Постанова № 21786730, 15.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 лютого 2012 р. 12:55 Справа №2а-2101/10/12/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого суддіКотаревої Г.М., при секретарі Бебешко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Луганської обласної комунальної установи «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний»

до Управління у справах захисту прав споживачів в АРК

про спонукання до виконання певних дій,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1, довіреність №113 від 05.03.2009 року.

представника позивача – ОСОБА_2, довідка з Державного реєстру № 13.3/16348 від 30.12.2010 року

представника відповідача – ОСОБА_3 довіреність № 27 від 13.01.2010 року.

Суть спору:Луганська обласна комунальна установа «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний» (далі – позивач ЛОКУ «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний») звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Головного управління у справах захисту прав споживачів в АРК про скасування постанови відповідача від 24.11.2009 № 2531 «Про накладення стягнення, передбаченого ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» на позивача в розмірі 6476,24 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідачем при проведенні перевірки та під час винесення постанови про накладення стягнень № 2531 від 24.11.2009 року були допущені порушення ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів», окрім цього вважає, що на момент проведення перевірки відповідач не мав повноважень щодо здійснення функцій державного контролю з діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, також вважає, що відповідачем були необґрунтовано застосовані санкції, тобто без урахування положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 21.05.2009 року, також вважає, що необґрунтовано до позивача були застосовані за ч.1.п.7.ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за дане порушення до адміністративної відповідальності за нормами КпАП України вже була притягнута посадова особа позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.02.2010 року було відкрите провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.02.2010 року було задоволено клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову та ухвалено: до набрання судовим рішенням по справі № 2а-2101/10/12/0170 законної сили заборонити Головному управлінню у справах захисту прав споживачів АРК вчиняти дії, передбачені ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», п.7 Постанови КМУ вд 17.08.2002 року № 1177 щодо примусового виконання постанови №2531 від 24.11.2009 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.02.2010 року було закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.02.2010 року була проведена заміна відповідача по справі Головного управління у справах захисту прав споживачів АРК на його правонаступника Управління по справам захисту прав споживачів в АР Крим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.06.2010 року по справі була призначена судово-бухгалтерська експертиза, проведення котрої було доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз». На вирішення експертів були поставлені наступні питання:

-          чи вірно розрахована сума фінансових санкцій Луганській обласній комунальній установі «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний», визначена в постанові № 2531 від 24.11.2009 року, в частині накладення стягнень за створення перешкод службовим особам Головного управління у справах захисту прав споживачів АРК щодо проведення перевірки ?

-          якщо ні, то яка сума фінансових санкцій підлягає нарахуванню та сплаті Луганською обласною комунальною установою «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний»?

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.06.2010 року було зупинене провадження по справі у зв’язку з проведенням експертизи до одержання результатів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.12.2012 року провадження по справі було поновлено.

Позивач у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, окрім цього під час розгляду справи неодноразово надавав додаткові письмові пояснення.

Відповідач проти позову заперечував, надавши письмові заперечення від 25.05.2010 (а.с.81), додаткові пояснення від 31.05.2010 (а.с.110) та докази.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін та експерта, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, правові, фінансові та організаційні засади утворення і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов'язки та відповідальність усіх учасників процесу визначені Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей».

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності та підпорядкування.

Судом встановлено, що відповідач є територіальним органом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики відповідно до Положення про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 року № 229, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 15.07.2009 року № 636/16652(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин). Згідно п. 27 вказаного Положення управлінням надано право 2.7. Накладення штрафів на суб'єктів господарювання, а також рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами за порушення прав споживачів у випадках, передбачених законодавством.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень; спір, що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Позивач - Луганська обласна комунальна установа «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний» є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, виданим Бахчисарайською районною державною адміністрацією 03.12.2001 року, ідентифікаційний код 26102595 (а.с.32). Основною метою позивача за п.2.1. його статуту є створення умов для повноцінного відпочинку та оздоровлення дітей (а.с.34).

Судом встановлено, що посадові особи відповідача були направлені на планову перевірку на підставі відповідного направлення №00006996 від 23.07.2009 року (а.с.69), наказу №200-0 від 16.06.2009 року, що були видані на виконання плану перевірок ІІІ кварталу 2009 року.

23.07.2009 року посадовими особами відповідача була проведена планова перевірка дотримання законодавства у сфері прав споживачів, про що було складено акт № 00012188 (а.с.10).

При проведенні перевірки були встановлені наступні порушення з боку позивача:

-          ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», що полягає у відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про загальні споживчі властивості продукції, тобто відсутності посвідчень про якість продукції .

-          ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів», що полягає у вчиненні перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки якості продукції, а також правил торгівельного та інших видів обслуговування, у тому числі надання послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003.

На підставі вищезазначеного акту була винесена постанова № 2531 від 24.11.2009 року (а.с.60) року у відповідності до котрої на позивача були накладені наступні стягнення:

-          штраф, у розмірі 116 гривень 00 коп., за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про загальні споживчі властивості продукції, тобто відсутності посвідчень про якість продукції, що становить 30% від вартості партії товару, отриманої від його реалізації.

-          штраф, у розмірі 6359 гривень 96 коп., за вчинення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки якості продукції, а також правил торгівельного та інших видів обслуговування, у тому числі надання послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003 «Засоби розміщення. Загальні вимоги», що становить 10% від вартості реалізованої продукції, наданих послуг.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості застосування штрафних санкцій у розмірі 116,00 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до акту перевірки відсутність посвідчень про якість продукції встановлена по «Воді питній очищеній сільногазованій «Большой каньон» 0,5 л, дата роз ліва 20.07.2009 , оприбуткованій за накладною без номеру від 22.07.2009 (вартість партії товару – 57,60 грн.); та по «Борошно пшеничному вищого сорту, 50 кг», оприбуткованому за накладною від 21.07.2009 № 1172 (вартість партії товару – 165,00 грн.) Дані по товару відображені перевіряючими в таблиці № 1 до акту (а.с.94).

Під час судового розгляду, сторонами не було спростовано наявність вказаного порушення, в порядку, передбаченому ст.71 КАС України.

Незгода позивача з зазначеним розміром штрафних санкцій виявилась в одночасному застосуванні відповідачем до позивача адміністративно-фінансових санкцій та до його посадової особи адміністративного штрафу відповідно до КУпАП.

Позивач посилається на те, що накладення штрафу на посадову особу позивача за порушення ч.1 ст. 155 КпАП України, на підставі постанови № 1991 від 04.08.2009 року є підставою для визнання протиправними дій щодо накладення штрафу за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про загальні споживчі властивості продукції, тобто відсутності посвідчень про якість продукції, накладеного на юридичну особу – позивача, встановлену у постанові № 2531 від 24.11.2009.

При цьому, на думку позивача застосування міри відповідальності в такий спосіб суперечить п.8 Положення про порядок накладення та стягнення штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1177, згідно з яким винна особа, крім штрафу може бути притягнута до відшкодування споживачу майнових збитків та моральної шкоди.

Суд зазначає, що вказані види відповідальності є різними видами юридичної відповідальності.

Адміністративно-господарський штраф (грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності) може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, а саме, вилучення прибутку (доходу); стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами (стаття 239 Господарського кодексу України).

Законом України "Про захист прав споживачів", який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлено відповідальність суб’єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, за порушення законодавства про захист прав споживачів (стаття 23).

КУпАП встановлює порядок притягнення до адміністративної відповідальності осіб.

Суд зазначає, що у разі, коли відбувається накладення штрафів на суб’єкт господарювання за нормами Закону України «Про захист прав споживачів», а адміністративне стягнення у вигляді штрафу, встановлене Кодексом про адміністративні правопорушення, - на громадян і посадових осіб, законодавство не виключає їх одночасного застосування, оскільки у даному випадку мова йде про різні види відповідальності, які застосовується щодо різних суб’єктів (юридичної особи та посадову особу (фізичну особу)).

Аналогічна позиція викладена в листі Міністерства юстиції України від 16.06.2007 року № 19-34-651 (зв. бік а.с. 92).

Отже відповідач обґрунтовано застосував штрафні санкції до позивача за порушення ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом також перевірено розмір застосованої штрафної санкції, та встановлено, що відповідно до п.7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію застосування штрафних санкцій - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до матеріалів справи вартість партії товару, на яку були відсутні посвідчення про якість, складала – 387,60 грн.

Таким чином, стягнення, накладене на позивача відповідно до постанови від 24.11.2009 № 2531 в розмірі 116,28 грн. відповідає встановленому порушенню, та є правомірним, у зв'язку з чим в зазначеній частині позов не підлягає задоволенню.

Щодо накладення штрафу відповідно до п.2. оскаржуваної постанови суд зазначає наступне.

Штрафні санкції в розмірі 6359,96 грн. були застосовані за вчинення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки якості продукції, а також правил торгівельного та інших видів обслуговування, у тому числі надання послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003 «Засоби розміщення. Загальні вимоги», що становить 10% від вартості реалізованої продукції, наданих послуг.

Як зазначено в оскаржуваній постанові підставою для їх застосування було п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого до суб’єктів господарювання за створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування застосовуються штрафні санкції - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами по справі, що позивачем не оскаржується факт створення перешкод посадовим особам відповідача в проведенні перевірки за вказаним ДСТУ, проте позивач висловлює свою незгоду з наявністю у відповідача вказаних повноважень стосовно дитячих оздоровчих закладів.

Свою позицію позивач аргументує Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 № 375-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до прикінцевих положень якого зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно ч. 4 ст.9 вказаного Закону юридичні та фізичні особи, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, забезпечують їх функціонування та надання відповідних послуг згідно з державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.

Відповідно до ст. 34 Закону державний контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від підпорядкування, типу та форми власності закладів здійснюють:

центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку.

Формою державного контролю є державна атестація дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яка проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення порушень у діяльності дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, що можуть вплинути на стан здоров'я дітей, атестація проводиться позачергово.

За результатами атестації закладу присвоюється вища, перша, друга або третя категорія. Порядок присвоєння категорій визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Наказу Міністерства сім’ї, молоді та спорту України від 13.08.2009 № 2881, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.09.2009 за номером № 854/16870, яким затверджено Державний соціальний Стандарт оздоровлення та відпочинку дітей, державна атестації дитячих оздоровчих закладів включає в тому числі й перевірку умов розміщення, перебування дітей в дитячих оздоровчих закладах та надання послуг з оздоровлення та відпочинку.

Таким чином, на думку позивача відповідач не є уповноваженим органом, якій вправі здійснювати державний контроль за діяльністю дитячих оздоровчих закладів, а формою здійснення такого контролю є державна атестація.

Крім того, позивач зазначив, що оскільки 21.05.2009 до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» Законом №1401-VI було внесені зміни, згідно з якими п.5 ст10, що передбачав обов’язкову сертифікацію послуг в сфері оздоровлення дітей, було виключено, відповідний сертифікат від 29.08.2008 за № UA9.019.92818-08 було здано, що підтверджується матеріалами справи, а саме рішенням від 24.09.2009 № 81 (а.с.14,15), у відповідача не було повноважень на здійснення контролю відповідності засобів розміщення будь-яким ДСТУ.

З такою позицією позивача суд не погоджується виходячи з наступного.

Суд зазначає, що позивачем помилково був визначений предмет регулювання, котрий підлягав перевірці відповідачем.

Нормативно-правовою базою, на підставі якої на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяла обов'язкова сертифікація послуг харчування та послуг з тимчасового розміщення (проживання), що надаються дитячими закладами оздоровлення та відпочинку, були:

-          Закон України від 18.11.2003 № 1282-IV "Про туризм" (стаття 18);

-          постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 297 "Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового (розміщення) проживання" (п. 8);

-          Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (розд. 30), затверджений наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 р. № 28 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 за № 466/10746;

-          Правила обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання), затверджені наказом Держстандарту України від 27.01.99 № 37, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27.12.2007 р. за № 1418/14685;

-          Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування, затверджені наказом Держстандарту України від 27.01.99 р. № 37, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.04.99 р. за № 235/3528.

Скасування статті 10 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" не є відміною в Україні обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) та послуг харчування, які надаються дитячими закладами оздоровлення та відпочинку, а є лише відміною запровадження на додаток до вже існуючої сертифікації послуг харчування та послуг з тимчасового розміщення (проживання), запровадженої на виконання Закону України "Про туризм" ще і сертифікацію послуг з оздоровлення та відпочинку.

Обов'язкова сертифікація послуг, які надаються дитячими закладами оздоровлення та відпочинку, здійснювалась з метою встановлення їх відповідності обов'язковим вимогам нормативних документів щодо безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, включених до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Отже, діяльність дитячих закладів оздоровлення і відпочинку із надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) та послуг харчування належить до сфери регулювання Закону України "Про туризм", відповідно до якого такі дитячі заклади оздоровлення та відпочинку були суб'єктами туристичної діяльності з надання туристичних послуг у сфері внутрішнього дитячого та лікувально-оздоровчого туризму.

Крім цього, відповідно до Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" дитячі заклади оздоровлення та відпочинку можуть надавати послуги з тимчасового розміщення (проживання) та послуги харчування. Зазначені послуги, згідно з чинним законодавством, підлягають в Україні обов'язковій сертифікації.

Отже суд дійшов висновку про правомірність вимог відповідача до позивача, у зв'язку з чим у відповідача були підстави для застосування санкцій, передбачених п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас, вирішуючи питання щодо обґрунтованості визначення розміру застосування штрафних санкцій, судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що відповідачем з метою визначення розміру штрафних санкцій був направлений лист № 1774 від 15.09.20099 року, у котрому відповідач просив позивача надати інформацію про кількість дітей, що були оздоровлені в червні 2009 року (а.с.61), однак така інформація позивачем надана не була.

Висновком судово-бухгалтерської експертизи (а.с.149-173), що була призначена у рамках судового розгляду по даній справі, експертом було встановлено, що штраф у сумі 6359, 96 грн. за створення перешкод службовим особам уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки якості продукції, а також правил торгівельного та інших видів обслуговування, у тому числі надання послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003 «Засоби розміщення. Загальні вимоги» був розрахований не вірно, оскільки відповідачем не вірно був визначений період, за який повинна бути розрахована база для застосування штрафних санкцій - повинно бути «за попередній місяць », фактично ж застосовано «за один день поточного місяця (день перевірки)». Також при розрахунку вищезазначеного штрафу відповідачем не вірно була визначена вартість продукції (послуг з розміщення (проживання)), яка є базою для застосування штрафних санкцій – до бази помилково включена також вартість послуг з транспортування, організації виховної діяльності та дозвілля, організації фізкультурно-спортивної діяльності, медичне обслуговування, психологічні послуги, інформаційні послуги.           

Суд, розглянувши висновок експерта, та дослідивши докази у сукупності встановив, що сума штрафу за створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки якості продукції, а також правил торгівельного та інших видів обслуговування, у тому числі надання послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003 «Засоби розміщення. Загальні вимоги», що підлягає нарахуванню та сплаті складає 4892, 40 гривень.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

Враховуючи вищевикладене суд, заслухавши пояснення сторін та експерта, дослідивши докази у їх сукупності прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб’єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись нормою ст. 94 КАС України дійшов до висновку, що позивачеві підлягають поверненню судові витрати шляхом стягнення з Державного бюджету за рахунок коштів, призначених на утримання відповідача у розмірі 426 гривень 28 коп.

У судовому засіданні 15.02.2012 року були проголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст складено 20.02.2012.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати протиправною та скасувати постанову Управління по справам захисту прав споживачів в АР Крим № 2531 від 24.11.2009 року в частині застосування штрафних санкцій відповідно до ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» за створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при проведенні перевірки відповідності якості послуг проживання у відповідності до ДСТУ 4268:2003 «Засоби розміщення. Загальні вимоги» в сумі 1467 гривень 56 коп.

Стягнути на користь Луганська обласна комунальна установа «Дитячий оздоровчий комплекс «Южний» судових витрат з Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Управління по справам захисту прав споживачів в АР Крим у розмірі 426 гривень 28 коп

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду

Суддя                                         Котарева Г.М.