Рішення № 21752541, 22.02.2012, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 22.02.2012

Справа № 2-486

2012 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, третя особа Мелітопольська районна державна нотаріальна контора про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину ВРК НОМЕР_2 від 11.05.2011 року та свідоцтва про право на спадщину р.№586 від 11.05.2011 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовом до відповідачів, просить визнати недійсними заповіт ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 489 від 21.12.2009 р., свідоцтво про право на спадщину ВРК НОМЕР_2 від 11.05.2011 р., видане Мелітопольською районною державною нотаріальною конторою, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину р.№586 від 11.05.2011 р., видане Мелітопольською районною державною нотаріальною конторою.

В обґрунтування позову вказує, що його мати, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкала за адресою: АДРЕСА_1, та померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері. Після смерті матері йому стало відомо, що 21.12.2009 р. був оформлений заповіт від її імені, в якому вона заповіла все своє майно його рідному братові, ОСОБА_2, відповідачу по справі. Проте, позивач вказує, що цей заповіт не може бути дійсним у звязку з наступним. Заповіт був складений 21.12.2009 року, за 4 дні до смерті матері позивача. Вона хворіла на онкологічну хворобу правої легені, та з 17.08.2009 року до самої смерті регулярно приймала лікарський препарат трамадол, який є наркотичним засобом для обезболювання онкологічних хворих та має ряд побічних ефектів. Йому відомо про стан здоровя матері на той час, оскільки він мешкав разом з нею в одному будинку та допомагав їй, на той час мати практично не вставала з ліжка, постійно знаходилася під впливом трамадола, не зовсім могла розуміти характер того, що відбувається навколо, погано розмовляла, а також не могла читати та писати. За своє життя мати неодноразово казала, що після її смерті все її майно буде належати позивачу та його рідному братові, відповідачу по справі, в рівних частинах, тому заповіт, який був складений за кілька днів до смерті, не може бути волевиявленням матері. 21.12.2009 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до секретаря Семенівської сільської ради з проханням зареєструвати заповіт. Та прибула за адресою, де мешкала ОСОБА_4, там зареєструвала заповіт, поставила печатку Семенівської сільської ради, проте позивач вважає, що підпис в цьому заповіті замість його матері був поставлений іншою особою, оскільки мати знаходилася в такому стані, що навіть не могла його підписати, а секретар ОСОБА_7, знаючи про хворобу та стан ОСОБА_4, підписала заповіт без присутності свідків та не зачитала текст заповіту ОСОБА_4, а якби і прочитала, то вона не змогла б зрозуміти написаного, оскільки не володіла українською мовою. У звязку з викладеним, позивач вважає, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, оскільки оформлений з порушенням норм закону, тому він змушений звернутися до суду з цим позовом.

В судовому засіданні представники позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, пояснили, що ОСОБА_4 з 17.08.2009 року не могла ходити, з трудом розмовляла. Приймала ліки як в таблетках, так і в інєкціях. Позивач ОСОБА_1 мешкав разом зі своєю матірю, доглядав за нею, а також запрошував жінку, яка допомагала йому доглядати за нею. За 4 дні до своєї смерті ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій за станом свого здоровя. За життя вона стверджувала, що спадщина буде належати позивачу та відповідачу порівну, однак відповідач вирішив, що будинок повинен належати йому, тому запросив секретаря Семенівської сільської ради ОСОБА_7 для складання заповіту на його імя. Стан здоровя ОСОБА_4 підтверджує, що вона не могла виявити свою волю, та не могла сама підписати заповіт. Якщо заповіт замість ОСОБА_4 підписала інша людина, то в заповіті повинні бути зазначені два свідка.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, пояснив, що після смерті його батька він доглядав за матірю. За своє життя мати казала, що подарує йому житловий будинок, але оскільки на території домоволодіння були самочинно збудовані споруди, вони вирішили скласти заповіт. Позивачу по справі, ОСОБА_1, вона не хотіла нічого залишати після своєї смерті, оскільки той ображав її, зловживав спиртними напоями, виносив з будинку речі та продавав їх. Відповідач запросив секретаря ОСОБА_7 для складання заповіту, при цьому були присутні ОСОБА_8 та позивач ОСОБА_1 Перед складанням заповіту ОСОБА_4 запитала в позивача, чи не проти він, щоб заповіт був складений на імя відповідача, той не заперечував. Заповіт був підписаний ОСОБА_7, оскільки у ОСОБА_4 боліла рука, перед підписанням ОСОБА_7 запитала, чи не заперечують присутні проти того, щоб заповіт підписала вона. Ніхто не заперечував проти цього. ОСОБА_7 не вписала свідків до заповіту у звязку з відсутністю досвіду, оскільки могла цього не знати. У вересні 2009 році ОСОБА_4 оформила на імя відповідача довіреність для приватизації земельної ділянки. Коли ОСОБА_4 хворіла, вона була у ясному розумі, ніяких наркотичних препаратів не вживала, він купував їй папаверин та дібазол, інєкції яких робила ОСОБА_4 медична сестра. Знеболюючі засоби ОСОБА_4 відмовилася вживати сама. В центральній районній лікарні ОСОБА_4 перебувала на обліку у лікаря-онколога, який призначав їй ліки, проте вона їх не вживала. Раніше ОСОБА_4 вже складала заповіт на імя свого онука, сина відповідача, ОСОБА_9, проте потім склала новий заповіт, оскільки ОСОБА_9 не хотів мати клопіт з оформленням документів. Заповіт ОСОБА_7 друкувала на друкувальній машинці у сільській раді, а вдома оголосила його та підписала у двох екземплярах, один з яких залишився у сільській раді, а інший вручила відповідачу.

Представник відповідача, ОСОБА_10, в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, пояснив, що під час складання заповіту мати сторін, ОСОБА_4, перебувала при здоровому глузді, розуміла значення своїх дій. Вона приймала лише анальгін та папаверин. Відповідач ОСОБА_2 здійснював за нею догляд. 24.06.2010 року до Мелітопольського міськрайонного суду надійшов аналогічний позов, який був залишений без розгляду.

Представник відповідача, Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_7, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, пояснила, що знала ОСОБА_4 давно, та зверталася до неї для оформлення субсидії, заповнення книжок для оплати комунальних послуг. ОСОБА_4 розповідала їй, що позивач ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, тому бажала скласти заповіт на імя відповідача, ОСОБА_2 З 01.05.2009 р. вона працювала секретарем Семенівської сільської ради, проте її ніхто не обучав цій роботі. ОСОБА_4 попросила її скласти заповіт, на що вона сказала їй, які необхідно підготувати документи для цього. Відповідач по справі, ОСОБА_2, привіз їй документи, вона в сільській раді надрукувала заповіт та поїхала додому до ОСОБА_4 Про те, що ОСОБА_4 хворіла, їй було невідомо. Коли вона приїхала до ОСОБА_4, та була у доброму стані, впізнала її, розмовляла з нею. ОСОБА_7 зачитала заповіт в присутності позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Позивач нічого не сказав з приводу змісту заповіту. Після того, як вона прочитала заповіт, ОСОБА_4 сказала, що все написано вірно. ОСОБА_4 дали заповіт на підпис, однак вона не змогла його підписати, та попросила, щоб замість неї розписалася ОСОБА_7. Про те, що в заповіт необхідно було вписувати свідків, ОСОБА_11 не знала. Приїхавши на роботу, вона засумнівалася в правильності оформлення заповіту, потім дізналася, що потрібно було записати до нього двох свідків, хотіла поїхати та все виправити, однак на той момент ОСОБА_4 вже померла. При складанні заповіту їй не було відомо, що існував ще один заповіт на імя сина відповідача. Заповіт був складений в двох екземплярах, один з них залишився у сільраді, а інший вона віддала ОСОБА_2 В сільській раді вона внесла до реєстру відомості про заповіт та відправила бланк до м.Запоріжжя. Позивач при оголошенні заповіту не заперечував проти його змісту. Коли вона давала пояснення працівникам міліції, то злякалася і сказала, що заповіт підписала не вона. При складанні заповіту були присутні два свідка, однак вона не записала їх до заповіту у звязку з відсутністю досвіду. ОСОБА_4 віддавала значення своїм діям та її волевиявлення було спрямоване саме на те, щоб залишити спадщину саме відповідачу ОСОБА_2 Текст заповіту був складений українською мовою, однак їй невідомо, чи розуміла ОСОБА_4 українську мову, коли вона зачитала заповіт, ОСОБА_4 сказала, що все вірно, однак підписати заповіт в неї не було сил. ОСОБА_7 також раніше оформлювала доручення на імя відповідача на ведення справ у суді з приводу оформлення самочинно збудованих споруд. В заповіті вона поставила підпис з удаванням підпису ОСОБА_4

Від представника третьої особи, державного нотаріуса Мелітопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12 надійшла заява, в якій вона просила розглянути справу за її відсутності у звязку з великим навантаженням в роботі.

Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з ч.2 ст.1257 Цивільного кодексу України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами частин першої-третьої, пятої, шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Як встановлено ч.2, ч.5, ч.6 ст.1253 ЦК України, у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків про посвідченні заповіту є обовязковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

21.12.2009 року був складений заповіт від імені ОСОБА_4, посвідчений ОСОБА_7, секретарем виконавчого комітету Семенівської сільради Мелітопольського району Запорізької області, зареєстрований в реєстрі за № 489, яким ОСОБА_4 усе своє майно, яке буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося, а також усе те, на що вона буде мати право за законом, заповіла ОСОБА_2 /а.с.9/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть /а.с.6/.

11.05.2011 року державним нотаріусом Мелітопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12 були видані свідоцтва про право на спадщину за вказаним вище заповітом, зареєстровані в реєстрі за № 590 та за № 586, копія яких є в матеріалах справи /а.с.70-73/.

Як вбачається з довідки Семенівського фельдшерсько-акушерського пункту № 2 /а.с.41/, фельдшер ФАП № 2 с.Семенівка була на виклику 21.12.2009 року у ОСОБА_4 з приводу болі в груді, животі, зроблена інєкція анальгіну та папаверину.

В обґрунтування своїх вимог про недійсність заповіту позивач та його представники посилаються на те, що заповіт не виражав волевиявлення ОСОБА_4, оскільки вона бажала оформити спадщину на позивача та відповідача ОСОБА_2 в рівних частинах, однак ними не надано достовірних доказів в обґрунтування своїх вимог про це; крім того, вказані посилання спростовуються поясненнями ОСОБА_7, медичною довідкою Семенівського ФАП № 2 про призначення загальних препаратів, тому суд вважає, що підстав для визнання заповіту недійсним відповідно до вимог ч.3 ст.203, ст.215 ЦК України немає.

Разом з тим, при вирішенні спору були встановлені підстави для того, щоб вважати заповіт ОСОБА_4 від 21.12.2009 року нікчемним, з огляду на наступне.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що був порушений порядок посвідчення заповіту, встановлений вимогами ч.2 ст.1253 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 сама не могла прочитати заповіт за станом здоровя, та його зачитала ОСОБА_7, проте, в порушення вимог абзацу 3 частини 2 ст.1248 ЦК України, при цьому не були запрошені та внесені до заповіту свідки, а заповіт замість ОСОБА_4 підписала ОСОБА_7

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», право на предявлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Як зазначено в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають, оскільки в судовому засіданні була встановлена наявність законних підстав вважати заповіт ОСОБА_4 нікчемним.

Оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, суд вважає необхідним застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 11.05.2011 року державним нотаріусом Мелітопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстровані в реєстрі за № 590 та за № 586.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При подачі позову позивачем були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, в розмірі 37 грн., судовий збір, в розмірі 8,50 грн., а також за подання заяви про забезпечення доказів судовий збір в розмірі 94,10 грн., що підтверджується квитанціями № 044100451, 044000451 від 24.06.2010 р., № 1410030 від 26.12.2011 р. /а.с.4,5,53/, тому ці кошти підлягають стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача.

Керуючись ст.ст.203, 215, 216, 1248, 1253, 1257 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, третя особа Мелітопольська районна державна нотаріальна контора про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину ВРК НОМЕР_2 від 11.05.2011 року та свідоцтва про право на спадщину р.№586 від 11.05.2011 року задовольнити частково.

Застосувати наслідки нікчемного правочину заповіту ОСОБА_4 від 21.12.2009 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 489, та визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.05.2011 року, видане державним нотаріусом Мелітопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 590, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.05.2011 року, видане державним нотаріусом Мелітопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 586.

Стягнути з ОСОБА_2 (ід.код НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с.Семенівка Мелітопольського району Запорізької області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, повязані з оплатою судового збору, в розмірі 102 гривні 60 копійок, та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 37 гривень, а всього 139 (сто тридцять девять) гривень 60 копійок. Обовязок стягнення є солідарним з Семенівською сільською радою Мелітопольського району Запорізької області.

Стягнути з Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 20525354), розташованої за адресою: 72355, Запорізька область, Мелітопольський район, с.Семенівка, вул.Першотравнева, буд.57 на користь ОСОБА_1 судові витрати, повязані з оплатою судового збору, в розмірі 102 гривні 60 копійок, та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 37 гривень, а всього 139 (сто тридцять девять) гривень 60 копійок. Обовязок стягнення є солідарним з ОСОБА_2.

В іншій частині позову в задоволенні відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯВ.І.БАРАНОВ