Постанова № 21829628, 06.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2012 р. Справа № 5023/3927/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

суддів:Ткаченко Н.Г.,

Катеринчук Л.Й.,

Куровського С.В.,

розглянувши

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011

та постановуГосподарського суду Харківської області від 18.07.2011

у справі№ 5023/3927/11 господарського суду Харківської області

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦБК-Маркет"

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

провизнання банкрутом,

за участю:

ПАТ "Фольксбанк" -

ініц. кредитора

боржника - ОСОБА_5;

не зявилися;

ОСОБА_4;

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Харківської області від 18.07.2011 у справі №5023/3927/11 (суддя: Швидкін А.О.) фізичну особу підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру на підставі ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Богомазова П.С., зобовязано ліквідатора здійснити відповідні дії.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 (судді: Фоміна В.О., Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) постанову місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник - ВАТ "Електрон Банк") просить скасувати постанови судів попередніх судових інстанцій, провадження по справі припинити, посилаючись на порушення Харківським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю Куровського С.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарський суд першої інстанції, визнаючи боржника банкротом та відкриваючи ліквідаційну процедуру, виходив з доведеності факту неспроможності боржника у зв'язку з недостатністю майна задовольнити безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора в сумі 409 930,00 грн., що підтверджується відповідними судовими рішеннями, наказами та постановами ВСДВ, не сплачена більш ніж 3 місяці після встановленого терміну для її погашення, зазначена безспірна заборгованість не забезпечена заставою та не може бути погашена за рахунок майна боржника.

Таким чином, постанова господарського суду першої інстанції від 18.07.2011, про визнання боржника банкрутом, мотивована неспроможністю ФОП ОСОБА_4 виконати свої грошові зобовязання перед кредиторами, у звязку з недостатністю грошових коштів та майна для погашення боргу та відсутністю можливості стягнення в безспірному порядку кредиторами заборгованості, яка виникла у боржника.

Харківський апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції та залишив постанову господарського суду Харківської області від 18.07.2011 без змін.

Але з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитись не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам не відповідають.

Згідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтями 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"визначені особливості здійснення провадження по справі про банкрутство субєкта підприємницької діяльності (громадянина - підприємця).

Відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заява про порушення справи про банкрутство громадянина підприємця подається на загальних підставах, встановлених ст.ст. 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто, безспірність грошових вимог, несплата протягом трьох місяців, сума вимог не менш ніж 300 мін. розмірів заробітної плати, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 24.05.2011 було порушено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4 18.07.2011 постановою господарського суду боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру на підставі ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржник це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

В порушення вимог Закону про банкрутство, господарським судом як першої так і апеляційної першої інстанції не було належним чином з'ясовано наявність всіх ознак неплатоспроможності боржника - ФОП ОСОБА_4

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, а ліквідація це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

При винесені постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури суд в обовязковому порядку повинен зясувати актив і пасив боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вимог закону, зазначені вище обставини належним чином не досліджені господарським судом.

Відповідно до вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, визнаючи боржника банкрутом, суд повинен встановити його неплатоспроможність для чого необхідно належним чином зясувати зазначені вище питання.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Як зазначено в Законі України "Про третейські суди" третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

В статтях 1, 3 Конституції України визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері, зокрема господарських правовідносин є звернення до третейського суду у випадках і порядку, передбаченому вищенаведеним Законом.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" та ст. 1 ГПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист господарського права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист господарських прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень особами, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України "Про третейські суди").

Таким чином, зважаючи на зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди і не може свідчити про безспірність кредиторських вимог в розумінні ст.1 Закону про банкрутство.

Крім того, відповідно до вимог ст.42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Крім того, статтею ст.22 ГПК України передбачені права та обов'язки сторін у господарському процесі, зокрема, сторони користуються рівними процесуальними правами та мають право брати участь в господарських засіданнях.

Але, як вбачається із матеріалів справи, в порушення вимог ст.22 ГПК України, справа в судовому засіданні господарського суду Харківської області 18.07.2011 розглянута судом без участі представника кредитора, а апеляційна інстанція взагалі без представника ініціюючого кредитора, ліквідатора та боржника.

Харківський апеляційний господарський суд, залишаючи постанову господарського суду першої інстанції від 18.07.2011 без змін, в порушення вимог ст.104 ГПК України, на зазначені вище обставини уваги не звернув, та не дав їм належної оцінки.

За таких обставин, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 та постанову господарського суду Харківської області від 18.07.2011 у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 та постанову господарського суду Харківської області від 18.07.2011 у справі №5023/3927/11 скасувати.

Справу №5023/3927/11 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Катеринчук Л.Й.

Куровський С.В.