Ухвала суду № 21785233, 23.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/13315/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Ланченко Л.В., Лосєв А.М., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс “Ріксос-Прикарпаття” (далі Товариство)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010

у справі №2а-2742/1370

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м.Трускавці (далі ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Валовін Ю.В.,

відповідача Боднар В.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2010 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.02.2010 №0000031501/0. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції виходив з того, що результати камеральної перевірки Товариства, під час якої податковим органом не досліджувалися первинні документи позивача для аналізу його господарських операцій, не можуть бути належною підставою для донарахування оспорюваної суми податкового зобовязання з ПДВ.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010 назване рішення окружного адміністративного суду зі спору скасовано; у позові відмовлено з посиланням на необґрунтоване включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за наслідками здійснення господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Абажур»з огляду на факт реєстрації цього контрагента на підставну особу та сумнівний характер його діяльності.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови суду першої інстанції. До того ж, скаржник наголошує на тому, що за наслідками проведення планової перевірки Товариства в ході розгляду цієї справи висновки акта камеральної перевірки, покладені в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не підтвердились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що державною податковою адміністрацією у м.Трускавець Львівської області було проведено камеральну перевірку Товариства за січень-жовтень 2009 року. Перевірку було оформлено актом від 22.01.2010 №01/15-01/34358195, в якому зафіксовано висновок контролюючого органу про безпідставне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Абажур»за наслідками поставки позивачеві товарів та послуг, з огляду на те, що вид діяльності цього товариства (а саме дослідження конюнктури ринку та виявлення суспільної думки) не відповідає сфері діяльності позивача (діяльність готелів), фактична адреса цього контрагента не встановлена, а чисельність його працівників становить 3 особи. Наведені обставини, на думку податкового органу, викликають сумніви у дієздатності та правоздатності названого постачальника та свідчать про перерахування Товариством коштів на користь зазначеного контрагента за фіктивними операціями без реального факту їх здійснення з метою отримання податкової вигоди. За наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2010 №0000031501/0, за яким Товариству визначено податкове зобовязання з ПДВ у сумі 7312367 грн. (у тому числі 6964159 грн. за основним платежем та 348208грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника, та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового зобовязання було визначено позивачеві за наслідками проведення камеральної перевірки.

За змістом підпунктів «б», «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

З наведених законодавчих приписів випливає, що донарахування платникові податкових зобовязань за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення податкового зобовязання є саме дані документальних перевірок, які передбачають дослідження первинних документів платника.

В даному ж разі в процесі здійснення камеральної перевірки без дослідження первинних документів позивача для зясування змісту та сутності господарських операцій (за якими податкова інспекція визнала незаконним включення до податкового кредиту сум ПДВ) та без отримання від Товариства будь-яких пояснень з приводу здійснення цих операцій ДПІ було донараховано позивачеві оспорювану суму податкового зобовязання виключно на підставі припущень щодо фіктивності спірних операцій. Такі дії податкового органу суперечать наведеним нормам матеріального права на не узгоджуються з принципом презумпції добросовісності платника податків, який полягає в тому, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди (у тому числі зменшення бази ставки оподаткування, одержання права на відшкодування ПДВ тощо) економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях та інших документах первинної звітності достовірні, якщо інше не доведено належним чином.

До того ж, слід зазначити і про безпідставність зазначених припущень податкового органу. Адже саме по собі порушення постачальником законодавчо встановленого порядку державної реєстрації не є доказом відсутності факту господарської операції. Так само і вчинення субєктом господарювання (постачальником платника) операцій поза межами видів діяльності, зазначених у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, не може виступати доказом порушення платником податкової дисципліни.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність за даних обставин у податкового органу передбачених законом підстав для донарахування позивачеві податкового зобовязання з ПДВ за оспорюваним актом індивідуальної дії, у звязку з чим касаційна інстанція вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс “Ріксос-Прикарпаття” задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010 у справі №2а-2742/1370 скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2010 у справі № 2а-2742/1370 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Л.В. Ланченко А.М. Лосєв Н.Г. Пилипчук