Постанова № 21780545, 06.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.12 Справа № 5015/6751/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів»

на рішення господарського суду Львівської області від 26.12.2011р.

у справі № 5015/6751/11

за позовом комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго», м.Дрогобич

до публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів», м.Дрогобич

про стягнення заборгованості в сумі 109 892,00 грн.,

з участю представників :

від скаржника –не з»явився

від позивача –Пилипів М.І.

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.12.2011р. у справі № 5015/6751/11 (суддя Костів Т.С.) задоволено позов комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго», м.Дрогобич та стягнуто з публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів», м.Дрогобич основний борг в сумі 109892,00 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач –публічне акціонерне товариство «Дрогобицький завод автомобільних кранів»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Зокрема, як зазначає скаржник, у відзиві на позовну заяву зазначалось, що об»єкт (гуртожиток), в який надавались послуги постачання теплової енергії, не являється власністю ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів»згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 22.12.2009р. у справі № 2-2673/09, а відтак і відсутні зобов»язання по оплаті наданих послуг.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно із вимогами ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) існували відносини з постачання теплової енергії, опосередковані договорами №26 від 06.11.2001 р., №26 від 02.12.2008 р. та №26 від 21.10.2010 р., за якими енергопостачальна організація зобов’язалась постачати споживачеві теплову енергію в обсягах, передбачених проектними тепловими навантаженнями, а споживач зобов’язався оплачувати за спожиту теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, що зазначені у договорі. Споживач здійснює оплату наданих послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на банківський рахунок енергопостачальної організації за поточний місяць до 5 числа наступного календарного місяця (п. 6.3.). Оплата послуг споживачем здійснюється помісячно згідно виставлених рахунків (п. 6.4.). Додатками до договорів було встановлено оплату за надані послуги, якою передбачено помісячні суми оплат за опалення і тепловтрати.

З матеріалів справи вбачається та сторонами визнається, що такі послуги надавались позивачем по об’єкту у м. Дрогобич, вул. Грушевського, 19 (гуртожиток).

У відповідності до наказу №700 від 12.08.1994 р. регіонального відділення ФДМ України та наказу регіонального відділення ФДМ України по Львівській області №1031 від 31.10.1994 р. цей гуртожиток в процесі приватизації увійшов до складу цілісного майнового комплексу відповідача. Однак, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 22.12.2009 р. у справі 2-2673/09 було визнано недійсними накази регіонального відділення ФДМ України по Львівській області №700 від 12.08.1994 р. та №1031 від 31.10.1994 р. в частині передачі гуртожитку по вул. Грушевського, 19 у м. Дрогобичі у складі цілісного майнового комплексу ВАТ “Дрогобицький завод автомобільних кранів” та скасовано п. 130 Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ “Дрогобицький завод автомобільних кранів”. Це рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23.03.2010 р. у справі №22ц-1066. Право власності на гуртожиток за іншими суб’єктами не визнавалось. Згідно із ч. 4 ст. 334 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. Доказів проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за іншим суб’єктом станом на дату розгляду цієї справи суду не надано. При цьому, рішенням Дрогобицької міської ради №281 від 07.07.2011р. “Про надання згоди на передачу відомчого гуртожитку ВАТ “Дрогобицький завод автомобільних кранів” в комунальну власність, у вказану дату було надано згоду на передачу в комунальну власність територіальної громади м. Дрогобича зазначеного гуртожитку з балансу відповідача на баланс КП “Житлово-експлуатаційне об’єднання” Дрогобицької міської ради (п. 1), зобов’язано відповідача провести розрахунки з КП “Дрогобичтеплоенерго” за використану теплову енергію до проведення повної інвентаризації опалювальних площ, що закріплені за мешканцями гуртожитку, та до підписання акту розмежування між субабонентами гуртожитку за участю КП “Дрогобичтеплоенерго” (п. 3).

Згідно із ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Відповідач зазначений пункт рішення Дрогобицької міської ради №281 від 07.07.2011 р. не оскаржував, недійсним він не визнавався, а відтак є обов’язковим для виконання.

Договір фактично виконувався сторонами, зокрема. позивач забезпечував постачання теплової енергії. Заперечень з приводу обсягів поставленої теплової енергії та її ціни відповідач не висловлював, обґрунтовуючи свої заперечення лише відсутністю свого обов’язку сплачувати ці кошти.

В свою чергу, відповідач виконав свої обов’язки по оплаті за теплову енергію лише частково, що підтверджується платіжними дорученнями, розрахунком. Доказів повної оплати поставленої теплової енергії відповідач суду не надав. З розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача становить 109 892,00 грн.

Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Абзац 1 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідач свої обов'язки не виконав у повному обсязі чим порушив свої обов'язки за договором.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 109 892,00 грн. основного боргу є підставною та обгрунтованою.

В порядку вимог ст.4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із вимогами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 26.12.2011р. у справі № 5015/6751/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.