. 1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України. А саме: правочин щодо виконання умов договору № 243 від 25.10.10р., укладеного між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «Іолід» є нікчемним. В наслідок чого відповідно до п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 3668127,47 грн.

Такого висновку відповідач дійшов на підставі довідки Антрацитівської ОДПІ №87/23-3662139 від 25.03.2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Іолід», у звязку з ненаходженням за юридичною адресою. Декларації за період з 01.11.2010 по 31.01.2011 року не надавались. Основні засоби у ТОВ «Іолід» відсутні. До Декларацій з податку на прибуток за 2010 рік додаток К 1 не надавався. Значення в рядках 4.10 «Витрати та поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» декларацій відсутні. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 4 кварталі 2010 року складала 8 осіб: за основним місцем роботи 6 осіб, за сумісництвом 2 особи.

Крім того, у акті від 11.05.2011р. № 2346/23-3/32442295 відповідачем зазначено, що під час перевірки були надані певні документи, зокрема залізничні квитанції, згідно яких відправником вугілля є ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» та ЗАТ «Янівське». Одержувачами є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Криворізька ТЕС. У наданих первинних документах, а саме посвідченнях якості та залізничних квитанціях або копіях залізничних квитанцій підприємство ТОВ «Іолід» як виробник, відправник або одержувач не зазначене. Внаслідок цього відсутні обєкти оподаткування ПДВ, у звязку з чим вважає правомірним спірне податкове повідомлення-рішення та просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач Державне підприємство «Макіїввугілля» зареєстроване виконавчим комітетом Макіївської міської ради 29.04.2003р. як юридична особа, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №296617, код ЄДРПОУ 32442295. Позивач знаходиться на обліку як платник податків у Макіївській ОДПІ.

Відповідачем Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією у період з 12.04.2011р. по 04.05.2011р. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства «Макіїввугілля» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за січень 2011 року.

За результатами даної перевірки був складений акт № 32346/23-3/32442295 від 11.05.2011р. (надалі Акт перевірки).

У зазначеному акті було відображено, що на порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивач включив до податкового кредиту з ПДВ суму податку за господарськими операціями з купівлі-продажу та комісії, отриманих від ТОВ «Іолід» за нікчемним правочином.

У акті перевірки відповідачем зазначено, що правочини між ТОВ «Іолід» та позивачем здійснені без мети настання реальних наслідків а тому відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Так, в ході проведення даної перевірки згідно проведеного аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, отриманих відповідей за результатами зустрічних перевірок, системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобовязань та /або податкового кредиту по податку на додану вартість підприємства ТОВ «Іолід» та його контрагентів встановлено наступне:

Згідно довідки Антрацитівської ОДПІ № 87/23-3662139 від 25.03.2011 року проведення зустрічної звірки ТОВ «Іолід» не можливо у звязку з ненаходженням за юридичною адресою. Декларації за період з 01.11.2010 по 31.01.2011 року не надавались. Основні засоби у ТОВ «Іолід» відсутні. До Декларацій з податку на прибуток за 2010 рік додаток К 1 не надавався. Значення в рядках 4.10 «Витрати та поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» декларацій відсутні. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 4 кварталі 2010 року складала 8 осіб: за основним місцем роботи 6 осіб, за сумісництвом 2 особи.

Крім того, у Акті перевірки відповідачем зазначено, що під час перевірки були надані певні документи, зокрема залізничні квитанції, згідно яких відправником вугілля є ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» та ЗАТ «Янівське». Одержувачами є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Криворізька ТЕС. У наданих первинних документах, а саме посвідченнях якості та залізничних квитанціях або копіях залізничних квитанцій підприємство ТОВ «Іолід» як виробник, відправник або одержувач не зазначений.

Виходячи з наведеного відповідач у Акті перевірки зазначив, що господарські операції з цим контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання.

Тому за твердженням відповідача згідно з п. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України договір № 243 від 25.10.2010р. є нікчемним. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

З наведених підстав відповідач дійшов висновку про порушення 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 3668127,47 грн., а саме грудень 2010р сума ПДВ 1333333,33 грн. та січень 2011 року сума ПДВ 2334794,14 грн.

На підставі цього акту, відповідно до п.п. 54.3.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.201 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3668128,47 грн., у тому числі за основним платежем 3668127,47грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним даного повідомлення-рішення підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідачем було встановлено формування податкового кредиту по декларації позивача з ПДВ за грудень 2010 року та за січень 2011 року за рахунок податкових накладних, виданих ТОВ «Іолід».

Судом встановлено, що що між позивачем (покупець) та ТОВ «Іолід» (продавець) був укладений договір № 243 від 25.10.2010 р., згідно якого ТОВ “Іолід” зобовязується поставити, а ДП “Макіїввугілля” прийняти та оплатити вугільну продукцію відповідно до специфікацій.

За умовами договору вугілля постачається рівномірними добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом на умовах DDR згідно з «Інкотермс» в редакції 2000р. з урахуванням особливостей та за реквізитами Покупця, вказаних в додатках до договору. Датою виконання зобовязання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

Згідно додатку № 2 від 25.10.10 зазначеного договору, постачальник зобовязується у грудні 2010 року відвантажити, а покупець прийняти та оплатити вугілля на загальну суму 23864967,60 грн., у тому числі ПДВ 3977494,00 грн.

Також згідно додатку № 3 від 31.12.2010 року до зазначеного договору, постачальник зобовязується у січні 2011 року відвантажити, а покупець прийняти та оплатити вугілля на загальну суму 14708318,40 грн., у тому числі ПДВ 2451386,40 грн.

На підтвердження виконання даного договору позивач надав копії наступних документів:

- рахунки-фактури: № 1 від 31.01.2011р., №2 від 26.01.2011р., №4 від 31.01.2011р., № 5 від 31.01.2011р., № 3 від 31.01.2011р., № 6 від 31.01.2011р.;

- податкові накладні № 2 від 26.01.2011р., № 7 від 31.01.2011р., № 6 від 31.01.2011р., № 5 від 31.01.2011р., № 3 від 31.01.2011р., № 4 від 3101.2011р., № 1 від 31.01.2011р.;

- акти приймання-передачі вугільної продукції: № 2 від 26.01.2011р., № 4 від 31.01.2011р., № 5 від 31.01.2011р., № 3 від 31.01.2011р., № 6 від 31.01.2011р.;

- посвідчення якості: № 1 від 01.01.2011р., № 5 від 05.01.2011р., №8 від 06.01.2011р., №2 від 01.01.2011р., № 9 від 07.01.2011р., №10 від 08.01.2011р., № 11 від 08.01.2011р., №12 від 09.01.2011р., №13 від 10.01.2011р., №14 від 11.01.2011р., № 15 від 11.01.2011р., №16 від 12.01.2011р., №21 від 14.01.2011р., № 28 від 26.01.2011р., № 29 від 26.01.2011р., № 26 від 25.01.2011р., № 27 від 25.01.2011р., №25 від 24.01.2011р., № 24 від 23.01.2011р., № 40 від 23.01.2011р., №38 від 22.01.2011р., № 35 від 21.01.2011р., №22 від 19.01.2011р., №23 від 19.01.2011р., № 20 від 14.01.2011р., №18 від 14.01.2011р., № 19 від 13.01.2011р., №17 від 12.01.2011р., №7 від 06.01.2011р., № 4 від 05.01.2011р., № 3 від 04.01.2011р.;

- залізничні квитанції про приймання вантажу: № 48593017, № 48593025, № 48545406, № 48568486, 48565719, № 48530738, № 48502547, № 48502505, № 48501234, № 48473714, № 48443767, № 48386652, № 48386983, № 48386701, № 48259982, № 48261458, № 48263313, № 48219449, № 48219366, № 48223218, № 48194302, № 48196572, № 48172887, № 48172762, № 48173330, № 48147129, № 48147088, № 48124698, № 48124622 , № 48103808, № 48091821, № 48082523, № 48057279, № 48058491, № 48056594, № 48056833, № 48057493, № 48033964, № 48027420, № 48002159, № 48002381, № 48108272, № 48108271, № 52256566, № 52256565, № 52256537, № 52256561, № 52256582, № 52256583, № 52256603, № 52256602, № 52256620, № 52256621, № 52256638, № 52256655, № 52256671, № 52256670, № 52256690, № 52256705, № 52256706, № 52256707, № 52256708, № 52256725, № 52256739, № 52256760, № 52256464, № 52256463, № 52256577, № 52256622, № 52256566, № 52256565, № 52256537, № 52256583, № 52256582, № 52256581, № 52256603, № 52256602, № 52256620, № 52256621, № 52256638, № 52256655, № 52256671, № 52256670, № 52256690, № 52256705, № 52256706, № 52256707, № 52256708, № 52256725, № 52256739, № 52256760, № 52256464, № 52256463, № 52256577, № 52256830, № 52256829, № 52256838, № 52256839, № 52256832, № 52256809, № 52256799, № 52256798, № 52256782, № 52256783, № 52250142, № 52250141, № 52250143, № 52250144, № 52250148, № 52250150, № 52250149, № 52250147, № 52250151, № 52250155, № 52250154, № 52250159, № 52250160, № 52250161, № 52250162.

Однією з підстав для висновків документальної позапланової перевірки є сумніви у тому, що власником товару є ТОВ «Іолід», оскільки у залізничних квитанціях та посвідченнях якості відправниками вугілля зазначені ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 32131749) та ЗАТ «Янівське» (код ЄДРПОУ 32895302).

Судом встановлено, що вказані підприємства складали листи на адресу одержувачів вантажів, у яких зазначали про право власності на поставлене вугілля за ТОВ «Іолід», а саме:

лист ЗАТ «Янівське» від 08.04.11 № 27-04/12-417 (т.2 а.с. 19);

лист ЗАТ «Янівське» від 08.04.11 № 27-04/12-418(т.2 а.с. 9);

лист ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» від 28.01.11 № 3-236(т.2 а.с. 8);

лист ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» від 30.09.10 № 3-234(т.2 а.с. ).

Для перевірки зазначених обставин судом була прийнята ухвала, якою вказаних осіб було зобовязано надати до суду документи, на підставі яких підприємства визначили право власності на вугільну продукцію, що поставлена за наведеними квитанціями за ТОВ «Іолід».

Судом були отримані відповіді від вищезазначених підприємств (лист ПАТ «Янівське» від 10.02.2012 року № 27-04/09-138 та лист ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» від 30.01.2012 року № 3-19) та надані:

- договір на переробку вугілля від 01.07.2010 року № 01/07-10, укладений між ЗАТ «Янівське» та ТОВ «Іолід», у якому зазначено про право власності на товар за ТОВ «Іолід»;

- договір на випробування вугільного концентрату від 22.07.2010 року № 22/07-10, укладений між ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» та ТОВ «Іолід», у якому зазначено про право власності на товар за ТОВ «Іолід»;

- банківські виписки;

- дилерські договори: № 05-д від 10..09.2010р., № 04-д від 01.09.2010р., сертифікати дилера від 10.09.2010р., від 01.09.2010р.;

- листи (т. 2 а.с. 16-19).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується фактичне перевезення товару, який постачався позивачеві ТОВ «Іолід».

Також, 20 липня 2010р. між ДП “Макіїввугілля”, у якості комісіонера, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іолід”, у якості комітента, укладено договір комісії № 15-026 К/180, згідно якого ТОВ “Іолід” доручає, а ДП “Макіїввугілля” зобовязується здійснити для комітента від свого імені та за рахунок комітента угоди по постачанню вугільної продукції марок Т 0-100 ГСШ 0-13. Загальна орієнтовна сума договору складає 32670000,00 грн.

Згідно специфікації № 1, що є додатком 1 до зазначеного договору, комітент зобовязується забезпечити комісіонеру поставку вугілля на загальну вартість 32670000,00 грн. (у тому числі ПДВ).

У відповідності до п. 3.4 договору комісії № 15-026 К/180 від 20 липня 2010р., з урахуванням додаткової угоди від 30.08.10, винагорода комісіонера складає 5,00 грн. за тону реалізованого вугілля.

На підтвердження виконання даного договору позивач надав копії наступних документів:

-податкова накладна: №119 від 30.12.2010р. (податкова накладна отримана 31.01.2011 року.);

-банківські виписки;

-акти взаємних розрахунків станом на 01.01.2011р., 01.11.2010р., 01.05.2011р., 01.06.2011р., 31.01.2011р. 30.09.2010р., 20.07.2010р., 23.09.2010р.;

-рахунки-фактури № 44, від 23.09.2010р., від 22.09.2010р. № 49, від 06.09.2010р. від 23.09.2010р., № 50, № 52, від 23.09.2010р. № 5130.09.2010р. № 56, від 30.09.2010р., № 57;

-акти приймання-передачі від 23.09.2010р., 06.09.2010р., 22.09.2010р., 30.09.2010р., 23.09.2010р., 30.09.2010р;

-посвідчення якості від 08.09.2010р. № 84, від 07.09.2010р. № 83, від 09.09.2010р., № 86, від 10.09.2010р. № 87, від 10.09.2010р. № 86, від 11.09.2010р. № 90, від 12.09.2010р. № 91, від 13.09.2010р. № 92, від 14.09.2010р. № 93, від 15.09.2010р. № 94, від 16.09.2010р. № 95, від 16.09.2010р. № 96, від 17.09.2010р. № 97, від 18.09.2010р. № 99, від 19.09.2010р. № 100, від 20.09.2010р. № 101, від 21.09.2010р. № 103, від 22.09.2010р. № 104, від 24.09.2010р. № 107, від 09.09.2010р. № 85, від 11.09.2010р. №33 89, від 07.09.2010р. № 334, від 07.09.2010р. № 333, від 05.09.2010р. № 331, № 03.09.2010р. №; 328, від 02.09.2010 № 326, від 02.09.2010р. № 327, від 20.09.2010р. № 354, від 21.09.2010р. № 355, від 23.09.2010р. № 360, від 22.09.2010р. № 357, від 19.09.2010р. № 352, від 13.09.2010р. № 344, від 12.09.2010р. № 343, від 10.09.2010р. № 340, від 08.09.2010р. № 336, від 09.09.2010р. № 337, від 23.09.2010р. № 105, від 24.09.2010р. № 361, від 16.09.2010р. № 348;

-квитанції про приймання вантажу № 52256536, № 52256565, № 52256537, №52256561, № 52256562, № 52256583, № 52256605, № 52256602, № 52256621, №52256620, № 52256633, № 52256655, № 52256670, № 52256671, № 52256630, №52256705, № 52256760, № 52256766, № 52256707, № 52256726, № 52256769, №52258760, № 52256783, № 52256762, № 52256799, № 52256790, № 52256808, №52256832, № 52256883, № 52256880, № 52256623, № 52256860, № 52250165, №52250166, № 52250164, № 52250170, № 52250171, № 52250169, № 52250204, №52250184, № 52250174, № 52250177, № 52250176, № 52250176, № 52250179, №52250188, № 52250187, № 52250197, № 52250196, № 52250201, № 52250100, №52250202, № 52250193, № 52250194, № 52250191, № 52250190, № 52250162, №52250161, № 52250159, № 52250160, № 52250156, № 52250154, № 52250148, №52250150, № 52250149, № 52250147, № 52250151, № 52250144, № 52250148, №52250141, № 52250142, № 52256577, № 52256622, № 52250191, № 52250190, №52250193, № 52250194, № 52250201, № 52250200, № 52250202, № 52250197, №52250196, № 52250188, № 52250187, № 52250179, № 52250177, № 52250176, №52250175, № 52250174, № 52250204, № 52250184.

На підтвердження використання у господарській діяльності вказаного товару позивачем були надані наступні документи: договір №03-10/1-ЕН/23 від 01.02.2010р. між позивачем та ДП «Вугілля України», додаткові угоди: №01-02-10/1 від 01.02.2010р., №02/10-4 від 01.02.2010р., № 04/10-1 від 31.03.2010р., №02/10-3 від 01.02.2010р.; податкові накладні: №105 від 21.01.2011р., №107 від 31.01.2011р.;, 108 від 31.01.2011р., № 109 від 31.01.2011р., № 110 від 31.01.2011р., № 111 від 31.01.2011р., №112 від 31.01.2011р., № 113 від 31.01.2011р., №114 від 31.01.2011р.,№ 115 від 31.01.2011р., № 116 від 31.01.2011р., № 117 від 31.01.2011р., № 118 від 31.01.2011р., № 119 від 31.01.2011р., № 110 від 27.01.2011, № 101 від 27.01.2011р., №104 від 31.01.2011р.; акти звіряння кількості та якості № 56/МВ, № 55/МВ, № 14-МВ/4, №14-МВ/3, №14-МВ/2, №5-МУ, № 42 від 31.01.2011р., №3101-3 від 31.01.2011р.

При вирішенні даного спору та оцінці перелічених доказів, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податковго кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 186 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, згідно норм чинного податкового законодавства України на час виникнення спірних правовідносин по договору купівлі-продажу від 25.10.2010 року №243, можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить від списання коштів в звітному періоді на оплату придбанням товарів (робіт, послуг) або одержання товарів (робіт, послуг) разом з належним чином оформленою податковою накладною.

Аналогічно, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення господарських операцій, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.3.1 пунктом 7.3 статті 7 цього Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно пп.. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, згідно норм чинного податкового законодавства України на час виникнення спірних правовідносин та виконання договору комісії від 26.06.2010 року № 15-026, можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить від одержання товарів (робіт, послуг) разом з належним чином оформленою податковою накладною.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення даного спору є не відсутність документів, які б підтверджували право позивача на податковий кредит з ПДВ, а їх оцінка відповідачем як таких, що не підтверджують здійснення господарських операцій, тобто є фіктивними. Такого висновку відповідач дійшов виходячи з приписів ч.1 ст. 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідач вважає, що правочин між позивачем та ТОВ «Іолід» є недійсним в силу закону, а отже складені на їх виконання документи не мають юридичних наслідків.

При цьому він посилається на те, що згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Стосовно цих посилань відповідача на Цивільний кодексу України суд вважає необхідним зауважити, що згідно з ч. 2 ст. 1 цього кодексу цивільне законодавство не розповсюджується на податкові відносини. Тому посилання відповідача на відсутність юридичних наслідків спірної угоди (ст. 216 Цивільного кодексу України) судом до уваги не приймаються.

Що стосується фактичних обставин справи, з аналізу Акту перевірки Макіївської ОДПІ Донецькій області № 2346/23-3/32442295 від 11.05.2011р. та заперечень відповідача проти позову вбачається, що обставинами, які на думку відповідача свідчать про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Іолід», їх спрямованість на порушення публічного порядку є:

1. не знаходження ТОВ «Іолід» за юридичною адресою;

2. відсутність у ТОВ «Іолід» необхідних умов для ведення господарської діяльності певного виду, основних засобів, виробничих активів, транспортних засобів, складських приміщень;

3. недостатність загальної чисельності працюючих на ТОВ «Іолід»;

4. невідповідність кількості відвантаженого вугілля згідно залізничних квитанцій з кількістю вугілля по податковим накладним та відсутність документів підтверджуючих право власності ТОВ «Іолід» на вугільну продукцію, що перевозилась за ними.

При оцінці даних доводів відповідача суд виходить з наступного:

1. Відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.01.2012 року № 12881007, який містить відомості щодо ТОВ «Іолід». З нього вбачається, що на момент проведення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність вказаного підприємства.

Крім того, відповідачем не встановлена відсутність ТОІ «Іолід» за юридичною адресою саме на час укладення та виконання спірної угоди.

2. Що стосується відсутності у ТОВ «Іолід» основних засобів та виробничих потужностей суд зазначає, що спірним договором не передбачено, що придбаний товар мав бути виготовлений саме на виробничих потужностях цього підприємства. Відповідачем не доведено, що продаж вказаного товару вимагав від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів.

Також, надані ЗАТ «Янівське» та ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» документи підтверджують використання наявних у них основних фондів для оброблення та постачання товару, яке здійснювалося ТОВ «Іолід» позивачеві.

3. Так само відповідачем не доведено, що виконання спірних господарських операцій вимагало наявності більш, ніж працівників у штаті контрагента позивача. Відповідачем не встановлювалася відсутність укладених з цим підприємством цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання робіт, повязаних зі спірними операціями. Таким чином відповідачем не доведено, що кількість працюючих (8 осіб) на ТОВ «Іолід» є недостатньою для здійснення господарських операцій з позивачем.

4. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність кількості відвантаженого вугілля згідно залізничних квитанцій з кількістю вугілля за податковими накладними.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем була встановлена невідповідність кількості відвантаженого вугілля згідно залізничних квитанцій з кількістю вугілля по податковими накладними, а саме: згідно залізничних накладних відвантажено 1622930 тн, а згідно податкових накладних -31835,68тн.

Як встановлено у судовому засіданні така невідповідність виникла у звязку з тим, що у акті перевірки не було враховано, що в січні 2011 року до податкового кредиту позивачем включена податкова накладна №119 від 31.12.2010р. (отримана ДП «Макіїввугілля» 31.01.2011р), по якій відвантаження вугілля проведено по договору комісії №15-026К/180 від 20.07.2010р.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем раніше за актом документальної перевірки №386/23-2/32442295 від 31.01.2011р. було прийняте податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій, повязаних з отриманням вугілля від ТОВ «Іолід» за договором комісії № №15-026К/180 від 20.07.2010р.

В матеріалах справи міститься постанова Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/4034/2011 за позовом Державного підприємства “Макіїввугілля” до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції визнання дій протиправними, визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.02.2011р. №0000042330/0.

Предметом дослідження цієї справи був договір комісії № 15-026 К/180 від 20.07.2010р.

За результатами розгляду вказаної справи суд встановив обставини, які свідчать про відсутність підстав визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постанова Донецького окружного адміністративного суду набрала законної сили 29.07.2011р., у вказаній справі брали участь ті самі особи, що і у даному спорі, тому суд у даній справі зобовязаний виходити з доведеності фактичного здійснення вказаних господарських операцій.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підтверджуючих право власності вугілля за ТОВ «Іолід» документів.

Згідно з умовами договору № 243 від 25.10.2010р. право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі вугільної продукції: № 2 від 26.01.2011р., № 4 від 31.01.2011р., № 5 від 31.01.2011р., № 3 від 31.01.2011р., № 6 від 31.01.2011р., згідно з якими право власності на вугільну продукцію перейшло від ТОВ «Іолід» до ДП «Макіїввугілля».

Крім того, дана обставина також підтверджуються наявними в матеріалах справи листами (т. 2 а.с. 16-19).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на не встановлення факту передачі товарів від ТОВ «Іолід» позивачу за договором № 243 від 25.10.2010 року з наступних підстав.

Як вже зазначалось раніше, позивачем, на підтвердження факту перевезення товару за договором №243 від 25.10.2011 року були надані вказані вище залізничні квитанції про прийняття вантажу.

Відповідно до п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457, перевізні документи - накладна та інші залізничні документи на вантаж, оформлені відповідно до цього Статуту та Правил оформлення перевізних документів, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000р. за N863/5084 і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п. 23 Статуту залізниць України для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Форма квитанції затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 19.11.1998 № 460 «Про затвердження бланків перевізних документів» та Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644 «Про затвердження Правил оформлення перевізних документів».

Жоден із зазначених нормативно-правових актів не вимагає того, щоб вантажовідправник був одночасно і власником вантажу.

Як вбачається з зазначених вище залізничних квитанцій, відправником вантажу є ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» та ЗАТ «Янівське». Одержувачами є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Криворізька ТЕС. Платником «ДП «Вугілля України».

Відповідно до ч. 6 ст. 267 Господарського кодексу України договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

З огляду на встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку, що товар, який був отриманий ТОВ «Іолід» перевозився залізницею. Тобто, правочин між позивачем та ТОВ «Іолід» мав реальний товарний характер.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані відповідачем докази не спростовують встановлених судом обставин щодо фактичного придбання позивачем у ТОВ «Іолід» продукції.

Зібраними у справі доказами судом перевірені обставини, з яких виходив відповідач при прийнятті оспорюваних повідомлень-рішень. Частина цих обставин не знайшла свого підтвердження, висновки щодо інших обставин не відповідають вимогам законодавства, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання стягнення судових витрати підлягає вирішенню у справі, в якій були розєднані позовні вимоги.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000252330 від 25.05.2011року задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції №0000252330 від 25.05.2011року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому 16 лютого 2012р. Постанова виготовлена в повному обсязі 21 лютого 2012р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.