Постанова № 21791182, 22.11.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/12504/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15год. 15хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Долін В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 07.04.2011 року №0000191720 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 9437,75грн., з якої основний платіж 7551,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1887,75грн.,-

встановив:

Позивач, Фізична особа підприємець ОСОБА_3, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог (т.1 а.с.245), до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 07.04.2011 року №0000191720 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 9437,75грн., з якої основний платіж 7551,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1887,75грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що факт належного виконання умов договору №13/07-03 від 13.07.2010 року позивачем та ПП «Іллекс Луганськ» документально підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковою накладною,, податковою накладною, специфікацією, залізничною накладною, платіжними дорученнями. Висновки про нікчемність договору між позивачем та ПП «Іллекс Луганськ» спростовуються первинними документами, є субєктивним припущенням посадових осіб ДПІ у м. Торезі, а також довільним та неправомірним трактуванням норм чинного законодавства України. Аналізуючи норму п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що визначальним фактором вчинення правочину, що є підставою для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. ФО-П ОСОБА_3 здійснює господарську діяльність оптової торгівлі паливом (КВЕД 51.51.0), тому вугільна продукція, придбана у ПП «Іллекс Луганськ» з метою використання у господарській діяльності, поставлена кінцевому споживачеві, а саме ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» на підставі договору від 25.06.2010 року №5. Позивач належним чином виконала прийняті на себе зобовязання за вказаним договором, а саме передала у власність ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» вугілля марки ДГр 0-100 на суму 26937,12грн.

Крім того, поставка вугільної продукції, придбаної у ТОВ «Легіон» на підставі податкових накладних з відшкодуванням залізничного тарифу здійснювалася ФО-П ОСОБА_3 наступним покупцям: ФО-П ОСОБА_4, ПП «Будкап і К», ТОВ «Кальніболоцький цегельний завод» і ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів». Таким чином факт невикористання ФО-П ОСОБА_3 у власній господарській діяльності оплачених ТОВ «Легіон» послуг по оплаті залізничного тарифу, а також неправомірність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбання послуг (залізничний тариф) у сумі 2628,00грн. повністю спростовується первинними бухгалтерськими документами. Вищенаведене зумовлює безпідставність донарахування ФО-П ОСОБА_3 податку на додану вартість у сумі 2628,0грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с.131), у яких зазначив, що була проведена документальна планова виїзна перевірка ФО-П ОСОБА_3 Під час проведення перевірки було встановлено, що на порушення п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем у липні 2010 року було включено до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням послуг (залізничний тариф) у сумі 2625,00грн., які не призначаються для їх використання в господарській діяльності, а саме ФО-П ОСОБА_3 на підставі договору про поставку вугільної продукції з ТОВ «Легіон» було придбано вугільну продукцію з залізничним тарифом згідно податкових накладних. Згідно вимог договорів з ПП «Будкап і К», ТОВ «Кальниболоцький цегельний завод», ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (Покупці) про отримання вугілля камяного від ФО-П ОСОБА_3, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом Покупця в кількості та в строки, узгоджені сторонами, тобто ПП «Будкап і К», ТОВ «Кальниболоцький цегельний завод», ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів», але не за рахунок позивача, яка сплатила залізничний тариф ТОВ «Легіон».

Також, згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність між податковим зобовязанням ПП «Іллекс Луганськ» та податковим кредитом ФО-П ОСОБА_3 у липні 2010 року на суму 4922,80грн. Тобто встановлено, що постачальником ПП «Іллекс Луганськ» податкові зобовязання з ПДВ з ФО-П ОСОБА_3 не задекларовані, фактичної сплати ПДВ до бюджету не здійснено. Перевіркою встановлено, що позивач придбала товар (вугілля) та послуги (з/д тариф) у ПП «Іллекс Луганськ» на суму 4922,80грн. Не доведений зв'язок придбання товару з власною господарською діяльністю. Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного транспортування, отримання та відвантаження товарів ФО-П ОСОБА_3 від ПП «Іллекс Луганськ».

В ході проведення перевірки ПП «Іллекс Луганськ» зясовано що операції із придбання та реалізації мали не реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного. Перевіркою проведеною ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших субєктів підприємницької діяльності. Враховуючи вищевикладене, угоди, укладені між ПП «Іллекс Луганськ» та ФО-П ОСОБА_3 не спричиняють реального настання правових наслідків. Тобто зазначена угода має ознаки нікчемності. Таким чином, несплачений підприємством податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового зобовязання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 зареєстрована фізичною особою - підприємцем Виконавчим комітетом Торезької міської ради Донецької області 25.05.2010 року НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (т.1 а.с.238), перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Торезі з 26.05.2010 року за №253/10, відповідно до довідки про взяття на облік форми 4-ОПП від 26.05.2010 року №244/29-014-1 (т.1 а.с.239). Свідоцтво №100286526 від 04.06.2010 року підтверджує, що ОСОБА_3 зареєстрована платником податку на додану вартість (т.1 а.с.240).

Державною податковою інспекцією у м. Торезі було проведено документальну планову, виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 26.05.2010 року по 31.12.2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 21.03.2011 року №161/17-2/НОМЕР_1 (т.1 а.с.16).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 7551,00грн., у тому числі по періодах: за липень місяць 2010 року у сумі 7551,00грн. Ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями. Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662, 665 та 656 ЦК України.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ПП «Іллекс Луганськ» - договір купівлі - продажу від 13.07.2010 року №13/07-03 який не спричинив реального настання правових наслідків та включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням послуг (залізничний тариф) у сумі 2625,00грн., які не призначаються для їх використання в господарській діяльності.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 07.04.2011 року №0000191720 яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у загальній сумі 9438,75грн., з якої основний платіж 7551,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1887,75грн. (т.1 а.с.42).

Згідно п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У відповідності п.116.1 ст.116 Податкового кодексу України встановлено, що у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договором купівлі-продажу від 13.07.2010 року №13/07-03 укладеного між позивачем та ПП «Іллекс Луганськ». Від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту у липні 2010 року у сумі 4922,80грн. Крім того доведення обставин включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням послуг (залізничний тариф) у сумі 2625,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору від 13.07.2010 року №13/07-03 купівлі-продажу товару (вугілля), оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного отримання товару.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та Приватним підприємством «Іллекс Луганськ» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №13/07-03 від 13.07.2010 року (т.1 а.с.80).

Предметом договору є зобовязання Продавця продати, а Покупця прийняти та оплатити вугільну продукцію, які іменується в подальшому товар, обєм поставки, марочний склад, ціна і якість якого узгоджується сторонами і оформлюється окремими специфікаціями, які є невідємною частиною договору. Ціна встановлюється за одну тону фактичної ваги кожної марки і розповсюджується на товар з середніми показниками масової долі зольності, вологості. Ціна на товар фіксована і узгоджується на кожну партію окремо. Кількість поставляємого товару повинно відповідати кількості, яка вказана в залізничної накладної. Якість товару повинна відповідати якістю, який вказаний в специфікації. Поставка товару може здійснюватися тільки в справних вагонах, датою поставки вважається дата штампу залізничної станції відправлення на залізничній накладній. Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2010 року.

На виконання умов договору сторонами виписані підтверджуючі документи, а саме: специфікація від 13.07.2010 року, в якій зазначено найменування товару - вугілля, марка ДГр (0-100), зола 37-40%, вологість, вартість 1тн 360,00грн., обєм поставки 70тн, загальна вартість у т.р. ПДВ 25200,00грн., умови поставки FCA склад вантажовідправника, строк відвантаження липень 2010 року, покупець здійснює оплату за партію товару протягом 2-х календарних днів від дати поставки згідно виставленого продавцем рахунку. Підписана обома сторонами, скріплена печатками (т.1 а.с.83);

видаткова накладна №ІЛ-0714 від 14.07.2010 року на вугілля ДГР 0-100 кількістю 67,100тн, за ціною 1тн 300,00грн. без ПДВ, залізничний тариф на загальну суму 29536,80грн. у т.ч. ПДВ 4922,80грн., підписана обома сторонами, скріплені печатками (а.с.84);

податкова накладна №714 від 14.07.2010 року - на вугілля ДГР 0-100 кількістю 67,100тн, за ціною 1тн 300,00грн. без ПДВ, залізничний тариф на загальну суму 29536,80грн. у т.ч. ПДВ 4922,80грн. (т.1 а.с.85);

залізнична накладна №52516933 від 14.07.2010 року на вугілля камяне кількістю 67100тн. Отримувач ФО-П ОСОБА_4 (т.1 а.с.86).

Цими документами підтверджується, що в липні 2010 року Приватним підприємством «Іллекс Луганськ» було поставлено позивачу товар - вугілля на загальну суму 29536,80грн., у т.ч. ПДВ 4922,80грн.

Оплата за отриманий товар відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Іллекс Луганськ» згідно наступних платіжних доручень: №7 від 14.07.2010 року у сумі 20000,00грн. у т.ч. ПДВ 3333,33грн., №8 від 16.07.2010 року у сумі 4536,80грн. у т.ч. ПДВ 756,13грн., №13 від 27.07.2010 року у сумі 2000,00грн. у т.ч. ПДВ 333,33грн., №14 від 28.07.2010 року у сумі 3000,00грн. у т.ч. ПДВ 500,00грн. (т.1 а.с.179-182).

Всього сплачено позивачем по договору за отриманий товар суму 29536,80грн., у т.р. ПДВ 4922,80грн.

Відповідно до письмових пояснень позивача з питання сертифікату якості вугілля (т.2 а.с.2) судом встановлено, що при отриманні вугільної продукції від постачальника ПП «Іллекс Луганськ» позивачу надано посвідчення про якість вугілля марки ДГр 0-100 у кількості 70,0т, відповідно до якого якість вищевказаного Товару повністю відповідає вимогам, узгодженим Продавцем та Покупцем у договорі №13/07-03 від 13.07.2010 року. Крім того, відповідно п.3.56 Договору №5 від 25.06.2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (Покупець), Постачальник у підтвердження здійснення поставки надає останньому оригінал посвідчення про якість вугілля. Таким чином, оскільки вугільна продукція, придбана у ПП «Іллекс Луганськ» з метою використання у господарській діяльності, поставлена кінцевому споживачеві, а саме ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» на підставі договору від 25.06.2010 року №5, оригінал посвідчення про якість вугілля марки ДГр 0-100, одержаний Позивачем від ПП «Іллекс Луганськ» на виконання п.3.5 Договору №5 від 25.06.2010 року переданий позивачем покупцю.

Відповідач обґрунтовує свою правову позицію тим, що за результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих позивачем в декларації з податку на додану вартість за період липень 2010 року встановлено розбіжності з даними податкового обліку ПП «Іллекс Луганськ» на загальну суму 4922,80грн. Тобто встановлено, що постачальником ПП «Іллекс Луганськ» податкові зобовязання з ПДВ з ФО-П ОСОБА_3 не задекларовані, фактичної сплати ПДВ до бюджету не здійснено.

Судом при розгляду акту перевірки від 28.10.2010 року №1111/23-219/36827759 ДПІ в Жовтневому районі м. Луганську встановлено, що за даними поданих декларацій з ПДВ за липень 2010 року ПП «Іллекс Луганськ» задекларовано загальну суму податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 1095,927тис.грн. Крім того ПП «Іллекс Луганськ» зареєстроване платником податку на додану вартість, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ видане 15.06.2010 року. (а.с.128).

В ході судового розгляду судом установлено правосубєктність учасників господарської операції. Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту.

Суд враховує, що ТОВ «Іллекс Луганськ» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100288253 від 15.06.2010 року (т.2 а.с.16). Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллекс Луганськ» зареєстроване юридичною особою Виконавчим комітетом Луганської міської ради 24.11.2009 року, ідентифікаційний код 36827759, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.124). А також суд враховує, що підприємством постачальником в звітному періоді задекларовані податкові зобовязання по податку на додану вартість у розмірі який значно перевищує суму ПДВ за господарською операцією з позивачем.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на відсутність ПП «Іллекс Луганськ» за юридичною адресою, відповідно до довідки від 06.10.2010 року.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування товару - товарно-транспортні накладні, суд не приймає до уваги, у звязку з тим, що вказані документи надані позивачем до матеріалів справи у ході судового розгляду, а саме: залізнична накладна №52516933, яка була досліджена судом.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

В судовому засіданні дослідженню підлягали усі первинні документи, які належить складати при господарській операції купівлі-продажу, а саме договір, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, документи про перевезення.

При зясуванні питання, щодо наявності господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, суд зазначає, що позивач в подальшому продав вугілля ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» кількістю 67,1тн, за ціною 1тн 320,68грн. без ПДВ, за результатами якої отримав дохід та позитивний вплив на результати господарської діяльності субєкта. Це підтверджено договором №5 від 25.06.2010 року укладеному між позивачем (Постачальник) та ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (Покупець) на поставку вугільної продукції в асортименті та обсязі, які узгоджуються сторонами у відповідних Специфікаціях. (т.1 а.с.88).

Загальна сума цього Договору визначається вартістю фактично відвантаженої постачальником продукції. Покупець сплачує 100% вартості продукції, а також суму залізничного тарифу попередньо до моменту відвантаження. Форма оплати: безготівкова, шляхом перерахування коштів Покупцем на поточний рахунок Постачальника.

На виконання умов договору між сторонами виписані: специфікація №1 від 25.06.2010 року, №2 від 05.07.2010 року на вугілля ДГР 0-100 кількістю 70тн, на загальну суму 26937,12грн. у т.ч. ПДВ 4489,52грн., довіреність від 09.07.2010 року на імя ОСОБА_5 отримання від позивача цінностей за нарядом 9 від 14.07.2010 року, 10 від 19.07.2010 року вугілля ДГР 0-100 67,1тн і вугільна фракція 136,2тн, видаткова накладна №9 від 14.07.2010 року на вугілля ДГР 0-100 кількістю 67,1тн, за ціною 320,68грн. за 1тону та залізничний тариф №66119520, на загальну суму 31201,96грн., у т.ч. ПДВ 5200,33грн., податкова накладна №9 від 14.07.2010 року на загальну суму 31201,96грн., у т.ч. ПДВ 5200,33грн. (т.1 а.с.92-95). Оплата здійснювалася в безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача згідно платіжних доручень №4384 від 10.08.2010 року суми 9000,00грн. та №4341 від 22.07.2010 року сума 20000,00грн. (т.1 а.с.177-178).

Суд враховує також, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Крім того, висновок відповідача щодо порушення позивачем п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону у звязку з придбанням послуг (залізничний тариф) у сумі 2628,00грн., які не призначаються для подальшого використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що поставка вугільної продукції, придбаної у ТОВ «Легіон», здійснювалася позивачем ОСОБА_3 наступним покупцям - контрагентам:

- ФО-П ОСОБА_4 згідно договору поставки №2 від 21.06.2010 року та видаткової накладної №2 від 21.06.2010 року, податкової накладної №2 від 21.06.2010 року (т.1 а.с.163,175, 217);

- ПП «Будкап і К» згідно договору поставки №1 від 21.06.2010 року та видаткової накладної №7 від 27.07.2010 року, податкової накладної №7 від 27.07.2010 року (т.1 а.с.102,159,167);

- ТОВ «Кальніболоцький цегельний завод» згідно договору поставки №6 від 01.07.2010 року та рахунку фактури №8 від 24.07.2010 року, податкової накладної №8 від 27.07.2010 року (т.1 а.с.165,173,176);

- ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» згідно договору №5/1 від 07.07.2010 року та видаткової накладної №10 від 19.07.2010 року (т.1 а.с.219).

Від реалізації вугілля зазначеним контрагентам позивач отримав дохід та позитивний вплив на результати господарської діяльності.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину договору купівлі-продажу від 13.07.2010 року №13/07-03 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Також використання позивачем у власній господарській діяльності оплачених ТОВ «Легіон» послуг по оплаті залізничного тарифу, а також правомірність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням послуг (залізничний тариф) у сумі 2628,00грн. повністю підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Тобто наведені поставки та продажу товару вугільної продукції забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вище перелічені специфікація, видаткова накладна, податкова накладна, платіжні доручення, в яких зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості найменування, дат, мають підписи, які скріплені печатками.

Вищенаведені первинні бухгалтерські документи приймаються судом до уваги як належний доказ, оскільки відповідають вимогам передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, повязані із визначенням та сплатою податку на додану вартість.

Правила формування податкового кредиту визначені пп. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок обчислення і сплати податку визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.7.1 якого встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, згідно норм податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач правомірно у відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сформував податковий кредит, по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт отримання товару за договором.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб позивача, відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини поставки товарів, видаткові накладні, податкові накладні, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Суд враховує, що наявність податкової накладної є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 7551,00грн. відображена позивачем в додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за липень місяць 2010 року та в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за липень 2010 року (т.1 а.с.216, 242).

Пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України встановлено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 7551,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 1887,75грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000191720 від 07.04.2011 року, яким позивачу за порушення п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 9437,75грн., у тому числі за основним платежем 7551,00грн. та за фінансовими санкціями 1887,75грн. підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Торезі про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 07.04.2011 року №0000191720 яким визначене податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 9437,75грн., з якої основний платіж 7551,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1887,75грн., задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.04.2011 року №0000191720 яким визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 9437,75грн., з якої основний платіж 7551,00грн. і штрафна санкція у розмірі 1887,75грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 22 листопада 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 25 листопада 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.