Постанова № 21857133, 12.03.2012, Дебальцевський міський суд Донецької області

Справа № 511/159/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2012 року суддя Дебальцевського міського суду Афанасьєва Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу адміністративного судочинства за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Дебальцеве до відділу Державної виконавчої служби Дебальцевського міського управління юстиції про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач 23.01.2012 року звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача та просить визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.01.2012 року, посилаючись на наступні обставини: 17.01.2012 року старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дебальцівського міського управління юстиції Дергачовим М.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 30645116 про зобов'язання УПФУ в м. Дебальцеве здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30.04.2010 року, 01.05.2010 року з урахуванням фактично здійсненних виплат.

Управління Пенсійного фонду України в м. Дебальцеве вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження є неправомірною та підлягає скасуванню з таких підстав.

Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Бюджетним Кодексом України від 08.07.2010 року № 2456 (далі - Бюджетний Кодекс) встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення, джерелом фінансування яких є державний бюджет, визначаються законом про Державний бюджет.

Відповідно до статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 (далі - Закон № 1058) кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату видатків, передбачених цим Законом. Використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом заборонено.

Згідно частини 12 Прикінцевих положень Закону № 1058 органи ГІФУ є органами виконавчої влади, тобто бюджетними установами (стаття 2 Бюджетного Кодексу).

Згідно статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі - Постанова № 845) передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну.

Частинами 4 та 5 Постанови № 845 перелічено виключний перелік випадків, в яких здійснюється списання коштів з бюджетних рахунків та коло джерел, за рахунок яких таке списання відбувається.

Враховуючи наведене, дії старшого державного виконавця Дергачова М.В. по примусовому виконанню рішення суду про проведення нарахування та виплати пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" без виділення на вказані цілі відповідних асигнувань з Державного бюджет), є незаконним і таким, що суперечить нормам чинного законодавства, а також - спонукання органів виконавчої влади до вчинення дій з нецільового використання бюджетних коштів ( стаття 116 Бюджетного Кодексу).

В судове засідання сторони не зявилися, про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про причину неявки не повідомили, до суду надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, тому справу було розглянуто в письмовому провадженні.

Представником відповідача до суду були надані заперечення на позов, відповідно до змісту яких відповідач вказує, що 13.01.2012 року на виконання до відділу надійшов виконавчий документ № 2-2107-2010 року виданий 12.01.2012 року Дебальцевським міським судом про зобов»язання УПФУ в м.Дебальцеве Донецької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком,відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30.04.2010 року, з 01.05.2012 року за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" 17.01.2012 року старшим державним виконавцем Дергачевим М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено сторонам виконавчого провадження. Боржнику надано строк для добровільного виконання вимог виконавчого документа до 23.01.2012 року.

У своєму позові позивач посилається на ст.3 Закону України „Про виконавче провадження", де зазначено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, що є невірним у даному випадку. При виконанні даної категорії виконавчих документів слід керуватися ст.75 Закону України „Про виконавче провадження" де передбачені умови виконання рішень зобов'язального характеру, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Рішенням Дебальцівського міського суду № 2-2107-2010 від 12.01.2012 року УПФУ в м. Дебальцеве зобов'язано провести певні дії, що є рішенням зобов'язального характеру, а не стягненням грошових коштів, як це зазначає УПФУ в позові, через що вважають, що вказана категорія виконавчих документів підлягає виконанню органами виконавчої служби.

У задоволенні позову просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності з Конституцією У країни кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування посадових і службових осіб.

У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень слід перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обгpунтовано, тобто з урахуванням усіх обстав що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено) добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобіг несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного бал між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, при прийнятті виконавчого документу до виконання, державний виконавець має встановити: до належного відділу він поданий; коли саме виданий виконавчий документ, який строк його пред»явлення до виконання; чи відповідає він вимогам ст.18 вказаного Закону.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження»сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

В судовому засіданні встановлено, що виконавчий документ, а саме: виконавчий лист у справі №2-2107/2010 ,відповідно до п.2 ст.17 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідає всім вимогам, встановленим до нього як до виконавчого документа, зокрема й визначений боржник Управління Пенсійного фонду України в місті Дебальцеве Донецької області, строк пред»явлення його до виконання не сплинув. Вказаний виконавчий лист поданий до виконання до відділу ДВС Дебальцевського РУЮ за місцем знаходження боржника.

Посилання позивача як на обґрунтування позову на те, що рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну суд вважає неспроможними.

Оскільки суд розглянув адміністративну справу з постановленням рішення, на підставі якого був виданий виконавчий лист, зобовязального характеру.

Загальні умови та порядок виконання судових рішень, за якими боржник зобовязаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений у главі 7 Закону України «Про виконавче провадження»від 30 червня 1999 року № 783-Х1V в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677- V1.

Крім того, посилання позивача вказані в позові, стосуються вже безпосередньо самого порядку примусового виконання рішення суду, а не законності постанови про відкриття виконавчого провадження.

Більше того, відповідно до роз»яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України №8 від 19.12.2011 року відповідачами у справах за позовними заявами дітей війни з приводу підвищення до пенсії, встановленого Законом є відповідні органи Пенсійного фонду, які здійснюють нарахування та виплату пенсій і державної соціальної допомоги. Такими органами є утворені у встановленому порядку головні управління Фонду в АРК, областях, містах Києва та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року №8-2, місцеве управління Пенсійного фонду забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Отже, є належним відповідачем у справах про здійснення перерахунку підвищення до пенсії за позовами осіб, віднесених до категорії дітей війни. Тому залученні у таких справах як співвідповідача чи третьої особи інших органів, в тому числі Державного казначейства України, є помилковим.

Таким чином, враховуючи, що відповідач на підставі та в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом, на підставі належного виконавчого документу відкрив виконавче провадження та виніс відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягає задоволенню.

На підставі ст.ст. 8,11,17,18,25,75 Закону України «Про виконавче провадження»та, керуючись ст.ст.160-163, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовної заяви Управління Пенсійного фонду України в м.Дебальцеве до відділу Державної виконавчої служби Дебальцевського міського управління юстиції про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовити.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Апеляційного адміністративного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Дебальцевського

міського суду Ю. О. Афанасьєва