Постанова № 21788638, 08.02.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2012 р. Справа № 2a-1362/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність від 03.01.2012 року,

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №18120/10/10-039/1053 від 21.07.2011 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФК Тера"

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000162303 від 14.03.2011р,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФК Тера" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000162303 від 14.03.2011року. Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідачем, на підставі акту перевірки №901/23-3/35517279 від 21 лютого 2011 року винесено незаконне податкове повідомлення рішення.

В судовому засіданні представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000162303 від 14.03.2011р. і пояснив, що виїзна позапланова перевірка «ТОВ ІФК ТЕРА»яка проводилась з 14.02.2011 р. по 18.02.2011 р. на предмет правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань по декларації за грудень 2010 р. проведена з порушенням ЗУ “Про державну податкову службу” та Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених Наказом ДПА України № 350 від 18.08.2005 року. Також наголосив на тому, що на момент укладення позивачем договору з ТзОВ “УТК“Аргумент”, правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. Висновки перевірки ґрунтувались на поясненнях певних фізичних осіб, які не мали жодної приналежності до діяльності платника податку та його субпідрядника, а тому не можуть бути доказом того, що ТзОВ “УТК“Аргумент” не проводились будівельні роботи.

Просять позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що перевірка проводилась у відповідності до вимог ч.1 ст.11 ЗУ “Про державну податкову службу в Україні”. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період на виконання умов договорів субпідряду, укладених з основним замовником, позивачем укладені договори субпідряду з субєктам господарювання з ознаками фіктивності, а саме з ТзОВ “УТК“ Аргумент”. Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення ст.. 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначив, що Конституцією України та Законом України “Про систему оподаткування” передбачений обовязок зі сплати податків, зборів, обовязкових платежів. Таким чином, у результаті порушення позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договори мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши адміністративний позов, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що з 14.02.2011 року по 18.02.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено виїзну позапланову перевірку ТзОВ «ІФК Тера» код за ЄДРПОУ 35517279, з питань підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань по декларації за грудень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 901/23-3/35517279 від 21 лютого 2011 року, на підставі якого ДПІ в м. Івано-Франківську винесла податкове повідомлення-рішення № 0000162303 від 14.03.2011 року, яким нараховано за основним платежем податкове зобовязання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах в сумі 570612 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 142653 грн. (а.с.12-17)

З даного акту перевірки вбачається, що ТзОВ «ІФК Тера»зареєстровано у Виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради 17.12.2007 року. У період за який проводилась перевірка ТзОВ «ІФК Тера»було зареєстровано платником ПДВ: свідоцтво від 30.08.2010 року № 100299525.

Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки №901/23-3/35517279 від 21 лютого 2011 року слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІФК Тера" (Замовник) та ТзОВ „ УТК „Аргумент" "(Виконавець) укладено договори субпідряду № 15/10 від 25.11.2010 року, № 14/10 від 25.11.2010 року, № 20/10 від 10.11.2010 року, № 23/10 від 25.11.2010 року, № 21/10 від 10.11.2010 року, № 17/10 від 25.11.2010 року, № 22/10 від 25.11.2010 року, № 08/10 від 02.11.2010 року, № 16/10 від 25.11.2010 року, №19/10 від 25.11.2010 року. (Т.1 а.с.19-21, 30-32, 40-42, 79-81, 87-89, 95-97, 104-106, 113-115, 121-123, 129-131)

Предметом вищезазначених договорів є виконання робіт з використанням своїх матеріалів або матеріалів Замовника.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомленнярішення базуються на висновках відповідача щодо завищення податкового кредиту по контрагенту ТзОВ “УТК“Аргумент”.

Судом встановлено, що 13.12.2010 року ТзОВ „УТК Аргумент" надано податкову накладну за №1092 на загальну суму 3113653,43 грн. в т. ч. ПДВ 518942,24 грн. (Т.1 а.с.128).

Всього ТзОВ ІФК „Тера" виконано робіт на суму 5032800,19 грн. ( 200248,45 + 299971,64 + 673785,25 + 126295,57 + 55746,72 + 298983,05 + 115657,54 + 148458,54 + 3113653,43 ) за грудень 2010 року, за січень 2011 року виконано робіт на суму 81441,17 грн. (Т.1. а.с.22-28, 34-38, 43-77, 83-85, 91-93, 99-102,108-111, 117-119, 124-127, 133-185.)

За грудень 2010 року по бухгалтерському обліку ТзОВ „ІФК Тера" відображено виконання робіт ТзОВ „УТК „Аргумент" на суму 5032800,19 грн. та оплачено за виконанні роботи та надані послуги 1009544,11 грн.

У січні 2011 року з розрахунковому рахунку ТзОВ „ІФК Тера" проведено оплату у сумі 2 259631 грн.

По рахунку 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками" контрагент ТзОВ „УТК „Аргумент" у січні 2011 року проведено погашення заборгованості у сумі 44003,60 грн. (по взаєморозрахунках). Станом на 1.02.2011 року заборгованість ТзОВ „Тера" перед „Аргументом" складає 3 719527,47 грн.

Отримані податкові накладні включені в розділ II „Податковий кредит" додатку 5 Декларації з податку на додану вартість та відображено в декларації з ПДВ за грудень 2010 року .

Щодо порушення п.7.2.3 ст. 7 Закону України „ Про податок на додану вартість ", то достовірність заповнення податкових накладних покладається на продавця ( виконавця робіт), тобто на TOB „УТК „Аргумент" .

Вищим Адміністративним судом України зроблено висновок, що порушення , допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Як вбачається з вищенаведеного, неможливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пов'язується законом тільки з відсутністю податкової накладної, а надані на дослідження податкові накладні, виписані виконавцями робіт, надання послуг, поставка товарів, оформлені у відповідності з вимогами Закону України „Про податок на додану вартість" та Наказу №165.

Отже, господарські операції з виконання робіт по взаємовідносинах товариства „ІФК Тера" з товариством „УТК „Аргумент" підтверджені спеціальними первинними документами - податковими накладними, які оформлені належним чином, та підтверджують право ТзОВ „Тера" на податковий кредит з ПДВ, як особи, що зареєстрована як платник податку, бо тільки податкова накладна є звітним податковим документом і, одночасно, розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість"), та дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.( Т-1 а.с.29,39,78,86,94,103,112,120,128)

Дана позиція також підтверджується експертизою, яка була проведена Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за клопотанням позивача.

З висновку проведеної експертизи, вбачається що:

- в результаті дослідження представлених документів віднесення ТзОВ "ІФК Тера" до податкового кредиту за грудень 2010 року суми податку на додану вартість по господарських операціях з ТзОВ „УТК „Аргумент" у розмірі 852389 грн. документально підтверджується податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, що відповідає положенням Закону України «Про податок на додану вартість».(Т.2 а.с.41-51)

Що стосується висновку відповідача щодо нікчемності раніше укладених між позивачем та ТзОВ “УТК“Аргумент” правочинів, то в основу висновку лягли ті обставини, що ТзОВ “УТК“Аргумент” не виявлено за його місцем знаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м. ІваноФранківську дійшло не зважаючи на факт наявності всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємствам паралельно підтверджені відповідними актами прийманняпередачі підписаними позивачем, як субпідрядною організацією із замовником відповідних робіт. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідний правочин його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається із реєстраційної картки, ТзОВ „УТК „Аргумент" було зареєстровано як юридичну особу Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.10.2006 року. (Т.1 а.с.220-225)

Товариство з обмеженою відповідальністю „УТК „Аргумент" взято на облік платників податків 06.10.2006 року ДПІ у Шевченківському районі м.Києва. (Т.1 а.с.219)

03.07.2007 року ТзОВ „УТК „Аргумент" отримано свідоцтво № 100050253 платника податку на додану вартість. Ідентифікаційний код юридичної особи 346198826593.(Т.1 а.с.218)

Відповідно до даних інформаційно-ресурсного центру з ЄДР ТзОВ „УТК „Аргумент" не перебуває в процесі припинення.

Окрім того, зважаючи на специфіку своєї діяльності (посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, оптова торгівля офісною технікою та устаткуванням, надання інших комерційних послуг, оптова торгівля будівельними матеріалами), які були предметом правочину, що не визнаються відповідачем, вищезазначене підприємство мало право на здійснення даного виду діяльності, що підтверджується в реєстраційній картці від 05.10.2006 року.(Т.1 а.с.222)

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обовязкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідного правочину відображено у договорі вчиненому у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та послуг, які повязані з цими договорами відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобовязань, свідчать що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вище вказаних договорів субпідряду недійсними, з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. З даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності субпідрядної сторони за її місцем знаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Посилання відповідача на пояснення окремих фізичних осіб, які не являлися посадовими особами ТзОВ “ІФК Тера” і не володіли будьякою інформацією про те, які із залучених працівників є штатними працівниками підприємства, а які працівниками залученого підприємства і які особи виконували роботи в час, коли дані працівники не знаходилися на обєктах, також не можуть бути належними доказами будьчого, в тому числі доказом, що конкретний правочин укладався без мети настання реальних наслідків.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи пояснення окремих осіб та працівників, які були задіяні в роботах на різних обєктах, суд виходить із того, що ці пояснення не відображають в повному обємі дані про виконані роботи, їхню вартість та витрати, оскільки особи, які їх надавали не володіли і не могли володіти даними бухгалтерського обліку та його відображення у податковій звітності позивача та інших залучених контрагшентів. Крім того в судовому засіданні встановлено, що більша частина допитаних осіб не мали жодного відношення до діяльності ТзОВ “ІФК Тера” та ТОВ «УТК «Аргумент»і на той час не були працевлаштовані.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На виконання договору, ТОВ «УТК «Аргумент» виконало всі роботи передбачені умовами договорів, на підставі чого було підписано відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт та видано податкові накладні наявні в матеріалах справи.(Т.1 а.с.18, 22-29, 33-39, 43-78, 82-86, 90-94, 98-103, 107-112, 116-120, 124-128, 132-185)

Що стосується актів приймання виконаних будівельних робіт, укладених між ТзОВ “ІФК Тера” та ТОВ «УТК «Аргумент», то суд проаналізувавши зазначені акти приходить до висновку, що вони повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури формі акту КБ2в та КБ3.

Згідно пункту 7.1. статті Закону України “Про податок на додану вартість”(даліЗакон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі складених договорів, а тому висновок відповідача щодо нарахування податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Що ж до висновку відповідача про нікчемність податкових накладних, то суд спростовує з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем копій податкових накладних, вони містять всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому висновок відповідача що дані накладні не є підставою для нарахування податкового кредиту, є безпідставним та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договорів з ТОВ «УТК «Аргумент», так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі необґрунтованих, необєктивних висновків акту перевірки, а тому, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомленнярішення № 0000162303 від 14.03.2011 року слід скасувати.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську №0000162303 від 14.03.2011року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФК Тера" судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:/підпис/Черепій П.М.

Постанова складена в повному обсязі 13.02.2012 року.