Постанова № 21790128, 21.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 лютого 2012 р. справа № 2-а- 12413/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Лишняк І.В.

за участю:

представників позивача Недашковський В.М.,

представника відповідача Лиманський А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ - ІРЕС"

доДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «ХЕМЗ-ІРЕС»(далі - ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова (далі - ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 6 вересня 2011 року №0000290700 та №0001152330 в частині визначення податку на прибуток підприємств у сумі 106355,00 грн. та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 26589,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»з питань дотримання законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт №1613/23-30/23914062 від 19.08.2011 року та винесені податкові повідомлення - рішення від 6 вересня 2011 року №0001152330 та №0000290700. Позивач зазначив, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та незаконними і не підтверджуються належними доказами. Підставою подання позову є визначення відповідачем грошового зобовязання з податку на прибуток за 4 квартал 2008 року, що відповідає висновкам абз. 2 розділу «4. Висновок»акту перевірки. Згідно планових калькуляцій виробничої собівартості кожної запчастини, що була продана згідно ВМД №415489 за договором від 09.07.2008 № 28/7, виробнича собівартість, яка включає, як прямі витрати, так і змінні загальновиробничі витрати, є меншою ніж ціна продажу ООО «Ливенские полнокомплектные системы»(Росія). Також позивач зазначає, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат з ПДВ до податкового кредиту. Таким чином, відповідачем було прийняті необґрунтовані податкові повідомлення-рішення, що є підставою для їх скасування в оскарженій частині.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставі викладених у позові та письмових поясненнях до нього фактів і просив суд задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на результати акту перевірки та вказав, що ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова діяла у межах своїх повноважень та компетенції, визначеної законодавчими актами.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" (код у ЄДР 23914062) зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради. Позивач перебуває на податковому обліку з 08.08.1997 року, як платник податків у Державній податковій інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер 239140620394, зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №100341022, виданого ДПІ у Орджонікідзевському районі 22.06.2011 року.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»з питань дотримання законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт №1613/23-30/23914062 від 19.08.2011 року.

У висновках абз. 2 розділу «4. Висновок»акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 216924,0 грн., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 106355,0 грн. Оскільки заниження податку на прибуток за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0 грн. підпадає під дію ст. 102 Податкового кодексу України, за результатами перевірки донарахована сума податку на прибуток в розмірі 106355 грн. за 4 квартал 2008 року.

У висновках абз. 2 розділу «4. Висновок»акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, ЦК України, п.п.7.2.1 п.п.7.2.3 п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду 4444 грн., у т.ч. за квітень 2009 року у розмірі 359 грн., за вересень 2009 року в розмірі 3333 грн., за липень 2010 року у розмірі 677 грн. за серпень 2010 року в розмірі 75 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 6 вересня 2011 року: №0001152330, щодо нарахування позивачу зобовязання за податком на прибуток на загальну суму 1473829 грн. (з них за основним платежем 1179063 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 294766 грн.); та №0000290700, щодо нарахування позивачу зобовязання за податком на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 5555 грн. (з них за основним платежем 4444 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1111 грн.).

Сутність порушень позивача, встановлених актом перевірки, полягає у тому, що ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»здійснювало реалізацію продукції на адресу підприємств - нерезидентів за цінами, що нижче ніж собівартість виробленої продукції.

Відповідачем здійснено аналіз даних бухгалтерського обліку з метою доказу перевищення собівартості реалізованої готової продукції над вартістю реалізованої готової продукції та встановлено завищення задекларованих показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»всього в сумі 867696 грн.

Відповідач дійшов висновку про завищення валових витрат ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»у 2008 році на 867696,0 грн. які не призвели до отримання доходу чим було порушено п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0грн. Оскільки заниження податку на прибуток за 2 квартал 2008 року в сумі 110569,0грн. підпадає під дію ст. 102 Податкового кодексу України, за актом перевірки по рядку 12 Декларації про прибуток донарахована сума податку на прибуток в розмірі 106 355 грн. за 4 квартал 2008 року.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачам було прийнято податкове повідомлення - рішення щодо нарахування позивачеві суми податку на прибуток за 4 квартал 2008 року с посиланням на порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Судом встановлено, що ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»здійснює виробництво занурювальних електродвигунів та насосних приладів по здобутку нафти.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2008 року ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»реалізовано ООО «Ливенские полнокомплектные системы»(Росія) за договором від 09.07.2008 року №28/7 згідно ВМД №415489 від 07.11.2008 року запчастини (вали, втулки, кришки, кільця, пружини, шайби, упори, підшипники). Ціна реалізації склала 544439,82 грн.

Додатковою угодою №7 від 06.11.2008 року сторони договору узгодили обсяги постачання та ціни на запчастини.

Судом встановлено, що визначені сторонами договору від 09.07.2008 року № 28/7 ціни продажу є вищими ніж виробнича собівартість, визначена позивачем. Зазначене вбачається із даних бухгалтерського обліку позивача, а саме: договору від 09.07.2008 року №28/7, виробничих звітів позивача, прибуткових ордерів, меморіальних ордерів, накладних та вантажно-митних декларацій, що підтверджують придбання матеріалів.

Зазначена господарська операція є господарською діяльністю підприємства у розумінні приписів п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.94 р., згідно якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд зазначає, що операція по реалізації запчастин була направлена та призвела до отримання доходів, відповідно витрати, понесені у звязку з її здійсненням, є валовими витратами відповідно до п. 5.1 та п.п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено, яка саме готова продукція була реалізована за ціною, нижче вартості її виробництва, не наведений жодний первинний документ, який свідчить про здійснення такої господарської операції, про витрати, які здійснені не у звязку з господарською діяльністю позивача.

Як вбачається, з акту перевірки, порушення встановлені шляхом співставлення даних відомостей по бухгалтерських рахунках, тобто, висновки акту перевірки ґрунтуються не на первинних документах, що засвідчують конкретні господарські операції, а виключно на даних бухгалтерського обліку підприємства. Такий спосіб визначення під час перевірки валових доходів не передбачений чинним законодавством, а також Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При такому способу визначення валових доходів на висновки щодо порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»впливають відмінності між правилами податкового та бухгалтерського обліку, помилки, які можливо мали місто у бухгалтерському обліку і таке інше, що є неприпустимим.

Отже, відповідач припустився грубого порушення приписів пп. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом №984 від 22.12.2010 року. Згідно з наведеною нормою, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Однак, відповідач у акті перевірки не зазначив жодної господарської операції, жодного первинного документу, за якими сталося, на його думку, завищення валових витрат.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону і суму амортизаційних відрахувань.

Слід зазначити, що згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», собівартість виробництва не є складовою частиною валових витрат як елемента податкової бази та не є підставою для розрахунку будь-яких інших елементів, з яких формується оподатковуваний прибуток платника податку у звітному періоді.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судом встановлено, що діяльність позивача з виробництва занурювальних електродвигунів та насосних приладів по здобутку нафти направлена на отримання доходу. Відповідно до вимог Закону України №283/97-ВР така діяльність є господарською, а витрати, понесені для виробництва електродвигунів та насосних приладів є валовими витратами виробництва та обігу.

Згідно вимог, п. 16 П(С)БУ №16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

З матеріалів справи вбачається, що загальна сума прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат не перевищує суми доходу, отриманого внаслідок реалізації запчастин згідно ВМД №415489 за договором від 09.07.2008 року №28/7.

Згідно планових калькуляцій виробничої собівартості кожної запчастини, що була продана згідно ВМД №415489 за договором від 09.07.2008 року №28/7, виробнича собівартість, яка включає, як прямі витрати, так і змінні загальновиробничі витрати, є меншою ніж ціна продажу ООО «Ливенские полнокомплектные системы»(Росія).

Відповідачем помилково не враховано, що у листопаді 2008 року значну частину загальновиробничих витрат складають саме постійні загальновиробничі витрати, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Тобто, понесення цих витрат не обумовлено безпосередньо виконанням зобовязань за договором від 09.07.2008 року №28/7, а тому не має підстав здійснювати порівняння доходів отриманих від виконання цього контракту з витратами, які безпосередньо до нього не мають відношення.

З огляду на викладене, суд вважає, що постійні загальновиробничі витрати залишилася майже незмінними при зменшенні загального обсягу реалізації, але ці витрати обумовлені господарською діяльністю позивача, без їх здійснення взагалі неможливе виробництво, отже вони є валовими витратами згідно п. 1.32, п. 5.1, п.п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому позивач не має можливості здійснювати реалізацію власної готової продукції виходячи виключно із суми загальних витрат по підприємству, така ціна у певні періоди з врахуванням постійних загальновиробничих витрат може бути значно вищою ніж ціни на аналогічну продукцію інших виробників.

Позивач надав суду пояснення, у яких зазначив, що восени 2008 року сталася мирова фінансова криза, яка мала прямий вплив на економіку України, що призвело до зменшення обсягів виробництва та реалізації у позивача. Так, в порівнянні з обсягами випуску продукції за 3 квартал 2008 року обсяг випуску продукції за 4 квартал 2008 року у позивача зменшився у 13,3 рази.

При цьому, підприємство незалежно від обсягів реалізації має певні витрати, а саме знос основних засобів (виробничих будівель, обладнання, інші), заробітна платня, внески на соціальні заходи, опалення і таке інше. Відповідно вимог, п. 16 П(С)БУ №16 такі витрати є постійними загальновиробничими витрати.

Як встановлено судом, виробнича собівартість реалізованих запчастин є нижчою ніж ціни продажу, а тому, при визначенні ціни товарів (послуг) під час укладення договорів позивач та його покупець виходили із оцінки ситуації на відповідному ринку, в той час, як загальна сума витрат по підприємству знаходилась у зворотній залежності від обсягу виробництва: при зниженні обсягу збільшується собівартість виробництва одиниці через зростання частки постійних витрат та загальновиробничих витрат.

Суд зазначає, що економічною доцільністю господарської операції за договором від 09.07.2008 року №28/7 є отримання доходів, що дозволяє покрити витрати, яких підприємство не може уникнути, відповідно зменшує збитки підприємства та дозволяє зберегти робочі місця.

Також суд звертає увагу на той факт, що позивач, керуючись міркуваннями про неприпустимість втрат бюджету, у податковому обліку відобразив у складі валових витрат тільки витрати в межах отриманих доходів: за декларацією з податку на прибуток за 2008 рік задекларований прибуток, що підлягає оподаткуванню, у сумі 41444 грн.

Але відповідач, не звертаючи увагу на неповне відображення витрат у декларації з податку на прибуток, здійснив ще більше зменшення суми валових витрат, навіть не встановивши які саме витрати не повязані з господарською діяльністю позивача та чи були вони відображені у податковій декларації.

На підставі наведеного суд встановив, що висновки акту перевірки в наведеній частині невірно відображують фактичні результати господарської діяльності позивача та не відповідають вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Стосовно висновку, зазначеному акті перевірки на стор. 28 30, що ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року до складу податкового кредиту зайво віднесено суми ПДВ в розмірі 4307,00 грн. по податкових накладних, оформлених з порушенням встановленого порядку, а саме ВАТ «Харківський домобудівельний комбінат №1», ГУ МНС України в Харківській області, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011року до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ в розмірі 4307,00 грн. по податкових накладних, оформлених:

- ВАТ «Харківський домобудівельний комбінат №1»код ЄДРПОУ 01270478 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податкових накладних №381 від 31.12.2008 року, №58 від 30.01.2009 року, №87 від 27.02.2009 року, №151 від 31.03.2009 року, №208 від 30.04.2009 року, №249 від 29.05.2009 року; №324 від 30.06.2009 року, №409 від 31.07.2009 року, №496 від 31.08.2009 року, №571 від 30.09.2009 року, №690 від 30.10.2009 року, №766 від 30.11.2009 року, №477 від 30.07.2010 року, №554 від 31.08.2010 року),

- ГУ МНС України в Харківській області код ЄДРПОУ 08588961 (не вірно зазначено назва підприємства по податковим накладним №5918 від 29.05.2009 року; №6900 від 30.06.2009 року, №7877 від 31.07.2009 року, №000023 від 20.07.2009 року, №9141 від 31.08.2009 року),

- ФОП ОСОБА_3 код НОМЕР_1 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податковим накладним: №000029 від 23.06.2009 року, №000023 від 20.07.2009 року, №000003 від 10.11.2009 року),

- ФОП ОСОБА_4 код НОМЕР_2 (не вірно зазначено місцезнаходження підприємства по податковим накладним: №000017 від 24.06.2010 року, №000016 від 24.06.2010 року).

За матеріалами справи, податкові накладні складено особами, які зареєстровані податковими органами в установленому порядку платниками ПДВ, а тому мали право видавати ці податкові накладні.

Суд зазначає, що представником відповідача та актом перевірки не заперечувалось фактичне виконання зобовязань у межах договорів між позивачем та його постачальниками, та не було спростовано під час розгляду справи.

Судом встановлено, що, виходячи з норм пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

На думку суду, незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат з ПДВ до податкового кредиту. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Вказана думка узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 21.09.2011 року у справі К-6491/08.

До того ж, згідно п. 2, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ №165 від 30.05.1997 року, який діяв на час спірних правовідносин, єдиною підставою визнання податкової накладної недійсною є факт її виписки особою, що не є платником податку на додану вартість.

Отже, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР, норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Посилання ДПІ на відсутність права на податковий кредит по податковим накладним у зв'язку з будь-яким порушеннями, вчиненими постачальниками підприємства, суд вважає необґрунтованими, так як відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом суб'єктів господарювання, відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України позивач та його контрагенти є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що наведені висновки акту перевірки та доводи відповідача є помилковими.

Стосовно висновку, зазначеного в акті перевірки, що податкові накладні, виписані TOB «Ланекс»в адресу ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»№315 від 25.06.2010 року, №375 від 19.07.2010 року та видаткові накладні №1-2107-1 від 21.07.2010 року, №1-3006-1 від 30.06.2010 року підписано невідомою особою, взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання здійснені без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, до складу податкового кредиту зайво віднесено суму ПДВ у суму у червні 2010 року в розмірі 53 грн., у липні 2010 року в розмірі 59 грн. по податкових накладних, суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач зазначає, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова складено акт невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланекс»(код за ЄДРПОУ 36818132) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 30.04.2011 року (від 15.07.2011 року №2350/23-212/36818132), яким визнано взаємовідносини ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»з TOB «Ланекс»недійсними.

Відповідно до акту перевірки, 12.05.2011 року із Єдиного державного реєстру відповідачем отримано відомості про те, що по TOB «Ланекс»внесено запис «Про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу», у зв'язку із відсутністю за місцезнаходженням підприємству 12.05.2011 року анульовано свідоцтво платника ПДВ;

У акті перевірки також зазначено, що 28.04.2011 року податковою інспекцією отримано від Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області копію протоколу допита засновника та директора підприємства ОСОБА_5 для проведення позапланової документальної перевірки. Протоколом допиту зафіксовано, що вона зареєструвала підприємство за винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Як керівник підприємства угоди не заключала, видаткові та податкові накладні не підписувала, податкову звітність не заповнювала, ким підписувались первинні бухгалтерські та податкові документи їй не відомо.

Відповідно до акту перевірки, TOB «Ланекс»(код ЄДРПОУ 36818132) знаходиться на обліку у ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова. Згідно додатків К1 до декларацій з податку на прибуток за 2010 рік, за TOB „Ланекс" лічилось основних засобів на суму 27759 грн.

Судом встановлено, що до складу податкового кредиту ПАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»включено отримані від TOB «Ланекс»податкові накладні №315 від 25.06.2010 року, №375 від 19.07.2010 року (видаткові накладні №1-2107-1 від 21.07.2010 року, №1-3006-1 від 30.06.2010 року) на поставку полотна нетканого та побутової хімії: у червні 2010 року ПН №315 від 25.06.2010 на загальну суму 319,56 грн., у т. ч. ПДВ 53,26 грн., у липні 2010 року ПН №375 від 19.07.2010 року на загальну суму 354,0 грн, у т.ч. ПДВ 59,0 грн.

Позивач пояснив, що у звязку з невеликим обсягом постачання та незначною вагою придбаного товару побутова хімія та господарчі товари, отримані за накладною №1-3006-1 від 30.06.10 року (ПН №315 від 25.06.2010), транспортувалися безпосередньо робітником ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»ОСОБА_6 на транспорті загального користування.

Також позивач пояснив, що полотно неткане, отримане за накладною №1-2107-1 від 21.07.2010 року (№375 від 19.07.2010), також транспортувалося безпосередньо робітником ПрАТ «ХЕМЗ - ІРЕС»ОСОБА_7 на транспорті загального користування.

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларації з ПДВ.

Судом також встановлено, що отриманий від TOB «ЛАНЕКС»товар позивач використав у своїй господарській діяльності, про що свідчать відповідні регістри бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу, що в ході перевірки позивачем були надані відповідачеві первинні документи, які стосуються взаємовідносин з TOB „ЛАНЕКС", яке було зареєстровано платником ПДВ, на момент виникнення спірних правовідносин мало правовий статус платника податку на додану вартість.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин ТОВ «ЛАНЕКС»було зареєстровано як платник податку на додану вартість, суд приходить до висновку, що дана особа мала право на виписування податкових накладних.

Суд зазначає, що пояснення ОСОБА_5 про непричетність до господарської діяльності ТОВ «ЛАНЕКС»не беруться до уваги, позаяк наведені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), а доказів наявності приговору відповідачем у акті не наведено та під час розгляду справи не надано.

З огляду на викладене, пояснення ОСОБА_5 не підтверджені доказами наявності вироку по кримінальній справі, а тому не можуть бути доказом відповідно до КАСУ.

Судом встановлено, що доказів вчинення позивачем та його контрагентом зловмисних взаємоузгоджених дій, спрямованих на безпідставне набуття податкової вигоди; доказів неможливості реального здійснення у спірних правовідносинах господарських операцій між позивачем та TOB «ЛАНЕКС»з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; доказів відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; доказів обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; доказів здійснення у спірних правовідносинах операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку, відповідач суду не надав.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем у повному обсязі на час перевірки підтверджений відповідними податковими накладними податковий кредит, сформований по операціям з придбання товару у TOB «ЛАНЕКС», позивач мав усі фізичні, технічні та технологічні можливості для вчинення зазначених господарських операції (кваліфікований персонал, основні фонди, приміщення для зберігання товарів, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю товару).

Жодного доказу обізнаності позивача щодо можливих дефектів у правовому статусі TOB «ЛАНЕКС»судом не встановлено.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стверджуючи про підроблення первинних документів TOB «ЛАНЕКС»та фіктивне підприємництво, відповідач не надав до матеріалів справи обвинувального вироку суду, яким встановлено факт скоєння зазначених злочинів.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. 4, 15, 16, 35, 36 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач, який не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом, тобто Конституція України не встановлює принцип солідарної відповідальності по сплаті податків. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач мав повне право у звязку з придбанням товару у TOB «ЛАНЕКС»на включення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) по цим операціям, до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова податкових повідомлень-рішень у їх оскаржених частинах дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та необхідність їх скасування.

В звязку з тим, що ДПІ у Орджонікідзевському районі не мала належних підстав для визначення податку на прибуток підприємств у сумі 106 355 грн. та податку на додану вартість на суму 444 грн., то, згідно положень Податкового кодексу України, відповідач не мав підстав для визначення ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Отже, суд присуджує ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС»всі здійснені документально підтверджені судові витрати в розмірі 6,80 грн.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ - ІРЕС" до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова №0000290700 від 06.09.2011 року та №0001152330 від 06.09.2011 року в частині визначення податку на прибуток підприємств у сумі 106355,00 грн. та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 26589,00 грн..

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ - ІРЕС" (вул. Індустріальна, 15 А, Харків, 61106, код 23914062) витрати зі сплати судового збору у розмірі 6,80 грн. (шість гривень 80 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 24.02.2012 року.

Суддя Біленський О.О.