Рішення № 21810948, 21.02.2012, Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 0124/809/2012

№ 2/0124/658/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2012 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Веденмеєр М.В., при секретарі Плотнікові К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялта цивільну справу за позовом комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,

в с т а н о в и в :

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» звернулося до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Мотивуючи позовні вимоги, начальник підприємства посилався на положення статей 130, 134, 135 КЗпП України та зазначав, що, відповідач перебував з підприємством у трудових відносинах (працював водієм). 1 вересня 2011 року, керуючи автомобілем «ГАЗ 2705», що належить підприємству, ОСОБА_1 допустив зіткнення з автомобілем марки «Suzuki», чим спричинив підприємству майнову шкоду у розмірі 48486,00 грн. Частину шкоди ОСОБА_1 сплатив добровільно, залишок суми у розмірі 47351,56 грн. підприємство просило стягнути примусово.

Представник комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» надіслав на адресу суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

ОСОБА_1 у судове засідання не зявився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від отримання судової повістки, направленої на адресу, зазначену в адресній довідці, відмовився. Про причини неявки суд не повідомив. Правом направити до суду свого представника не скористався.

За таких обставин, враховуючи, що немає необхідності заслуховувати особисті пояснення сторін, суд на реалізацію частини четвертої ст. 169, частини другої ст. 197 та частини першої ст. 224 ЦПК України визнав можливим розглянути спір на підставі письмових доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та постановити заочне рішення.

Дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» (ідентифікаційний код юридичної особи 24406617) здійснює діяльність з теплопостачання та технічного обслуговування відповідного обладнання (а. с. 22-24).

ОСОБА_1 перебував з комунальним підприємством у трудових відносинах.

Наказом начальника комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» від 4 листопада 2009 року № 209-к ОСОБА_1 переведено в аварійну чергову службу на посаду водія з оплатою праці згідно штатного розпису (а. с. 19).

1 вересня 2011 року о 8 годині 50 хвилин на 52-ому кілометрі автодороги Гончарне Ялта ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «ГАЗ 2705» (реєстраційний номер НОМЕР_1), неправильно обрав безпечний інтервал руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Suzuki» (реєстраційний номер НОМЕР_2).

Вину ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, встановлено постановою Ялтинського міського суду АРК від 16 вересня 2011 року у справі № 3-2026/2011 (а. с. 21).

Зазначена постанова має преюдиціальний характер, оскільки в силу частини четвертої ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено таку постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Встановлено, що автомобіль «ГАЗ 2705» (реєстраційний номер НОМЕР_1) належить комунальному підприємству Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі». Наведена обставина підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АКС НОМЕР_3 (а. с. 20).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «ГАЗ 2705» отримав істотні механічні пошкодження (деформовано стійку бокової дверці, праве крило, капот, передній бампер, посилювачі, диски коліс, радіатор тощо). Усунення пошкоджень обійшлось комунальному підприємству у суму 48486,00 грн. (а. с. 6-13, 27).

Наказом начальника комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» від 5 вересня 2011 року № 197-к ОСОБА_1 переведено на посаду слюсаря-ремонтника ІV розряду (а. с. 15).

На підставі заяви ОСОБА_1 у період з вересня по листопад 2011 року підприємство утримало з його заробітної плати частину майнової шкоди у розмірі 1134,66 грн. (а. с. 14, 16-18).

Наказом начальника комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» від 21 листопада 2011 року № 265-к ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

Вирішуючи питання покладання матеріальної відповідальність за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду на ОСОБА_1, суд бере до уваги наступне.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб, є джерелом підвищеної небезпеки. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична або фізична особа, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно з частиною першою ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Обовязок з відшкодування шкоди, завданої при виконанні трудових обовязків, покладається безпосередньо на працівника виключно у випадку, якщо шкоду спричинено діями, які за своїм змістом не випливають з його трудового становища. В такому випадку відшкодування здійснюється за загальними правилами деліктної відповідальності.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди». Зі змісту пункту 4 цієї постанови вбачається, що особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин (водій, машиніст, оператор тощо) не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки та, як наслідок, не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим.

Працівник, з вини якого завдано шкоду, відповідає безпосередньо перед роботодавцем. При цьому, межі матеріальної відповідальності працівника визначаються актами трудового законодавства.

В силу статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівник, з вини якого заподіяно шкоду, несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 133 КЗпП України передбачено, що зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, продукції, інструментів та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування, призводить до настання обмеженої матеріальної відповідальності.

Випадки повної матеріальної відповідальності визначені у статті 134 КЗпП України.

Так, працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству з його вини у випадках, коли з ним укладено договір про взяття повної матеріальної відповідальності, майно одержано працівником під звіт за разовою довіреністю (за іншими разовими документами), шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані, шкоду завдано недостачею, умисним знищенням (зіпсуттям) матеріалів, продукції, інструментів, інших предметів, наданих працівникові в користування; на працівника покладено повну матеріальну відповідальність відповідно до законодавства; шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків.

З огляду на принцип змагальності сторін (стаття 10 ЦПК України), обовязок з доведення наявності однієї з наведених підстав покладався саме на підприємство.

Суду не надано жодного доказу на підтвердження існування обставин, які обумовлюють можливість покладання на працівника повної матеріальної відповідальності, з огляду на що, питання про відшкодування майнової шкоди має вирішуватися виключно у межах середнього заробітку ОСОБА_1

Беручи до уваги, що частину майнової шкоди у розмірі 1134,66 грн. відшкодовано відповідачем добровільно, при цьому, підприємство не представило суду відомостей щодо розміру середньої заробітної плати ОСОБА_1 (виписки із штатного розпису, бухгалтерської довідки тощо), суд, з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України), позбавлений можливості вирішити питання щодо стягнення різниці між вже сплаченою сумою та середнім заробітком відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 1172, 1187 ЦК України, ст.ст. 130, 132-134 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 169, 197, 212-215, 224 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК у порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я