Постанова № 21787664, 16.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22993/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріНовіковій А.В.

з участю:

представника позивача:Жолоб Я.С.

представника відповідача: Килимник В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000661550 від 13.10.2011 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Державне підприємство «Добропіллявугілля» звернувся до суду з позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000661550 від 13.10.2011.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Олександрівським відділенням Добропільської ОДПІ була проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка з питань своєчасності сплати до узгоджених податкових зобовязань з земельного податку з юридичних осіб ВП «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля», про що було складено акт за № 135/15-0-26319466 та прийняті податкові повідомлення рішення на підставі п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 13.10.2011 року за №№ 0000541550, 0000641550, 0000651550, 0000661550. 0000671550, 0000681550.

Позивач вважає рішення такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у звязку із тим, що законодавством не надано права податковому органу змінювати призначення платежу вказаного платником у платіжних дорученнях, що в свою чергу призвело до завищення кількості днів затримки сплати податків.

Просив визнати недійсним податкове повідомлення рішення № 0000661550 від 13.10.2011 року, яке є предметом оскарження по вказаній справі після винесення ухвали про розєднання позовних вимог від 08.12.2011 року суддею Савченко С.В.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що пункт 87.9 статті 87 Податкового кодексу України чітко визначає обовязок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. При цьому зазначає, що вказана стаття не визначає виключно погашення поточних платежів платниками податків, визначальним є наявність податкового боргу, а не сплата поточних платежів або податкового боргу, або сплата податкових зобовязань, відносно яких винесено судове рішення про стягнення податкового боргу та у рамках Кодексу адміністративного судочинства України надано розстрочення виконання рішення суду щодо сплати вказаних податкових зобовязань.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічноправових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.

Позивач, Державне підприємство «Добропіллявугілля» (далі за текстом - ДП «Добропіллявугілля»), згідно свідоцтва про державну реєстрацію, виданого виконавчим комітетом Добропільської міської ради, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 27.08.2004 року. Відокремлений підрозділ «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» є суб'єктом господарської діяльності без права юридичної особи.

Відповідач, - Добропільська обєднана державна податкова інспекція (Далі за текстом, - Добропільська ОДПІ),- у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є субєктом владних повноважень.

30.09.2011 року за наслідками проведеної Добропільською ОДПІ документальної невиїзної перевірки з питання порушення граничних строків сплати до бюджету сум грошових зобовязань по земельному податку ДП “Добропіллявугілля” за період з 30 березня 2010 року по 31 серпня 2011 року складено акт перевірки № 135/15-0/26319466, яким встановлені порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань, передбачених пп. 5.3.1, п. 5.3 ст. 5 ЗУ від 21.12.2000 року № 2181 «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетом та державними цільовими фондами», ст.. 17 ЗУ від 03.07.1992 року «Про плату за землю», ч. 1 ст. 17 ЗУ від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-YІ в частині своєчасності сплати сум узгоджених податкових зобовязань з земельного податку з юридичних осіб у загальній сумі 100847,04 грн., в тому числі до 30 днів в сумі 3374,37 грн., від 30 до 90 днів 55502,69 грн., більше 90 днів 41969,98 грн.

На підставі встановлених порушень, податковим органом було винесено податкове повідомлення рішення зокрема № 0000661550 від 13.10.2011 року, яким відповідно до акта перевірки встановлено порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з земельного податку з юридичних осіб та за затримку на 90 календарних днів сплати суми грошового зобовязання в розмірі 452,60 грн. ВП «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» зобовязано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 90,52 грн. за платежем земельний податок з юридичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

У звязку із тим, що спірні правовідносини виникли у період до набрання чинності Податковим кодексом України, суд застосовує нормативно-правові акти, які діяли в той період.

Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинний у спірний період) являвся спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, питанням даного спору є правомірність чи неправомірність зарахування податковим органом сплачених позивачем сум поточних податкових зобовязань на погашення штрафу, нарахованого у звязку із несвоєчасною сплатою узгоджених податкових зобовязань з земельного податку з юридичних осіб.

Підпунктом «а» 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ЗУ № 2181-ІІІ визначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є субєктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Платіжними дорученнями ВП «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» на рахунок місцевого бюджету Степанівської сільської ради спрямувало кошти із визначенням призначення платежу, а саме:

-№ 62 від 30.04.2010 року в сумі 204,15 грн., призначення платежу «земельний податок за березень 2010 року» по терміну сплати до 30.04.2010 року;

-№ 140 від 24.02.2010 року в сумі 204,15 грн., призначення платежу «земельний податок за січень 2010 року» по терміну сплати до 02.03.2010 року згідно згоди 30086/10/24 від 15.12.2009 року;

-№ 329 від 30.03.2010 року в сумі 204,15 грн., призначення платежу «земельний податок за лютий 2009 року» по терміну сплати до 30.03.2010 року;

Суд вважає, оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000661550 від 13.10.2010 року неправомірним, оскільки вищезазначеними платіжними дорученнями ВП «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» спрямувало свої кошти саме на сплату поточних зобовязань відповідно наданих податкових розрахунків з земельного податку, тому Добропільська ОДПІ не мала підстав для зміни призначення платежу та зарахування сплачених позивачем сум вказаних податкових зобовязань на погашення штрафних санкцій.

Так, дійсно, згідно п.п.17.1.7. п.17.1 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пп. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня та відповідно до пп.16.3.3 при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення, тобто розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем чітко було визначено призначення платежу, а саме «податок на землю», що виражає його волю у спрямуванні грошових коштів.

Отже, ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачений вичерпний перелік джерел самостійної сплати податкового зобовязання або погашення податкового боргу.

Суд зазначає, що жодною нормою ЗУ № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, а також жодною нормою Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачено права чи обовязку контролюючого органу, яким є податковий орган, змінювати саме призначення платежу, в рахунок сплати якого платник податків спрямував кошти. Не передбачене таке право податкового органу і іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Суд не приймає посилання представника відповідача на п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, який чітко визначає обовязок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, у звязку із тим, що погашення узгоджених податкових зобовязань, описаних у спірному податковому повідомленні рішенні відбувалося ще у 2010 році, а саме лютому, березні та квітні 2010 року, тобто на час дії Закону України «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетом та державними цільовими фондами».

Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем неправомірно були зараховані суми сплачених коштів платником податку в рахунок погашення податкових зобовязань без врахування визначеного позивачем призначення платежу, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати, понесені позивачем присуджуються з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17, 18, 19, 20, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000661550 від 13.10.2011 року - задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції за № 0000661550 від 13.10.2011 року, яким за затримку на 90 календарних днів сплати суми грошового зобовязання в розмірі 452,60 грн. ВП «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» зобовязано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 90,52 грн. за платежем земельний податок з юридичних осіб.

Постанову прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 16.01.2012 року.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20.01.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня отримання постанови апеляційної скарги з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кірієнко В.О.