Рішення № 21781888, 22.02.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2012 р.Справа № 27/17-41-2011 Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Невінгловська Ю.М.

судді: Рога Н.В., Щавинська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Холіній Ю.О.

за участю представників сторін:

від Приватного підприємства "Дістрибют Селект": ОСОБА_1., ОСОБА_2.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар": ОСОБА_3., ОСОБА_4;

від Приватного підприємства "Лувр": не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Дістрібют Селект";

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар";

2. Приватного підприємства "Лувр"

про розірвання договору, стягнення 856170,55грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар";

до відповідача: Приватного підприємства "Дістрибют Селект";

про стягнення 157597,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Дістрібют Селект" (далі ПП "Дістрібют Селект") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" (далі ТОВ "Микулинецький Бровар") та Приватного підприємства "Лувр" (далі ПП"Лувр"), в якому з урахуванням уточнень позовних вимог в редакції від 16.03.2011р. (вх. ГСОО 7892/2011 від 16.03.2011р.), просило суд:

- розірвати договір про умови поставки продукції ВАТ „Бровар” №15/06/09 від 15.06.2009р., укладений між ПП „Дістрібют Селект” та ВАТ „Бровар” ;

-розірвати договір про умови поставки продукції ВАТ „Бровар” №02/01/10 від 02.01.2010р., укладений між ПП „Дістрібют Селект” та ВАТ „Бровар”;

-стягнути з ТОВ "Микулинецький Бровар" 915 172,36 грн. збитків;

-зобовязати ТОВ "Микулинецький Бровар" отримати у ПП "Дістрібют Селект" залишки пивної тари на суму 4544,40 грн., кег в кількості 9 штук на суму 4500грн., обладнання на суму 14027, 71 грн.;

-зобовязати ПП „Лувр” повернути незаконно отримане майно у вигляді 18 пивних кег, на які має речове право ПП "Дістрібют Селект" за договором №21/01/10 позички кег ВАТ „Бровар”.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" також звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Дістрібют Селект", в межах даної справи, в якому просив суд стягнути з Приватного підприємства "Дістрібют Селект" заборгованість у розмірі 157597,37 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що у відповідності з даними оборотної відомості за період 01.01.2010р. по 31.12.2010р. за Приватним підприємством "Дістрібют Селект" рахується наступна заборгованість: за поставлену продукцію - 68810,17грн., за пивну тару 9575,35грн., за пивні кеги 13500грн., та за пивне обладнання у розмірі 65711,85грн. Що підтверджується бухгалтерськими документами.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.06.2011 року, з метою повного та всебічного розгляду обставин зустрічного позову, для розяснення питань, що виникли при вирішені спору та потребують спеціальних знань, згідно до ст.41ГПК України, судом було призначено судову бухгалтерську експертизу та, відповідно до п.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, зупинено провадження у справі.

В зв'язку із поверненням справи №27/17-41-2011 з висновком судового експерта та усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, провадження у справі ухвалою суду від 14.12.2011р. було поновлено.

27.12.2011р. до господарського суду Одеської області від ПП "Дістрібют Селект" надійшло уточнення до позовної заяви, зареєстроване за №44992/2011. Згідно до даної редакції позовних вимог ПП "Дістрібют Селект" просило суд:

1.витлумачити зміст п.1.7. Договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№02/01/10 від 02 січня 2010 року, укладеного між ВАТ «Бровар»та ПП «Дістріб'ют Селект»наступним чином: «Виробник зобов'язаний утримуватись від:

-передачі іншим ніж Дилер суб'єктами господарювання прав представляти інтереси ВАТ «Бровар»та реалізовувати його продукцію на території м. Одеси, Одеської області;

-продажу продукції іншим суб'єктами господарювання на території м. Одеси, Одеської області.»;

2.розірвати укладений між ВАТ «Бровар»та ПП «Дістріб'ют Селект»Договір про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№02/01/10 від 02 січня 2010 року;

3.стягнути з ТОВ «Микулинецький Бровар»на користь ПП «Дістріб'ют Селект»суму збитків завданих відмовою від договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 512 392, 25 грн. та вимушених витрат у розмірі 293 724, 86 грн.;

4.стягнути з ТОВ «Микулинецький Бровар” на користь ПП «Дістріб'ют Селект»50 053, 44 грн. збитків, завданих порушеннями умов виконання Договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року.

Розглянувши зміст позовних вимог, викладених в уточненнях позовних вимог в редакції від 16.03.2011р. (вх. ГСОО 7892/2011 від 16.03.2011р.) та зміст уточнень до позовної заяви, в редакції, що надійшла до суду 27.12.2011р. та зареєстрована під номером 44992/2011, суд дійшов висновку, що позивачем заявлено нові позовні вимоги.

Так, заявлена ПП «Дістріб'ют Селект»позовна вимога щодо витлумачення п.1.7. Договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№02/01/10 від 02 січня 2010 року, є вимогою немайнового характеру, що не була предметом розгляду у даній справі, в звязку з чим суд, на підставі п.п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, доходить висновку, що у даному випадку фактично йдеться про подання іншого позову, що у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є неприпустимим.

У судовому засіданні 04.01.2012р. судом було розяснено позивачу про відмову у прийнятті до розгляду позовної вимоги щодо витлумачення змісту п.1.7. Договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№02/01/10 від 02 січня 2010 року та про розгляд справи за позовними вимогами в редакції, яка надійшла до суду 27.12.2011р.за вх. №44992/2011 без врахування даної позовної вимоги. При цьому позивачу - ПП «Дістріб'ют Селект»повідомлено, що він не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом в загальному порядку.

У судовому засіданні 22.02.2012р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в редакції уточнень до позовної заяви, що надійшла до суду 27.12.2011р. вх. №44992/2011, а також усно заявив, що не відмовляється від позовних вимог, заявлених до ПП „Лувр”, викладених у первісній редакції позову.

В обґрунтування своїх позовних вимог ПП „Дістрібют Селект” посилається на те, що між ВАТ „Бровар” (у наступному ТОВ), як постачальником, та ПП „Дістріб'ют Селект”, як покупцем, 18.03.2009 року укладено договір № 18/09 на поставку пива, мінеральної води, безалкогольних напоїв, квасу, а після закінчення 31.12.2009 строку дії даного договору 02 січня 2010 року між ПП «Дістріб'ют Селект»(Дилер) та ВАТ «Бровар»(Виробник) був підписаний аналогічний Договір про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№ 02/01/10 з терміном дії до 31 грудня 2010 року. Крім того, між сторонами також було підписано договір про умови поставки продукції №15/06/09 від 15.06.2009р. Таким чином, як вказує позивач, між сторонами існували відносини на поставку пива, мінеральної води, безалкогольних напоїв, квасу, які передбачали загальні умови придбання продукції, а строк правовідносин, відповідно до зазначених договорів, становив з 18.03.2009 р. по 31.12.2010 р. Між тим, позивач зазначає, що відповідачем порушено свої зобовязання, а саме умови п.1.7. договору про умови поставки продукції від 02.01.2010р. та обовязок утримуватись від передачі іншими субєктами господарювання прав представляти інтереси ТОВ „Микулинецький Бровар” та реалізовувати його продукцію на території м.Одеси та Одеської області, оскільки позивачу стало відомо, що продукція ТОВ „Микулинецький Бровар” продавалась іншими постачальниками на території м. Одеси. Крім того, позивач зазначає, що ТОВ „Микулинецький Бровар” необґрунтовано припинило поставку продукції, оскільки за заявками № 21 і № 20 від 05 травня та 23 травня 2010 року, відповідно, ПП «Дістріб'ют Селект»двічі направляло автотранспорт на склад Виробника для отримання замовленої продукції, однак, заявлена продукція ТОВ „Микулинецький Бровар” так і не була відвантажена Дилеру. Отже, позивач вважає, що відповідачем порушено свої договірні зобовязання, що спричинило позивачу збитки у вигляді неодержаного прибутку та додаткових витрат, понесених позивачем, які зокрема складаються з: неодержаного прибутку за період з 01.05.2010р. по 31.12 2010р. у розмірі 512392,25грн.(у тому числі 85398,71грн. ПДВ), витрат на автотранспорт у розмірі 20000грн., витрат на придбання обладнання у розмірі 31247грн., витрат на рекламу у розмірі 86000грн., витрат, понесених в звязку із сплатою процентів за кредитним договором у розмірі 113767,82грн. Крім того, позивач зазначає, що в звязку з порушенням ТОВ „Микулинецький Бровар” п. 5.1 договору №02/01/10 про умови поставки, позивач поніс витрати щодо отримання заявленої продукції у розмірі 40000грн. та, в звязку з порушенням умов поставки щодо якості товару, повернув ТОВ „Микулинецький Бровар” замерзлу продукцію на суму 5544,46 грн. та продукцію з простроченими строками на суму 4508, 98 грн., між тим повернення або залік зазначеної продукції на загальну суму 10053,44 грн. так і не відбувся.

Вимоги до ПП „Лувр” щодо зобовязання його повернути незаконно отримане майно у вигляді 27 пивних кег, на яке має речове право ПП „Дістрібют Селект” за договором позички кег №21/01/10, викладені позивачем у первісній редакції позовної заяви, зареєстрованої канцелярією суду 04.01.2011р., та обґрунтовані тим, що ПП „Дістрібют Селект”, на підставі договору позички кег №21/01/10 від 02.01.2010р., використовував дані кеги для перевезення та продажу пива, квасу. Між тим, як вказує позивач, на початку червня 2010р. йому стало відомо, що листом без дати та номеру ВАТ „Бровар” повідомило всіх клієнтів м. Одеси та Одеської області, що все пивне і торгове обладнання, кеги, які були надані позивачу переходять до ПП „Лувр”, яке являється ексклюзивним дилером на даній території. Як зазначає позивач, залишок пивних кег у кількості 27 штук підтверджується бухгалтерською довідкою від 15.12.2010р. №160 та товарно-транспортними накладними.

Одночасно з первісною редакцією позовної заяви (вх. №19/2011 від 04.01.2011р.) ПП „Дістрібют Селект” було подано заяву про забезпечення, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої воно просило суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладання арешту на розрахунковий рахунок, який належить ТОВ „Микулинецький Бровар”.

В обґрунтування даної заяви позивач посилався на те, що оскільки ТОВ „Микулинецький Бровар” істотно порушено умови договорів поставки, не прийнято жодного заходу щодо мирного врегулювання конфлікту, а сума заявлена до стягнення є значною, у позивача є всі підстави вважати, що в подальшому, у разі винесення рішення на користь позивача, в звязку з невжиттям заходів до забезпечення позову, буде неможливо виконати рішення господарського суду по стягненню збитків.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд відмовив у її задоволенні, в звязку з її безпідставністю та необґрунтованістю, виходячи з того, що позивачем не підтверджено належними доказами наявність обставин, які б свідчили про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення. Крім того, накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено.

20.01.2012р. до канцелярії суду від ТОВ „Микулинецький Бровар” надійшла нова редакція зустрічної позовної заяви, згідно якої ТОВ „Микулинецький Бровар” просило окрім заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 157597,37грн. стягнути з ПП „Дістрібют Селект” 125000 грн. збитків, спричинених невиконанням умов договору позички кег №21/01/10 від 02.01.2010р. та 62500 грн. пені у розмірі 5% від вартості кег, відповідно до п.5.1 вказаного договору.

Розглянувши у судовому засіданні 23.01.2012р. зміст нової редакції зустрічної позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивачем фактично заявлено нові позовні вимоги, після початку розгляду справи по суті, які не були предметом розгляду у даній справі. Так, заявлена ТОВ „Микулинецький Бровар” позовна вимога щодо стягнення збитків у вигляді вартості поставлених та не повернутих за договором позички №21/01/10 від 02.01.2010р. кег у сумі 125000 грн. та нарахованої пені у розмірі 5% від вартості кег, на суму 62500 грн., є новою позовною вимогою майнового характеру, яка несе в собі інші підстави позовних вимог та є іншим предметом зустрічного позову, що порушує вимоги ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, суд повідомив ТОВ „Микулинецький Бровар”, що у даному випадку фактично йдеться про подання іншого позову, в звязку з чим суд, керуючись Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, відмовляє у прийнятті даної позовної вимоги та повідомляє ТОВ „Микулинецький Бровар” про розгляд позовних вимог зустрічного позову, за виключенням позовних вимог про стягнення збитків у вигляді вартості поставлених та не повернутих за договором позички №21/01/10 від 02.01.2010р. кег у сумі 125000 грн. та нарахованої пені у розмірі 5% від вартості кег на суму 62500 грн.

Крім того, у судовому засіданні 23.01.2012р. судом було повідомлено ТОВ „Микулинецький Бровар”, що воно не позбавлене права звернутися до суду з новим позовом в загальному порядку.

ТОВ „Микулинецький Бровар” у судовому засіданні 22.02.2012р. підтримало позовні вимоги, заявлені в новій редакції зустрічного позову, яка надійшла до суду 20.01.2012р., проти первісного позову заперечувало, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач - ПП „Лувр” письмового відзиву на позовну заяву не надав, між тим 26.01.2011р. звернувся до суду з клопотанням, в якому просив позовну заяву ПП „Дістрібют Селект” до ПП „Лувр” про повернення майна з чужого незаконного володіння залишити без розгляду, посилаючись на те, що позивачем, в порушення вимог ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів, підтверджуючих факт отримання ПП „Лувр” 27 пивних кег, а отже відсутній предмет спору.

Розглянувши дане клопотання у судовому засіданні 26.01.2011р. суд відмовив у його задоволенні, зазначивши, що у даному випадку не має підстав для припинення провадження у справі на підставі лише заяви відповідача, оскільки позивач наполягає на своїх позовних вимогах до ПП „Лувр”, а зясувати обставин щодо відсутності або наявності між сторонами спірного матеріального правовідношення можливе лише при здійсненні розгляду справи.

В судовому засіданні 26.01.2011р. та 27.04.2011р. було оголошено перерву до 02.02.2011р. та 01.06.2011р., відповідно, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і обєктивно зясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Згідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як вбачається із змісту позову ПП „Дістрібют Селект”, підставою звернення до відповідача ТОВ „Микулинецький Бровар” з вимогою про розірвання укладеного між ВАТ «Бровар»та ПП «Дістріб'ют Селект» Договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар» №02/01/10 від 02 січня 2010 року є те, що відповідачем порушено зобовязання за даним договором, яке полягало у відмові від договору та порушенні ексклюзивного зобовязання.

Так, предметом Договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар» №02/01/10 від 02 січня 2010 року є встановлення торгових умов та поставки виробником - ТОВ „Микулинецький Бровар” пива пляшкового та бочкового, квасу та мінеральної води (надалі продукція) дилеру - ПП «Дістріб'ют Селект» та торгових умов подальшого продажу Дилером такої продукції (п.1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору визначено, що виробник протягом строку дії договору зобовязується виготовляти та поставляти згідно заявок, а дилер бере на себе зобовязання прийняти і оплатити продукцію згідно наданих заявок.

Пунктом 1.3 встановлено, що асортимент, кількість, ціна та терміни поставки визначаються сторонами за кожну партію окремо. Документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію продукції є погоджена виробником заявка дилера, що надсилається факсовим повідомленням та будь-яким іншим зручним для сторін способом.

Відповідно до п. 1.6 договору передбачено, що на умовах, визначених договором, виробник зобовязується поставляти дилеру продукцію для реалізації на території Одеської, Миколаївської, Херсонської областей.

За змістом п. 1.7 встановлено, що дилер є ексклюзивним представником виробника на території: м. Одеса, Одеська область.

Пунктом 9.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року. Однак остаточне припинення договору можливе тільки після повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Аналізуючи зміст вказаного договору, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що п. 1.7 договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року передбачає обовязок виробника продукції утримуватись від передачі іншим субєктам господарювання прав представляти інтереси ТОВ „Микулинецький Бровар” та реалізовувати його продукцію на території м. Одеси та Одеської області.

Так, самими умовами договору, зокрема, п.2.13 договору передбачено, що у випадку якщо кінцевий покупець був знайдений виробником без участі дилера, дилер зобовязаний продати продукцію за ціною, зазначеною виробником. А п.п. 2.14, 2.15 встановлено, що дилер зобовязується здійснювати продаж товару лише своїм клієнтам та зобовязується здійснювати продаж товару клієнтам іншого дилера лише за письмовою згодою виробника. Отже, зміст даного договору прямо свідчить про можливість наявності інших дилерів виробника, при цьому не вказує, що ПП „Дістрібют Селект” є єдиним ексклюзивним дилером на території м. Одеси та Одеської області.

Дійсно в чинному законодавстві України відсутнє визначення терміну дилер та ексклюзивний дилер, між тим, за аналізом змісту господарських операцій, які містять зазначенні поняття, та комерційної практики укладення подібних до спірної угод, можливо дійти висновку, що дилером є фізична або юридична особа, яка здійснює закупівлю оптом продукції компанії та продає її вроздріб або мілким оптом. При цьому, ексклюзивним дилером є дилер, який займається реалізацією та гарантійним, технічним обслуговуванням продукції однієї фірми.

Враховуючи викладене, суд вважає, що твердження позивача щодо порушення ТОВ„Микулинецький Бровар” умов договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року, а саме п. 1.7, є необґрунтованим та хибним, в звязку з чим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо розірвання укладеного між ВАТ «Бровар»та ПП «Дістріб'ют Селект» договору про умови поставки продукції ВАТ «Бровар»№02/01/10 від 02 січня 2010 року.

Посилання ж позивача на необґрунтовану відмову ТОВ „Микулинецький Бровар” від договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року є також безпідставним, оскільки за умовами договору, а саме згідно з п. 1.3 встановлено, що документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію продукції є погоджена виробником заявка дилера, що надсилається факсовим повідомленням та будь-яким іншим зручним для сторін способом. Між тим, заявки № 21 від 05.05.2010р. та №20 від 23.05.2010р., на які посилається позивач, не були погоджені виробником та позивачем не надано належних доказів, підтверджуючих його посилання та те, що дані заявки взагалі були надіслані виробнику. Крім того, за результатом розгляду справи було встановлено, що у позивача існує заборгованість за поставлений товар, між тим умовами договору №02/01/10 від 02.01.2010 року не передбачено обовязку виробника поставляти товар позивачу без обмежень та в борг. Більш того, за змістом п. 2.7 вказаного договору встановлено, що у випадку порушення дилером умов даної угоди виробник залишає за собою право зменшення дилерських знижок, накладення штрафів або розірвання даного договору достроково.

Розглянувши позовні вимоги ПП „Дістрібют Селект” щодо стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку розмірі 512392,25грн. та додаткових витрат, понесених позивачем внаслідок порушення ТОВ „Микулинецький Бровар” зобовязань за договорами у сумі 343778,30 грн., суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вбачається із змісту договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року, розділом 3 визначено ціну товару та порядок розрахунків між сторонами. Так, за умовами п. 3.1 передбачено, що ціна продукції, що поставляється визначається у відповідності з цінами, вказаними у прайс-листах виробника, що діють на момент виконання дилером заявки і вказується в рахунках та накладних.

Крім того, відповідно до п. 2.8 договору встановлено, що дилер має право на отримання продукції виробника за дилерськими знижками відповідно до обсягів продажу.

Отже, кінцева ціна продукції та вартість партії товару, що поставляється за заявкою дилера, визначається у прайс-листах виробника, що діють на момент виконання дилером заявки, при цьому до даних цін застосовуються знижки, відповідно до обсягів продажу.

Підставою щодо стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі 512392,25грн., є посилання позивача на те, що розмір неодаржаного прибутку за період з 01.05.2010р. по 31.12.2010р. в порівнянні з аналогічним періодом 2009 року був вирахуваний із застосуванням даних «Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків) спричиненої порушенням господарських договорів», яка затверджена Радою міністрів СРСР від 21 грудня 1990 року, із урахуванням даних Звіту про науково - Дослідну роботу посібника «Судово - економічна експертиза»(3,4 розділи Міністерства юстиції України).

При цьому, позивачем не враховано, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів) потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)збитків;3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4)вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход та законодавець не пов'язує право позивача на відшкодування збитків з методом (способом) їх розрахунку.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що при визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. Та у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Проте із змісту договору вбачається, що остаточна ціна продукції визначається у прайс-листах виробника, що діють на момент виконання дилером заявки, при цьому вона також залежить від знижок, наданих дилеру, відповідно до обсягів проданого товару. Отже, вартість продукції у 2009 році та 2010 році може відрізнятись, оскільки ціни на продукцію не є фіксованими та залежать від багатьох обєктивних факторів. Крім того, позивачем при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено доказів вжиття ним заходів, для їх одержання у розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови. Та не враховано, що господарська діяльність позивача, яка мала на меті отримання прибутку, здійснювалась ним на власний ризик, а обсяги продажу не можуть бути гарантованими та залежать від багатьох зовнішніх факторів, які неможливо передбачити на майбутнє.

Враховуючи, що позивачем недоведено належним чином наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягала у неналежному виконанні договірних зобовязань перед позивачем, та відсутній причинний зв'язок між поведінкою відповідача і розміром завданих позивачеві збитків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі 512392,25грн.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові №11/059 від 04.07.2011р. по справі №51/250, висновки якого є обовязковими для суду, згідно положень ст. ст. 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо стягнення з ТОВ „Микулинецький Бровар” витрат, понесених ПП „Дістрібют Селект” внаслідок порушення відповідачем зобовязань за договорами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Отже, за змістом даної статті, розуміється дві групи витрат:

1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі. В даному випадку мова йдеться про ті фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв'язку із знищенням речі (наприклад, вартість втраченого ремонту внаслідок знищення шарового крану стояку водопостачання в квартирі та затоплення квартири) тощо.

2) Витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тут мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 р. №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" звертає увагу господарських судів на необхідність при вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків перш за все з'ясовувати правові підстави покладення на винну особу цієї майнової відповідальності, з тим щоб відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди.

Водночас необхідно враховувати, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати управненої сторони, які складають реальну шкоду, а лише так звані вимушені, необхідні, "корисні" витрати, тобто витрати, які є дійсно необхідними, мінімальними за даних умов, в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (вчинення господарського правопорушення). До таких витрат відносять також витрати, які були понесені з метою запобігти збиткам або зменшити їх розмір.

Крім того, в Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.), яка є частиною національного законодавства України в силу ст. 9 Конституції України і положення якої застосовуються до відносин, що складають її предмет, переважно перед нормами українського національного законодавства (ст. 1 Віденської конвенції, ч. 2 ст. 10 ЦК України), передбачено застереження, згідно з яким збитки, що підлягають відшкодуванню, понесені внаслідок порушення договору (які за Конвенцією також включають у себе як прямі збитки, так і втрачену вигоду), не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачувала або повинна була передбачувати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати (ст. 74 Конвенції).

З урахуванням вищенаведених обставин, суд доводить до відома позивача, що заявлені суми витрат на автотранспорт у розмірі 20000грн., на придбання обладнання у розмірі 31247грн., на рекламу у розмірі 86000грн., витрати, понесені в звязку із сплатою процентів за кредитним договором у розмірі 113767,82грн. витрати у розмірі 40000грн. та 10053,44 грн., понесених в звязку з порушенням умов поставки та якості товару, не можуть бути віднесені до реальних витрат, які понесені позивачем з метою усунення наслідків невиконання або неналежного виконання відповідачем господарського зобов'язання (вчинення господарського правопорушення).

При цьому, розглянувши кожний окремо випадок понесених витрат, суд зазначає наступне:

Заявлені позивачем витрати на автотранспорт у розмірі 20000 грн., понесені позивачем в звязку з направленням автотранспорту на склад виробника для отримання продукції за заявками №21 від 05.05.2010р. та №20 від 23.05.2010р. та витрати на автотранспорт у сумі 40000 грн., понесені позивачем в звязку з необхідністю отримання продукції, в звязку з порушенням відповідачем умов п. 5.1 договору №02/01/10 від 02.01.2010 року, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Так, за змістом п. 1.3 договору №02/01/10 від 02 січня 2010 року встановлено, що документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію продукції є погоджена виробником заявка дилера, що надсилається факсовим повідомленням та будь-яким іншим зручним для сторін способом. Між тим, в порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено належними доказами наявність погодження даних заявок виробником та взагалі отримання вказаних заявок останнім, при цьому, ТОВ „Микулинецький Бровар” заперечує щодо факту отримання вказаних заявок.

Враховуючи викладене, витрати понесені позивачем на автотранспорт у розмірі 20000грн. та 40000 грн. не підлягають стягненню з відповідача, в звязку з недоведенням позивачем наявності порушення відповідачем зобовязань за договором №02/01/10 від 02 січня 2010 року.

Маркетингові витрати у сумі 42710,04грн., повязані з входом в мережі супермаркетів нової продукції та просуванням торгової марки, витрати на рекламу у сумі 86000 грн. та витрати на придбання обладнання, необхідного для реалізації пива у сумі 31247 грн. - є витратами, які позивач зазнавав протягом 2009 -2010 років та які повязані із здійсненням його господарської діяльності, яка мала на меті отримання прибутку від реалізації товарів відповідача.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За змістом ст. 42 вищевказаного кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, підприємницька діяльність характеризується рядом ознак, основні з яких знайшли своє відображення в даній статті, такі як:

1) самостійність та ініціативність, що відображається перш за все в нормі ст. 43 Кодексу, яка передбачає, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом. По-друге, саме підприємці свідомо ставлять себе в таке становище, коли вони персонально відповідають за успіх або невдачу своєї діяльності;

2) систематичність, що передбачає здійснення такої діяльності постійно, регулярно та на професійній основі;

3) ризиковий характер, що передбачає економічну самостійність підприємця і тісно пов'язану з цим відповідальність за результати своєї діяльності;

4) спрямування на отримання прибутку - основна ознака підприємництва, оскільки визначає безпосередньо мету, задля якої здійснюється така діяльність

Статтею 44 Господарського кодексу України, якою встановлено принципи підприємницької діяльності, за якими, зокрема, визначено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, виходячи з аналізу даних норм чинного законодавства, можливо зробити висновок, що після укладення договорів від 18.03.2009 року №18/09 від 02.01.2010 року, від 15.06.2009р. №15/06/09, від 02.01.2010р. №21/01/10, відповідальність за ризики, в тому числі щодо обсягу продажу та отримання прибутку від своєї господарської діяльності несе сам позивач.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покладення на відповідача витрат, понесених позивачем за маркетингові витрати у сумі 42710,04грн., витрати на рекламу у сумі 86000 грн. та витрати на придбання обладнання у сумі 31247 грн., в звязку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Такої ж позиції суд дотримується відносно вимоги позивача про стягнення витрат на проценти за укладеним кредитним договором №038-ВКЛ від 18.01.2010р. у розмірі 113767,82 грн. Так, за умовами п. 1 укладеного кредитного договору визначено, що Публічно акціонерне товариство „Індустріально-експортний банк” (скорочено ПАТ „ІНДЕКСБАНК”) на умовах Генерального договору №036-ВКЛ від 18.01.2010р., а також цього договору зобовязався відкрити позивачу відновлювальну кредитну лінію, а позивач зобовязався належно виконати всі умови, необхідні для її відкриття, своєчасно та в повному обсязі здійснювати погашення грошових зобовязань та виконання всіх інших зобовязань, передбачених даними договорами. Умови, за якими відкривалася кредитна лінія визначені у п. 2 кредитного договору, за яким встановлено, що ліміт кредитування становить 494525 грн., строк користування 12 місяців з дня укладення даного договору. Як вбачається з платіжного доручення №44 від 20.01.2010р. та підтверджується довідкою ПАТ „ІНДЕКС-БАНК” від 19.11.2010р. №ОФ/17/388, грошові кошти у розмірі 450000 грн. були перераховані на рахунок ВАТ „Бровар” з призначенням платежу: за пиво, згідно договору №15/06/09 від 15.06.2009р. При цьому, як вказує позивач та не заперечує відповідач, згідно даних бухгалтерського обліку, товар на вказану суму був отриманий позивачем в повному обсязі. Крім того, із змісту позовної заяви вбачається, що позивачу стало відомо про продаж продукції ВАТ „Бровар” іншими особами ще у листопаді 2009 року. Отже, з урахуванням даних обставин, при укладенні вказаного кредитного договору, відповідальність за ризики щодо своєчасності сплати відсотків за даним договором несе безпосередньо сам позивач.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що посилання позивача на те, що ПП „Дістрібют Селект” з вини ТОВ „Микулинецький бровар” понесло додаткові витрати щодо сплати процентів за кредитним договором є необґрунтованим та безпідставним, оскільки укладення кредитного договору позивачем відбувалось в межах здійснення його господарської діяльності, на власний комерційний ризик, вина ТОВ „Микулинецький бровар” у понесених витратах позивачем не доведена, в звязку з чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ТОВ „Микулинецький бровар” витрат по відсоткам за користування кредитом у сумі 113767,82 грн. Крім того, суд звертає увагу позивача, що дані витрати на момент розгляду спору не сплачені позивачем, оскільки проценти за користування кредитом, згідно довідки банку від 01.02.2011р. №71133, погашені позивачем лише у розмірі 76211,94 грн.,

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Приписами ст. 33 цього кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення, відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України, 10053,44 грн. за неякісний товар, наданий для реалізації, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Дана стаття наділяє покупця рядом прав у випадку отримання ним товару неналежної якості. Зокрема, він має право вимагати пропорційного зменшення ціни. Реалізація цього права передбачає, що товар неналежної якості повинен бути оцінений. При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

Як вбачається з пояснень позивача, за товарно-транспортними накладними №426 від 29.01.2010 року та №429 від 29.01.2010 року, ПП «Дістріб'ют Селект» прийняло продукцію (пиво в асортименті) ВАТ «Бровар» та було встановлено, що частина поставленої продукції є замерзлою та не відповідає вимогам, що ставляться до якості поставленого продукту. На підтвердження цього факту було складено Акт (брак) та Акт (брак) №2 від 30 січня 2010 року з переліком замерзлої продукції на суму 7444,41 грн. та, як зазначає позивач, зазначену продукцію було повернуто виробнику, після чого направлено на адресу відповідача претензію від 03.02.2010р. №64, на суму 5544,46 грн. (за вирахуванням вартості тари на суму 1899,95 грн.) Із змісту вказаних актів про брак (т. І, а.с. 88-89) не можливо зробити висновок ким від імені відповідача була отримана дана продукція та чи є дана особа уповноваженою на підписання даних актів, печатки відповідача дані акти не містять, при цьому, як вбачається із суми вимог, стягнення вартості тари замерзлої продукції на суму 1899,95 грн. позивачем не заявлено, в звязку з чим можливо зробити висновок, що вартість даної продукції була зарахована позивачу за результатами взаєморозрахунків між сторонами. Продукція з простроченими строками виробництва, в порушення вимог п. 5.5. Договору від 02.01.2010 року, на суму 4508 грн., як вказує позивач, була виявлена у квітні 2010р., та все виявлене прострочене пиво було повернуто по накладним (повернення) № ДС-0001252 та № ДС-0001254 від 15.04.2010р., при цьому до матеріалів справи не надано доказів, що претензія з цього приводу була надіслана та отримана відповідачем та, що відносно даної продукції не відбулась заміна або взаємозалік.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем недоведено належними доказами наявність порушення його матеріального права та не підтверджено, що претензії на вказану суму були направлені та отримані ТОВ „Мікулинецький Бровар”, при цьому, суд зазначає, що під час проведення судової економічної експертизи Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз при вирішенні питання щодо розміру заборгованості ПП „Дістрібют Селект” перед ТОВ „Микулинецький бровар”, були вивчені всі матеріали справи та взаєморозрахунки між сторонами та встановлено, що заборгованість ПП„Дістрібют Селект” за поставлену продукцію становить 26123,92 грн.

З урахуванням досліджених та встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПП „Дістрібют Селект”, заявлених до ТОВ „Микулинецький Бровар” у повному обсязі.

Щодо вимог ПП „Дістрібют Селект”, заявлених до ПП „Лувр” щодо зобовязання його повернути незаконно отримане майно у вигляді 27 пивних кег, на яке має речове право ПП „Дістрібют Селект” за договором позички кег №21/01/10, суд зазначає наступне:

Позовні вимоги, заявлені до ПП „Лувр” базуються на тому, що ПП „Дістрібют Селект” на початку червня 2010р. стало відомо, що листом без дати та номеру ВАТ „Бровар” повідомило всіх клієнтів м. Одеси та Одеської області, що все пивне і торгове обладнання, кеги, які були надані позивачу переходять до ПП „Лувр”, яке являється ексклюзивним дилером на даній території. Як зазначає позивач, залишок пивних кег у кількості 27 штук підтверджується бухгалтерською довідкою від 15.12.2010р. №160 та товарно-транспортними накладними.

Між тим, в порушення вимог ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не підтверджено належними доказами та не надано до матеріалів справи будь-яких документів, підтверджуючих, що вказані кеги у кількості 27 штук фактично знаходяться у незаконному володінні ПП „Лувр” та взагалі є безпідставним посилання на вказаний лист ВАТ „Бровар”, оскільки дійсність даного листа не підтверджена, та ні сам позивач ні інші особи не бачили цього листа в оригіналі, а ТОВ „Микулинецький Бровар” (правонаступник ВАТ „Бровар”) заперечує щодо наявності та виготовлення такого листа.

Враховуючи викладене, в звязку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог заявлених до ПП „Лувр”, суд відмовляє ПП „Дістрібют Селект” у задоволенні позовних вимог щодо зобовязання ПП „Лувр” повернути незаконно отримане майно у вигляді 27 пивних кег, на яке має речове право ПП „Дістрібют Селект” за договором позички кег №21/01/10 у повному обсязі.

Розглянувши заявлені ТОВ "Микулинецький Бровар" зустрічні позовні вимоги до ПП "Дістрібют Селект" щодо стягнення з ПП "Дістрібют Селект" заборгованості у розмірі 157597,37 грн., яка складається з заборгованості за поставлену продукцію - 68810,17грн., за пивну тару 9575,35грн., за пивні кеги 13500грн., та за пивне обладнання у розмірі 65711,85грн., суд зазначає наступне:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.06.2011 року, з метою повного та всебічного розгляду обставин зустрічного позову, для розяснення питань, що виникли при вирішені спору та потребують спеціальних знань, згідно до ст.41ГПК України, судом було призначено судову бухгалтерську експертизу.

За результатом проведення судово-економічної експертизи по матеріалам справи №27/17-41-2011 Одеським науково дослідним інститутом судових експертиз було складено висновок №10908/10909 від 31.10.2011р. та надано відповіді на питання суду:

1)Чи є документально обґрунтованим розмір суми позовних вимог за зустрічним позивом?

2)Який розмір заборгованості у Приватного підприємства «Дістріб'ют Селект»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар»за поставлену продукцію, пивну тару, пивні кеги, пивне обладнання?

В результаті проведеного дослідження первинних документів, експертом ТимофєєнкоС.А. було надано наступні висновки:

По першому питанню: проведеним дослідженням первинних документів документально обґрунтованим розмір суми позовних вимог за зустрічним позивом ТОВ «Микулинецький Бровар»до ПП «Дістріб'ют Селект»в сумі 36079,67 грн., а не в сумі 157597,37 грн., як визначено позивними вимогами ТОВ «Микулинецький Бровар»

По другому питанню: проведеним дослідженням представлених первинних лдокументів розмір заборгованості у ПП «Дістріб'ют Селект»перед ТОВ «Микулинецький Бровар»за поставлену продукцію, пивну тару, пивні кеги, пивне обладнання в загальній сумі 36079,67 грн., у тому числі за продукцію в сумі 26123, 92 грн., за тару в сумі 9 955,75 грн. Згідно з наданими документами заборгованості ПП «Дістріб'ют Селект»перед ВАТ «Бровар»за пивні кеги не має. У зв'язку з порушенням вимог п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88 не надається за можливе встановити розмір заборгованості у ПП «Дістріб'ют Селект»перед ВАТ «Бровар»за обладнання.

Враховуючи, що заборгованість у ПП "Дістрібют Селект" перед ТОВ "Микулинецький Бровар" була досліджена під час проведення судової експертизи, в звязку з тим, що у суду відсутні спеціальні знання для дослідження даного питання, суд, з урахуванням висновку судової економічної експертизи №10908/10909 від 31.10.2011р., дійшов висновку, що документально підтвердженою є заборгованість ПП "Дістрібют Селект" перед ТОВ "Микулинецький Бровар" у розмірі 36079,67 грн., у тому числі за продукцію в сумі 26123, 92 грн., за тару в сумі 9 955,75 грн., в звязку з чим задовольняє позовні вимоги ТОВ "Микулинецький Бровар" частково та стягує з ПП "Дістрібют Селект" на користь ТОВ "Микулинецький Бровар" заборгованість за продукцію в сумі 26123, 92 грн. та за тару в сумі 9 955,75 грн., а в решті позовних вимог відмовляє.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову Приватного підприємства "Дістрибют Селект" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" та Приватного підприємства "Лувр" відмовити.

2. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" до відповідача Приватного підприємства "Дістрибют Селект" задовольнити частково:

Стягнути з Приватного підприємства "Дістрибют Селект" (65110, м. Одеса, вул. Банківська, 40-А/90, код ЄДРПОУ 34931258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" (48120, Тернопільська обл., Теребовлянський район, смт Микулинці, вул. Набережна, 33, код ЄДРПОУ 00382912) 26123/двадцять шість тисяч сто двадцять три/грн. 92 коп. заборгованості за поставлену продукцію, 9955/девять тисяч девятсот пятдесят пять/грн. 75 коп. заборгованості за поставлену тару, 360/триста шістдесят/грн. державного мита та 54/ пятдесят чотири/грн. 04 коп. витрат на ІТЗ судового процесу.

В решті позову відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Микулинецький Бровар" (48120, Тернопільська обл., Теребовлянський район, смт Микулинці, вул. Набережна, 33, код ЄДРПОУ 00382912) судовий збір у сумі 3750/три тисячі сімсот пятдесят/грн., сплачений за платіжним дорученням №119 від 16.01.2012р., на підставі ст. 7 Закону України „Про судовий збір”.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Невінгловська Ю.М.

Суддя Рога Н. В.

Суддя Щавинська Ю.М.

Приймаючи до уваги перебування судді Невінгловської Ю.М. з 27.02.2012р. по 02.03.2012р. на лікарняному, повний текст рішення підписано 03.03.2012р.