Постанова № 21760029, 23.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22594/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10.25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля»

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003311540 від 08.11.2011р.

за участі представника позивача Жолоб Я.С.

представника відповідача не зявився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Добропіллявугілля» звернулося до суду з позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003311540 від 08.11.2011 року

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки з питання своєчасності сплати до бюджету самостійно задекларованих та узгоджених сум податкових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища по податковим розрахункам за 2006-2007 роки «Шахта «Білицька» державного підприємства «Добропіллявугілля» за період з 01.01.2006р. по 01.08.2011р. складено акт перевірки №634/15-1/26319472 від 21.10.2011 року. У ньому відображено, що позивач несвоєчасно сплатив вказані податкові зобовязання. На підставі вказаного акту 08.11.2011 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003311540 про застосування штрафних санкцій, яке є предметом оскарження у даній справі.

Позивач вважає, що він не сплачував зазначений у акті борг за 2006-2007 роки. Він сплачував суми боргу, які були розстрочені згідно з ухвалами суду, про що зазначав у платіжних дорученнях. У свою чергу відповідач спрямовував сплачені грошові кошти у погашення іншого податного боргу, що позивач вважає неправомірним.

Позивач посилається на обовязковість рішень суду про розстрочення у тому числі для податкового органу. Останній за його твердженням не належить до органів, на які покладені функції з виконання судових рішень, а тому відповідач не вправі втручатися у визначення податкового боргу, який сплачується.

Крім того, вказує на відсутність у законодавстві норм, які б передбачали відповідальність у вигляді штрафних санкцій за невиконання рішень суду.

На думку позивача рішення суду про розстрочення податкового боргу змінює строки сплати його до бюджету. Тому у разі сплати боргу у відповідності до судових рішень відсутній факт прострочення, а тому відсутні підстави для застосування штрафних (санкцій). Також звертає увагу суду на те, що податковим органом не враховані вимоги п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, яка передбачає, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Тому вважає висновки акту перевірки документально необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає визнанню недійсним.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Адміністративний позов не визнав з підстав, які викладені у письмових запереченнях від 12.12.2011р. (а.с. 48-49). Вважає, що твердження позивача про наявність у нього права самостійно визначати черговість оплати податкових зобовязань не відповідає чинному законодавству. З посиланням на норми Податкового кодексу України відповідач зазначає, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У відповідності з цим приписом відповідач визначив, які податкові зобовязання сплачені позивачем, та встановив факт порушення строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань при затримці до 30 календарних днів та при затримці більше 30 календарних днів. У звязку з цим, відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 24535,89 грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням. Просив суд в задоволені позову відмовити.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач - Державне підприємство “Добропіллявугілля” зареєстроване виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області 11.03.2003р., як юридична особа, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 352408, код ЄДРПОУ 32186934.

Відповідач Добропільська обєднана державна податкова інспекція є субєктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Відповідачем проведена перевірка ДП «Добропіллявугілляя» з питання своєчасності сплати до бюджету самостійно задекларованих та узгоджених сум податкових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища по податковим розрахункам за 2006-2007 роки відокремленого підрозділу «Шахта «Білицька» державного підприємства «Добропіллявугілля» за період з 01.01.2006р. по 01.08.2011р.

Результати перевірки відображені у акті № 634/15-1/26319472 від 21.10.2011 року (надалі Акт перевірки).

Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», п. 10 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303 із змінами та доповненнями внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008р. № 1050 в частині несвоєчасної сплати самостійно визначених грошових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

У Акті перевірки відображено, що 14.07.2011р., 20.07.2011р. та 01.08.2011р. відбулося погашення податкового боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2006-2007р.р., який виник на підставі розрахунків №6498 від 26.04.2006р., №11190 від 20.07.2006р., № 22445 від 09.02.2007р., №10516 від 23.07.2007р., №17272 від 06.11.2007р. Виходячи з дати його виникнення та погашення був здійснений розрахунок кількості днів прострочення - 1879, 1885, 1897, 1806, 1624, 1442, 1351 відповідно.

На підставі цього акту, відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003311540 від 08.11.2011 року, якими за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища визначений штраф у розмірі 24535,89 грн.

Позивач не згодний з даним податковим повідомленням-рішенням в повному обсязі.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Кодексу визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закон України «Про систему оподаткування», тощо.

Згідно з п. 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Пунктом 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України передбачено у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

·при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

·при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, умовою застосування штрафної санкції у відповідності до приведених норм Закону є факт несвоєчасної оплати податкового боргу.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням цього при визначенні строків оплати зобовязань судом застосовуються норми законів, що діяли на момент виникнення таких податкових зобовязань.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Позивачем до Добропільської ОДПІ були надані розрахунки плати збору за забруднення навколишнього природного середовища: № 6498 від 26.04.2006р., № 11190 від 20.07.2006р., № 22445 від 09.02.2007р., № 10516 від 23.07.2007р., № 17072 від 06.11.2007р.

Відповідно до цих розрахунків підприємством було задекларовано суму збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 85362,98 грн., 67557,03 грн., 92843, 48 грн., 46981,59 грн., 32860,59 грн. відповідно.

На час подання вказаних розрахунків єдині на території України правила стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища були врегульовані Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 303.

Відповідно до п. 9, 10 цього Порядку розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації.

Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

Збір сплачується платниками протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, за місцем податкової реєстрації.

З урахуванням наведеного відповідачем у Акті перевірки відображене виникнення у позивача на підставі зазначених вище розрахунків податкового боргу.

Разом з тим, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року по справі 2а/0570/7380/2011 за позовом ДП «Добропіллявугілля» до Добропільської ОДПІ останню зобовязано внести зміни до картки особового рахунку позивача шляхом списання податкової заборгованості у розмірі 143973,06 грн. зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

При цьому судом було встановлено, що податкові зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за податковим розрахунком № 6498 від 26.04.2006р. у сумі 85362,98 грн. були сплачені позивачем своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №524 від 23.05.2006р.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною 2 ст. 255 КАС України передбачено, що обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

У той самий час, як відображено у акті перевірки № 634/15-1/26319472 від 21.10.2011р., відповідачем визначено, що податковий борг, який виник за податковим розрахунком № 6498 від 26.04.2006р. у сумі 85362,98 грн. погашається платіжними дорученнями № 3843 від 14.07.2011р., № 75 від 20.07.2011р., № 360 від 01.08.2011р.

Як вже зазначалося, судом у адміністративній справі № 2а/0570/7380/2011 встановлено, що зазначені податкові зобовязання були сплачені іншим платіжним дорученням.

Тому відповідачем невірно визначений факт оплати податкового боргу у сумі 85362,98 грн., що спричинило неправомірне застосування штрафних санкцій, розмір яких відповідно до розрахунку (а.с. 32) склав 16 448,31 грн. Це обумовлює задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомленням-рішення № 0003311540 від 08.11.2011 року у частині застосування санкцій у розмірі 16 448,31 грн.

Що стосується спірного повідомлення-рішення у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 8 087,58 грн. суд вважає, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 14.1.265 ст. 14 того самого кодексу штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як вже зазначалося, статтею 126 Податкового кодексу України встановлена відповідальність за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом встановлених строків. Розмір штрафної санкції, яка передбачена цією статтею, залежить від погашеної суми податкового боргу.

З цього слідує, що для застосування відповідальності на підставі ст. 126 ПК України встановленню підлягають наступні дві обставини:

по-перше існування податкового боргу;

по-друге факт його погашення.

Відповідно до даних зворотного боку картки особового рахунку позивача зі збору за забруднення навколишнього природного середовища (а.с. 50-95) та пояснень представників сторін у судовому засіданні встановлено існування податкового боргу позивача з вказаного збору, який виник на підставі розрахунків № 11190 від 20.07.2006р., № 22445 від 09.02.2007р., № 10516 від 23.07.2007р., №17072 від 06.11.2007р.

Наявність частини цього боргу підтверджується також постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року по справі №2а-17125/09/0570, якою були задоволені позовні вимоги Добропільської ОДПІ про стягнення з ДП «Добропіллявугілля» податкового боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за податковим розрахунком № 22445 від 09.02.2007р. у розмірі 92843,46 грн.

Крім того, інша частина вказаного боргу була предметом спору за позовом Добропільської ОДПІ про стягнення заборгованості з ДП «Добропіллявугілля» зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за податковими розрахунками № 11190 від 20.07.2006р. у розмірі 67557,03 грн., № 10516 від 23.07.2007р. у розмірі 46981,59 грн., №17072 від 06.11.2007р. Його наявність підтверджена постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2011 року по справі 2а-7319/08/0570 та висновком №56/25 від 27.05.2009р. проведеної у цій справі судової економічної експертизи (а.с. 141-173). За змістом позовної заяви та пояснень представника позивача у судовому засіданні позивач не заперечує існування наведеного вище податкового боргу.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність першої з двох обставин, які є необхідними для застосування штрафних санкцій на підставі ст. 126 ПК України.

Що стосується погашення податкового боргу, судом встановлено, що позивачем було здійснено оплату збору із забруднення навколишнього природного середовища платіжними дорученнями № 3843 від 14.07.2011 року у сумі 7923,66 грн., №75 від 20.07.2011 року у сумі 10885,90 грн., № 360 від 01.08.2011р. у сумі 259374,61грн., у графі „призначення платежу” яких було зазначено: «збір за забруднення навколишнього природного середовища за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-7319/08/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 20.07.2011р.», «збір за забруднення навколишнього природного середовища за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-7319/08/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 20.07.2011р.», «збір за забруднення навколишнього природного середовища за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-17125/09/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 01.12.2011р.».

Відповідачем вказані платежі були зараховані в погашення податкового боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, який виник на підставі податкових розрахунків № 11190 від 20.07.2006р., № 22445 від 09.02.2007р., №10516 від 23.07.2007р., №17072 від 06.11.2007р.

Саме виходячи з наведених платежів відповідачем визначений факт погашення податкового боргу та строк затримки у його погашенні.

Позивач заперечує право відповідача проводити таке зарахування.

При оцінці таких доводів суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Тому порядок погашення податкового боргу, яке відбувалося після 01.01.2011 року, регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з приписами п. 87.9 статті 87 цього кодексу, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як вбачається зі зворотного боку картки особового рахунку позивача зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, на момент здійснення оплати платіжними дорученнями № 3843 від 14.07.2011 року, №75 від 20.07.2011 року, № 360 від 01.08.2011р. у останнього був наявний податковий борг. У звязку з цим відповідач був зобовязаний зарахувати вказані платежі в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення не зважаючи на зміст графи „призначення платежу” у платіжних дорученнях.

Норма, яка міститься у п. 87.9 статті 87 ПК України є імперативною, містить категоричну заборону погашення грошових зобовязань до погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення. Єдиним виключенням з вказаної заборони є спрямування коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наведені норми ПК України підлягають переважному застосуванню у порівнянні з нормами Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки є спеціальними щодо погашення податків та зборів, а також прийняті останніми у часі.

Судом встановлена наявність податкового боргу позивача на момент здійснення спірних платежів. Тому зміст графи «призначення платежу» у платіжних дорученнях не повинний враховуватися відповідачем, навіть якщо він містить посилання на судові рішення.

Зважаючи на це обґрунтованими є висновки відповідача про погашення податкового боргу позивача, який виник на підставі розрахунків № 11190 від 20.07.2006р., № 22445 від 09.02.2007р., №10516 від 23.07.2007р., № 17072 від 06.11.2007р.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність усіх обставин, які є необхідними для застосування штрафних санкцій на підставі ст. 126 ПК України. Відтак спірне податкове повідомлення-рішення у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 8 087,58 грн. є правомірним.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що здійснення спірних оплат є виконанням судового рішення, а не погашенням податкового боргу, а тому за невиконання судових рішень санкції не повинні застосовуватися.

Відповідно до п. 1.3 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на момент виникнення спірного податкового боргу) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підпунктом 3.1.1. статті 3 того самого Закону встановлено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Частиною 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» (який також діяв на час виникнення податкового боргу) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Аналогічні норми містяться у п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 37.3. ст. 37 ПК України, який діє на час здійснення спірних оплат позивачем.

Законом не передбачена така підстава для припинення податкового боргу як прийняття судового рішення про його стягнення. Так само у наведених нормативно-правових актах відсутні положення, які передбачають припинення податкового боргу у випадку встановлення порядку виконання судового рішення у вигляді розстрочення (відстрочення) стягнення боргу за ним.

Таким чином, з прийняттям судом рішення про стягнення податковий борг не припиняється. Його погашення може відбуватися як добровільно, так і у примусовому порядку, який передбачений Законом України «Про виконавче провадження» (щодо стягнення боргу до набрання чинності ПК України) або п. 95.3 ст. 95 ПК України.

Відповідно до п.п. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 ПК України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Зважаючи на це наявність або відсутність судового рішення не впливає на юридичний факт існування податкового боргу. Так само не впливає на факт його погашення спосіб, у який були одержані кошти від платника податку добровільно сплачені чи стягнуті примусово. У будь-якому разі виконання судового рішення про стягнення податкового боргу є одночасно погашенням такого податкового боргу.

Встановлена ст. 126 ПК України відповідальність за несвоєчасне погашення податкового боргу не залежить від способу такого погашення, оскільки він не впливає на визначений у наведеній нормі склад податкового правопорушення.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на обовязковість судових рішень у тому числі для відповідача, яка на думку позивача позбавляє податковий орган права змінювати призначення оплати при виконанні судових рішень.

Так само суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що судові рішення про відстрочення та розстрочення виконання постанов про стягнення податкового боргу переносять строки його сплати.

Судом встановлено, що у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року по справі №2а-17125/09/0570 її виконання було відстрочене до 01.12.2011 року. Предметом спору у цій справі було стягнення податкового боргу, який виник на підставі розрахунку за 2006 рік №22445 від 09.02.2007р.

Також судом встановлено, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2011р. по справі № 2а-7319/08/0570 було розстрочене виконання постанови у цій справі від 01.02.2011 року. Предметом спору у цій справі було стягнення податкового боргу, який виник на підставі розрахунків за 1 півріччя 2006 року №11190 від 20.07.2006р., 1 півріччя 2007 року №10516 від 23.07.2007р. та 9 місяців 2007 року №17072 від 06.11.2007р.

Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

З цієї норми вбачається, що вона регулює порядок виконання судового рішення. Наслідком примусового виконання судового рішення є стягнення з відповідача суми заборгованості без його на те волевиявлення.

У разі застосування ст. 263 КАС України податковий борг за рішенням суду не може бути примусово стягнутий до певної дати (у разі відстрочення) або стягується частками (у разі розстрочення). Інших наслідків для боржника прийняття такого судового рішення не тягне. Воно не припиняє та не змінює обовязку платника податку по сплаті податкового боргу, оскільки стосується виключно порядку примусового стягнення боргу. Особа вправі добровільно виконати такий обовязок до закінчення строку відстрочення або розстрочення виконання постанови, що матиме наслідком припинення стягнення боргу у примусовому порядку.

Суд зауважує, що визначений процесуальними нормами порядок стягнення у формі відстрочення або розстрочення виконання постанови не є тотожнім зміні строків сплати податкових зобовязань, яка здійснюється за нормами податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 32.1, 32.2 ст. 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки, розстрочки, податкового кредиту.

Для цього платник податків відповідно до п. 100.2 ст. 100 ПК України має звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Рішення за результатами розгляду такої приймає керівник контролюючого органу в порядку, встановленому ст. 100 ПК України.

Згідно з п. 100.13 ст. 100 ПК України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

Такий порядок затверджений наказом ДПА України від 24.12.2010р. № 1026 який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за № 1431/18726.

Відповідно до п. 1.4, 1.6. цього Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) вважається наданим, якщо на підставі заяви платника податків прийнято відповідне рішення органу державної податкової служби та укладено договір про розстрочення (відстрочення). На суму розстроченого (відстроченого) грошового зобов'язання (податкового боргу) нараховуються проценти за кожний календарний день користування платником розстроченням (відстроченням) грошових зобов'язань (податкового боргу).

Згідно з п. 3.9 наведеного Порядку на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).

Таким чином, зміна строків сплати, яка передбачена ст.ст. 32, 100 ПК України передбачає надання розстрочення (відстрочення, податкового кредиту) грошових зобов'язань (податкового боргу) шляхом укладання відповідного договору з контролюючим органом, за плату у вигляді процентів. Встановлення ж порядку виконання судового рішення шляхом розстрочення або відстрочення його виконання здійснюється судом та не передбачає плати, а отже не звільняє від визначеної у законодавстві відповідальності за несвоєчасну сплату зобовязань.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на не врахування відповідачем вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України щодо строків давнини при застосуванні штрафних санкцій.

По-перше, суд зауважує, що штрафні санкції застосовані відповідачем за несвоєчасну сплату податкового боргу, який виник до набрання чинності Податковим кодексом України. Статтею 58 Конституції України встановлена неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта у часі, яка полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Стаття 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не містить строків давності для застосування штрафних санкції за несвоєчасне погашення податкового боргу, що вник внаслідок несплати самостійного узгодження платником податків сум податкових зобовязань.

Тому застосування встановлених ПК України строків давності щодо спірних правовідносин є неправомірним.

По-друге, відповідно до п. 114.1. ст. 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Відповідно до п.14.1.39. ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

П.п. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, податкове зобовязання та штрафна (фінансова) санкція є видами грошового зобовязання, які можуть визначатися як разом, так і окремо.

Пунктом 54.3. статті 54 ПК України передбачено, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством. До них зокрема належать випадки, якщо:

- дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п 54.3.2.);

- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (п.п. 54.3.3.).

З аналізу наведених положень ПК України вбачається, що строк давнини починає обліковуватися при визначенні податкових зобовязань - з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (або дня її фактичного подання); при застосуванні штрафних (фінансових) санкцій з дня, наступного за днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

Податковий кодекс України не містить положень щодо строків застосування штрафних (фінансових) санкцій у разі порушення граничного строку сплати грошових зобовязань, визначених не контролюючим органом, а платником податків самостійно.

У даному спорі відповідачем визначені грошові зобовязання не у вигляді податкових зобовязань, а у вигляді штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату самостійно узгоджених платником податків податкових зобовязань. Зважаючи на відсутність у ст. 102 ПК України строків давнини для визначення таких грошових зобовязань суд дійшов висновку про відсутність порушення їх відповідачем.

Крім того, суд при вирішенні даної справи звертає увагу на те, що відповідачем кошти за платіжним дорученням № 360 від 01.08.2011р. у сумі 259374,61грн. частково спрямовані у відповідності з волевиявленням позивача.

Так, у графі „призначення платежу” цього платіжного доручення зазначено - «збір за забруднення навколишнього природного середовища за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-17125/09/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 01.12.2011р.».

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій за спірним повідомленням-рішенням (а.с. 32) частину вказаної оплати відповідач спрямував на погашення боргу за розрахунком за 2006 рік №22445 від 09.02.2007р., який був предметом спору саме у справі № 2а-17125/09/0570.

Тобто позивач до закінчення строку, на який було встановлене відстрочення виконання постанови, добровільно сплатив податковий борг. Таке спростовує його твердження про обовязковість судових рішень про розстрочення (відстрочення) виконання постанови навіть для нього.

Зазначені вище обставини обумовлюють правомірність нарахування штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0003311540 від 08.11.2011 року у розмірі 8087,58 грн., тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 94 КАС України судовий збір у розмірі, що підлягав сплаті при зверненні до суду, підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 7, 94, 160, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003311540 від 08.11.2011 року задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції № 0003311540 від 08.11.2011 року у розмірі 16448,31 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля» (85000, Донецька область, м. Добропілля, пр. Шевченка, 2, ЄДРПОУ 32186934) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 14,12 грн. (чотирнадцять гривень дванадцять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 23 січня 2012р. Постанова складена у повному обсязі 27 січня 2012р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.