Ухвала суду № 21872803, 22.02.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0314/136/2012 Головуючий у 1 інстанції:Хитрик Р.І.

Провадження № 22-ц/0390/399/2012

Категорія:79 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2012 року          місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Свистун О В

суддів - Осіпука В.В., Данилюк В.А.,

          при секретарі – Галицькій І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за поданням головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції у Волинській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Рожищенського районного суду Волинської області від 19 січня 2012 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

13 січня 2012 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції звернувся в суд із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 покликаючись на те, що у провадженні відділу ДВС на виконанні знаходиться виконавчий лист Луцького міськрайонного суду від 22 лютого 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 100367 грн. 90 коп. боргу в користь ОСОБА_2, за яким 16 вересня 2011 року відкрите виконавче провадження.

Оскільки, ОСОБА_1, не зважаючи на вимоги державного виконавця, добровільно борг не повертає, тобто не виконує рішення суду, то заявник просив суд встановити щодо боржника ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду його за межі України на час виконання зобов’язання.

19 січня 2012 року ухвалою Рожищенського районного суду подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції у Волинській області задоволено.

Встановлено відносно ОСОБА_1 тимчасове обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання ним зобов’язань по сплаті боргу.

Виконання ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.

В поданій на ухвалу суду апеляційній скарзі боржник ОСОБА_1 просить її скасувати як незаконну, прийняту судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного і повного з’ясування всіх обставин справи та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця.

В судове засідання сторонни не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи апеляційним судом.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи подання головного державного виконавця ВДВС Рожищенського районного управління юстиції суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_1 має невиконані боргові зобов’язання та ухиляється від їх виконання, а тому його слід обмежити у праві виїзду за межі України.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов його без належного з’ясування всіх обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.п. 2 ч.1 ст.6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов’язання - до виконання зобов’язань. Частиною 3 ст. 6 цього ж Закону встановлено, що паспорт може бути тимчасово вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 ч.1 цієї статті. Тимчасове вилучення паспорта здійснюється судом.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника –фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням.

Відповідно до ч.1 ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника- фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судового рішення та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Аналіз даних правових норм дає можливість зробити висновок про те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Заявник, звертаючись до суду з даним поданням та вимагаючи тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, покликався на значний термін невиконання боржником зобов’язань та законних його вимог щодо добровільного погашення боргу.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист на виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 22 лютого 2010 року видано 18 березня 2010 року. Однак, в поданні головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби вказує виконавчий лист від 22 лютого 2010 року, який відсутній в матеріалах справи. Не надано і постанови про відкриття виконавчого провадження по даному виконавчому листі, відсутня заява стягувача про примусове виконання наявного в матеріалах справи виконавчого листа. Також заявником не надано суду доказів про надання боржнику строку для добровільного виконання боргових зобов’язань.

У справі відсутні також будь-які докази того, що державним виконавцем до боржника ОСОБА_1 застосовувалися заходи примусового виконання рішення, передбачені ч.3 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження”.

Разом з тим, ні в самому поданні, ні в ході розгляду його судом, заявником не наведено жодних обставин та не надано доказів, які б дійсно свідчили про цілеспрямованість боржника ОСОБА_1 від виконання покладених на нього судовим рішенням грошових зобов’язань та його намір вибути за межі України з цією метою.

Крім того, суд першої інстанції задовольнив подання відділу ДВС з підстав, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду. Однак, в поданні головного державного виконавця така підстава відсутня, оскільки ухилення від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням передбачена п. 5 ч. 1 ст. 6 вищезазначеного Закону, яка ним в поданні не вказана. Однак, на зазначене суд першої інстанції взагалі не звернув уваги.

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням.

З пояснень боржника, які містяться в матеріалах справи (а.с.5) слідує, що він зобов’язується влаштуватися на роботу та виконувати боргові зобов’язання. В судове засідання надійшла письмова заява ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутність, оскільки не може з’явитися в суд по причині перебування на роботі, надавши довідку з місця роботи – ТОВ «Агрофірма Ратнівська», де він працює на посаді водія.

Отже, в Законі України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що державний виконавець вправі звертатися в суд із поданням про обмеження права виїзду за межі України в разі ухилення боржника від виконання зобов’язань за рішенням суду. Однак, головний державний виконавець в подані не вказує обставин ухилення боржника від виконання зобов’язань і не надав доказів в підтвердження доводів, які зазначив в поданні.

Крім того, постановляючи ухвалу суд першої інстанції взагалі не мотивував свого висновку про задоволення подання.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольнивши подання заявника та тимчасово обмеживши ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, порушив норми як матеріального так і процесуального права, що відповідно до вимог ст.312 ч.1 п.2 ЦПК України, є підставою для скасування оскарженої ухвали з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні подання ВДВС Рожищенського районного управління юстиції.

          Керуючись ст.ст. 303,307, 312, 315, 317, 319, 377-1, 60 ЦПК України, на підставі Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, Закону України “Про виконавче провадження”, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рожищенського районного суду від 19 січня 2012 року в даній справі скасувати.

Постановити нову ухвалу.

В задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції про тимчасове обмеження відповідача ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді