Постанова № 21760594, 06.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2012 року Справа № 2а-11465/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 10.05.2011 №863-31),

від відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 07.11.2011 №19516/10/10-013)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій незаконними та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2009 року №000015080113/0,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року по адміністративній справі № 2а-22475/09/1270 відмовлено у задоволенні позовних вимог за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій такими, що не відповідають Закону та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2009 року № 000015080113/0.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року по справі № 2а-22475/09/1270 залишена без задоволення, а постанова суду без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2011 року касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» задоволено частково, ухвала Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2009 року та постанова Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року по справі № 2а-22475/09/1270 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 грудня 2011 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 2а-22475/09/2070 за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій такими, що не відповідають вимогам Закону та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2009 року № 000015080113/0.

Згідно автоматичного розподілу справ між суддями Луганського окружного адміністративного автоматизованою системою документообігу зазначену адміністративну справу, якій присвоєний № 2а-11465/11/1270, передано для подальшого розгляду судді Твердохлібу Р.С.

Ухвалою від 12 грудня 2011 року адміністративна справа №2а-11465/11/1270 за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій такими, що не відповідають вимогам Закону та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2009 року № 000015080113/0 прийнята до провадження та призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року замінено неналежного позивача - відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» на належного відповідача публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що податкове повідомленнярішення від 27 квітня 2009 року № 00001508013/0 винесено спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на підставі акту «Про результати виїзної позапланової перевірки публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз», код по ЄДРПОУ 05763797 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за січень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року» від 14 квітня 2009 року № 258/083/05763797.

Відповідно до висновків акту від 14 квітня 2009 року № 258/083/05763797 допущені порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3 п.7.4, п.п.7.7.1 п.п.7.7.2 п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.7 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість (наказ ДПА від 15 червня 2005 року № 213) було завищено податковий кредит по податку на додану вартість за грудень 2008 року у сумі 53560,00 грн. в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 53560,00 грн.

Також, при продажі металобрухту, компанія повинна відображати металобрухт як відходи від виробництва по чистій вартості реалізації, і саме чиста вартість реалізації таких запасів (відходів від виробництва) і є базою для нарахування податку на додану вартість згідно п.п.7.4.1, 7.4.2., 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто підприємство при реалізації відходів і брухту чорних металів, отриманих як відходи власного виробництва, повинне перерахувати вхідний податок на додану вартість на пільговий обсяг, виходячи із суми чистої вартості (собівартості) реалізації металобрухту та відходів виробництва. У податковому обліку дані операції повинні зменшувати податковий кредит по рядку 10.1 декларації по податку на додану варість, а обсяг придбання таких операцій, які звільнені від оподатковування повинні відображатися в рядку 10.2 декларації по податку на додану вартість.

Позивачем зазначено, що податкове повідомлення-рішенпя № 00001508013/0 від 27 квітня 2009 року та акт від 14 квітня 2009 року № 258/08-3/05763797 прийняті з порушеннями і є недійсними з огляду на те, що позивач є тепловозобудівним підприємством і купує метал для виготовлення своєї основної продукції - тепловозів, електровозів, дизель-поїздів, електропоїздів, та у своїй господарсько-виробничій діяльності використовує метал. При використанні металу при виготовленні продукції компанії від нього залишаються відходи, які і реалізуються позивачем.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про металобрухт» металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зношування і містять у собі чорні або кольорові метали, або їхні сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їхніх сплавів. Таким чином, металобрухтом можна назвати всі відходи, що утворилися внаслідок використання металу у господарській діяльності підприємства.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали такі товари (послуги) використатися в оподатковуваних операціях у рамках господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо надалі такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподатковування згідно ст. 3 цього Закону або звільняються від оподатковування згідно ст. 5 цього Закону, то з метою оподатковування такі товари вважаються проданими по їхній звичайній ціні в податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переводу, але не нижче ціни їхнього придбання (виготовлення).

Таким чином, позивач, купуючи сировину для виготовлення основної продукції (тепловозів, електропоїздів і т.д. (металеві вироби) не міг і не повинен був розцінювати дану операцію як придбання сировини для виробництва «пільгового» металобрухту. Як раніше було зазначено, металобрухт - це відходи, які неминучі при переробці сировини та виготовленні з неї металевих виробів. Отже, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» не обмежує право на податковий кредит.

Підпунктом 7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари, призначені для їхнього використання в операціях, які не є обєктом оподатковування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподатковування згідно зі ст. 5 та п. 11.44 ст.11 цього Закону, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника, а тому відповідач не вправі застосувати до позивача, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст.7 цього Закону, тому що в ньому прямо йдеться про придбання (виготовлення) товарів (послуг) та основних фондів, а позивач не придбаває (виготовляє) металобрухт.

Підпунктом 7.4.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі, коли товари, виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів в оподатковуваних операціях звітного періоду.

При оподатковуванні необхідно враховувати технологію та процес виробництва виробів, при виготовленні яких використовується метал. Позивач спеціально не виробляє, не випускає та не виготовляє відходи металу, які згодом реалізуються як металобрухт.

Позивач, купуючи сировину (метал) і виготовляючи з неї продукцію (дизель-поїзда, е/поїзда і т.д.), відповідно до технологічного процесу та при її виготовленні одержує відходи у вигляді металобрухту, тобто без наявності таких відходів, виготовлення основного виробу неможливо.

Таким чином, застосовувати до операції по купівлі сировини норму п.п.7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і не визнавати права на податковий кредит у тій частині податку на додану вартість, що відповідає вартості металобрухту, що утворився, незаконно.

У податковому законодавстві не згадується ні про «самостійне» формування вартості відходів (зокрема, металобрухту), ні про використання даних бухгалтерського обліку, тому порушення п.п.7.4.3 п. 7.4 ст.7 закону України «Про податок па додану вартість» з боку позивача не було.

Податковий орган не міг самостійно формувати чисту вартість (собівартість) реалізації металобрухту та відходів виробництва компанії і перераховувати вхідний податок на додану вартітсь на пільговий обсяг, виходячи із суми чистої вартості реалізації металобрухту.

Крім того, законодавством не визначена норма, що не визнає право на податковий кредит у тій частині податку на додану вартість, що відповідає вартості металобрухту, що утворився.

Також п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок па додану вартість» передбачено, що тимчасово до 1 січня 2009 року операції по поставці відходів і брухту чорних металів, у тому числі і операції по імпорту таких товарів, звільняються від оподатковування.

Тому, позивачем декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року та січень 2009 року заповнені відповідно до законодавства, тобто суми вказані в податкових деклараціях підлягають бюджетному відшкодуванню згідно Закону України «Про податок на додану вартість».

У цьому випадку має місце ситуація, коли брухт утворився у позивача в результаті переробки металу, тобто є продуктом переробки, і процес його утворення при виробництві готової продукції супроводжує процес виходу такої готової продукції. В результаті, у процесі виробництва виходить продукція, оподатковувана податком на додану вартість по повній ставці, і відходи, які згодом реалізуються, операція по поставці яких пільгується відповідно до норм п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Готова продукція позивача, вироблена з такої сировини, бере участь винятково в оподатковуваних операціях, і тому вся сума сплаченого при її придбанні податку на додану вартість зберігається в складі податкового кредиту.

Крім того позивачем зазначено, що у спірний період публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» здійснювало закупівлю металу у МПП «Сплавплюс» (договір від 18 червня 2007 року № 830398/07, від 26 грудня 2007 року № 830670/07). Реалізація металобрухту здійснювалася по договорах з наступними контрагентами: відкрите акціонерне товариство «Сталь» (договір від 20 лютого 2007 року № 804/0722), державне підприємство «Точліт» публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» (договір від 20 грудня 2006 року № 804/072), відкрите акціонерне товариство «Локомотивресурс» (договір від 20 грудня 2006 року № 804/076).

Також, розробка норм витрат матеріальних ресурсів здійснюється на основі ГОСТ 14.32283 «Нормування витрат матеріалів», СТП «Методика нормування основних матеріалів», «Інструкція по нормуванню витрат матеріалів на підприємствах тяжкої промисловості», «Нормування витрат матеріальних ресурсів в машинобудівництві».

Розрахунок норм витрат матеріалів ведеться на основі розрахунковоаналітичного методу для кожної деталі. При цьому витрати матеріалів на виробництво деталей, вузлів установлюється по даним конструкторськотехнічної документації шляхом розрахунку заготівки відповідно до карт.

Різниця між нормою витрат та креслярською масою деталі є відходом. Розрахунок кількості відходів ведеться на кожну деталь. Планування і облік кількості відходів на вироби здійснюється відповідно до СТУ 4121 2002 «Метали чорні вторинні» і ДСТУ 321195 «Лом і відходи чорних металів і сплавів».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідінні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що перевіркою достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість встановлено, що у грудні 2008 року публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» користувалось відповідно до п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження переліку відходів і брухту чорних металів, операції з поставки яких, у тому числі операції з імпорту, звільняються від обкладення податком на додану вартість» від 31 січня 2007 року № 104 (далі -постанова 104) пільгою з податку на додану вартість, згідно якої звільняються операції з постачання, у т. ч. операції по імпорту відходів та брухту чорних металів.

У ході позапланової виїзної перевірки ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за січень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Здійснення операцій з реалізації металобрухту засвідчують видаткові накладні, перелік яких наведено у додатку до акту перевірки.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку».

Таким чином, право на податковий кредит законодавець ставить у залежність від подальшого використання товарів, а саме, чи будуть вони використовуватись в оподатковуваних операціях, чи ні.

Відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану варість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Згідно п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 цього Закону України «Про податок на додану варість» у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

В результаті технологічної обробки металу, утворюється два виду товару: продукція підприємства, а також металобрухт, який є товаром відповідно до категорії 27.10.9 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого наказом Держстандарту України від 30 грудня 1997 року № 822.

Готова продукція у вигляді поїздів надалі використовується позивачем у оподатковуваних операціях, і спору щодо права на податковий кредит у цьому випадку не виникає.

Що стосується металобрухту, то відповідно до п. 11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану варітсь» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку відходів і брухту чорних металів, операції з поставки яких, у тому числі операції з імпорту, звільняються від обкладення податком податком на додану вартість» від 31 липня 2007 року №104, операції з постачання відходів та брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування.

Таким чином, метал, придбаний публічним акціонерним товариством «Луганськтепловоз», взявши участь у виробничому процесі, надалі, у вигляді різних видів товару, частково використовується в оподатковуваних операціях (реалізується у вигляді поїздів), а частково ні (реалізується як металобрухт), що згідно п.п.7.4.3 п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є підставою для включення до податкового кредиту позивача лише тієї частки сплаченого (нарахованого) податку при його придбанні, яка відповідає частці використання металу в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Законом України «Про податок на додану вартість» регламентовані правовідносини з включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених при придбанні (виготовленні) товару, який частково використовується в оподатковуваних операціях, а частково - ні. Тому, припущення публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз», що п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» допускають неоднозначне (множинне) трактування його прав і обовязків, що тягне наслідки передбачені п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не відповідає змісту зазначених пунктів Закону та дійсним обставинам справи.

Позивач стверджує, що Законом України «Про податок на додану вартість» нібито не враховано технологію та процес виробництва виробів, при виготовленні яких використовується метал. На його думку, той факт, що брухт є обовязковим продуктом переробки і не виробляється спеціально, дає підставу рахувати відповідну частку металу - часткою поїзду, який реалізується, а отже використовується в оподатковуваній операції.

Зазначене твердження не відповідає змісту вимог пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який встановлює порядок віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого за придбані товари, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, без визначення будь-яких особливостей чи обмежень, і, крім того, не є логічним з огляду на положення бухгалтерського обліку витрат ча виробництво. Осеільки, відповідно до п.12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, прямі матеріальні витрати (які є складовою виробничої собівартості продукції), зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих в процесі виробництва. Таким чином, вартість відходів та брухту металу, які утворились в процесі виробництва, зменшує собівартість готової продукції -дизель-поїздів, електро-поїздів і т.і.

Виходячи з фактичних обставин справи, метал, який придбало публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» з метою виробництва поїздів використано лише частково та, відповідно, ціну готової продукції має бути зменшено на розмір ціни металобрухту, який у подальшому реалізовано.

Зазначене підтверджується абз. 5 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно до якого, якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Термін «звичайна ціна» у Законі Укрїни «Про податок на додану вартість» відсутній, однак відповідно до п.1.15 ст.1 цього Закону, інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Відповідно до п.п.1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Тобто, у даному випадку, з метою оподаткування, звичайною ціною металобрухту, є ціна його реалізації публічним акціонерним товариством «Луганськтепловоз» покупцям, без податку на додану вартість.

На підставі вказаних норм права, оскільки мала місце реалізація металобрухту, позивачу необхідно було визначити частку використання таких товарів (металобрухту) в операціях, що звільнені від оподаткування у відповідному звітному періоді, та виключити відповідну суму податку із податкового кредиту, надавши до спеціалізованої державної податкової інспекції уточнюючу декларацію, а не «перераховувати вхідний податок на додану вартість на пільговий обсяг, виходячи із суми чистої вартості (собівартості) реалізації металобрухту», як зазначає публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз».

В судовому засіданні відповідач підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях, зазначив, що дії податкового органу відповідають діючому чинному законодавству, порушень зі сторони відповідача відсутні та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» зареєстровано у якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 27 квітня 2011 року за №13821050023002275, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05763797, юридична адреса: 91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, взято на податковий облік у СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську 01 вересня 2004 року (т.1 а.с. 38 43; 233-237).

У період з 20 березня 2009 року по 09 квітня 2009 року працівниками спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську) на підставі ч.6 п.9 ст. 11-1 Закону України від 12 квітня 1990 року № 509 «Про державну податкову службу в Україні», а також п.п. 7.7.5 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» здійснено позапланову виїзну перевірку ВАТ «ХК Луганськтепловоз» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за січень 2009 року.

За результатами перевірки складено акт №258/08-3/05763797 від 14 квітня 2009 року у висновках якого вказується на порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.7 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції наказу від 15 червня 2005 року №213, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за №702/10982) в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2008 року у сумі 53560 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 53560 грн. по декларації за січень 2009 рокую (т.1 а.с. 8 29).

На підставі акту перевірки від 14 квітня 2009 року №258/08-3/05763797 спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську прийнято податкове повідомлення-рішення №00001508013/0 від 27 квітня 2009 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2009 року на 53560 грн. (т.1 а.с. 7).

Судом встановлено, що постачальниками позивача у грудні 2008 року були МПП «Сплав-плюс» - договір від 18 червня 2007 року № 830-398/07, МПП «Сплав-плюс» - договір від 26 грудня 2007 року № 830-670/07, ВАТ «Сталь» - договір від 20 лютого 2007 року № 804/07-22, ПП «Точліт» - договір від 20 грудня 2006 року № 804/07-2 та ВАТ «Локомотив-ресурс» - договір від 20 грудня 2006 року № 804/07-6.

Зазначеними вище договорами передбачено, що продавець зобовязаний надати покупцю оригінали товарно-транспортної та податкової накладних, рахунки-фактури та документи, підтверджуючі якість товару (п.4.2 договру).

Крім того, отримання матеріалів по кількості та якості здійснюється згідно інструкцій від 15 червня 1966 року П-6, від 25 квітня 1966 року П-7, «Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення» від 25 липня 1988 року №888 (п.6 договору). Отримана продукція супроводжується сертифікатом та паспортом якості (т.2 а.с. 9-138).

З аналізу матеріалів справи вбачається, що предметом вищезазначених договорів постачання булли: стальной лом, стружка стальна, чугуний лом, стружка меді, сталь, швелера стальні горячекатані та ін. Отриманий ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» метал, придбовався з 20% ставкою податку на додану вартість.

В пунктах зазначених договорів «Ціна та сума договору» прямо оговорено приблизну суму постачання товарів та розмір податку на додану вартість, що є невідємною частиною договору. Крім того, з реєстру отриманих податкових накладних вбачасться, що суми операцій за вищевказаними договорами включають також суми податку на додану вартість.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що усі матеріали, придбані ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», використані у господарській діяльності у грудні 2008 року, придбовалися з 20% ставкою податку на додану вартість.

Таким чином, в ході судового розгляду встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є тепловозобудівним підприємством, у звязку із чим здійснювалась закупівля металопродукції, у вартості якої ним, як покупцем, сплачений податок на додану вартість за 20% ставкою. В ході виробничого процесу по виготовленню профільної продукції, на підприємстві виникли відходи виробництва, які в подальшому реалізовані позивачем як товар (металобрухт), який був звільнений від оподаткування згідно вимог п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про металобрухт» металобрухт це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зношування і містять у собі чорні або кольорові метали, або їхні сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їхніх сплавів.

Отже, виходячи із аналізу даної норми, металобрухтом можна вважати всі відходи, що утворилися внаслідок використання металу у господарській діяльності підприємства.

На час виникнення спірних правовідносин спеціальним Законом, який визначав платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У той же час, норма підпункту 7.4.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Тобто, за приписами наведеної норми до складу податкового кредиту включається тільки частка сплаченого податку на додану вартість у звязку із придбанням товарів, яка безпосередньо використовується в оподатковуваних операціях.

З матеріалів справи вбачається, що позивач спеціально не виробляв, не випускав та не виготовляв відходи металу, хоча ці відходи згодом реалізовувалися як металобрухт.

Позивач, купуючи сировину (метал) і виготовляючи з неї продукцію (тепловози, електровози, дизель-поїзди), відповідно до технологічного процесу та при її виготовленні одержує відходи у вигляді металобрухту, тобто під час виготовлення основної продукції позивач отримує ще один вид продукції металобрухт.

Пунктом 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що тимчасово до 1 січня 2009 року операції по поставці відходів і брухту чорних металів, у тому числі і операції по імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування.

Враховуючи викладене, при здійсненні операцій з поставки залишків металів, суму відповідного податку на додану вартість було включено до складу податкового кредиту, ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» не визначено частку використання таких товарів в операціях, що звільнені від оподаткування у відповідному звітному періоді та не виключено відповідну суму податку із податкового кредиту, що призвело до незаконого завищення розміру податкового кредиту, а відповідно і суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

При продажу металевого брухту (лом сталевий, стружка, лом металевий від власного виробництва), одержаного на підприємстві не в наслідок його придбання, а як відходи виробництва, які використовуються у господарській діяльності, то відповідно до п.24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, такі запаси повинні відображатися у бухгалтерському обліку за чистою вартістю реалізації. Саме чиста вартість реалізації таких запасів і є базою для нарахування податку на додану вартість згідно з п.п.7.4.2 п.п. 7.4.1 п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Тобто підприємство при реалізації відходів та брухту чорних металів, одержаних, як відходи власного виробництва, повинно перерахувати вхідний податок на додану вартість на пільговий обсяг, виходячи з суми чистої вартості (собівартості) реалізації металобрухту та відходів виробництва.

Отже, господарська операція з поставки металобрухту підлягає оподаткуванню у загальному порядку згідно положень, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість», який у свою чергу п. 11.44 тимчасово до 1 січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільнив від оподаткування.

Враховуючи вищвикладене, суд приходить до висновку, що податкову декларацію ВАТ «ХК Луганськтепловоз» по податку на додану вартість за січень 2009 року заповнено не у відповідності до норм чинного законодавства з питань оподаткування, а саме у вказаній декларації завищено податковий кредит з податку на додану вартітсь за грудень 2008 року та, відповідно, завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню згідно Закону України «Про податок на додану вартість» на 53560,00 грн.

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 06 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 13 лютого 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 13 лютого 2012 року.

Суддя Р.С. Твердохліб