Рішення № 21779816, 21.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2012 р. Справа № 5023/232/12

вх. № 232/12

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 19.12.2011 р.

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 25.01.2012 р.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Мехсервіс М", м. Харків

до ТОВ "Торговий будинок "С.К.С.М.", м. Харків

про стягнення 19421,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мехсервіс М" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості у розмірі 19421,47 грн., яка виникла на підставі договору поставки № 4/04 від 22.04.2011 р., укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки №4/04 від 22.04.11 р., відповідно до якого позивач зобов'язався передати відповідачеві товар, а саме - нафтопродукти в асортименті. Відповідно до умов договору, позивачем було здійснено відвантаження товару за видатковими накладними, що додані до позовної заяви на загальну суму 71610,00 грн., однак відповідач сплачував за отриманий товар частково та не своєчасно. Таким чином у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на загальну суму 18000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями до них (а.с. 31-59), випискою за особовим рахунком позивача і актом звіряння розрахунків терміну з 01.09.11 р. по 04.10.11 р., підписаний сторонами.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 21.02.2012 р. за вх. № Д229/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 21.02.2012 р. за вх. № 3662, надав додаткові пояснення, в яких вказував, що оскільки відповідач 02.02.2012 р. сплатив борг в сумі 2000,00 грн., то позовні вимоги зменшуються на 2000,00 грн. В підтвердження чого надав копію банківської виписки від 02.02.2011 р., яка долучається з додатковими поясненнями до матеріалів справи.

Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 21.02.2012 р. за вх. № 3617, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що між сторонами ведуться переговори з врегулювання спору мирним шляхом, яке судом залучається до матеріалів справи.

Розглянувши дане клопотання та заслухавши в судовому засіданні представника позивача, який зазначив, що на теперішній час мирової угоди між сторонами не укладено, а в задоволенні даного клопотання представника відповідача необхідно відмовити та розглядати справу по суті, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечує проти позовних вимог.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №4/04 від 22.04.2011 р. (надалі договір).

Відповідно до п.1.1 договору, позивач продає, а відповідач купує нафтопродукти в асортименті.

Згідно п. 4.1. договору, право власності на товар з'являється у відповідача з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у повному обсязі, згідно рахунку позивача і є підставою для відвантаження товару.

Відповідно до п. 4.3 договору, обов'язки позивача за договором рахуються повністю виконаними з моменту передачі товару й підписання видаткових накладних.

Згідно п. 6.2 договору, у разі несвоєчасної оплати товару відповідач зобов'язується сплатити позивачу суму пені, в обсязі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 10.1 договору, договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 22.04.2012 р., а у частині взаєморозрахунків, до їх повного виконання.

На виконання договору відповідач по накладним та довіреностям (а.с. 31-59) отримав від позивача товар на загальну суму 71610,00 грн.

Відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 53610,00 грн., що підтверджується виписками за особовим рахунком позивача (а.с.60-64) та актом звіряння розрахунків терміном з 01.09.2011 р. по 04.10 2011 р. підписаним представниками сторін та скріпленим печатками.

Представник відповідача надав до суду копію платіжного доручення №39 від 02.02.2012 р. на суму 2000,00 грн. про сплату заборгованості, про що також повідомив і представник позивача в своїх додаткових поясненнях та просив зменшити позовні вимоги на цю суму.

Враховуючи те, що відповідачем в процесі розгляду справи був сплачений позивачу борг в сумі 2000,00 грн. господарський суд вважав, що провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1. ч.1. ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується наявність суми боргу відповідача за отриманий товар у розмірі 16000,00 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума заборгованості у розмірі 16000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 6.2 договору було передбачено, що у разі несвоєчасної оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму пені, в обсязі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства та враховуючи умови п. 6.2 договору поставки № 4/04 від 22.04.2011 р. щодо нарахування пені, господарський суд приходить до висновку, що пеня у розмірі 1145,72 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене сума 3% річних у розмірі 221,75 грн. та сума інфляційних у розмірі 54,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 16000,00 грн., пені в сумі 1145,72 грн., втрат від інфляції в сумі 54,00 грн. та 3 % річних в сумі 221,75 грн., всього - 17421,47 грн.

Враховуючи те, що позов було подано до суду з вини відповідача, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 1609,50 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, п.1-1. ч.1. ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 2000,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (61020, м. Харків, пр. Постишева, 93; код ЄДРПОУ 36818698, р/р 26002263026000 в АТ “Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мехсервіс М" (юридична адреса: 61096, м. Харків, вул. Слинька, 16-А, кв. 1; адреса для листування: 61052, м. Харків, пров. Лопанський, 4, к. 10; код ЄДРПОУ 24473571, р/р 260063262244000 в АТ „Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005) суму заборгованості у розмірі 16000,00 грн., пеню в сумі 1145,72 грн., суму інфляційних у розмірі 54,00 грн., 3% річних в сумі 221,75 грн., 1609,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 24.02.2012 р.