Ухвала суду № 21803348, 15.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року справа №2а/0570/16339/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:Радіонової О.О.

суддів:Нікуліна О.А., Жаботинської С.В.

при секретарі судового засіданняКасьяновій В.М.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_2, представник за дов. від 05.10.11р.

ОСОБА_3, представник за дов. від 05.10.11р.

відповідача: ОСОБА_4, представник за дов. від 14.02.12р.

розглянувши у відкритому судовому Жовтневої міжрайонної державної податкової

засіданні апеляційну скаргу інспекції м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від14 грудня 2011 року

по адміністративній справі № 2а/0570/16339/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Екстра-Плюс»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової

інспекції м. Маріуполя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екстра-Плюс» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2011 року (том 1 арк. спр. 3-11).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року позовні вимоги задовольнити повністю. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 22 серпня 2011 року№ 0000352310 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 356111 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем 284889 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 71222 грн. 25 коп. та №0000362310 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 273214 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем 227911 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45303 грн. 75 коп. (том 2 арк. спр.237-240).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку.

Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (том 3 арк. спр. 1-3).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що фінансово-господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Сервіс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить, що фінансово-господарські взаємовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-Сервіс» та контрагентами є фіктивними право чинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

На думку апелянта, підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з субєктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків.

Також, скаржник вказує на те, що взаємовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-Сервіс» та позивачем мають ознаки нікчемності.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, вислухавши уповноважених представників сторін, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32787635, знаходиться на податковому обліку в Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м. Маріуполя, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08741804 від 29 березня 2005 року ( т.1 а.с.201-208).

Відповідачем була здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 11 серпня 2011 року № 2059/23-2/32787635 (надалі - акт перевірки) ( т.1 а.с.15-55).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 22 серпня 2011 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України: № 0000352310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 356111 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем 284889 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 71222 грн. 25 коп.; № 0000362310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 273214 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем 227911 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45303 грн. 75 коп. ( т. 1 а.с.13-14).

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Актом перевірки встановлено, що позивачем завищено валові витрати за перше півріччя 2010 року в сумі 435229 грн., за 2010 рік в сумі 1139557 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за перше півріччя 2010 року в сумі 108807 грн., за 2010 рік в сумі 284889 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту відповідачем встановлено його завищення у загальній сумі 227911 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 63842 грн., за травень 2010 року в сумі 23204 грн., за листопад 2010 року в сумі 46600 грн., за грудень 2010 року в сумі 94265 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 63842 грн., за травень 2010 року в сумі 23204 грн., за листопад 2010 року в сумі 46600 грн., за грудень 2010 року в сумі 47565 грн., за січень 2011 року в сумі 46700 грн.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності збільшення податковим органом грошові зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі Закон №168) та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334)

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що 31 березня 2010 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-сервіс» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 86-1.4/92, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти; номенклатура, кількість, ціна та умови поставки товару визначаються сторонами у додатках до договору ( т.1 а.с.72-74).

Між сторонами договору були укладені додаткові угоди від 1 квітня 2010 року, від 21 квітня 2010 року, від 5 квітня 2010 року, від 25 листопада 2010 року, від 21 грудня 2010 року, від 14 грудня 2010 року ( т. 1 а.с.74-79).

На виконання даного договору та додаткових угод ТОВ «Нафто-сервіс» були надані позивачу рахунки-фактури, видаткові накладні від 5 травня 2010 року, від 1 квітня 2010 року, від 21 квітня 2010 року, від 25 листопада 2010 року, від 14 грудня 2010 року, від 21 грудня 2010 року; а також податкові накладні від 5 травня 2010 року № 305 на загальну суму 139225 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 23204 грн. 17 коп., від 1 квітня 2010 року № 211 на загальну суму 98400 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 16400 грн., від 21 квітня 2010 року № 272 на загальну суму 284650 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 47441 грн. 67 коп., від 25 листопада 2010 року № 798 на загальну суму 279601 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 46600 грн. 17 коп., від 16 грудня 2010 року № 843 на загальну суму 285912 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 47652 грн. 03 коп., від 21 грудня 2010 року № 851 на загальну суму 279680 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 46613 грн. 33 коп.( т.1 а.с.95-100, а.с.107-118).

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи (т.1 а.с.101-106). Оплата отриманого товару позивачем була здійснена у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с.80-94).

Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні доручення спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Долучені до матеріалів справи податкові, видаткові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону №168.

Колегія суддів зазначає, що норми даного Закону не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочинів.

Більш того, Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що на момент здійснення господарських операцій квітень, травень, листопад, грудень 2010 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З матеріалів справи також вбачається, що одним із основних видів діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним. В матеріалах справи наявні копії журналів обліку надходження нафтопродуктів, копії Z-звітів, які підтверджують прийняття нафтопродуктів автозаправними станціями. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

Стосовно посилань апелянта на те, що правочин між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» є нікчемним, тобто такий, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання.

В даному випадку, виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки.

Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у адміністративній справі № 2а/0570/16339/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у адміністративній справі № 2а/0570/16339/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстра-Плюс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2011 року залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 15 лютого 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складе та підписана колегією суддів 17 лютого 2012 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська