Постанова № 21889860, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2012 р. 16:05 Справа №2а-15546/11/0170/15 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Кисельовій А.Є., за участю: представника позивача - Єсіпова О.П., Матяш С.Ф.

представника відповідача Мельник І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулося з адміністративним позовом Приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» (далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2011 року №0001514001 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 10905,00 грн. і застосування штрафних санкцій у сумі 1 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідачем невірно застосовані норми податкового законодавства, тому спірне рішення підлягає скасуванню. Позивач вважає, що висновок відповідача стосовно того, що позивач не мав права на віднесення до сум бюджетного відшкодування, сум ПДВ, отриманих і сплачених у зв'язку з придбанням продукції у ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», відносно якого за допомогою результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України сформовані данні про платника і встановлено, що ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» був сформований податковий кредит по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Весна-Дніпро», який за результатами перевірки не знаходиться за податковою адресою - «стан 10» (запит на встановлення місцезнаходження), не має основних фондів, матеріальних та людських ресурсів для здійснення господарської діяльності, у звязку з чим, договір між позивачем та його контрагентом є нікчемним, не ґрунтується на нормах податкового законодавства. Позивач підкреслює, що визначення суми завищення бюджетного відшкодування здійснено податковим органом з порушенням вимог Податкового кодексу України, оскільки податковий кредит, який при наявності відємного значення є підставою для подальшого віднесення сум до бюджетного відшкодування, сформований позивачем у відповідності до вимог норм діючого законодавства, всі суми ПДВ, що включені у декларацію за березень 2011 року підтверджені податковою накладною та іншими первинними бухгалтерськими документами, визначені правильно, сплачені позивачем, тобто податковий орган необґрунтовано встановив суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ, яка правомірно включена до декларації за квітень 2011 року та підлягає відшкодуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.01.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, було прийнято за результатами проведеної перевірки, у звязку з виявленням порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування не має.

Представник відповідача зазначив, що до складу податкового кредиту березні 2011 року та до складу сум бюджетного відшкодування у квітні 2011 року платником податків віднесено суми ПДВ по взаємовідносинам з ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», відносно якого встановлено, що ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» був сформований податковий кредит по взаємовідносинам з підприємствами ТОВ «Весна-Дніпро», який за результатами перевірки не знаходиться за податковою адресою. Перевіркою також встановлено, що у ТОВ «Весна-Дніпро» відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні машини, механізми та обладнання для здійснення господарської діяльності. Представник відповідача підкреслив, що виходячи з встановлених під час перевірки обставинам, ТОВ «Весна-Дніпро» є суб'єктом господарювання, діяльність якого спрямована на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Представник відповідача зазначив, що за результатами перевірки встановлено укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям по ланцюгу переважно за допомогою контрагента, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, у звязку з чим, на думку представника відповідача, договір, який укладений між ТОВ «Весна-Дніпро» та ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», є нікчемним, оскільки не має за своєю метою здійснення господарської діяльності, що, в свою чергу, виключає право позивача на формування податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 32785994), зареєстрованою виконавчим комітетом Армянської міської ради 31.08.2004 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 652471.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований платником податків та зборів, в тому числі податку на додану вартість.

Таким чином, ПАТ «Кримський ТИТАН» являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаній виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПАТ «Кримський ТИТАН» з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 425/40-01/32785994 від 08.11.2011 року, за висновками якого встановлено відповідно до ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер і порушують: пп. 14.1.191 п. 14.1. ст. 14, п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, що привело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ на 10904,60 та у свою чергу до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання і сумою податкового кредиту березня 2011 року на 10904,60 грн.

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення - рішення від 21.11.2011 року №0001514001, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 10905,00 грн. і застосовані штрафні санкцій у сумі 1 грн.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким встановлено завищення ПАТ "Кримський ТИТАН" суми ПДВ, що заявлена до бюджетного відшкодування за квітень 2011 року на суму 10905,00 грн.

Перевіряючи дотримання податковим органом порядку, підстав та строків проведення документальної невиїзної позапланової перевірки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно Наказу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №647 від 31.10.2011 року відповідачем вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Кримський ТИТАН» з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Суд зазначає, що невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Як встановлено вище, в наказі та повідомленні про проведення перевірки податковим органом підставами для проведення зазначеної перевірки вказано п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, зазначеним пунктом встановлені наступні умови законності призначення перевірки:

-виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації,

-направлення письмового запиту органом державної податкової служби до платника податків стосовно надання пояснень та їх документальних підтверджень,

-встановлення податковим органом факту отримання такого запиту,

-ненадання платником податків протягом 10 днів з дня отримання запиту пояснень та їх документальних підтверджень.

-після спливу зазначеного строку прийняття наказу про проведення перевірки та направлення повідомлення платнику податків про дату та місце її проведення.

Судом встановлено, що на адресу позивача за вих. № 4972/10/40-01 від 06.09.2011 року був спрямований лист про надання копії документів по взаємовідносинам ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» на підставі п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 73.5. ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Строк для надання відповіді на такий запит відповідно до п. 6 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМ України від 27.12.2010 року №1232, та п. 14 Порядку періодичного подання інформації органами державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою КМ України від 27.12.2010 року №1245,складає один місяць.

За вих. № 02-011-01/12598 від 27.09.2011 року позивачем на адресу податкового органу спрямована відповідь та копії документів.

Враховуючи зазначене, вказаний запит не відповідає вимогам пп. 78.1.1 п. 78.1. ст.78 Податкового кодексу України, у звязку з чим, у податкового органу не виникло право на проведення зазначеної перевірки на підставі п пп. 78.1.1 п. 78.1. ст.78 Податкового кодексу України.

Перевіряючи правомірність прийняття Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим спірного податкового повідомлення рішення, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності.

Пункт 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначає, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах цієї норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.

Отже, під час встановлення факту надмірної спати ПДВ, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми ПДВ, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг, які відносяться до господарської діяльності позивача.

Таким чином стає зрозумілим, що сума бюджетного відшкодування формується як відємне значення різниці між податковими зобовязаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати ним податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг).

Враховуючи зазначене, вимога щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Судом встановлено, що 20.04.2011 року позивачем була надана податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період березня 2011 року, відповідно до якої підприємство задекларувало суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» у розмірі 17571,27 грн. ПДВ. До якої увійшла сума у розмірі 10904,60 грн. за податковою накладною №0001003 від 10.03.2011року.

Відповідно до податкової декларації з ПДВ за квітень 2011 року в рядку 23.1 якої підприємство відобразило, що 29886661 грн.. є сумою, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у звязку з чим додало до податкової декларації також розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, до якої увійшла сума бюджетного відшкодування ПДВ по взаємовідносинам з ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» за рахунок податкового кредиту та відємного значення сформованого у березні 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач філія «Іршинський ГЗК» ЗАТ «Кримський ТИТАН» мав господарські відносини з ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» на підставі договору купівлі-продажу №4-02/11 від 21.10.2008 року.

Відповідно до умов договору ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» (Продавець) зобовязана передати у власність ЗАТ Кримський ТИТАН» філії «Іршинський ГЗК» ЗАТ «Кримський ТИТАН» (Покупця) запчастини до гірничозбагачувального обладнання (втулки бронзові, литво сталеве, литво чавунне, редуктора, колеса зубчасті, вал-шестерні і ін.), а Покупець прийняти і оплатити товар на умовах, встановлених цім договором.

Згідно п. 3.1. договору якщо інше не зазначено у специфікаціях, то Продавець відвантажує продукцію Покупцю на умовах FCA (ИНКОТЕРМС 2000), склади ЗАТ «ОМК», м. Дніпропетровськ.

ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» була виписана податкова накладна №0001003 від 10.03.2011 року на суму 65427,60 грн., в тому числі ПДВ 10904,60 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №1161 від 10.03.2011 року (призначення платежу оплата за втулку бронзову згідно рахунку №25022, 25021 від 25.02.2011) відповідно до умов договору позивач здійснив оплату на загальну суму 65427,60 грн., в тому числі ПДВ 10904,60 грн.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість - 10904,60 грн. була сплачена позивачем, зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковій рахунок продавця ЗАТ «Обєднана металургійна компанія».

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності позивачем, а відтак і здійснення господарської операції, підтверджуються наступними документами.

З матеріалів справи вбачається, що товар, який є предметом договору, був отриманий позивачем, що підтверджується видатковою накладною № 30031 від 30.03.2011 року загальна сума 71511,60 грн., в т.ч. ПДВ 11918,60 грн., до якої увійшов товар, який зазначений у податкової накладної №0001003 від 10.03.2011 року на суму 65427,60 грн., в тому числі ПДВ 10904,60 грн., та прибутковим ордером від 31.03.2011 року №1414 на загальну суму 71511,60 грн., в т.ч. ПДВ 11918,60 грн. Вказаний товар був отриманий працівником позивача ОСОБА_4 за довіреністю №374 від 29.03.2011 року, про що свідчить книга реєстрації довіреностей, посвідчення про відрядження. Транспортування товару підтверджується подорожним листом №000347 від 30.03.2011 року, листом замовника.

Використання товару в господарської діяльності позивача підтверджується лімітне - забірними картками, накладної вимогою на відпуск матеріалів, випискою з балансового рахунку 202.1.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товару з метою використання в господарської діяльності, тобто наявність матеріального результату господарської операції.

Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору, зокрема, позивач діяв в межах діючого законодавства України.

Відповідно до пункту 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судом встановлено, що постачальник товару, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (березень 2011р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну, яка оформлена у відповідності до наказу ДПА України від 21.12.2010р. № 969 і ст. 201 ПК України та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто документом, який згідно з вимогами ст. 138 ПК України повинний підтверджувати витрати позивача, тобто дана податкова накладна №0001003 від 10.03.2011 року не може вважається недійсною.

Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом березня 2011р. у зв'язку з придбанням товару, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних постачальник позивача був юридичною особою, зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Щодо посилань відповідача на інформацію компютерної автоматизованої інформаційної системи податкового органу АІС «Система обробки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», під час якого встановлено, що ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» мав взаємовідносини з підприємствами ТОВ «Весна-Дніпро», який за результатами перевірки не знаходиться за податковою адресою та у якого відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні машини, механізми та обладнання для здійснення господарської діяльності, у звязку з чим, на думку податкового органу, договір, який укладений між ТОВ «Весна-Дніпро» та ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», є нікчемним, оскільки не має за своєю метою здійснення господарської діяльності, то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, та бюджетного відшкодування.

Суд зауважує, що відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В свою чергу, п.5.2. Порядку передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

В той же час, дані автоматизованого зіставлення даних податкової звітності у розрізі контрагентів, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд підкреслює, що ані в акті перевірки, ані в судовому засіданні представник податкового органу не заперечував та не спростував факт здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентам, разом з тим позивач надав суду належний та допустимі доказі на підтвердження виконання господарських операцій.

Суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного контрагентом позивача договору по ланцюгу.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» та позивачем була вчинена господарська операція щодо придбання товару. Матеріали справи підтверджують отримання товару для подальшого використання в господарської діяльності. Оплата за договорами була здійсненна позивачем в повному обсязі.

Зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

А відтак зазначення податкового органу про нікчемність угоди між ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» та його контрагентом, не має правового значення з урахуванням встановленої судом товарності господарської операції між позивачем та його контрагентом - ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», яка була спрямована на отримання матеріального результату господарської діяльності та привела до зміни майнового стану платників податку.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів) вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, зокрема того, який не був постачальником товару, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобовязує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару від ЗАТ «Обєднана металургійна компанія», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, відповідачем не надано доказів, що вказаний товар мав бути придбаний ЗАТ «Обєднана металургійна компанія» тільки у ТОВ «Веста-Дніпро».

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (по ланцюгу), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками контрагента позивача по ланцюгу до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

До того ж, якщо контрагент постачальника по ланцюгу не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність виданих контрагентом позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам ст. 201 Податкового кодексу України. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару та отримання товару з метою використання у господарської діяльності. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної є обґрунтованим, а відтак, зменшення податковим органом позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість є безпідставним.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Суд звертає увагу відповідача, що Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі N 21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі N 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом N 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

У правових позиціях, що містяться у згаданих вище постановах Верховного Суду України, звернуто увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобов'язання, тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлені основні принципи адміністративної юстиції, дотримання яких субєктом владних повноважень є складовою частиною демократичного суспільства у державі.

Вивчивши надані позивачем документи, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що податковим органом прийнято рішення з порушення основних принципів адміністративної процедури.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а спірне податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 21.02.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 24.02.2012 року

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 21.11.2011 року №0001514001.

3.Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 гривень шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.