Постанова № 21793458, 21.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 лютого 2012 р. № 2-а- 17652/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Каряка С.Г.,

представників сторін:

позивача - Марченка Д.Ю.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Партнер"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

проскасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова від 16.12.2011 року № 0005282302.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, який належним чином повідомлений, відповідно в судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкові на підставі наказу від 23.11.2011 року № 2501 та направлення № 1800 від 24.11.2011 року та відповідно до п.п. 78.1.1, п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт» ( код ЄДРПОУ 37092055) за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 05.12.11 за №4281/235/34467044.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

-п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень в результаті чого занижено ПДВ на суму 93500,00 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення за №0005282302 від 16.12.2011 року на загальну суму 116875,00 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Промтехноопт».

В ході проведення зустрічної звірки встановити місцезнаходження та провести зустрічну звірку контрагента не має можливості.

Крім цього, в акті перевірки ДПІ зазначає, що відносно контрагента позивача в ході проведення перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було встановлено, що необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення субєктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, укладені правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного всі правочині укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між ТОВ «Будівельна компанія “Партнер”, як замовником та ТОВ «Промтехноопт» як виконавцем, укладено договір на поставку будівельних матеріалів, а саме №010801 від 01.08.2011р., згідно яких замовник доручає, а виконавець бере на себе поставку будівельних матеріалів згідно рахунків або специфікацій які є невідємною частиною вищезгаданих договорів.

Згідно з умовами вказаних договорів, ТОВ «Промтехноопт» виконало та передало, а ТОВ «Будівельна компанія “Партнер» прийняло будівельні матеріали на загальну суму 467500,00 грн., крім того ПДВ 20% 93500,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 15/1 від 15.08.2011р. та № 31/1 від 31.08.2011р.

На виконання умов договору ТОВ «Будівельна компанія “Партнер” прийняло будівельні матеріали, сплативши їх вартість, ТОВ «Промтехноопт» були виписані податкові накладні № 160 від 02.08.2011р., №282 від 04.08.2011р., №367 від 08.08.2011р., №774 від 22.08.2011р., №818 від 23.08.2011, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаними договорами матеріалів.

Усі матеріали було оплачено згідно умов договору №010801 від 01.08.2011р.: платіжне доручення №309 від 02.08.2011р., платіжне доручення №111 від 04.08.2011р., платіжне доручення №328 від 04.08.2011р., платіжне доручення №341 від 08.08.2011р., платіжне доручення № 115 від 22.08.2011р., платіжне доручення №390 від 23.08.2011р.

Як вбачається з пояснень представника позивача та наданих позивачем доказів, отримання будівельних матеріалів за договором №010801 від 01.08.2011р., було необхідно ТОВ «Будівельна компанія “Партнер” для виконання зобов'язань за договором №05-11 від 05.05.2011р., який укладено між позивачем, як виконавцем, та ТОВ “Магазин “Білочка”, як замовником. ТОВ «Будівельна компанія “Партнер” свої зобовязання виконало у повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними №30, 32, 33, 37, 38, 39.

Свої зобовязання сторони за вказаним договором виконали, що підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями. Наведене підтверджує подальше використання оприбуткованих позивачем робіт, отриманих від ТОВ «Промтехноопт».

Суд зазначає, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

В доказ реальності здійснення господарських операцій за договором №010801 від 01.08.2011р. позивачем надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару вказаного в податкових накладних до позивача від його контрагента.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, суд зазначає, що вказаний договір виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не можуть бути взяті судом до уваги оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки субєкта господарювання на акти перевірок інших субєктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України підприємства на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, виходячи з приписів пункту 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд зазначає, що відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності так і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Суд зазначає, що позивачем дотримано приписів чинного законодавства. В акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договору, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок з власного господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки субєкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів. які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Київському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,128,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Партнер" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова від 16.12.2011 року № 0005282302.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження .

У повному обсязі постанова виготовлена 27 лютого 2012 року.

Суддя Панов М.М.