Ухвала суду № 21810311, 28.02.2012, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 0306/697/2012

Провадження № 4-с/0306/6/2012

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Ковель 28.02.2012

в складі: головуючого - судді Логвинюк І. М.,

при секретарі Щесюк Н.Й.,

з участю: заявника ОСОБА_1,

особи, дії якої оскаржуються - старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській обл. Самчука О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі Волинської обл. справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській обл. Самчука Олександра Петровича,

в с т а н о в и в:

Заявник 03.02.12 р. звернувся до суду із скаргою на дії ст. держвиконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській обл. Самчука О.П. (далі держвиконавець), мотивуючи тим, що 30.01.12 р. у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській обл. (далі ВДВС УДВС ГУЮ у Волинській обл.) йому стало відомо про те, що 03.01.12 р. держвиконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 23843787. Постанова мотивована тим, що на виконання рішення Ковельського міськрайсуду у справі № 2 67 за виконавчим листом, виданим 14.12.10 р. про зобов»язання ТзОВ «Ковельський ЖБК»передати йому по акту АДРЕСА_1, держвиконавець двічі наклав на боржника штраф, направив до Ковельської міжрайпрокуратури подання про притягнення посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності. При цьому послався на п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», хоча ці норми Закону не дають права закривати виконавче провадження, так як боржником є юридична особа, що не ліквідована. А тому вважає постанову держвиконавця незаконною та просить її скасувати.

В судовому засіданні 28.02.12 р. заявник подав заяву про збільшення своїх вимог, мотивовану тим, що з моменту передачі справи виконавчого провадження ВП № 23843787 особі, дії якої оскаржуються, останнім не проведено жодних дій та зустрічі з директором ТзОВ «Ковельський ЖБК»з приводу виконання останнім рішення суду у справі № 2 - 67/10 р. від 15.09.10 р. Просить визнати дії держвиконавця, що полягають у винесенні постанови від 03.01.12 р. про закінчення виконавчого провадження (далі постанови), неправомірними, зобов»язати його виконати рішення суду.

В судовому засіданні заявник скаргу, подану 03.02.12 р. та заяву від 28.02.12 р., що містить збільшені вимоги, підтримав, обгрунтувавши свої вимоги вищенаведеними доводами, просить його вимоги задовольнити.

В судовому засіданні особа, дії якої оскаржуються Самчук О.П., проти доводів скарги від 03.02.12 р. та 28.02.12 р. заперечив, суду пояснив, що при примусовому виконанні вказаного вище виконавчого листа він вчинив всі, передбачені Законом України «Про виконавче провадження»дії. Постанову виніс законно. Просить у задоволенні вимог заявника відмовити.

В судове засідання представник заінтересованої особи - боржника - не з»явився, хоча боржник належно оповіщений, про причини неявки свого представника суду не повідомив, будь - яких письмових заперечень проти доводів скарги, до суду не подав.

На думку суду, розгляд скарги можливий у відсутності особи, яка не з»явилась.

Відповідно до положень ст. ст. 383, 384 ЦПК України, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, сторона виконавчого провадження має право на звернення із скаргою безпосередньо до суду, який видав виконавчий документ, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю держвиконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено її права чи свободи.

Як зазначено у ст. ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів МЮ України. Його здійснюють держвиконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

За змістом ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»держвиконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність держвиконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Як слідує з копії постанови про закінчення виконавчого провадження серії ВП № 23843787, винесеної Самчуком О.П. як ст. держвиконавцем, останнім при примусовому виконанні виконавчого листа № 2 - 67, виданого 14.12.10 р. Ковельським міськрайсудом Волинської обл. про зобов»язання ТзОВ «Ковельський ЖБК»передати заявникові як стягувачеві по акту АДРЕСА_1, було винесено таку постанову. Вказана постанова мотивована тим, що держвиконавцем на виконання судового рішення було двічі накладено штраф на боржника та направлено до Ковельської міжрайпрокуратури подання про притягнення посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності. А тому особа, дії якої оскаржуються, керуючись п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», прийшла до висновку про необхідність закінчення виконавчого провадження.

Заявник як сторона вищевказаного виконавчого провадження, постанову держвиконавця від 03.01.12 р. отримав 30.01.12 р. та строку на оскарження дій держвиконавця, зазначеного у ст. 385 ЦПК України, не пропустив. Такий висновок суд робить з огляду на те, що копія постанови держвиконавцем заявникові як стягувачеві була надіслана простою кореспонденцією та особа, дії якої оскаржуються, не переконала суд у тому, що заявник отримав копію постанови раніше, або в інший, ніж зазначено скаржником, день. А 30.01.12 р. у ВДВС УДВС ГУЮ у Волинській обл. копія постанови була отримана заявником на руки під розпис, чого особа, дії якої оскаржуються, не заперечила в судовому засіданні. Тому суд вважає, що саме 30.01.12 р. заявник дізнався про винесення постанови.

Як зазначено вище, заявник у скарзі від 03.02.12 р. при оскарженні дій держвиконавця, при обґрунтуванні своїх вимог посилається на те, що норми Закону, наведені у постанові держвиконавця, не дають право останньому закривати провадження, оскільки боржником є юридична особа, що не ліквідована, не виключена з Держреєстру.

У постанові держвиконавець, дійсно, посилався на п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», що стверджується копією постанови.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», що врегульовує питання закінчення виконавчого провадження, воно підлягає закінченню у разі, якщо, виконавчий документ повертається до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону.

А ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»врегульовує питання, пов»язані з наслідками завершення виконавчого провадження, у т.ч. при його закінченні, - такі як зняття накладеного арешту, скасування інших вжитих держвиконавцем заходів примусового виконання рішення.

Як зазначено у ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», що врегульовує загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, держвиконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, що затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований держвиконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Тобто, наведені у постанові норми Закону стосуються саме питань, пов»язаних із закінченням виконавчого провадження і вважати їх нормами, що не дають права особі, дії якої оскаржуються, винести постанову про закінчення виконавчого провадження, суд підстав не має.

Разом з тим, вказані вище норми Закону, дійсно, не дають підстав державиконавцеві закривати виконавче провадження. Однак, постановою держвиконавця виконавче провадження не закрито, а закінчено.

Тобто, така підстава до скасування постанови як те, що наведені у ній норми Закону не давали підстав особі, дії якої оскаржуються, виносити таку постанову, не знайшли свого ствердження в судовому засіданні.

Щодо вимоги заявника про визнання дій держвиконавця, що полягають у винесенні постанови і залишення рішення суду без виконання, зобов»язання його до виконання судового рішення, то суд вважає ці вимоги також безпідставними з огляду на наступне.

Як слідує з оглянутого в судовому засіданні виконавчого провадження № 987/4 про зобов»язання ТзОВ «Ковельський ЖБК»передати заявникові як стягувачеві квартири, головним держвиконавцем ОСОБА_3 було:

- 19.01.11 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження;

- 29.03.11 р. та 13.05.11 р. було винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду;

- 17.05.11 р. до Ковельської міжрайпрокуратури, про що свідчать матеріали виконавчого провадження № 986/4 по виконанню рішення Ковельського міськрайсуду у справі № 2 67 за виконавчим листом, виданим 14.12.10 р. про зобов»язання того ж боржника передати тому ж стягувачеві документи на АДРЕСА_1, було надіслано подання про притягнення посадових осіб ТзОВ «Ковельський ЖБК»до кримінальної відповідальності, що поверталось для доопрацювання і 10.06.11 р. було знову направлено до прокуратури аналогічне подання. А після отримання держвиконавцем листів прокурора, лише 03.01.12 р. особою, дії якої оскаржуються, з врахуванням вищенаведених документів, що свідчили про дії іншого держвиконавця - ОСОБА_3 - по виконанню виконавчого листа у вказаному виконавчому провадженні, було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Із вищенаведених документів, що свідчать про дії іншого держвиконавця - ОСОБА_3 по виконанню судового рішення, слідує, що судове рішення держвиконавцем Самчуком О.П. не залишалось без виконання. Положеннями Закону України «Про виконавче провадження»не перебачено виконання держвиконавцем, якому передано виконавче провадження від іншого держвиконавця, розпочинати вчинення аналогічних чи повторних виконавчих дій.

В судовому засіданні заявник не заперечив тієї обставини, що у виконавчому провадженні по виконанню судового рішення, стороною якого він є, дійсно, двічі накладався штраф на боржника та, крім того, дійсно, надсилалось подання до Ковельської міжрайпрокуратури про притягненя посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності у виконавчому провадженні, за яким боржника зобов»язано передати йому документи на квартиру.

Тому суд приходить до висновку, що постанову особа, дії якої оскаржуються - Самчук О.П. мав право виносити з врахуванням тих дії держвиконавця, що були вчинені іншим державиконацем у виконавчому провадженні до передання виконавчого провадження йому. А тому вимоги заявника, наведені ним у заяві від 28.02.12 р., також є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Дії держвиконавця, що полягають у винесенні постанови, є законними, не порушують вимог законодавства, підстав для скасування постанови як незаконної, суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 383 389 ЦПК України, ст. ст. 1, 6, 11, 31, 32, п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. ст. 75, 82 Закону України «Про виконавче провадження», суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській обл. Самчука Олександра Петровича відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Волинської обл. через Ковельський міськрайсуд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п»яти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п»яти днів з дня отримання її копії.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу подано не було.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ковельського

міськрайонного судуІ. М. Логвинюк