Постанова № 21782618, 18.01.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2012 р. Справа №2а-14588/11/0170/16 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Александрова О.Ю., при секретарі Сидельової М.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1;

представника відповідача (Військова частина А 4374) - ОСОБА_2, довіреність №62 від 17.01.12, паспорт НОМЕР_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 4374

про визнання протиправними дій та стягнення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до військової частини А4374 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно та стягнення з відповідача за невикористане речове майно суму у розмірі 4173.41 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині А4374 на посаді начальника фінансової частини та перебувала на речовому забезпеченні у військової частини А4374. Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 10.09.2010 року № 72-КС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за пунктом 6, підпунктом "в" статті 26 (за віком - по досягненню граничного віку перебування на військовій службі) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом командира військової частини А4374 від 01.10.2010р. № 530 ОСОБА_1 з 02.10.2010 року була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, віна має право на одержання грошової компенсації замість речового майна на загальну суму 4173,41 гривень, вважає що порушено гарантоване державою право на отримання грошової компенсації за речове майно, що з'явилося приводом для звернення до суду.

У судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги та просила пункт 1 позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно не розглядати, та наполягала на позовних вимогах про стягнення з відповідача за невикористане речове майно суму у розмірі 4173.41 гривень.

Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що Законом України від 17.02.2000 року "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна. На день звернення позивача до суду зазначена норма не втратила свою юридичну силу та є чинною. Звернув увагу суду, що позивач не отримав речове майно в натурі під час проходження служби та звільнення з неї у зв'язку з небажанням його отримувати. Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 до командування частини не зверталась з вимогою про виплату компенсації. Також зазначив, що грошові кошти на компенсацію майна кошторисом доходів та видатків відповідача не передбачено.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, ї права, та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у військовій частині А4374 на посаді начальника фінансової частини та перебувала на речовому забезпеченні у військової частини А4374. Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 10.09.2010 року № 72-КС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за пунктом 6, підпунктом "в" статті 26 (за віком - по досягненню граничного віку перебування на військовій службі) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А4374 від 01.10.2010р. № 530 ОСОБА_1 з 02.10.2010 року була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Білогірського РВК АР Крим.

Крім того, зазначеним наказом про звільнення визначена сума за неотримане речове майно, яка склала 4173,41 гривень.

Під час звільнення, позивачу не було сплачено грошову компенсацію за речове майно, не отримане під час служби, за цінами на день підписання наказу про звільнення. Представником відповідача у судовому засіданні надано Наказ командира військової частини А4374 № 568 від 22.09.11 року "Про внесення змін до п. 1 наказу командира військової частини А4374 від 01.10.2010 року № 530". Зазначеним наказом до абзацу 11 пункту 1 наказу командира військової частини А 4374 від 01.10.2010 року № 530 внесені відповідні зміни, згідно яких "сума за неотримане речове майно становить 3347,45 гривень. До наказу командира військової частини А4374 № 568 від 22.09.11 року додано довідку № 6 від 22.09.2011 року з переліком невиданих ОСОБА_1 предметів, у якій зазначено, що підставою для проведення розрахунку став наказ командира військової частини № 530 від 01.10.10 року та грошова компенсація замість належних предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 становить 3347,45 грн. Правильність цього розрахунку підтверджена відповідачем в судовому засіданні 18.01.2012р.

Судом встановлено, що 10.09.2011 року ОСОБА_1 зверталась зі скаргою до командування ВМС ЗС України з питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №154/22/13-3073 від 10.10.2011 року позивачці повідомлено, що рішення про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно командиром військової частини А 4374 прийнято, і буде виконано після надходження коштів на відповідну статтю. Крім того повідомили, що протягом 2011 року кошторисні призначення для виплати грошової компенсації за КПКВ 2101020/3, загальний фонд КЕКВ 1131, ст. 0636 не надходили.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, субєкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього субєкта, визначених законом.

Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають наслужбі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Згідно з ст.ст. 2, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, які стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.

Пункт 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, встановлено, що військовослужбовці які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів на виплату заборгованості за речове майно, то суд зазначає, що за умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату даних грошових коштів це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначені кошти. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання компенсації за речове майно, яку передбачено законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Доводи відповідача про те, що Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна судом сприймаються критично з наступних підстав.

Судом встановлено, що Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року №1444.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд находить, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за речове майно у розмірі 3347,45 гривень підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є субєктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 135,83 грн., з державного бюджету, сплачений за квитанціями №131 від 18.11.2011 року та №167 від 10.01.2012 року.

Під час судового засідання, яке відбулось 18.01.2012 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 23.01.2012 р.

Керуючись ст. ст. 94, 160-163, ст. 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А4374 (97640, АР Крим, Білогірський район, с. Зеленогірське, код ЗКПО 24301203) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна у сумі 3347,45 гривень.

3. В іншої частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з державного бюджету України судовий збір - 135,83 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.