Ухвала суду № 21834318, 01.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2012 р. м. КиївК/9991/76143/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Кравченко В.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011

у справі № 2а-8478/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфо-Хімгруп»(далі Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Святошинського району м. Києва,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства Добродуба О.Я.,

ДПІ не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011, позов задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.05.2011 №0001322350 та №0001332350. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки товару позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами, тоді як допущені постачальниками платника (позивача у справі) порушення вимог законодавства не можуть бути підставою для позбавлення Товариства права на формування валових витрат та податкового кредиту за цими операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивність реєстрації постачальників позивача та відсутність у них необхідних трудових та матеріальних ресурсів для виконання спірних операцій з поставки товару свідчить про імітацію цих операцій з метою штучного формування даних податкового обліку.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 12.05.2011 №121/23-50/31563866, за наслідками якої відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.05.2011 №0001322350, за яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 24789053,75 грн. (у тому числі 19838443 грн. за основним платежем та 4959610,75 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 27.05.2011 №0001332350, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 18605667,50 грн. (у тому числі 14884534 грн. за основним платежем та 3721133,50 грн. за штрафними санкціями). В основу прийняття вказаних актів індивідуальної дії податковим органом покладено висновок про незаконність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з поставки товарів (засобів захисту рослин) контрагентами (товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимум ЛТД»та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріка Плюс»), діяльність яких мала ознаки фіктивності та щодо яких відсутня інформація про наявність трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, транспортних засобів для виконання відповідних операцій поставки.

Судами також було зясовано, що факт виконання цих операцій поставки підтверджується наявними у справі первинними документами, складеними у тому числі і в процесі зберігання цього товару, його перевезення, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

З положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»випливає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника.

За наслідками ретельного дослідження наявних у справі доказів (зокрема документів, складенням яких опосередковувалися операції з перевезення спірного товару, його зберігання, виконання вантажно-розвантажувальних робіт) судами було достовірно встановлено дійсний рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція визнала необґрунтованим формування позивачем валових витрат та податкового кредиту; метою ж придбання цього товару позивачем, як зясовано судами, був подальший продаж придбаної продукції.

За умови реального виконання спірних операцій питання щодо правомірності реєстрації постачальників позивача та дотримання ними умов провадження господарської діяльності не може впливати на порядок відображення результатів цих операцій у податковому обліку Товариства, а відтак не має правового значення для вирішення цього спору.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості поставленого товару, а також формування Товариством податкового кредиту за спірними операціями у відповідності з вимогами положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 у справі № 2а-8478/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко