Ухвала суду № 21771949, 23.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2012 року                               м. Київ                                        К-35400/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.– головуючий, судді Лосєв А.М., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі –СДПІ)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009

у справі № 22а-10036/08

за позовом державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”“Машпроект” (далі –Підприємство)

до СДПІ

про скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Миколаївської області від 17.09.2008 позов задоволено; скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.01.2008 №00001336/0 з тих мотивів, що моментом поставки імпортованого товару є його фактичне переміщення через митний кордон України згідно з відміткою пункту пропуску регіональної митниці про взяття товару під митний контроль України, а не дата оформлення вантажної митної декларації, як помилково вважає податковий орган, що свідчить про дотримання позивачем строку, установленого частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі –Закон), під час ввезення товару за спірними зовнішньоекономічними контрактами.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; податкове повідомлення-рішення від 30.01.2008 №00001336/0 скасовано в частині нарахування позивачеві пені у сумі 38097,11 грн. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, які полягали в частковому оскарженні зазначеного акта індивідуальної дії. В решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що закінченням зовнішньоекономічної операцій з поставки товару є оформлення вантажної митної декларації, у зв’язку з чим застосування до Підприємства пені за недотримання строку поставки товару є правомірним.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачеві 38097,11 грн. пені згідно з оспорюваним рішенням, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 17.01.2008 №17/36/31821381, про порушення позивачем у перевіреному періоді (а саме –з 01.07.2007 по 01.12.2007) статті 2 Закону внаслідок недотримання 90-денного терміну надходження товару за зовнішньоекономічними контрактами від 12.03.2007 № 07/1, від 26.12.2007 №11У, від 05.02.2007 №37/07, від 27.06.2007 №РФ/99771151/15002, від 12.03.2007 № 12-12/2006, від 12.01.2007 № UA/29/7012, від 26.03.2007 №2603/07-SE.

За результатами дослідження наявних у справі доказів судами також було з’ясовано, що імпортований позивачем товар фактично перетнув митний кордон України своєчасно (тобто до закінчення 90-денного строку з моменту його оплати позивачем), однак митне оформлення спірного товару з оформленням вантажних митних декларацій та випуском його у вільний обіг відбулося після спливу вказаного терміну.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред’являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем»з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

За таких обставин слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої оформлення вантажної митної декларації типу ІМ-40 на імпортовані товари, як завершення їх митного оформлення та закінчення митного контролю щодо них, не є необхідною умовою для визначення моменту перетину цими товарами митного кордону України, у зв’язку з чим датою імпорту слід вважати не дату оформлення ВМД, а дату фактичного перетину митного кордону.

А відтак апеляційний суд з урахуванням установлених ним обставин справи (а саме –факту перетину імпортованого Підприємством товару до закінчення 90-денного терміну з моменту його оплати позивачем) правомірно скасував оспорюване рішення податкового органу в оскаржуваній частині.

У зв’язку з цим процесуальних підстав для скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009 у справі № 22а-10036/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко