Постанова № 21833582, 23.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2012 р. м. КиївК-13562/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 27.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009

у справі № 29/443-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Авер-Тех”

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсними рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Авер-Тех” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними рішень.

Постановою господарського суду м. Києва від 27.11.2007 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 постанову господарського суду м. Києва від 27.11.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004 по 01.07.2005 та складений акт №559/23-11/21665318 від 15.12.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0010472311/0 від 12.12.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання із земельного податку на загальну суму 273134, 82 грн., у т.ч. 181976,55 грн. - основний платіж та 91158, 27 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановлено порушення ст. 13, ст. 14 Закону України „Про плату за землю” розрахунки по земельному податку за вказану земельну ділянку за 2004 -2005 роки не надавались, земельний податок не обраховувався та не сплачувався, донараховано земельний податок на загальну суму 181976, 55 грн., земельні ділянки за адресою вул. Пимоненко, 13 зареєстрована в автоматизованій системі ПК „Кадастр” за позивачем згідно з технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування від 13.11.2001, кадастровий номер земельної ділянки 91:132:046.

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України „Про плату за землю”, використання землі в Україні є платним.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельних ділянок до встановлення границь та одержання документів, що підтверджують право на земельні ділянки забороняється.

Частиною 2 ст. 15 Закону України „Про плату за землю” податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні.

Проведення розрахунку земельного податку виходячи з умовного розміру площі земельної ділянки та з умовного періоду її використання суперечить приписам ст. 5 Закону України „Про плату за землю”, за якою обєктом плати за землю є земельна ділянка, - ст. 13 цього Закону, за якою підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, - ст. 7 цього Закону, за якою ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач набув у власність нежитлові приміщення у Шевченківському районі м. Києва згідно: договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13-ж, від 19.08.1999, зареєстрованого в БТІ від 03.09.1999, договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13-є, від 02.11.2000, зареєстрованого в БТІ 08.11.2000, договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13, від 05.09.2002, зареєстрованого в БТІ 16.09.2002. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Порядок нарахування та сплати земельного податку визначено у ст. 14 Закону України „Про плату за землю”, яка зокрема передбачає, що юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції. Позивачем не спростовано висновок відповідача, що він здійснює фактичне користування земельними ділянками.

Відповідно до абз. 4, 5 ст. 14 Закону передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, земельний податок нараховується пропорційно площі будівлі, що знаходиться в користуванні.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції прийняті рішення за відсутністю встановлення фактичних обставин справи, позивачем набуті у власність нежитлові приміщення у Шевченківському районі м. Києва, листами Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 08.08.2006 №07-05/22018 від 07.09.2006, №07-05/24784 від 08.09.2006, №07-05/24866 підтверджено, що земельні ділянки за адресою вул. Пимоненко, 13 зареєстрована в автоматизованій системі ПК „Кадастр” за позивачем згідно з технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування від 13.11.2001, кадастровий номер земельної ділянки 91:132:046.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 27.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 слід задовольнити, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляції інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 27.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 у справі № 29/443-А скасувати.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Авер-Тех” про визнання недійсними рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіС.Е. Острович

О.І. Степашко