Рішення № 21889463, 05.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.12 Справа№ 5015/7454/11

за позовом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

до відповідача Державного закладу «Шевченківська района санітарно-епідеміологічна станція м.Львова»Міністерства охорони здоровя України

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору комунальне підприємство Львівської обласної ради «Нерухомість та майно»

про стягнення заборгованості з орендної плати

ціна позову: 5816,65грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

позивача - ОСОБА_1, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача Опаровська М.Ф., головний державний санітарний лікар Шевченківського району м.Львова;

від третьої особи не зявився

Суть спору:

Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державного закладу «Шевченківська района санітарно-епідеміологічна станція м.Львова»Міністерства охорони здоровя України, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору комунальне підприємство Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», про стягнення заборгованості з орендної плати; ціна позову 5816,65грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 23.12.2011р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12год. 45хв. 04.01.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 04.01.2012р., 06.02.2012р., 20.02.2012р. В судовому засіданні 23.01.2012р. оголошено перерву. Строк розгляду спору продовжено на 15 днів за клопотанням Сторони відповідно до ухвали суду по даній справі від 20.02.2012р.

Представникам Учасників протягом розгляду справи оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обовязки Учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання зявилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи представниками Позивача подано суду наступні документи: копію довіреностей на право здійснення представництва; додаткові пояснення від 01.03.2012р.; клопотання про продовження строку розгляду спору; копії актів Львівської обласної ради; пояснення від 20.02.2012р.; копію претензії Відповідачу з доказами надсилання; копію листа Відповідачу від 05.05.2011р.; клопотання з додатками про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження права власності на спірне приміщення.

Представник Відповідача в судове засідання зявилась, протии позову за перечила повністю.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: відзив на позовну заяву з додатками та доповнення до відзиву; копію акта приймання-передачі; копію листа Позивачу від 21.06.2011р.; клопотання про відкладення розгляду справи від 04.01.2012р.; пояснення до суду від 20.02.2012р.

Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, булла належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання.

Протягом розгляду справи представником третьої особи позовні вимоги усно підтримано та подано копію довіреності на право здійсненя представництва.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до позовної заяви, Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2011р. по 01.11.2011р., - предмет позовних вимог.

Підставою позовних вимог зазначається договір оренди №337/07 від 24.12.2007р. зі змінами від 22.01.2010р. №1-337/07-10.

24.12.2007р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди №337/07 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області (далі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар прийманє в строкове платне користування нерухоме майно (Майно), що знаходиться на балансі комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», загальною площею 312,4м2, розміщене за адресою м.Львів, пр.Чорновола, 45, а, корпус №11.

Відповідно до п.1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення лабораторій санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району м.Львова.

Згідно п.3 Договору визначено розмір орендної плати, - за січень 2008р. 312,40грн. та 62,48грн. ПДВ; розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції; розмір орендної плати може переглядатись за згодою Сторін. Сторонами підписано та скріплено відбитками печаток розрахунок плати за січень 2008р. по Договору.

Пунктом 3.3 Договору встановлено строк оплати орендної плати, - до 25 числа поточного місяця.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

01.01.2008р. Сторонами складено акт приймання-передачі Майна за Договором.

1Відповідно до п.8.1 Договору, цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.

Згідно п.8.6 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

За відсутності письмових заперечень Сторін, строк дії Договору з 2008р. продовжувався і на 2009р.

Проте, 13.01.2010р. за №18/012 Відповідачем подано звернення Позивачу, та, з врахуванням зазначеного звернення, Сторони домовились про новий строк дії Договору, - Договором №1-337/07-10 від 22.01.2010р. внесено зміни до п.8.1 Договору, відповідно до яких, цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє від 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; про наявність звернення зазначено безпосередньо в Договорі від 22.02.2010р.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що строк дії Договору (термін договору оренди) Сторонами, за письмовою заявою однієї із Сторін, змінено та встановлено до 31.12.2010р.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Підтвердженням припинення договірних стосунків Сторін щодо оренди спірного приміщення є також наступне.

Відповідно до п.6.11 Договору, Орендар зобовязаний укласти за вимогою Балансоутримувача орендованого Майна та за погодженням з Орендодавцем договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання переданного в оренду Майна та надання комунальних послуг Орендарю.

23.11.2007р. між Балансоутримувачем (Третьою особою) та Відповідачем, на виконання умов Договору, укладено договір №19/07 відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг.

Договорами №1 від 17.03.2008р., №2 від 05.11.2008р., №3 від 11.01.2010р. продовжувався термін дії договору №19/07 відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг, загалом до 06.11.2010р. При цьому у договорах №1, 2, 3 зазначено, що договір вважається пролонгованим на той самий строк у разі належного виконання Користувачем (Відповідачем) своїх обовязків. Проте, згідно пояснень Учасників, в тому числі доводів позовної заяви, Відповідачем систематично порушувались умови договору, відтак договори укладались щорічно.

З наведеного вбачається, що договори відшкодування витрат балансоутримувача на забезпечення надання експлуатаційних послуг на виконання основного Договору укладались щорічно в межах основного Договору, проте, у 2011р. такі договори не укладались, та в матеріалах справи відсутні пропозиції Учасників (Позивача чи Третьої особи) щодо укладення таких.

Наведене також є підтвердженням непродовження, а відтак припинення у 2011р. договірних стосунків за Договором.

2.Проте, щодо обовязку Відповідача та підстави повернення спірного Майна суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно Законами України.

Згідно ч.5 ст.35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», приміщення, будівлі, споруди, що використовуються установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним установам і закладам у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст.117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад; передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за наявності згоди на передачу Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених в абзацах другому, третьому та п'ятому частини першої статті 2 цього Закону.

Львівською обласною радою четвертої сесії 4-го демократичного скликання прийнято Рішення № 48 від 08 жовтня 2002 року "Про надання згоди на передачу об'єктів спільної власності територіальних громад області до державної власності", відповідно до п. 1 Львівська обласна рада дала згоду на передачу в державну власність майнових комплексів санітарно- епідеміологічних станцій.

Крім того, в матеріалах справи наявне Рішення Львівської обласної ради №53 від 04.07.2006р. "Про внесення змін до рішення обласної ради від 08.10.02р. № 48 "Про надання згоди на передачу обєктів спільної власності територіальних громад області до державної власності", де у п. 1 зазначено:"Внести зміни до рішення обласної ради від 08.10.02р. № 48 ... доповнивши п. 1 після слів "до сфери управління Міністерства охорони здоров"я України" словами: "за винятком обєктів нерухомого майна, що перебувають на балансі вказаних установ та закладів".

Як вбачається з матеріалів справи, зазначене Рішення за № 53 прийнято 04.07.2006р. Львівською обласною радою, в тому числі щодо спірного майна.

Станом на час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів, що до Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 250-р "Про передачу, цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя до державної власності», чи/або до Додатку до цього Розпорядження, яким затверджено Перелік санітарно-епідеміологічних станцій, цілісні майнові комплекси яких передаються у державну власність, до постанови КМ України від 21.01.98р. № 1482 "Про передачу обєктів права державної та комунальної власності», до п.3 Рішення Львівської обласної ради № 48 від 08 жовтня 2002 року "Про надання згоди на передачу обєктів спільної власності територіальних громад області до державної власності»в частині спірного майна, яке знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 45а, внесено зміни щодо його власності, сфери управління.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України, підписаним премєр-міністром України Януковичем В.Ф., від 28 липня 2004 р. N 520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність», прийнято пропозицію МОЗ, обласних рад та Севастопольської міської ради щодо передачі цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій згідно з додатком із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність з віднесенням їх до сфери управління МОЗ.

Додатком до Розпорядженням Кабінету Міністрів України, підписаним премєр-міністром України Януковичем В.Ф., від 28 липня 2004 р. N 520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність»- Перелік санітарно-епідеміологічних станцій, цілісні майнові комплекси яких передаються із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність з віднесенням їх до сфери управління МОЗ визначено, що Шевченківській районній санітарно-епідеміологічній станції передається цілісний майновий комплекс у м.Львові за адресами: «вул. Городника, 24», та «вул. Чорновола, 46».

Накзом Міністерства охорони здоровя України від 8 грудня 2004 року N608 «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність», прийнятим на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 N 520-р "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність" наказано прийняти із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя цілісні майнові комплекси санітарно-епідеміологічних станцій у державну власність до сфери управління МОЗ України відповідно до переліку (додаток 1).; при цьому у доданному переліку також зазначаються обидва обєкти, в тому числі спірний, які передані Відповідачу.

Актом приймання-передачі від 14.10.2005р. на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004р. №520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м.Севастополя у державну власність», відповідно до вимог Постанови КМУ від 21.09.01998р. №1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»та п.З рішення Львівської обласної ради від 8 жовтня 2002р. №48 «Про надання згоди на передачу об'єктів спільної власності територіальних громад області до державної власності», створено комісію та передано Відповідачу обєкт передачі, що знаходиться за адресою м.Львів, вул..Городницька, 24, та який, як зазначено в Акті прийому-передачі, належить Відповідачу.

Щодо доводів Позивача про те, що вищевказаним Розпорядженням Кабінету Міністрів України, підписаним премєр-міністром України Януковичем В.Ф., від 28 липня 2004 р. N 520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність»передбачалось передача цілісного майнового комплексу аз адресою м.Львів, «вул. Чорновола, 46», а не «проспект Чорновола, 45а»(спірний обєкт у справі), суд зазначає наступне.

Так, вищенаведеним Розпорядженням премєр-міністра України Януковича В.Ф. передбачалась передача і цілісного майнового комплексу за адресою м.Львів, «вул. Городника, 24», а згідно Акту прийому-передачі від 14.10.2005р., складеного, як зазначено в самому Акті, в тому числі на виконання данного Розпорядження КМУ, передано обєкт за адресою м.Львів, «вул.Городницька, 24».

Вулиць «Городника»та «Чорновола», згідно адміністративно-територіального поділу м.Львова, як станом на час винесення Розпорядження КМУ від 28.07.2004р. №520-р, станом на момент складання Акту, так і станом на момент розгляду справи у м.Львові не існувало та не існує.

Крім того, обєкти за адресами: м.Львів, вул.Городницька, 24, та м.Львів, проспект Чорновола, 45а Відповідач використовував та використовує з 1992р., інших обєктів протягом 1992р. по час винесення рішення Відповідачем не використовувалось.

Відтак, суд приходить до висновку, що вищезазначеним Розпорядженням премєр-міністра України Януковича В.Ф. від 28.07.2004р. №520-р передано у державну власність Відповідачу цілісні майнові комплекси як за адресою м.Львів, вул..Городницька, 24, так і за адресою м.Львів, проспект Чорновола, 45а.

Крім того суд зазначає, що згідно Акту приймання-передачі від 14.10.2005р., Позивач визнавав, що відповідно до вищевказаного Розпорядження премєр-міністра України Януковича В.Ф. від 28.07.2004р. №520-р, обєкт, що передавався, вже належить Відповідачу (сторінка 2 Акту приймання-передачі від 14.10.2005р.).

При цьому суд зауважує, що згідно премєр-міністра України Януковича В.Ф. від 28.07.2004р. №520-р передано в державну власність (Відповідачу) як обєкт за адресою вул.Городницька, 24, так і обєкт за адресою проспект Чорновола, 45а.

Також суд наголошує, що згідно ч.5 ст.35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», приміщення, будівлі, споруди, що використовуються установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним установам і закладам у порядку, встановленому законом. Відтак, факт використання установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд будівель та приміщень є безумовною підставою до визнання факту перебування таких у державній власності.

3.Крім цього, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин», - №3269-УІ (3269-17) від 21.04.2011р.) - пунктом 2 внесено зміни до ст.284 Господарського кодексу України - «Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до п.10 Постанови КМУ №786 від 04.10.95р. «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна»- (з змінами згідно Постанов КМУ №753 від 22.07.09р.; №65 від 27.01.10р.; №961 від 14.09.2011р.) - розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, державними та комунальними закладами охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, становить 1 гривню; при цьому індексація річної орендної плати проводиться один раз на рік на підставі річних індексів інфляції у строки, визначені договором оренди.

Згідно ч.2 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України; Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

З цього питання прийняте рішення Львівської обласної ради №261 від 09.02.2000р. «Про орендну плату бюджетних організацій», згідно котрого встановлено розмір річної орендної плати для бюджетних установ, що орендують приміщення державної та комунальної власності у розмірі 1 грн. незалежно від їх площі та вартості.

У зв'язку з вищевикладеним, у кошторисах держсанепідзакладів області, міста та Шевченківської райСЕС, затверджених головним державним санітарним лікарем Львівської області, коштів на оренду не виділяється.

Суд зазначає, що з даного приводу Відповідач звертався до Позивача (листи №3466/05 від 22.12.10р.; №271/05 від 15.02.11р., №997/05 від 20.04.11р.; №1544/05 від 21.06.11р.; №3101/05 від 17.11.11р.; №3409/05 від 26.12.11р. - ксерокопії додаються) щодо приведення договору оренди (де орендонаймачем виступає Державний заклад, що фінансується з держбюджету та орендує комунальне майно) у відповідність до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає про відсутність правових підстав для застосування до Відповідача розрахунку орендної плати у розмірі іншому, аніж встановлено Законодавством.

При цьому суд зазначає, що Позивачем не представлено іншого розрахунку розміру позовних вимог, а враховуючи те, що згідно вищенаведеної Постанови КМУ розрахунок проводиться та затверджується Орендодавцем, в суда відсутні правові підстави для проведення такого самостійно.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність зобовязання у Відповідача щодо сплати орендної плати за спірне Майно у звязку з припиненням договірних відносин та наявністю як актів Позивача, так і Розпорядження премєр-міністра України, і інших наведених вище нормативно-правових актів, згідно яких спірне Майно перебуває у державній власності, враховуючи також відсутність правових підстав для застосування до Відповідача розрахунку орендної плати у розмірі іншому, аніж встановлено Законодавством, та відсутності повноважень суду щодо проведення розрахунку самостійно, оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

05.03.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 12.03.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 121, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. п.3 ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 2, ст.ст.4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.