Рішення № 21830030, 12.03.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2012 р.

Справа № 5004/36/12 за позовом підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк, підприємця ОСОБА_2, с. Зміїнець, Луцький район до відповідача 1: Луцької міської ради, м. Луцьк;

до відповідача 2: приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", м. Луцьк

про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки № 289 від 15.02.2005р.

Суддя Слободян П. Р.

Секретар судового засідання Липська Х. І.

За участю представників сторін:

від позивача 1, 2: ОСОБА_3- представник (довіреність від 13.12.11р, від 30.01.12р.)

від відповідача 1: ОСОБА_4 - представник (дов. №11.26/5807 від 16.11.11р.)

від відповідача 2: ОСОБА_5 - представник (дов. №180/2 від 17.10.11р.)

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розяснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки сторін.

Суть спору: позивачі - підприємець ОСОБА_1, м. Луцьк, підприємець ОСОБА_2, с. Зміїнець, Луцький район звернулися до господарського суду Волинської області з позовом до відповідача 1: Луцької міської ради, м. Луцьк; відповідача 2: приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", м. Луцьк про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки № 289 від 15.02.2005р.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що 13 листопада 2007 року підприємець ОСОБА_1 зареєстрував право власності на павільйон для торгівлі (А-1) по АДРЕСА_1 в КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації".

Відповідно до витягів про державну реєстрацію прав №32817544 від 10.01.2012 р. та № 32816823 від 10.01.2012р. підприємець ОСОБА_2 володіє нерухомим майном (приміщенням магазину №4 з літнім кафе та приміщенням магазину №7) що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказане нерухоме майно Позивач-2 придбав з прилюдних торгів що відбулися 26.12.2011 року.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право ясності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Однак, оформити право користування земельною ділянкою необхідною для обслуговування придбаного нерухомого майна ні ФОП ОСОБА_2 ні ФОП ОСОБА_1 не можуть оскільки, відповідно до говору оренди земельної ділянки №289 від 15 лютого 2005 року, укладеному між Луцькою міською радою та ПрАТ "ВОПАС", останньому передано в оренду земельну ділянку площею 26225 м.кв. в АДРЕСА_1 на якій знаходиться нерухоме майно позивачів.

З метою врегулювання даного питання ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, відповідно, 14.10.2011р. та 04.01.2012р. звернулися з листами до Відповідача-2 з проханням відмовитись від користування земельною ділянкою на якій розташоване придбане нерухоме майно. Листом від 17.10.2011р. № 187/2 на ім'я ОСОБА_1 відповідач - 2 повідомив, що не має наміру відмовитись від частини орендованої земельної ділянки.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч. 1 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, зміст договору оренди земельної ділянки №289 від 15 лютого 2005 року, зокрема п.п. З, 4 суперечить вимогам ст. 377 ЦК України, ст. 6 Закону України „Про оренду землі".

Відповідно з врахуванням вищевикладених обставин справ вбачається, що Луцька міська рада і ПрАТ "ВОПАС" уклали договір оренди земельної ділянки і включили в зальну площу орендованої земельної ділянки ділянку на якій розміщено і нерухоме майно ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 чим порушили їхні права власника нерухомого майна та потенційних користувачів земельною ділянкою комунальної власності.

Відповідно до вимог ст. 120 Земельного Кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

В ст. 15 Закон України "Про оренду землі" від 1998 року "Умови договору оренди землі" зазначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), що відповідно аж ніяк не відповідає фактичним обставинам справи (передано земельну ділянку і нерухоме майно, які не є власністю орендаря ПрАТ "ВОПАС"). І відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про оренду землі" відсутність в договорі оренди хоча б однієї істотної умови договору (фактична невідповідність умов договору і є відсутністю цієї істотної умови договору оренди) тягне за собою визнання договору недійсним відповідно до закону.

Представник позивачів подав додаткові пояснення по справі від 07.02.2012р., в якому наводить відповідні аргументи в обґрунтування позовних вимог, а саме:

У зв'язку з наявним, зареєстрованим та належно оформленим правом власності на нерухоме майно позивачів на спірній земельній ділянці, в частині знаходження цих об'єктів, відповідно до ст. 30 Земельного Кодексу України в редакції від 18.12.1990 року при переході права власності на будівлю чи споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі чи споруди.

Наявність нерухомого майна на спірній частині земельної ділянки чітко фіксується доказами з 1999 року у позивача - підприємця ОСОБА_1 та з 2002 року у підприємця ОСОБА_2, що чітко доводиться як документами правовстановлюйочого характеру так і договорами з відповідачем ПрАТ "ВОПАС" , щодо визнання даним відповідачем статусу позивачів і їх прав на місцезнаходження з об'єктами свого власного майна на території (земельна ділянка) яка згодом була незаконно надана ПрАТ "ВОПАС" і в договорі оренди землі в п. п. 1,4 договору було зазначено, що земля надається для обслуговування автостанції і відповідно будівлі на земельній ділянці, 2,62 га належать ПрАТ "ВОПАС" (на момент укладення договору оренди - ВАТ "ВОПАС-10799"), проте доказів такої нерухомості, як власності ПраТ "ВОПАС" не надано, і тим більше відповідач, аж ніяк не може бути власником нерухомого майна, яке є власністю позивачів.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність в договорі оренди хоча б однієї цієї істотної умови (а фактична невідповідність умов договору і є відсутністю цієї істотної умови договору оренди) тягне за собою визнання договору недійсним відповідно до закону.

В договорі оренди землі у вигляді додатків відсутні достовірні та правильні, які відповідають фактичним обставинам справи наступні документи :

-план та схема земельної ділянки , яка передана в оренду ( з достовірним зображенням об'єктів нерухомого майна та з зазначенням власників цього майна на загальному плані території орендованої земельної ділянки);

-кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

-акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

-акт приймання - передачі об'єкта оренди (належно оформлений та підписаний);

-проект відведення земельної ділянки (відсутній);

На підставі ст. 16 Закону України «Про оренду землі» та згідно зі ст. 127 Земельного Кодексу України набуття права оренди та права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності здійснюється на конкурентних засадах, крім земельних ділянок на яких є об'єкти нерухомого майна, що є власністю орендарів чи покупців цих ділянок

На момент укладення договору оренди землі від 14.02.2005 року діяв типовий договір оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004 року на виконання вимог ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського Кодексу України сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого у встановленому порядку. Таким чином, усі умови договору оренди землі від 2005 року повинні були б відповідати Типовому договору оренди землі.

Відповідно до п. 2 Договору оренди землі №289 від 15.02.2005 року в оренду передається земельна ділянка площею - 26 225 кв. м.

Цей пункт входить до складу розділу "Об'єкт оренди" договору оренди землі від 15.02.2005 року, а отже є істотною умовою договору оренди землі ( ст. 15 ЗУ "Про оренду землі"), однак вищезазначений пункт 2 договору оренди землі суперечить п. 2 Типового договору оренди землі, відповідно до якого відомості про об'єкт оренди повинні включати не лише загальну площу всієї земельної ділянки, а й площу та якісні характеристики землі за складом та видами угідь, така помилка, некомпетентність при укладенні оспореного договору оренди землі і призвела до не вивчення ситуації з розташуванням майна інших власників на території землі, яка потенційно мала переходити в оренду орендарю ПраТ "ВОПАС" і незаконно з порушенням прав позивачів і була надана в оренду.

Пупкт 6 договору оренди землі, щодо обмежень та обтяжень земельної ділянки, яка надана в оренду немає чіткості та визначеності, що відповідно теж створює факт невідповідності договору Типовому договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 і ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України це є правовою підставою для визнання судом недійсними вищезазначених пунктів договору оренди землі від 15.02.2005 року.

Відповідач 1 - Луцька міська рада в поясненні по справі № 73/3-32 від 31.01.2012р. та представник в судовому засіданні позов вважає безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з позовом Позивачі вказують на перебування у них на праві власності об'єктів нерухомого майна, а саме : приміщення магазину № 4 з літнім кафе та приміщення магазину № 7 та необхідністю земельної ділянки для обслуговування вказаних приміщень. Однак, доказів зміни цільового призначення використання землі позивачами не надано. Крім того, вказують на порушення Луцькою міською радою приписів ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, що нібито і слугувало зверненню до суду за захистом порушеного права Позивачів.

Однак, як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 право власності на павільйон для торгівлі набув лише 13.11.2007 року. Докази перебування на праві власності об'єкту нерухомого майна у ОСОБА_2 до позовної заяви, що надіслана Луцькій міській раді не додані.

Позивачами в позовній заяві не вказано, які саме права чи охоронювані законом інтереси були порушенні Луцькою міською радою на момент укладення договору оренди землі у 2005 році.

З оспорюваного договору оренди вбачається, що всі істотні умови договору оренди, що визначені в ст. 15 Закону України "Про оренду землі" містяться в даному договорі.

Приписами ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного господарства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, 4. правочин має вчинятися у формі встановленій законом, 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним може визнаватись правочин в момент вчинення якого сторонами не додержано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позов про визнання угоди може заявлятися стороною такого договору, або особою, права якої порушені спірною угодою.

Як вбачається з вказаного переліку додатків до позовної заяви позивачами не надано правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна на момент укладення договору оренди землі від 15.02.2005 року № 289 та не наведено підстав для тверджень про порушення їхніх прав цим договором.

Відповідач 2 ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у відзиві та представник в судовому засіданні позовні вимоги підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають до задоволення фактично з тих же підстав що й відповідач 1.

При цьому зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Разом з тим, позивачі жодними належними та допустимими доказами не довели, що на момент вчинення правочину (15.02.05) останній суперечив ст.ст. 203. 215 ЦК України.

Аналізуючи умови договору оренди, можна зробити висновок, що між сторонами в належній формі було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру та інших передбачених чинним законодавством України.

Таким чином, договір оренди є правомірним, виконаним сторонами і жодних правових підстав для його недійсності немає.

Згідно пункту 26 Постанови № 9 Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Таким чином, відповідач -2 вважає, що ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 є неналежними позивачами в даній справі, оскільки останні не виступали сторонами договору оренди землі від 15.02.05, та останній жодним чином не порушує їхніх особистих прав та прав потенційних користувачів земельною ділянкою комунальної власності.

Витребувані господарським судом документи (ухвала суду від 09.02.2012р.) відповідачами не подано, поважності причин не подання не наведено. Таким чином, справу розглянуто, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне:

15 лютого 2005 року між Луцькою міською радою, в особі секретаря ради ОСОБА_7 та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (правонаступник ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій") укладено договір оренди землі зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 289, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції площею 26225кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /кадастровий номер 220650030/.

Вищезазначений договір оренди землі суперечить вимогам законодавства України, виходячи з наступного.

08 січня 1999 року між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу майна, згідно з п.1.1, 2.1. якого продавець - підприємець ОСОБА_8 передав у власність покупця, а покупець - підприємець ОСОБА_1 прийняв і оплатив павільйон для торгівлі у АДРЕСА_1, загальною площею 27 кв.м. Вартість павільйону складає 35700 грн.

31 травня 2007 року рішенням господарського суду Волинської області у справі № 01/21-93 зазначений вище договір купівлі - продажу майна визнано дійсним. Рішення набрало законної сили.

13 листопада 2007 року підприємець ОСОБА_1 зареєстрував право власності на павільйон для торгівлі (А-1) по АДРЕСА_1 в КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", що підтверджується витягом № 16641006 від 13.11.2007р.

Відповідно до витягів про державну реєстрацію прав №32817544 від 10.01.2012 р. та № 32816823 від 10.01.2012р. підприємець ОСОБА_2 володіє нерухомим майном (приміщенням магазину №4 з літнім кафе та приміщенням магазину №7) що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказане нерухоме майно позивач-2 придбав з прилюдних торгів що відбулися 26.12.2011 року.

З метою врегулювання питання, щодо користування земельною ділянкою ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, відповідно, 14.10.2011р. та 04.01.2012р. звернулися з листами до Відповідача-2 з проханням відмовитись від користування земельною ділянкою на якій розташоване придбане нерухоме майно. Листом від 17.10.2011р. № 187/2 на ім'я ОСОБА_1 відповідач - 2 повідомив, що не має наміру відмовитись від частини орендованої земельної ділянки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порядок захисту прав субєктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. Право на захист розглядається як субєктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Згідно ст. 6 Закону України „Про оренду землі”, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору.

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно ч.ч. 1 - 4 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановлений законом.

На момент укладення договору оренди землі від 15.02.2005р. діяв Типовий договір оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р. на виконання вимог ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого у встановленому порядку. Таким чином, усі умови договору оренди землі від 15.02.2005р. повинні відповідати Типовому договору оренди землі.

Згідно ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до п. 2 договору оренди землі від 15.02.2005р. в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26225 кв.м. Цей пункт входить до складу розділу "Об'єкт оренди" договору оренди землі від 15.02.2005р., а отже, є істотною умовою договору оренди землі від 15.02.2005 р. (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"), однак вищезазначений п. 2 договору оренди землі від 15.02.2005р. суперечить п. 2 Типового договору оренди землі, відповідно до якого відомості про об'єкт оренди повинні включати не лише загальну площу всієї земельної ділянки, а й площу та якісні характеристики землі за складом та видами угідь.

Відповідно до п. 9 договору оренди землі від 15.02.2005р. річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі та встановлюється у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки на рік, (тобто конкретний розмір орендної плати за землю у гривнях у договорі оренди землі від 15.02.2005р. не вказаний). Цей пункт стосується розміру орендної плати за землю, а отже, є істотною умовою договору оренди землі від 15.02.2005р. (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"), однак вищезазначений п. 9 договору оренди землі від 15.02.2005р. суперечить п. 9 Типового договору оренди землі, відповідно до якого розмір орендної плати за земельну ділянку в договорі оренди землі обов'язково повинен бути зазначений у гривнях.

Відповідно до п. 16 договору оренди землі від 15.02.2005р. на орендовану земельну ділянку умови збереження обєкта оренди не зареєстровані. Цей розділ стосується умови збереження стану обєкта оренди, а отже, є істотною умовою договору оренди землі від 15.02.2005р. (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до п.п. 2, 3, 4, 25 договору оренди землі від 15.02.2005р. на орендовану земельну (ділянку обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не зареєстровані. Це стосується обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки, а отже, є істотною умовою договору оренди землі від 15.02.2005р. (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Істотні умови /п.п. 16, 25/ договору оренди землі від 15.02.2005р. є невизначеними, тобто відсутніми. Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Як зазначено в п. 2.26 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.11р. №6, в частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Витребувані господарським судом документи (ухвала суду від 09.02.2012р.), а саме: оригінал договору оренди землі № 289 від 15.02.2005р. для огляду в судовому засіданні (належно завірену копію в справу) та документів що є невід'ємною частину договору: план схему земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображення обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання - передачі обєкта оренди, проект відведення земельної ділянки, відповідачами не подано, поважності причин не подання не наведено.

Окрім того, суд звертає увагу відповідачів на те, що позивачі придбали належне їм на праві власності нерухоме майно на підставі цивільно - правових угод, які на момент вирішення даного спору є дійсними. А, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічна норма міститься у ст. 377 Цивільного кодексу України, згідно до якої до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Тобто, в даному випадку, в органу місцевого самоврядування був і є наявним обов'язок оформити за позивачами право на земельну ділянку, яке виникло у зв'язку з переходом права на будівлю і споруду, проте це право позивачів було порушено.

Статтею 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З врахуванням зазначеного вище, клопотання представника позивача про визнання недійсним договору, суд приходить до висновку про підставність та обґрунтованість позову та необхідність визнання договору оренди землі, недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються за подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати, в даному випадку 1073,00грн. Позивачі сплатили зазначену суму двічі.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Беручи до уваги зазначене, позивачам необхідно повернути переплачений судовий збір, в розмірі 536,50грн. кожному, сплачений на підставі квитанцій № 98 від 12.01.2012р., № 100 від 12.01.2012р.

Враховуючи зазначене та керуючись ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 20, 180, 207 ГК України, ст. ст. 15, 16, 203, 215, 377 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 1, 2, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Договір оренди земельної ділянки укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289, визнати недійсним.

3. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", (м. Луцьк, вул. Львівська, 148, код НОМЕР_2) в користь: підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) та підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) по 536,50грн. судового збору кожному.

4. ГУДКУ у Волинській області, м. Луцьк повернути підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 536,50грн., сплачений квитанцією № 98 від 12.01.2012р.

5. ГУДКУ у Волинській області, м. Луцьк повернути підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 536,50грн., сплачений квитанцією № 100 від 12.01.2012р.

Суддя П. Р. Слободян

Повний текст рішення

складено та підписано

12.03.12