Рішення № 21742325, 28.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.12 Справа№ 5015/7561/11

За позовом: Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, яке представляє державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів", м.Львів,

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД фірми "Геліф", м. Львів,

за участю третьої особи: Львівської міської ради, м. Львів,

про:звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

прокурора:Герасимчук А.В. посвідчення №20,

позивача:ОСОБА_1 довіреність №160 від 22.12.2011 р.,

відповідача:не з'явився,

третьої особи:не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, яке представляє державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" до товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД фірми "Геліф" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Ухвалою від 28.12.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.01.2012 р. Ухвалою господарського суду від 28.12.2011 р. залучено до участі у справі Львівську міську раду як третьою особою на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. №954/12 від 16.01.2012 р.) обґрунтовуються таким. Ухвалами Львівської міської ради №2714 від 18.06.2009 р. та №3745 від 08.07.2010 р. земельні ділянки розташовані у місті Львові по вулиці Любінській, 168, площею 9,6291 га та 5,9856 га відповідно, передано у користування позивачу. На підставі вказаних ухвал позивачу видано державні акт на право постійного користування землею від 13.07.2009 р. серія ЯЯ №180107 та від 10.12.2010 р. серія ЯЯ №177762. На зазначених земельних ділянках розташована автостоянка ТзОВ "Геліф", якою юридична особа користується без належних правовстановлюючих документів. Вказаними діями відповідач порушує право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні позивача. У звязку з наведеним просить зобовязати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Любінська, 168, Аеропорт ЦА та демонтувати дві некапітальні споруди, а саме: постові приміщення та частково металево-сітчату огорожу.

Відповідач подав відзив на позов (вх. №3719/12 від 22.02.2012 р.). У поданому відзиві зазначив, що в силу положень статті 116 Земельного кодексу України та на підставі ухвали Львівської міської ради №3041 від 29.12.2005 р. затверджено ТзОВ Лтд фірмі "Геліф" проект відведення та надання земельної ділянки на вулиці Любінській, біля кафе "Сателіт" у Львові. Правовідносини між Львівською міською радою та ТзОВ Лтд фірмі "Геліф" знаходяться на стадії виконання ухвали міської ради щодо укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки. Оскільки ухвали Львівської міської ради №3041 від 29.12.2005 р. не скасована, вважає позовні вимоги безпідставними. Також зазначає, що позивачем не представлено проекту відведення земельної ділянки, переданої позивачу, а тому не доведено тої обставини, що земельна ділянка, на якій розташована автостоянка ТзОВ Лтд фірми "Геліф", знаходиться в межах земельної ділянки, на яку видано державний акт на право постійного користування землею серія ЯЯ №177762.

З огляду на це суд ухвалою від 22.02.2012 року продовжив строк вирішення спору, розгляд справи відклав на 28.02.2012 року, поставив на обговорення питання доцільності призначення судової експертизи з метою встановлення факту розташування земельної ділянки, зайнятої відповідачем, на тій земельній ділянці, що надана в постійне користування позивачу. З цією метою суд зобовязав позивача та відповідача надати необхідну технічну документацію на земельні ділянки, що перебувають у їхньому користуванні. Сторонам запропоновано надати власні пояснення з цього приводу, поставити власні запитання судовому експерту.

Однак, в судове засідання 28.02.2012 року представник відповідача не зявився, хоч був належним чином повідомлений про дату проведення судового засідання під розписку, не надав технічної документації на земельну ділянку, якою користується сам.

В судове засідання 28.02.2012 року представник позивача з'явився, надав технічну документацію на земельну ділянку, передану у постійне користування. Крім того, представниками прокуратури та позивача висловлено заперечення з приводу зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи.

Суд погоджується з недоцільністю зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. При цьому потрібно звернути увагу на те, що судова експертиза призначається у випадку дійсної потреби у спеціальних знаннях.

В силу дії принципу змагальності у господарському процесі (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України) кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України) належними і допустимими доказами (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на зазначені обставини, непредставлення технічної документації на земельну ділянку, що перебуває у користуванні відповідача, суд не має змоги вчинити необхідні дії для призначення судової експертизи (чітко сформулювати запитання судовому експерту, проаналізувати запропоновані сторонами питання, долучити відповідні документи до матеріалів справи для її подальшого скерування в експертну установу тощо). Крім того, суд бере до уваги довідки Управління держкомзему у місті Львові, які представлені позивачем та містяться в технічній документації на його земельні ділянки. З цих довідок убачається, що на земельних ділянках, наданих у постійне користування позивачу, розташована земельна ділянка, зайнята відповідачем. При цьому договір оренди земельної ділянки державної реєстрації не проходив.

За таких обставин в сукупності суд дійшов висновку про відсутність потреби призначати судову експертизу з питань встановлення розташування спірної земельної ділянки.

Крім того, в ході розгляду справи відповідач подав клопотання про зупинення провадження у цій справі, оскільки на розгляді Галицького районного суду міста Львова перебуває справа за адміністративним позовом ТзОВ Лтд фірмі "Геліф" до Львівської міської ради про визнання частково нечинною та скасування ухвали Львівської міської ради від 08.07.2010 р. №3745. На підтвердження додано ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 07.12.2011 р. про відкриття провадження у справі.

Суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з цієї підстави, оскільки провадження у справі підлягає обовязковому зупиненню у випадку дійсної неможливості її розгляду до вирішення повязаної справи. Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, оскільки станом на дату прийняття рішення зазначена ухвала не скасована. У випадку її скасування відповідач вправі звернутися до суду із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Третя особа в судові засідання не зявлялася, пояснень по суті позову не надала.

Як уже зазначалося, в судове засідання 28.02.2012 року представник відповідача не зявився, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, причин неприбуття не повідомив, витребуваних матеріалів не надав. З огляду на сплив строків вирішення спору, оскільки судом було надано сторонам достатньо часу для представлення усіх доказів на підтвердження та обґрунтування власної позиції, у суду відсутні підстави та можливості для відкладення розгляду справи та здійснює цей розгляд за матеріалами, які містяться у справі.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Ухвалою Львівської міської ради №855 від 07.12.2000 року відповідачу погоджено місце розташування земельної ділянки та дозволено збір матеріалів попереднього погодження з відведення в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди терміном на 5 років земельної ділянки площею 0,4100 га на вулиці Любінській у місті Львові для обслуговування автостоянки за рахунок земель міста.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2005 року №3041 відповідачу затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,3978 га на вулиці Любінській (район аеропорту, біля кафе "Сателіт") в оренду терміном на 1 рік за рахунок земель міста, які не передані у власність та не надані у користування для влаштування та обслуговування автостоянки. Відповідачу необхідно було укласти договір оренди земельної ділянки строком на один рік. Постановою господарського суду Львівської області від 29.05.2007 року №3/100-10/76 повністю задоволено позов Товариства, скасовано пункт 1, підпункт 2.1 зазначеного рішення Ради. Товариством надано суду докази сплати земельного податку протягом 2011 року.

Ухвалою Львівської міської ради №2714 від 18.06.2009 р. припинено юридичним особам користування земельними ділянками, які потрапляють у межі території, запланованої під будівництво пасажирського аеровокзалу (терміналу), та на які належним чином не оформлені документи землекористування; затверджено позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою Львівської міської ради №3745 від 08.07.2010 р. припинено відповідачу право користування земельною ділянкою площею 0,1368 на вулиці Любінській, 168 та зараховано до земель міста; передано державному підприємству "Міжнародний аеропорт "Львів" земельну ділянку площею 5,9856 га на вулиці Люблінській, 168 у постійне користування для обслуговування аеровокзального комплексу та господарюючих будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі транспорту, звязку.

На підставі ухвали Львівської міської ради №3745 від 08.07.2010 р. позивачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ №177762) від 10.12.2010 р. площею 5,9856 га, розташованою у місті Львові по вулиці Любінській, 168.

На підставі ухвали Львівської міської ради №2714 від 13.07.2009 р. позивачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ №1810107) від 13.07.2009 р. площею 9,6291 га, розташованою у місті Львові по вулиці Любінській, 168.

У довідці Управління Держкомзему у місті Львові №40/01-15/3955 від 30.09.2010 р. зазначено, що ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" відведено земельну ділянку площею 177,3459 га у місті Львові по вулиці Любінській, 168, для видачі державного акта на право постійного користування землею.

У довідках Управління Держкомзему у місті Львові №40/01-15/3613 та №40/01-15/522 зазначено, що земельна ділянка по вулиці Любінській, 168 у місті Львові частково знаходиться у користуванні ТзОВ ЛТД фірма "Геліф" (згідно з представленим планом земельної ділянки), правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку державної реєстрації не проходили.

На підтвердження володіння земельними ділянками площею 9,6291 га, 5,9856 га та 177,3459 га, позивачем долучено зведену експлікацію земель ДП "Міжнародний аеропорт "Львів".

Представниками позивача у кількості трьох чоловік, складено акт від 12.01.2012 р. Цим актом зафіксовано розташування на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача, автостоянку із двома некапітальними спорудами для постових приміщень та частково металево-сітчатою огорожею.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" у листі №63/47вих-12 від 11.01.2012 р. повідомлено Львівську міжрайонну транспортну прокуратуру про те, що станом на 13.01.2012 р. за ТзОВ ЛТД фірма "Геліф" право власності на обєкти нерухомого майна не зареєстровано.

Відповідачем не надано суду правовстановлюючих документів на володіння земельною ділянкою по вулиці Любінській, 168 у місті Львові, які би пройшли державну реєстрацію. Відсутній також в матеріалах справи і акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким би власник (територіальна громада в особі Львівської міської ради) передав спірну земельну ділянку відповідачу.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно частини 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Як убачається з матеріалів справи відповідачем розміщено автостоянку на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача. Такими діями порушено право користування земельною ділянкою позивача. Доказів зворотнього суду відповідачем не представлено.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 Цивільного кодексу України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, статтями 387, 391 цього Кодексу, а способи захисту прав на земельні ділянки статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, передбачений статтею 124 Земельного кодексу України.

В силу загальних правил, передбачених частинами 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Комплексний аналіз зазначених норм дає змоги дійти висновку про те, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту проведення такої реєстрації. Відсутність державної реєстрації зумовлює неукладеність відповідного договору, відтак такий договір не породжує взаємних прав та обовязків.

Таке тлумачення міститься також в постанові Верховного суду України від 18.04.2011 року у справі №2-17/604-2009.

Зазначені норми стосовно державної реєстрації певного виду договорів цілком узгоджуються і зі спеціальними нормами, якими є відповідні положення Земельного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 Земельного кодексу України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а також факт державної реєстрації таких правочинів, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки.

Аналогічне тлумачення поняття самовільного зайняття земельної ділянки міститься також в постанові Верховного суду України від 22.11.2010 року у справі №4/254-35/572.

Положеннями частини 3 статті 82, частини 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, оскільки за позивачем зареєстровано його право постійного користування спірною земельною ділянкою, про що свідчать відповідні державні акти, відповідачем не підтверджено свого права на спірний об'єкт, позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, судовий збір потрібно покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 182, 210, 386, 387, 391, 640 Цивільного кодексу України, статтями 92, 124, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 11128 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити повністю.

2.Зобовязати товариство з обмеженою відповідальністю ЛТД фірма "Геліф" (адреса: вулиця Дністровська, будинок 12, квартира 1, Сихівський район, місто Львів, Львівська область, 79035; ідентифікаційний код 19333810) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Любінська, 168, Аеропорт ЦА, та демонтувати дві некапітальні споруди, а саме: постові приміщення та частково металево-сітчату огорожу. Стягувач: державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" (адреса: аеропорт ЦА, місто Львів, 79000; ідентифікаційний код: 33073442).

3.Стягнути з товариство з обмеженою відповідальністю ЛТД фірма "Геліф" (адреса: вулиця Дністровська, будинок 12, квартира 1, Сихівський район, місто Львів, Львівська область, 79035; ідентифікаційний код 19333810) в доход Державного бюджету України 941,00 грн. судового збору.

4.Накази видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.