Рішення № 21781097, 06.03.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.12р.Справа № 33/5005/17534/2011 за позовом Приватного підприємства "Будівельна компанія "Візит-буд", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1", м. Дніпропетровськ

про визнання договору оренди приміщення № 284 від 07.12.2010 року недійсним та стягнення 131 191 грн.

Суддя Рудовська І.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1. - довіреність б/н від 27.10.2011року

Від відповідача: ОСОБА_2. - довіреність б/н від 03.01.2012 року

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Будівельна компанія "Візит буд" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Місія -1" про визнання договору оренди приміщення № 284 від 07.12.2010 р. недійсним , стягнення 131 191грн. збитки та судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним, що між сторонами 07.12.2010 р. було укладено договір оренди приміщення, згідно якого відповідач зобов'язався надати у тимчасове оплатне користування приміщення № 284 площею 57, 25 кв. м. , з прилеглою територією 5, 15 кв. м., загальною площею 62, 4 кв. м. на другому поверсі в будівлі - Центру, за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Боброва, буд. 1 , відповідач , при підписанні договору запевнив у повній законності укладання договору оренди та безпечності експлуатації приміщення торгівельної точки, але як стало відомо позивачеві , на момент підписання договору оренди приміщення право власності на будівлю торгівельного центру "Приозерний " не було зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р. у справі № 39/207-10 про визнання права власності , на яке посилається відповідач у договорі як документ , що підтверджує його право власності на майно, яке він здаватиме не набрало законної сили, тому відповідач свідомо ввів позивача в оману , шляхом зазначення в договорі завідомо неправдивих відомостей , посилаючись на те, що він є повноважним на укладання договору, з метою спонукати позивача укласти завідомо для нього , відповідача, недійсний та незаконний договір; на момент підписання договору приміщення № 284, будівлю торгівельного центру "Приозерний" не було здійснено в експлуатацію; відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо правомірності укладання з ним договору оренди та безпечності користування приміщенням, тоді як повинен запобігати користуванню торгівельними приміщеннями як орендарями, так і покупцями, бо їх експлуатація могла бути небезпечна для їх життя і здоровя , внаслідок чого позивачем були понесені збитки , які охоплюють витрати на облаштування та здійснення діяльності кафе.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з врахуванням додаткових пояснень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 9112/12 від 13.02.2012 р.) заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає позовні вимоги не відповідають дійсності і є необґрунтованими, оскільки відповідачем не здійснено жодних дій спрямованих на введення позивача в оману, навпаки зроблені посилання на підстави набуття права власності, на момент укладення оскаржуваного договору рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р. про визнання права власності на будівлю ТЦ "Приозерний" за відповідачем оскаржено не було, відсутність державної реєстрації права власності у відповідача на об'єкт оренди на момент укладення договору ніяким чином не порушила та не могла порушити права та інтереси позивач, не є істотною умовою для цього виду договору, договір оренди не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України. Також вказує на те, що торгівельний цент є цілком безпечним та відповідає всім будівельним нормам, не становить жодної загрози для життя орендарів торгівельного центру та його відвідувачів ; позивачем не доведено факти пошкодження або знищення його майна, факти порушення його прав тощо, в зв'язку з чим він поніс витрати, які свідчать про здійснення позивачем підприємницької діяльності, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем заявлено клопотання про залучення товариства з обмеженою відповідальністю "А.Г.К." в якості третьої особи для надання пояснень стосовно того, чому основний договір оренди був укладений не з ним, як передбачав попередній договір , а безпосередньо з відповідачем, чи мало ТОВ "АГК" повноваження на укладання попереднього договору, які повноваження на управління торгівельним центром "Приозерний" мало на підставі договору № 76-10 від 24.11.2008 р. , тому вказує на те, що в залежності від обсягу прав та обов'язків сторін за договором № 76-10, рішення суду може вплинути на обов'язки ТОВ "А.Г.К." по відношенню до позивача.

Відповідно до приписів ст.27 ГПК України: треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Враховуючи, що позивачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яке не обґрунтоване належним чином, суд не знаходить достатньо правових підстав для його задоволення.

Розгляд справи відкладався з 19.01.2012 р. на 14.02.2012 р., з 14.02.2012 р. на 23.02.2012 р.

У судовому засіданні 23.02.2012 р. оголошувалась перерва до 27.02.2012 р.

У судовому засіданні 27.02.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

07.12.2010 р. між ТОВ "Місія" (орендодавець) в особі Завізьон В.В., діючого на підставі довіреності б/н від 11.06.2010 р. та Приватним підприємством "Будівельна компанія "Візит буд" (орендатор) в особі Директора Казакевич Є.С. укладено договір оренди приміщення № 284 (далі- Договір), відповідно до умов якого відповідач передає позивачу в тимчасове платне користування приміщення № 284 площею 57, 25 кв. м. з прилеглою територією 5, 15 кв. м. на 2-му поверсі в будівлі Центру, за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Боброва, буд. 1 .

Відповідно до п. 1. 1 Договору Власник володіє Центром на праві власності , що підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р. Орендодавець гарантує, що на момент укладення договору приміщення Центру під арештом чи іншою забороною не знаходиться , не заставлені, не обтяжені правами третіх осіб.

Орендатор використовує приміщення виключно в цілях: торгівля продовольчими товарами(кафе)(п. 1.2 Договору).

Орендодавець надає орендатору план схему Центру, на якому зазначено приміщення (Додаток № 10)(п. 2.3 Договору).

Відповідно до 2.1 2.2 Договору приміщення передається орендодавцем орендарю в орендну на строк 2 роки 11 місяців. Строк оренди, зазначеному в п. 2.1 Договору , вираховується починаючи з дати підписання сторонами цього договору.

Приміщення передається орендодавцем орендатору по акту здачі прийому, підписаному уповноваженими представниками сторін. Приміщення передається орендатору у вигляді , зазначеному цим договором і в акті прийому передачі. Дата передачі приміщення встановлюється орендодавцем по згоді сторін, але не пізніше , чим через 45 календарних днів з моменту укладення договору. Акт здачі прийому приміщення , підписаний обома сторонами, вважається належним доказом передачі приміщення орендатору для цілей цього Договору. (п. п.5.1-5.4 Договору).

Позивач звертаючись з позовом до суду просить визнати Договір недійсним оскільки відповідач ввів позивача в оману, шліхом зазначення в договорі завідомо неправдивих характеристик предмету істотної умови договору , та посилаючи на те, що він є повноважним на укладення договору, з метою спонукати позивача укласти завідомо для нього відповідача, недійсним та незаконний договір та відшкодувати збитки на підставі ст.. 230 Цивільного кодексу України, які понесені ним, проти чого відповідач заперечує, що і є причиною спору у даній справі.

Згідно статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обгрунтовуючи вимоги щодо визнання правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести суду наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману. При цьому, під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Як вбачається з спірного договору від 07.12.2010 р. в ньому зазначено, що власник володіє Центром на праві власності , що підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р. у справі № 39/207-10 в задоволенні первісного позову ПП "Дніпровуд ВВ" до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання права власності було відмовлено, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" до відповідачів : приватного підприємства "Дніпробуд- ВВ", Дніпропетровської міської ради було задоволено та визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Місія 1" (код ЄДРПОУ 32835945) право власності на об'єкт нерухомості торговий центр "Приозерний розташований по вул. Боброва, 1 м. Дніпропетровська, загальною площею 30291, 6 кв. м. У подальшому 21.02.2011 р. Дніпропетровським апеляційним господарським судом винесено постанову , якою рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 р. по справі № 39/207-10 скасовано частково, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в решті рішення залишено без змін.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджено право власності відповідача на майно, передане позивачу у користування за договором оренди № 284 від 07.12.2010р., зокрема на час укладення оспорюваного договору, суд дійшов висновку про відсутність факту введення відповідачем позивача в оману щодо наявності у нього права власності на майно, що було передано позивачу за договором оренди, у звязку з чим, у суду відсутні підстави для застосування при вирішенні даного спору приписів ст. 230 Цивільного кодексу України.

Жодного належного документального доказу на підтвердження обставин, на які позивач посилається як на підставу задоволення його вимог про визнання Договору недійсним, позивачем до матеріалів справи не долучено.

Крім того, при вирішенні даного спору суд вважає за необхідне звернутися до узагальнень Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими визначено, що недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти субєктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення. Спірний договір оренди № 284 від 07.12.2010р. позбавлений вказаних дефектів, що, в тому числі, свідчить про дійсність даної угоди.

Так, судом встановлено відповідність змісту договору оренди № 284 від 07.12.2010р. чинному законодавству, яким врегульовані орендні відносини, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним передбачені; договір вчинений у належній формі та між належними сторонами; волевиявлення сторін відповідає їх внутрішній волі, зокрема внутрішній волі позивача щодо отримання в тимчасове платне користування передбаченого договором оренди майна.

Приймаючи до уваги, що позивачем, в порушення ст.ст. 32, 33 ГПК України, не доведено наявність підстав для визнання недійсним договору оренди № 284 від 07.12.2010р., а також враховуючи, що при вирішенні спору судом встановлена відповідність спірного договору положенням чинного законодавства, позов Приватного підприємства "Будівельна компанія "Візит-буд"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1", є необґрунтованим і задоволенню не підлягає відповідно до ст.ст. 3, 6, 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Вимоги про відшкодування позивачу збитків у подвійному розмірі у сумі 131 191грн., які охоплюють витрати на облаштування та здійснення діяльності кафе заявлені позивачем як наслідок визнання спірного Договору недійсним, а тому, за відсутності підстав для такого, задоволенню також не підлягають як безпідставні.

Відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта наведених сторонами доказів, судом не приймається як такі, що не мають значення для справи та не впливають на розгляд справи по суті.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судові витрати віднести на позивача згідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4, 32-34, 36, 43, 45-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудовська

Рішення підписано 05.03.2012 р.