Постанова № 21780412, 29.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.12 Справа № 1/6

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мурської Х.В.

суддів Давид Л.Л.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.

за участю представників

від позивача Гелетка О.В. - директор;

від відповідача ОСОБА_1 (довіреність № 09/05-318 від 04.05.2011р.);

від третьої особи не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ, № 61/08-01 від 04.01.2012р.

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011 р.

у справі № 1/6, суддя Паскарь А.Д.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Юніс", м. Чернівці

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, м. Чернівці

про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010р. у справі № 1/6 (суддя Желік Б.Є.) в позові ТзОВ ВКФ “Юніс” до Акціонерного банку “Енергобанк” за участю третьої особи на стороні відповідача - Чернівецького комунального ОБТІ про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, зобовязання Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації скасувати реєстраційний запис в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно по нежитловому приміщенню (павільон для літньої торгівлі) в м. Чернівці, вул. Садова, 1 А за Акціонерним банком “Енергобанк”, здійснений 17.02.2006 р. на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006 р. за №353 та забов?язання Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації зареєструвати в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно нежитлове приміщення (павільон для літньої торгівлі) в м.Чернівці, вул. Садова, 1 А за ТзОВ ВКФ “Юніс” на підставі свідоцтва про право власності на спірне нежитлове приміщення - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову, зокрема, чинністю договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності на спірне майно за акціонерним банком “Енергобанк”.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010р. у справі № 1/6 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2010р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. скасовано, справу № 1/6 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у задоволенні позову в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Юніс”(м.Чернівці, вул.Сагайдачного, 17/3, код 14258104) права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул.Садова, №1-А загальною площею 215,4 кв. метри та в частині витребування з чужого незаконного володіння АБ “Енергобанк”нежитлового приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Садова,1-А загальною площею 215,4 кв. метри та передання його у користування, володіння та розпорядження ТзОВ ВКФ “Юніс” відмовлено, у решті позову провадження у справі припинено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, зокрема, що позивачем доведено доданими до позовної заяви доказами, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Поряд з цим, відповідач не знав і не міг знати, що придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2011р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у справі № 1/6 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2011р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2011р. скасовано, справу № 1/6 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011р. у справі № 1/6 (суддя Паскарь А.Д.) позов ТОВ ВКФ “Юніс” задоволено частково. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Юніс” (м.Чернівці, вул.Сагайдачного, 17/3, код 14258104) право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі), розташоване по вул.Садовій, 1-А, м. Чернівці, загальною площею 215,4 м2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Позивачу відшкодовано судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що в силу вимог ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, у звязку з прийняттям судового рішення від 16.01.2006р. у справі №8/838, яким зокрема визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майно позивача та визнано право власності на спірне майно за ВККП “Віраж”, а останній в процесі судової ліквідаційної процедури продав майно Акціонерному банку “Енергобанк”, то позов в частині визнання права власності за ТОВ «Юніс», є обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню. Крім того, судом першої інстанції встановлено відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності, оскільки, на переконання суду, перебіг строку позовної давності для предявлення позову у даній справі почався з 07.03.2008р. (з дня набрання законної сили ухвалою Господарського суду м. Києва про припинення провадження у справі № 8/838-12/166-18/442 від 26.02.2008р.), тобто в день, коли позивач дізнався про порушення свого майнового права, оскільки лише після прийняття ухвали суду по справі № 8/838-12/166-18/442 можна було стверджувати про те, що ВКП «Віраж»незаконно заволоділо спірним майном на підставі рішення суду у справі № 8/838. У задоволенні решти позовних вимог місцевим господарським судом відмовлено з тих підстав, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено, що спірне майно перебуває у користуванні ПАТ «Енергобанк».

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «Енергобанк»звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ ВКФ «Юніс»відмовити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи тим, що рішення місцевого господарського суду у даній справі прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам та наявним у справі матеріалам. Зокрема, скаржник стверджує про безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності для предявлення позову у даній справі почався з 07.03.2008р. На переконання скаржника, строк позовної давності, в межах якого ТОВ ВКФ «Юніс», могло звернутись за судовим захистом щодо права власності на спірне майно розпочався 17.11.2006р. (з моменту винесення ВГСУ постанови у справі №8/838) та закінчився 17.11.2009р.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Юніс” у відзиві на апеляційну скаргу та в доповненні до нього заперечує доводи скаржника. Зокрема, стверджує, що початком перебігу строку позовної давності слід вважати 26 лютого 2008 року, як дату, яка повязана із остаточним закінченням розгляду справи № 8/838. Саме 26.02.2008р. Господарським судом м. Києва у справі № 8/838-12/166-18/442 було винесено остаточне судове рішення, яким провадження у цій справі було припинено. Обгрунтувуючи свою позицію відносно того, що строк позовної давності слід розраховувати саме з 26.02.2008р., позивач відзначив, що саме з цієї дати ТОВ ВКФ “Юніс” стало відомо про порушення свого права. Ухвала Господарського суду м. Києва від 26.02.2008р. у справі № 8/838-12/18-442 надала можливість стверджувати про те, що ВККП “Віраж” незаконно заволодів спірним нежитловим приміщенням на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2006р. по справі № 8/838 та в подальшому здійснив відчуження спірного майна ПАТ “Енергобанк” на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. і у звязку з цим банк став незаконним володільцем спірного майна.

В даному судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та в доповненні до відзиву та висловили свої міркування з питань, що викли в ході розгляду справи.

Третя особа в судовому засіданні участі свого представника не забезпечила, подала на розгляд суду клопотання про розгляд справи без участі її представника. Крім того, у вказаному клопотанні зазначила, що реєстрацію права власності на спірні приміщення за відповідачем було проведено у встановленому законом порядку, на підставі чинного договору купівлі-продажу від 15.02.2006р.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, оскаржуване судове рішення у даній справі - скасуванню, з огляду на наступне.

19 лютого 2010р. ТОВ ВКФ “Юніс” звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ “Енергобанк” про визнання права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул.Садова, №1-А загальною площею 215,4 кв. метри та витребування з чужого незаконного володіння ПАТ “Енергобанк” нежитлового приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Садова,1-А загальною площею 215,4 кв. метри та передання його у користування, володіння та розпорядження ТОВ ВКФ “Юніс” (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.12.2011р, а.с 68, т ІІ).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011р. у справі № 1/6 позов ТОВ ВКФ “Юніс” задоволено частково. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Юніс” (м.Чернівці, вул.Сагайдачного, 17/3, код 14258104) право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі), розташоване по вул.Садовій, 1-А, м. Чернівці, загальною площею 215,4 м2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 19 грудня 2000 року № 941/24, позивачу було видано Свідоцтво про право власності від 28 грудня 2000 року на спірний павільйон для літньої торгівлі, літ “А”, загальною площею 215,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Садова, №1-А та зареєстроване за ним в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації 04.04.2001р. за № 655 (а.с.22, т І).

Рішенням від 16 січня 2006 року у справі №8/838 Господарський суд м. Києва задовольнив зустрічний позов АК “Енергобанк” до ВК КП “Віраж” і ТОВ ВКФ “Юніс” та визнав недійсним вищезгадане Свідоцтво про право власності ТОВ ВКФ “Юніс” на павільйон для літньої торгівлі. Цим же рішенням господарський суд визнав право власності на зазначене майно за ВК КП “Віраж” (а.с.а.с.23-25, т І).

15 лютого 2006 року між ВК КП “Віраж”(продавцем) і АК “Енергобанк”(покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, за яким спірне майно перейшло у власність АК “Енергобанк”, про що в Реєстр прав власності 17 лютого 2006 року було внесено запис за порядковим номером 655, що підтверджується відміткою Чернівецького КОБТІ на договорі (а.с.26, т І).

Вказаний договір укладений у межах ліквідаційної процедури, застосованої до ВК КП “Віраж” відповідно до постанови Господарського суду Чернівецької області від 18.03.2003р. у справі про банкрутство №4/216/б.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2006р. у справі № 8/838 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2006р. в частині зустрічного позову скасовано, справу направлено на новий розгляд.

При цьому, підставою для скасування рішення у справі № 8/838 було порушення судом першої інстанції норм процесуального права (а.с.29, т І).

26 лютого 2008 року у справі № 8/838-12/166-18/442 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу, якою припинено провадження у справі за позовом ВКП “Віраж”до АБ “Енергобанк” про визнання недійсним договору застави від 21.01.1998р. та за зустрічним позовом АБ “Енергобанк” до ВКП “Віраж” та ТОВ ВКП “Юніс” про визнання недійсними передачі в статутний фонд майна, що знаходиться в заставі, установчого договору та свідоцтва про право власності.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що спірне майно, що належало позивачу на підставі Свідоцтва про право власності від 28 грудня 2000 року, вибуло з його володіння відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 16 січня 2006 року у справі №8/838, яке скасовано у касаційному порядку 16.11.2006р., а відтак не набрало законної сили.

Згідно зі ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо, зокрема, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За наведених обставин, спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею у звязку з прийняттям судового рішення від 16.01.2006р. у справі №8/838, яким, зокрема, визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майно позивача та визнано право власності на спірне майно за ВКП “Віраж”, а останній в процесі судової ліквідаційної процедури продав майно Акціонерному банку “Енергобанк”.

В той час, як було зазначено вище, 15 лютого 2006 року між ВК КП “Віраж”(продавцем) і АК “Енергобанк”(покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, за яким спірне майно перейшло у власність АК “Енергобанк”.

Відповідно до п.4.9. договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. право власності у покупця виникає з моменту державної реєстрації та повного розрахунку покупця за цим договором.

Матеріали справи свідчать про те, що державна реєстрація зазначеного договору проведена 17.02.2006р. в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації, а розрахунок в сумі 1 260000 грн. здійснено на підставі платіжного доручення від 16.02.2006р. №5 (а.с.154).

Позивач звертався з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, однак у звязку з ліквідацією ВКП “Віраж”ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007р. провадження у справі 9/120 припинено (а.с.181).

Відтак, фактичні обставини справи свідчать про те, що договір купівлі-продажу спірного майна, на підставі якого за відповідачем зареєстроване право власності, є дійсним.

В силу вимог ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, фактичні обставини справи свідчать й про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Однак, відповідач не знав і не міг знати, що придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки судове рішення про визнання права власності продавця (ВКП “Віраж”) на майно в подальшому, після продажу майна відповідачеві, було скасоване в касаційному порядку. Тобто, правова підстава визнання права власності на спірне майно за ВКП “Віраж” та відчуження такого майна згодом відпала, про що відповідач не знав і не міг знати на час придбання спірного майна.

Конституція України визначає, що виключно законами України визначається правовий режим власності (ст. 92). В свою чергу, Закон визначає способи набуття майна тими чи іншими особами у власність. Майно, набуте особою за вказаними у законі підставами, вважається належним цій особі. Майно може належати лише власнику, який має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також вимагати від інших осіб, аби ті не перешкоджали йому у здійсненні його права.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначена норма узгоджується з положеннями ст. 20 ГК України, згідно якої права та законні інтереси суб'єкта господарювання у разі їх порушення можуть бути захищені шляхом визнання наявності права.

Потреба у предявленні позову про визнання права власності виникає тоді, коли наявність субєктивного права власника піддається сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Відповідно до норм ст. 392 ЦК України предметом позову про визнання права власності є вимога позивача про визнання його права власності на майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як один із способів захисту цивільних прав та інтересів особи.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В той час, згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 25 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.12.2006р. звернувся до Чернівецького обласного комунального бюро технічної інвентаризації з заявою про скасування реєстрації права власності за ВККП “Віраж” у звязку з тим, що справу №8/838 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Натомість позивач отримав відповідь від 10.01.2007р. про те, що право власності на павільйон для літньої торгівлі зареєстровано за АБ “Енергобанк”на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006р.

Після цього позивач звертався з позовом (позовна заява від 03.08.2007р.) до ВКП “Віраж” та АБ “Енергобанк” про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, однак у звязку з ліквідацією ВКП “Віраж” ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007р. провадження у справі 9/120 припинено, а відтак відсутні підстави для перереєстрації права власності ТОВ ВКФ “Юніс” за Свідоцтвом про право власності від 28.12.2000р. з врахуванням постанови ВГСУ від 16.11.2006р. (а.с.157,180).

Крім того, позивач подавши свій позов до ВКП “Віраж”та АБ “Енергобанк” про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, посилався, зокрема, на постанову Вищого господарського суду України від 16.11.2006р. у справі № 8/838, якою було скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2006р. у цій же справі.

При цьому, подаючи цей позов у справі № 9/120, позивач не чекав закінчення провадження у справі № 8/838, а з позовної заяви вбачається, що позивач був ознайомлений із змістом договору купівлі-продажу спірного нерухомого нежитлового приміщення від 15.02.2006р., реєстровий номер 353.

З огляду на викладене безпідставним є твердження позивача про те, що початок перебігу строку потрібно вести з дня, коли Господарський суд м. Києва прийняв ухвалу про припинення провадження у справі № 8/838-12/166-18-442.

На переконання суду апеляційної інстанції, право на предявлення позову у позивача виникло саме з моменту прийняття Вищим господарським судом України постанови від 16.11.2006р. у справі № 8/838.

Отже, позовні вимоги щодо спірного майна позивачем пред'явлено за межами трирічного строку позовної давності.

Таким чином, позивач, маючи процесуальну можливість подати позовну заяву до закінчення передбаченого законом строку, був зобов'язаний вжити всіх заходів для вчинення цієї процесуальної дії, проте, відповідних заходів для цього не вжив, звернувся до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку позовної давності, поважних причин пропуску строку давності не навів.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності. (Постанова Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання за ТОВ ВКФ “Юніс” (м.Чернівці, вул.Сагайдачного, 17/3, код 14258104) права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі), розташоване по вул.Садовій, 1-А, м. Чернівці, загальною площею 215,4 м2, а тому рішення в цій частині слід скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області підлягає скасуванню в частині визнання за позивачем права власності на спірне приміщення у звязку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в розмірі 536, 50 грн. покласти на позивача.

В порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»з державного бюджету скаржнику - Публічному акціонерному товариству "Енергобанк" підлягає поверненню зайво сплачений ним судовий збір в розмірі 169, 50 грн., оскільки на момент звернення з апеляційною скаргою відповідно до ст. 4 вказаного Закону розмір судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку, який підлягав сплаті становив 536, 50 грн., в той час як фактично скаржником сплачено 706 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу задоволити.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2011 р. у справі № 1/6 скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Юніс" про визнання права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі), розташоване по вул. Садовій 1-А, м. Чернівці, загальною площею 215, 40 кв.м. та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3.В решті судове рішення залишити без змін.

4.Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на позивача, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Юніс" (58000, м. Чернівці, вул. Сагайдачного, 17/3, код 14258104) на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код 19357762) 536, 50 грн.

5.На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

6.Повернути Публічному акціонерному товариству "Енергобанк", м. Київ (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код 19357762) з державного бюджету зайво сплачений судовий збір в розмірі 169, 50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий суддя Мурська Х.В.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кордюк Г.Т.