Рішення № 21777290, 28.02.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 203

РІШЕННЯ

Іменем України

28.02.2012Справа №5002-29/2494.1-2011 За позовом Публічного акціонерного товариства «Крименерго» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6);

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський порт «Камиш-Бурун»(98310, АР Крим, м. Керч, вул. Орджонікідзе, 1, корпус В);

про спонукання укласти договір в редакції позивача.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

від позивача ОСОБА_1., представник, довіреність №016-Д від 03.01.2012;

від відповідача ОСОБА_2, представник, довіреність №73 від 13.02.2012р.;

суть спору: Публічне акціонерне товариство «Крименерго» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» про спонукання укласти договір № 7 про спільне використання технологічних електричних мереж в редакції проекту, наданого позивачем.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 липня 2011 року (суддя В.І. Гайворонський), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2011 року, у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з рішеннями господарського суду Автономної Республіки Крим та Севастопольського апеляційного господарського суду ПАТ «Крименерго» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 листопада 2011 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2011р. та постанову Севастопольського господарського суду від 13.09.2011 р. у справі №2-17/2494-2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Згідно протоколу розподілу справ автоматизованою системою документообігу господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 р. справу №2494.1-2011 розподілено на суддю господарського суду Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І. з привласненням нового номеру 5002-29/2494.1-2011.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2011 року справу прийнято до свого провадження та призначено до слухання у судовому засіданні.

Судом був спрямований запит до електронної бази даних АРМ ЄДР для отримання даних про включення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та відповідно отриманий спеціальний витяг, з якого вбачається, що стан юридичної особи Закрите акціонерне товариство «Камиш-Бурун» припинено, правонаступником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Керченський морський порт «Камиш-Бурун», яке зареєстровано в реєстрі як юридична особа з місцезнаходженням, вказаним у позовній заяві.

У судовому засіданні 16 лютого 2012 року позивачем надано клопотання в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України про здійснення заміни відповідача у справі ЗАТ «Камиш-Бурун» його правонаступником ТОВ «Керченський морський порт «Камиш-Бурун». В обґрунтування вказаного клопотання позивачем додано статутні документи реорганізованого підприємства, зокрема, копію витягу Статуту ТОВ «Керченський морський порт «Камиш-Бурун», в пункті 2.11. зазначено, що Товариство створено у звязку з реорганізацією ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КАМИШ-БУРУН» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 30411181) шляхом його перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю та є правонаступником всього майна, всіх прав та обовязків ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КАМИШ-БУРУН» згідно передавального балансу (акту).

Суд задовольнив вказане клопотання позивача та здійснив заміну відповідача Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченський морський порт «Камиш-Бурун» (98310, АР Крим, м. Керч, вул. Орджонікідзе, 1-в, код ЄДРПО України 30411181), про що зазначено в ухвалі господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2012р.

Також ухвалою суду від 16.02.2012р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк розгляду справи на підставі клопотання позивача.

Від відповідача до дня слухання справи 16.02.2012р. до суду надійшла заява про припинення провадження у справі у звязку з ліквідацією Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун».

Суд, розглянувши у судовому засіданні 16.02.2012р. заяву відповідача, відмовив в її задоволенні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ліквідації Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» не відбулося.

У судовому засіданні 27.02.2012р. позивач заявив клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким просить вважати відповідачем у даній справі саме товариство з обмеженою відповідальністю «Керченський морський порт «Камиш-Бурун».

Дане клопотання оглянуте у судовому засіданні, долучене до матеріалів справи та прийняте судом до розгляду.

Відповідач у судове засідання 27.02.2012р. надав заперечення на позов, згідно з якими позовні вимоги не визнає та просить в задоволенні позову позивачеві відмовити, зауваживши, що договір №7 про спільне використання технологічних електричних мереж був підписаний сторонами у травні 2011 року, тому немає предмету спору щодо укладення договору додатково.

Заперечення на позов разом з додатком оглянуто у судовому засіданні та долучено судом до матеріалів справи.

За результатами судового засідання 27.02.2012р. оголошено перерву в засіданні до 28.02.2012р. в порядку статті 77 Господарського процесуального кодекс України.

У продовженому судовому засіданні 28.02.2012р. позивач підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач проти позову заперечував за мотивами, викладеними у письмових запереченнях, наданих у попереднє судове засідання та просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва в засіданні в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Cкасовуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2011р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2011р. у справі № 5002-17/2494-2011, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 29.11.2011р. звертав увагу на те, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій, оцінивши як неналежний спосіб захисту права у вигляді спонукання до укладення договору, не дали жодної правової оцінки характеру правовідносин між сторонами з точки зору приписів Закону України "Про електроенергетику", та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28, не розглянули питання щодо обов'язковості для ЗАТ "Камиш-Бурун" м. Керч укладення договору про спільне використання технологічних електромереж та не звернули уваги на наявність двох редакцій договору про спільне використання технологічних електромереж між сторонами, тобто в сукупності прийняли судові акти без з'ясування всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Згідно зі ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

При новому розгляді справи судом встановлено наступне.

02.03.2004р. між Відкритим акціонерним товариством „Крименерго”, в подальшому Публічне акціонерне товариство «Крименерго» та Закритим акціонерним товариством „Камиш-Бурун”, в подальшому товариство з обмеженою відповідальністю «Керченський морський порт «Камиш-Бурун» укладений договір про поставку електричної енергії № 7 (а.с. 10-13).

Відповідно до умов даного договору постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач сплачує її постачальнику її вартість і здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору і додатками до договору, які є його невідємною частиною (п. 1 договору).

Зі змісту договору вбачається, що сторони узгодили інші його істотні умови, а саме: обсяги відпуску електричної енергії; права та обовязки сторін; порядок встановлення договірних величин споживання електричної енергії і потужностії, порядок розрахунків за неї; відповідальність сторін за порушення умов договору; порядок вирішення спорів; питання відповідальності у разі настання обставин непереборної сили; термін дії договору; інші його умови.

Договір набирає чинності з дня його підписання і укладений на строк до 31.12.2004р. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо не менш як за місяць до закінчення строку його діїне буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення чи перегляд його умов. Дія даного договору може бути припинена і в інші строки за ініціативою будь-якої із сторін в порядку, встановленому законодавством України. (п.9.7 договору).

Відповідно до п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28 із змінами (ПКЕЕ) договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Згідно п.п.20 п. 10.2 ПКЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією, укласти з останньою договір про спільне використання технологічних електричних мереж та у передбачених ПКЕЕ випадках, договори про технічне забезпечення електропостачання споживача із суб'єктами господарювання та організаціями, електроустановки яких приєднані до цих технологічних електричних мереж.

Пунктом 1.7 ПКЕЕ визначено, що у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією, відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору. Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Відносини сторін у разі передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами споживача регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання. Передача (транзит) електричної енергії без оформлення договору про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання забороняється (пункт 5.15 Правил).

Істотні умови договору між власником мереж та користувачем електричної енергії визначаються Правилами користування електричною енергією.

У звязку з чим, Публічне акціонерне товариство «Крименерго» звернулось до Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» з пропозицією укласти договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 7.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За результатами розгляду відповідачем проекту договору, 24.05.2011року ПАТ «Крименерго» отримало від відповідача один екземпляр підписаного договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 7 з протоколом розбіжностей та додатком № 2 (а.с. 14-21).

Позивач, вважаючи, що пункти договору, викладені відповідачем в протоколі розбіжностей суперечать діючому законодавству України, звернувся з позовом до суду про спонукання відповідача укласти договір №7 про спільне використання технологічних мереж в редакції проекту, наданого ПАТ «Крименерго».

Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав

Згідно з п.1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

За приписами п. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязковим для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладання договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначаються Законом України «Про електроенергетику», який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Відповідно до ч. 6 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

В силу статей 3, 7 Законом України «Про електроенергетику» відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.96 р. за № 417/1442 (далі Правила).

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів «Загальні положення», «Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін» та «Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів» поширюються на всіх споживачів без винятку (п.1.1 Правил).

Відповідно до положень пункту 1.2 Правил, електропередавальна організація - це суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами або місцевими (локальними) електричними мережами, а також суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території.

Згідно з положеннями пункту 1.4 Правил, точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії.

Відповідно п.1.5 Правил, у разі підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії, та виникнення у споживача відповідно до законодавства України зобов'язань вносити плату за перетікання реактивної електроенергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Уразі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2).Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках (п.1.7 Правил).

З аналізу вище наведених положень законодавства вбачається, що запропонований позивачем договір є обовязковим до укладання в силу закону та фактичних обставин.

Однак, як свідчать матеріали справи, такий договір між позивачем та відповідачем вже укладений та відповідач не відмовлявся від його підписання, лише підписав його з протоколом розбіжностей.

Слід зазначити, що саме предмет та підстави позову є складовими його частинами, які визначають зміст позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють зясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обовязку.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи положення статті 54 Господарського процесуального кодексу України та межі повноважень суду при прийнятті рішення за статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову, вказує, яке саме його право чи охоронюваний законом інтерес є порушеними, доводячи це належними та допустимими доказами.

Розглядаючи ж спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, відповідність обраного ним способу їх захисту способам, визначеним законодавством, забезпечення внаслідок прийняття рішення відновлення порушених прав позивача.

Тож звертаючись до суду з вимогами про спонукання відповідача укласти договір №7 про спільне використання технологічних мереж в редакції проекту, наданого ПАТ «Крименерго», позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх інтересів, оскільки такий договір вже укладений між сторонами і на даному етапі можливе звернення до суду з позовом щодо врегулювання розбіжностей за спірними пунктами договору в редакції позивача та відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів законність та обґрунтованість своїх вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на позивача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повне рішення складено 03.03.2012р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБашилашвілі О.І.