Рішення № 21889080, 14.03.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.03.12р.Справа № 17/5005/48/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Мартекс", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента", м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТАК", м. Київ

про стягнення 91922,41 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довір. б/н від 05.09.11р.;

від відповідача-1: не зявився;

від відповідача-2: ОСОБА_2, довір. б/н від 03.02.12р.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Мартекс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента" (відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТАК" (відповідач-2), у якому просить:

-стягнути з відповідача-1 внаслідок неналежного виконання простроченого грошового зобовязання суму 76,28 грн. 3% річних, 202,00 грн. інфляційних, а всього 278,28 грн. заборгованості за договорами поруки № 02/11/05-ПОР від 02.11.05р. та № 14/01/09-ПОР від 14.01.09р. за порушення відповідачем-2 своїх зобовязань за договорами поставки № 4 від 02.11.05р. та № 0709-ВП від 14.01.09р.;

-стягнути з відповідача-2 внаслідок неналежного виконання простроченого грошового зобовязання суму 16907,21 грн. 3% річних, 74736,92 грн. інфляційних, а всього 91644,13 грн. заборгованості за договорами поставки № 4 від 02.11.05р. та № 0709-ВП від 14.01.09р.

Відповідач-1 визнає позовні вимоги повністю та просить розглянути справу за відсутності повноважного представника у судовому засіданні.

Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог з посиланням на відсутність у позивача правових підстав для нарахування додаткових санкцій, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.10р. по справі № 6/95-10 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.01.11р.) вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 задоволені частково, а саме стягнуто з відповідача-1 суму 2000,00 грн., а з відповідача-2 стягнуто суму 0,02 грн. основного боргу та суму 696558,44 грн. заборгованості з урахуванням відсотків за користування товарним кредитом, 3% річних, інфляційних, пені, пені на відсотки за користування товарним кредитом, а також суму 6985,58 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 8000,00 грн. витрат, повязаних з оплатою послуг адвоката. Про що 03.03.11р. видано наказ № 6/95-10. Також вказує, що 29.04.2011р. державною виконавчою службою винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 25053835 по виконанню наказу № 6/95-10 від 03.03.11р. у звязку із виконанням в повному обсязі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.10р. у справі № 6/95-10. При цьому наголошує на тому, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються виключно щодо вимог кредитора до боржника щодо сплати суми основного боргу.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача і відповідача-2, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,-

встановив:

На виконання умов договору поставки № 4 від 02.11.05р. та № 0709-ВП від 14.01.09р. позивачем (продавцем) було поставлено відповідачу-2 (покупцю) обумовлений сторонами товар на загальну суму 21449253,34 грн. на умовах надання постачальником покупцю товарного кредиту, оплату якого останній прострочив, вимоги щодо сплати, зокрема, сум основної заборгованості та відсотків за користування товарним кредитом за прострочку оплати отриманого товару, своєчасно не виконав.

В подальшому позивачем (кредитором) було укладено з відповідачем-1 (поручителем) договір поруки № 02/11/05-ПОР від 02.11.05р. (по договору поставки № 4) та № 14/11/09-ПОР від 14.01.09р. (по договору поставки № 0709-ВП), відповідно до предметів яких є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання відповідачем-2 (боржником) за зобов'язаннями перед кредитором за названими вище договорами поставки (основними договорами).

Згідно умов п. 3.1 зазначених договорів поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязань боржником, згідно основних договорів поставки у сумі, що дорівнює 1000,00 грн. по кожному з них.

Під час розгляду господарським судом Дніпропетровської області справи № 6/95-10 суд дійшов висновку, що відповідач-2 в порушення вимог діючого законодавства взяті на себе зобовязання за спірними договорами поставки не виконав, а саме не розрахувався в повному обсязі та своєчасно за отриманий товар, а відповідач-1 не виконав зобовязання, передбачені спірними договорами поруки щодо основних договорів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.10р. у справі № 6/95-10 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.01.11р.) стягнуто з відповідача-1 суму 2000,00 грн., а з відповідача-2 суму 0,02 грн. основного боргу, суму 696558,44 грн. заборгованості з урахуванням відсотків за користування товарним кредитом, 3% річних, інфляційних, пені, пені на відсотки за користування товарним кредитом, а також суму 6985,58 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 8000,00 грн. витрат, повязаних з оплатою послуг адвоката.

Як вбачається зі змісту вищевказаних судових актів, господарськими судами було встановлено факт, що відповідач-2 не виконав своєчасно свого зобов'язання перед позивачем зі сплати заборгованості за договорами поставки № 4 від 02.11.05р. та № 0709-ВП від 14.01.09р на загальну суму 711780,04 грн., а відповідач-1 має заборгованість за договорами поруки № 02/11/05-ПОР від 02.11.05р. та № 14/11/09-ПОР від 14.01.09р. за порушення ТОВ "ІТАК" своїх зобовязань за основними договорами поставки у загальній сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, за винятком встановлених рішенням третейського суду), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вказує позивач, накази господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.11р. № 6/95-10 про примусове стягнення на користь позивача заборгованості, а саме з відповідача-1 суми 2000,00 грн., а з відповідача-2 суми 711780,04 грн. знаходились на примусовому виконанні у державній виконавчій службі та були повністю виконані ТОВ "ІТАК" - 24.04.11р., а ТОВ "Рента" 21.10.11р.

Отже, матеріалами цієї судової справи підтверджується факт прострочки виконання відповідачем-1 та відповідачем-2 своїх грошових зобов'язань, які виникли перед позивачем на загальну суму 713780,04 грн. (711780,04 грн. + 2000,00 грн.), проте на час розгляду цієї судової справи заборгованість відповідача-2 перед позивачем за спірними договорами поставки та заборгованість відповідача-1 перед позивачем за спірними договорами поруки, у загальному розмірі 713780,04 грн. є погашеною.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом, позивач просить додатково стягнути з відповідачів заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами зобовязань за вищевказаними договорами за період з 15.07.10р. по 29.04.11р. та 21.10.11р. відповідно, посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, які на його твердження не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також 3% річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Оскільки відповідач-1 та відповідач-2 прострочили виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем із затримкою понад девять місяців, тому позивач вимагає стягнути: з відповідача-1 на свою користь додатково нараховані суми збитків від інфляції - 202,00 грн., та 3% річних за увесь час прострочення до їх повного виконання у розмірі 76,28 грн.; з відповідача-2 на свою користь додатково нараховані суми збитків від інфляції - 74736,92 грн., та 3% річних за увесь час прострочення до їх повного виконання у розмірі 16907,21 грн.

Обґрунтовуючи виконані розрахунки, позивач вказує, що оскільки відповідач -1, -2 не виконав грошове зобовязання зі сплати заборгованості з 15.07.2010 р., саме з цього періоду підлягає нарахуванню три відсотки річних та збитки від інфляції.

Проте позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При вирішенні господарського спору по суті господарський суд приймає рішення, яке відповідно до вимог ст.ст. 82, 85 і 115 Господарського кодексу України, після набрання ним законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

За змістом ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернення позивача до суду із позовом про стягнення заборгованості є одним із засобів захисту порушеного цивільного права, а прийняте зі спору між сторонами судове рішення забезпечує реалізацію права на такий захист. Прийняття судового рішення щодо примусового стягнення з боржника грошових сум, відповідно до глави 50 Цивільного кодексу України та ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, не є підставою для припинення зобовязання, яке може бути припинене, зокрема, після здійснення належним чином його виконання.

Встановлений Господарським процесуальним кодексом України і Законом України "Про виконавче провадження" порядок, спрямований на примусове виконання рішень господарського суду, не позбавляє боржника можливості з добровільного виконання взятих зобовязань як під час судової процедури, так і з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, з вимог ст. 625 ЦК України. випливає обовязок боржника, відшкодувати кредитору, спричинені інфляцією збитки з нарахованими процентами річних за прострочку виконання грошового зобовязання, однак при цьому позивач не взяв до уваги той факт, що вищевказані положення ст. 625 Цивільного кодексу України застосовуються виключно щодо вимог кредитора до боржника щодо сплати суми основного боргу.

У даному випадку основне зобовязання відповідача-2 перед позивачем по сплаті за поставлену продукцію було виконано частково (залишок 0,02 грн.) ще до моменту прийняття господарським судом Дніпропетровської області вищевказаного рішення від 15.07.10р. у справі № 6/95-10, а відтак було частково припинено виконанням проведеним належним чином.

Як вбачається зі змісту рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.10р. у справі № 6/95-10, предметом спору у цій справі були вимоги позивача про стягнення з відповідача додаткових нарахувань процентів, пені на борг та пені на проценти, інфляційних втрат та 3% річних у звязку із допущеною прострочкою виконання основних зобовязань, що на момент вирішення справи № 6/95-10 було цілком правомірно.

На теперішній час позивач повторно вимагає стягнути з відповідача -1, -2 суму інфляційних втрат та трьох процентів річних, які нараховує не на суму основного зобовязання, а на суму процентів попередньо стягнутих інфляційних втрат та 3% річних, тобто здійснює повторне нарахування інфляційних втрат та 3% річних, що не передбачено діючим законодавством.

Доводи позивача про те, що зазначене судове рішення, відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, утворило для відповідача -1, -2 самостійні грошові зобовязання в розмірах визначених цим рішенням, є помилковим з вищенаведених підстав, оскільки у даному випадку основне зобовязання за договором поставки припиняється після його належного виконання.

На підставі викладеного у позовних вимогах позивача до відповідача-2 слід повністю відмовити.

Визнання відповідачем-1 позовних вимог позивача не може бути прийнято судом, оскільки, як зазначено вище позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача-1 також слід відмовити.

Викладене є підставою для відмови в позові.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров