Рішення № 21781556, 23.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.12 справа № 5015/328/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аеромакс-Львів»

до відповідача приватного підприємства «Аеромакс-Монтаж»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 162160,49грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність в матеріалах справи, Проців О.В., директор;

від відповідача не зявився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеромак-Львів»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства «Аеромакс-Монтаж»про стягнення заборгованості; ціна позову 162160,49грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 30.01.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 35хв. 13.02.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 13.02.2012р.

Представникам Позивача по явці оголошено права і обовязки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення представників про оголошення ухвал) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представники Позивача в судове засідання не зявились, позовні вимоги підтримали повністю.

Протягом розгляду справи представниками Позивача подано наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; копію довідки про включення Позивача в ЄДРПОУ; копію акту звірки взаємних розрахунків; копії податкових накладних та реєстрів; копії видаткових накладних

Відповідача явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив; явка визнавалась обовязковою, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

13.02.2012р. до господарського суду Львівської області надійшло копотання Відповідача про відкладення розгляду справи, до якого долучено доіреність на право здійснення представництва та копії наказу про відрядження від 11.02.2012р.

Клопотання мотивоване перебуванням у службовому відрядженні протягом 13-14.02.2012р. представника Відповідача, яка володіє детальною інформацією з приводу вимог апеляційної скарги та обставин справи.

З даного приводу суд зазначає, що станом на час розгляду справи апеляційна скарга на судові рішення у справі не подавалась. Крім того, з врахуванням вимог ст.28 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач не обмежений при здійсненні представництва лише одним представником.

Проте, ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 13.02.2012р. розгляд справи відкладено.

Крім того суд зазначає, що ні станом на час винесенення рішення суду та проголошення вступної та резолютивної частин, ні станом на час виготовлення повного тексту рішення, до суду не надійшло жодної інформації від Відповідача про причини відсутності представника в судовому засіданні, як і не надійшло документів (в тому числі відзиву на позовну заяву), на подання яких вказувалось в ухвалах суду по даній справі, наведене є доказом того, що Відповідач своїм правом на подачу заперечення (відзиву) не скористався.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

08.12.2010р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки №10208 (далі Договір), відповідно п.1.1 якого, Постачальник зобовязується поставити, а Покупець прийняти й оплатити товар (далі Товар), у кількості й асортименті, визначеним в заявках, що виставляються Покупцем.

Відповідно до п.6.1 Договору, Покупець зобовязаний сплатити Продавцю за поставлений Товар (за кожну окрему партію) згідно зі специфікацією, рахунком-фактурою тощо не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів (якщо інше не буде погоджено сторонами додатково) з моменту отримання цієї партії у власність.

Згідно п.5.4 Договору, право власності на куплений Товар переходить до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі (видачі накладної тощо).

Відповідно до п.9.1 Договору, Договір набирає сил из дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.12.2011р., а в частині взаєморозрахунків, - до їх повного і належного виконання (здійснення).

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідно до видаткових накладних №РнАЛ-00051 від 11.07.2011р. на суму 15800грн., №РнАЛ-00052 від 03.08.2011р. на суму 10320грн., №РнАЛ-00055 від 08.08.2011р. на суму 15133,99грн., №РнАЛ-00056 від 08.08.2011р. на суму 67320грн., №РнАЛ-00057 від 08.08.2011р. на суму 5228грн., №РнАЛ-00058 від 08.08.2011р. на суму 6148,82грн., №РнАЛ-00059 від 08.08.2011р. на суму 42209,68грн., Позивачем згідно Договору поставлено, а Відповідачем прийнято Товар на загальну суму 162160,49грн.

При цьому суд зазначає, що кожна із видаткових накладних містить посилання на укладений між Сторонами договір №101208 від 08.12.2010р.

Також, кожна із видаткових накладних підписана та скріплена відбитками печаток Сторін, в тому числі і Відповідача.

Наведені поставки також підтверджуються виданими Позивачем податковими накладними згідно реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Згідно п.п.201.7, 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту; при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того суд зазначає, що відповідно до акту звірки розрахунків між Сторонами, підписаним та скріпленим відбитками печаток Сторін, борг Відповідача пред Позивачем станом на 29.08.2011р. за період з 11.07.2011р. по 08.08.2011р. становить 162160,49грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо підписання Договору Глинкою Д.А. від імені обидвох Сторін та з приводу надання правової оцінки щодо дійсності укладеного між Сторонами Договору суд зазначає наступне.

1.Відповідно до ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України, педставник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Цивільний кодекс України визначає три види представництва: представництво за законом (ст.242 ЦК України), комерційне представництво (ст.243 ЦК України), представництво за довіреністю (ст.243 ЦК України).

Згідно ж ч.1 ст.243 Цивільного кодексу України, комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.72 Господарського кодексу України, підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Згідно ж вимог ч.5 ст.65 Господарського кодексу України (управління підприємством), керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Крім того, відповідно до даних ЄДРПОу, керівником юридичної особи Відповідача станом на час укладення Договору (08.12.2010р.) являвся Глинка Дмитро Аркадійович, який і підписав Договір зі сторонни Відповідача.

З врахуванням вищенаведеного, укаледний між Сторонами Договір 08.12.2010р. підписаний належними представниками обидвох Сторін.

2.Крім того суд зазначає, що відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відтак, навіть за умови вчинення правочину (укладення договору поставки №101208) з перевищенням повноважень будь-яким з представників, він створює цивільні обовязки для обидвох Сторін, оскільки описані вище видаткові накладні та податкові накладні, які підписані та скріплені відбитками печаток Сторін, чітко посилаються на договір №101208 від 08.12.2010р., що є доказом схвалення правочину в майбутньому обидвома Сторонами.

3.Відповідно до п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у пенвній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З врахуванням приписів наведених правових норм, господарський суд зобовязаний перевірити законність договору, на якому грунтуються позовні вимоги та, у випадку якщо суд дійде висновку про незаконність договору, він має право визнати цей договір недійсним.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, згідно ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду; до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Згідно ч.1 ст.218, ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Проте, незважаючи на наведене, письмова форма правочину Сторонами додержана.

Судом не встановлено, що між Сторонами вчинено правочин щодо поставки Товару, та в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази існування обставин, передбачених п.п.1-3, 5-6 ст.203 Цивільного кодексу України, а відтак, в суда відсутні правові підстави до визнання такого недійсним.

Щодо строку оплати за отриманий Товар суд додатково зазначає наступне.

Згідно назви, предмету Договору та істотних умов, за своєю правовою природою укладений між Сторонами Договір є договором поставки, та, як зазначено вище, правовідносини, що виникли між Сторонами, утворили зобовязання, які за своєю правовою природою є зобовязаннями, що виникають із поставки.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно, що правовідносин з поставки, які виникли між Сторонами, в частині визначення строку оплати, слід застосовувати положення ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, як спеціальну норму, що регулює дані правовідносини.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що обовязок щодо оплати товару виникає у Покупця відразу після отримання товару чи товаророзпорядчих документів на такий, проте, оскільки укладеним між Сторонами Договором встановлено, що такий обовязок повинен бути виконаний Відповідачем протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання кожної з партій Товару, то Відповідачем порушено виконання зобовязання щодо оплати отриманого Товару з наступного дня за спливом 30-ти календарних днів після отримання Товару за кожною з видаткових накладних.

Враховуючи вищенаведене, наявні в матеріалах справи докази, враховуючи в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності у Відповідача боргу перед Позивачем у розмірі 162160,49грн., здійснення повної чи часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 162160,49грн. підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

23.02.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, 28.02.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33-36, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з приватного підприємства «Аеромакс-Монтаж»(79035, м.Львів, вул.Керченська, 9, кв.46, ідентифікаційний код 36462303) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аеромакс-Львів»(79066, м.Львів, вул.Довженка, 1, кв.229, ідентифікаційний код 35327697) 162160,49грн. боргу та 3243,21грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати відповідно до вимог ст.ст.115-116 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Фартушок Т.Б.