Постанова № 21737161, 06.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2012 року           10:42           № 2а-280/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Руденко Н.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 18.01.2012 р. № ГО-12/13)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 03.02.2012 р. № 5476/9/10), ОСОБА_3 (довіреність від 30.01.2012 р. № 4495/Б/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

доДержавної податкової інспекції у місті Житомир

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 000021/22/0 від 07.11.2006, № 000021/22/1 від 04.12.2006, № 000021/22/2 від 26.12.2006 та № 000021/22/3 від 15.03.2007,- ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»(в подальшому змінено назву на Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС») звернулось 27.03.2007 до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: № 000021/22/0 від 07.11.2006, а також похідних від нього: № 000021/22/1 від 04.12.2006, № 000021/22/2 від 26.12.2006 та № 000021/22/3 від 15.03.2007 р., відповідно до яких за порушення п/п. 7.2.1. (перший епізод) та п/п. 7.2.3. (другий епізод) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон про прибуток) та згідно з п/п. «б»п/п. 4.2.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»Житомирській філії ЗАТ «Страхова група «ТАС»визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 8790 грн. (за основним платежем) та 4395 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 (справа № 11/238-А) позовні вимоги задоволено повністю та визнано нечинними оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Зокрема, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума, на яку було зменшено валовий дохід Житомирської філії ЗАТ «Страхова група «ТАС», перерахована головному офісу ЗАТ «Страхова група «ТАС»філією у зв’язку з перестрахуванням головним офісом компанії у перестраховиків страхового ризику за страховими договорами, укладеними філією від імені юридичної особи. Оскільки філія здійснює свою діяльність від імені юридичної особи та в межах повноважень, якими вона наділена головним офісом, вона має право здійснювати перестрахування у такий спосіб і у зв’язку з цим має право зменшувати свій валовий дохід.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 (справа № 22а-3148/08) апеляційну скаргу ДПІ у місті Житомирі залишено без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 –без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 (справа № К-3687/09) скасовано постанову суду першої інстанції від 19.06.2007 та ухвалу апеляційної інстанції від 17.12.2008 і постановлено нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Зокрема, при прийнятті вказаної постанови суд касаційної інстанції виходив з того, що Філія позивача протягом періоду, за який здійснювалася перевірка, безпідставно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними Філією договорами, а відтак суд касаційної інстанції прийшов до висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Постановою Верховного Суду України від 03.10.2011 (справа № 21-188а11) скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011, а справу направлено до суду касаційної інстанції.

Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що за змістом підпункту 7.2.1 Закону № 334/94-ВР (у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) оподатковуваним доходом для цілей оподаткування страхової діяльності вважалася сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі –сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Редакція зазначеної норми, чинна з 30 липня 2004 року, не передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом. Ураховуючи наведене, як зазначив Верховний Суд України, висновок касаційного суду про те, що Філія в період із 1 жовтня 2003 року по 30 липня 2004 року безпідставно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, є безпідставним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.12.2011 (№ К/9991/77739/11) скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 19.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив, що підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) передбачалось, що для цілей оподаткування під оподатковуваним доходом страхової діяльності слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді. З 30.07.2004 р. набрала чинності нова редакція зазначеної норми Закону, яка не передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом. Однак, суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи залишили поза увагою зазначений факт та не врахували, що у період з 01.10.2003 р. по 30.07.2004 р. приписи підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не забороняли Філії зменшувати свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, і лише з 30.07.2004 р. почала діяти заборона на зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом. У той же час, суд касаційної інстанції зазначив, що в силу статті 220 КАСУ не може встановити правильність висновків, викладених в акті перевірки у частині заниження податку на прибуток підприємства на 8790,00 грн. через зменшення валового доходу від страхової діяльності на 273344,00 грн. страхових платежів, переданих головному офісу ЗАТ «Страхова група «ТАС»у перестрахування, з врахуванням дії в часі різних редакцій підпункту 7.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював оподаткування доходів від страхової діяльності та, відповідно, правильність донарахування податкових зобов’язань з цього податку, а відтак під час нового розгляду суду першої інстанції потрібно встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

Під час нового розгляду справи, позивач додаткових письмових доводів та доказів з приводу оскаржуваних рішень не подавав, усно зазначивши, що позиція позивача залишилась незмінною. Зокрема, позивач вважає, що доводи ДПІ ґрунтується на неправильному застосуванні положень п/п. 7.2.1. (за першим епізодом) та 7.2.3. (за другим епізодом) Закону про прибуток. Позивач вважає, що з огляду на правову позицію Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України у даній справі, кошти, перераховані філією головному офісу страхової компанії в період до початку дії нової редакції п/п. 7.2.1. Закону про прибуток, яка набрала чинності 30.07.2004 р., за операціями із здійснення останньою операцій з перестрахування у нерезидентів та резидентів ризиків за укладеними у Філії договорами страхування, не забороняли Філії зменшувати оподатковуваний дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, а отже висновки ДПІ не ґрунтуються на Законі. Представник позивача під час судового розгляду також уточнив та зазначив, що в період дії нової редакції п/п. 7.2.1. Закону про прибуток і надалі у взаємовідносини з нерезидентами щодо перестрахування ризиків за договорами страхування, укладеними філією, страхова компанія не вступала. У цей період, як зазначив представник позивача, здійснювались лише операції з перерахування страхових платежів філією на користь головного офісу, який у свою чергу здійснював перестрахування ризиків за укладеними філією страховими договорами лише у резидентів України, що, на думку представника позивача, підтверджується матеріалами справи.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову щодо спірних взаємовідносин за першим епізодом, в яких зазначає про порушення позивачем п/п. 7.2.1. Закону про прибуток (в редакції до 30.07.2004 р.) та, як і під час попереднього розгляду справи, вказуючи на те, що внаслідок перерахування філією коштів головному офісу страхової компанії на підставі розпоряджень останньої за операціями останньої з перестрахування, зазначені кошти не можуть вважатися страховим платежем та філія не може за їх рахунок зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності.

Тобто, незалежно від правової позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України у цій справі, ДПІ вважає свої початкові висновки законними та обґрунтованими. Щодо другого епізоду (щодо оподаткування витрат на ведення страхових справи, які закладені у страховий платіж, у разі розірвання договору страхування), ДПІ, як і під час попереднього розгляду справи, не надало письмових заперечень, усно зазначивши, що у разі розірвання договору, кошти на ведення страхових справ є доходом з інших джерел, який повинен оподатковуватись за ставкою 25%.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Виходячи з правової позиції Верховного Суду України, вказівок Вищого адміністративного суду України, розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Приватне акціонерне товариство "Страхова група «ТАС»(на час виникнення спірних відносин –закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС») зареєстроване у статусі юридичної особи Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією. Код з ЄДР –30115243. Адреса: 03062, м. Київ, Святошинський район, пр.-т Перемоги, 65.

Згідно із статутом товариства (в редакції на час виникнення спірних відносин) предметом безпосередньої діяльності товариства є проведення страхування, перестрахування та здійснення фінансової діяльності, пов’язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Товариство займається проведенням всіх видів обов’язкового та добровільного страхування та перестрахування, на які воно отримало ліцензію.

Сторонами визнається та не заперечується, що позивач є страховою організацією та на час здійснення спірних операцій мав свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 21.04.2004 р. № 11100895, а також мав відповідні ліцензії, перелік та обсяг прав за якими визначено на стор. 3 - 4 акту перевірки.

Відповідно до п. 3.8. статуту товариства, воно має право як на території України, так і за її межами створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, відкривати їм рахунки. Відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються загальними зборами акціонерів. Керівники відокремлених підрозділів діють на підставі довіреностей, що видаються головою правління.

Згідно з Положенням про Житомирську філію, яке зареєстровано у встановленому порядку, Філія є структурним підрозділом позивача та діє від імені позивача в межах повноважень, наданих їй статутом та цим положенням. Метою діяльності Філії є одержання прибутку шляхом надання послуг із забезпечення страхового захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб та здійснення перестрахувальної діяльності в межах, визначених статутом позивача та зазначеним Положенням. Філія є платником податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених Законом України «Про систему оподаткування», у порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно з п/п. 2.2. Положення, на Філію, покладено, зокрема, такі функції: організація і проведення від імені позивача страхової та перестрахової діяльності відповідно до статуту та ліцензії; визначення фінансових результатів діяльності філії, вірне і своєчасне нарахування та сплата податків та зборів; розробка бюджету по доходах та витратах на проведення страхової та перестрахової діяльності. Філія веде окремий баланс, що є складовою частиною консолідованого балансу позивача. З матеріалів справи вбачається, що Філія є окремим платником податків, тобто є окремим суб’єктом податкових правовідносин.

ДПІ у м. Житомир проведено виїзну планову перевірку Житомирської філії позивача за період з 01.01.2003 р. по 30.06.2006 р.

За результатами перевірки складено акт від 31.10.2006 р. № 3632/22/25838715.

Як зазначено в Акті перевірки у період, що перевірявся, Філія була платником, зокрема, податку на прибуток.

На підстав акту перевірки прийнято оскаржуване рішення № 000021/22/0 від 07.11.2006, яке за результатами адміністративного оскарження залишено без змін та ухвалені наступні рішення: № 000021/22/1 від 04.12.2006, № 000021/22/2 від 26.12.2006 та № 000021/22/3 від 15.03.2007 р., які є похідними від першого.

У Розділі 4 Акту перевірки встановлено (в частині, що стосується операцій з перестрахування) порушення п/п. 7.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на доходи страховика в сумі 8200 грн., з яких: 4 квартал 2003 р. –5881 грн., три квартали 2004 року –2214 грн., 2004 рік –2214 грн., 1 півріччя 2006 р. –105 грн.

В контексті наведеного у п. 3.1.1.1. Акту перевірки визначено, що при проведенні перевірки фактично отриманих (нарахованих) та задекларованих страховиком валових внесків встановлено заниження сум валових внесків: 4 кв.2003 р. –196033 грн.; 1 кв. 2004 р. –95211 грн., 1 півріччя 2004 р. –113573 грн., три квартали 2004 р. –73798 грн., 2004 рік –73798 грн., 1 півріччя 2006 р. –3513 грн. та встановлено завищення сум валових внесків: 1 кв. 2005 р. –15255 грн., 1 півріччі 2005 р. –62089 грн.

Заниження скоригованого валового доходу від страхової діяльності по звітних періодах на загальну суму 273344 грн. виникло в результаті порушення п/п.7.2.1. Закон про прибуток, а саме: філією зменшено об’єкт оподаткування від страхової діяльності на частку страхових платежів, перерахованих ЗАТ «Страхова група «ТАС»на підставі розпоряджень юридичної особи, які не можуть вважатися страховими платежами, сплаченими (нарахованими) за договорами з перестрахування, оскільки не виконуються вимоги ст. 12 Закону України «Про страхування».

Одночасно у п. 3.1.1.2. Акту перевірки зазначено, що Філія декларувала страхові премії на користь перестраховиків, які фактично сплачені страховику ЗАТ «Страхова група «ТАС»в розмірі 273344 грн., з них: 4 кв. 2003 р. –196033 грн., 1 кв. 2004 р. –71985 грн., 1 півріччя 2004 р. –73798 грн., три квартали 2004 року –73798 грн., 2004 р. –73798 грн., 1 півріччя 2006 року –3513 грн. Завищення валових внесків, сплачених страховиком за договорами перестрахування по звітних періодах на загальну суму 273344 грн. виникло в результаті порушення п/п. 7.2.1. Закону про прибуток, а саме: Філією зменшено об’єкт оподаткування від страхової діяльності на частку страхових платежів, перерахованих ЗАТ «Страхова компанія «ТАС»на підставі розпоряджень юридичної особи, які не можуть вважатися страховими платежами, сплаченими (нарахованими) за договорами перестрахування, оскільки не виконуються вимоги ст. 12 Закону України «Про страхування».

Відтак, як зазначено у п. 3.1.1.4. Акту перевірки, перевіркою правильності нарахування податку на прибуток від страхової діяльності, встановлено заниження податку на прибуток від страхової діяльності в розмірі 8200 грн., з них 4 кв. 2003 р. –5881 грн., 2004 рік –2214 грн., 1 півріччя 2006 року –105 грн. Заниження суми нарахованого податку за ставкою 3% встановлено в результаті порушення, викладеного у п. 3.1.1.2. «Валові внески, сплачені страховиком за договорами перестрахування».

У цьому контексті під час розгляду справи встановлено, що в період із 1 жовтня 2003 року по 30червня 2006року страхова компанія через свій головний офіс проводила перестрахування в інших страховиків (перестраховиків) ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальниками за укладеними страховою компанією (в особі філії) договорами страхування. Оскільки Філія не є юридичною особою, не наділена повноваженнями на проведення перестрахування від імені страховика і не мала права на купівлю вільноконвертованої валюти та перерахування останньої як страхової премії перестраховикам, зазначені дії були проведені позивачем як юридичною особою через бухгалтерію головного офісу. Філія як окремий платник податку на прибуток після фактичної сплати головним офісом згідно з договорами перестрахування частини страхових платежів перестраховикам та отримання від останнього інформації про це, перераховувала йому відповідну суму (загалом 273344 грн.) і зменшувала у податковому обліку свій дохід від страхової діяльності внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії у зв’язку із здійсненням останньою операцій з перестрахування ризиків у нерезидентів та резидентів за договорами страхування, укладеними від імені юридичної особи її філією. При цьому головний офіс не зменшував суму валових доходів від страхової діяльності на суму сплачених перестраховикам платежів. Загалом, як зазначено вище, сума таких платежів філії на користь головного офісу страхової компанії склала 273344 грн. Під час розгляду справи ДПІ не спростовано та не заперечувались наведені обставини, зокрема, відносно укладання вищезгаданих договорів страхування страховою компанією в особі філії, обставин перерахування коштів філією на користь головного офісу, характеру угод із страхування/перестрахування та характер відносин між учасниками відповідних угод, та наведене підтверджується залученими до матеріалів справи, зокрема, договорами перестрахування, укладеними з перестраховими компаніями: ТТ КЛУБОМ (Англія) від 28.02.2002 р., Reinsurance Company»(Франція) від 12.08.2003 р., ЗАТ «СК «ВЕСКО»(Україна) від 12.08.2003 р., ЗАТ «Європейський страховий альянс»(Україна) від 31.01.2002 р., ЗАТ «СК «ІФД-Капіталь Страхування» (Україна) від 31.10.2001 р., розпорядженнями головного офісу, бордеро (примірник звіту перед нерезидентом (bordereau), наявними у справі платіжними дорученнями, ковер-нотами/cover note (договори про перестрахування).

Спірними між сторонами є статус коштів, перерахованих філією на користь головного офісу, правомірність віднесення філією сум у розмірі 273344,00 грн., перерахованих філією головному офісу у перестрахування, до валових внесків, та зменшення у зв’язка з цим об’єкту оподаткування від страхової діяльності, оскільки, як зазначено вище, ДПІ вважає, що зазначені платежі не можуть вважатися страховими платежами, сплаченими (нарахованими) за договорами з перестрахування, оскільки були сплачені філією не перестраховику, а головному офісу страхової компанії.

У взаємозв’язку з вищенаведеним, враховуючи висновки, викладені у вищезгаданих рішеннях Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України у даній справі, які відповідно до приписів ст. 2442 та ч. 5 ст. 227 КАС України є обов’язковими для суду у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про страхування»(в редакції, що діяла в період, який перевірявся) під перестрахуванням розуміється страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) передбачалось, що для цілей оподаткування під оподатковуваним доходом страхової діяльності слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Таким чином, приписи підпункту 7.2.1 Закону про прибуток (у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) не забороняли Філії формувати свій оподатковуваний дохід від страхової діяльності за рахунок його зменшення внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії у зв’язку із здійсненням останньою перестрахування ризиків у нерезидентів та резидентів, за укладеними у Філії договорами страхування.

В даному випадку, сукупність наданих позивачем доказів та інші матеріали справи (відносно періоду до 30.07.2004 р.), у т.ч. відомості на стор. 11 Акту перевірки, дають можливість ідентифікувати спірні суми, які сплачені філією головному офісу страхової компанії, як страхові внески, перераховані філією головному офісу страхової компанії за операціями із здійснення останньою перестрахування ризиків у нерезидентів та резидентів за укладеними у Філії договорами страхування, а отже дії філії, яка зменшувала свій дохід від страхової діяльності внаслідок перерахування цих платежів головному офісу у зв’язку із здійсненням останнім перестрахування ризиків у нерезидентів та резидентів за укладеними у Філії договорами, є законними та обґрунтованими, а рішення ДПІ, що ґрунтуються на зворотному –протиправними.

У той же час, 30.07.2004 р. набрав чинності Закон від 1 липня 2004 року № 1957-IV«Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», яким до п/п. 7.2.1. Закону про прибуток внесено зміни, а саме: в абзаці четвертому слова «(крім договорів страхування життя)»і «та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді»виключено.

З урахуванням внесених змін абзац четвертий п/п. 7.2.1. Закону про прибуток передбачав, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Відтак, як зазначено у вищезгаданих рішеннях Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, з 30.07.2004 року набрала чинності нова редакція зазначеної норми Закону, яка не передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Дослідивши у цьому контексті залучені до матеріалів справи докази, які стосуються діяльності головного офісу та філії у період дії нової редакції п/п. 7.2.1. Закону про прибуток, у т.ч.: платіжні доручення, розпорядження головного офісу щодо перерахування філією коштів, сплачених головним офісом у перестрахування, а також наведені в Акті перевірки відомості щодо цього, суд приходить до висновку, що у період дії нової редакції п/п. 7.2.1. Закону про прибуток, кошти перераховувались філією головному офісу у зв’язку із здійсненням останнім операцій з перестрахування ризиків (за договорами, укладеними філією від імені юридичної особи –позивача) лише у резидентів України, а саме за договорами, укладеними головним офісом з вищезгаданими резидентами України –перестраховиками: ЗАТ «СК «ВЕСКО»(Україна), ЗАТ «Європейський страховий альянс»(Україна), ЗАТ «СК «ІФД-Капіталь Страхування»(Україна).

При цьому, як під час розгляду справи зазначили представники ДПІ та підтверджується матеріалами справи, зокрема на стор. 14 Акту перевірки, протягом третього кварталу 2004 року та надалі –включно з 1 кварталом 2006 року, зазначені суми перерахувань не приймали участь у зменшенні оподатковуваного доходу філії.

Лише у 2 кварталі 2006 року позивачем були задекларовані «валові внески, сплачені страховиком за договорами перестрахування»у розмірі 3513 грн., які, однак, сформовані у зв’язку з перестрахуванням ризиків також у зазначених вище резидентів (стор. 10 акту перевірки, п/п. 2.15.5.3.).

Відтак, оскільки у період дії нової редакції п/п. 7.2.1. Закону про прибуток оподатковуваний дохід філії не формувалися за операціями з перестрахування ризиків у нерезидентів, підстав вважати, що позивачем порушено правила формування оподатковуваного доходу в цей період та порушення п/п. 7.2.1. Закону про прибуток –не має.

ДПІ в порядку виконання обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України не надала доказів на спростовування наведеного та не довела зворотного, а отже оскаржувані рішення, що ґрунтуються на доводах ДПІ у наведеному вище контексті, не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Окрім того, у п. 3.1.2. Акту перевірки («Інші доходи, що мають особливий порядок оподаткування») зазначено, що в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо Житомирська філія ЗАТ „Страхова Група «ТАС»отримує доходи із джерел інших ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, такі доходи оподатковуються за ставкою, 25 % до об’єкта оподаткування.

У цьому контексті ДПІ в Акті перевірки зазначено, що філією протягом 2005 –2006 років не включено до об’єкту оподаткування сума коштів, яка утримана страховиком при достроковому припиненню дії договорів страхування, що є компенсацією витрат на ведення справи і не є страховими платежами та підлягає включенню до складу доходу від іншої діяльності, ніж страхова, в податковому періоді, на який припадає припинення договору, а на суму повернутих страхових платежів страховиком здійснюється коригування валових внесків відповідно до п. 5.10. статті 5 Закону про прибуток. Суми, розрахунки, обставини дострокового припинення дії договорів за вищезгаданими операціями, тобто вихідні дані, покладені в основу зазначених доводів ДПІ та заперечень позивача, сторонами не заперечуються.

Зниження скоригованого валового доходу від діяльності іншої, ніж страхова, склало 2358 грн. Згідно з п/п. 3.1.2.5. Акту перевірки, перевіркою встановлено заниження податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у розмірі 590 грн.,з них: 1 півріччя 2005 р. –13 грн., три квартали 2005 року –70 грн., 2005 рік –414 грн., 1 кв. 2006 р. –135 грн., 1 півріччя 2006 року –176 грн.

В цьому контексті позивач, з посиланням на положення ст. 17, 9, 28 Закону України «Про страхування»у взаємозв’язку з положеннями п/п. 7.2.1., 7.2.3. Закону про прибуток, у позові зазначає, що норматив витрат на ведення справ є складовою страхового тарифу, а його абсолютна величина є складовою загальної суми страхового платежу, за рахунок якої страховик покриває витрати на проведення страхової діяльності (виготовлення бланків договорів, обслуговування, консультування, проведення експертиз, виплату агентської винагороди, тощо). Позивач зазначає, що не має правових підстав, у разі дострокового розірвання договору страхування, змінювати перше (оподаткування страхового платежу, як валового доходу страховика при укладанні договору страхування) призначення отриманих чи нарахованих страхових платежів та переглядати структуру та складові страхового тарифу, як звичайної ціни страхового тарифу, визначеної відповідно до розпорядження Держфінпослуг від 30.12.2004 р. № 3259. Оскільки страховий платіж, у т.ч. його частина, що відповідає нормативу витрат на ведення справи, є джерелом доходу страховика, який визначено у п/п. 7.2.1. Закону про прибуток, а тому такий дохід не оподатковується за ставкою, визначеною у п. 10.1. Закону про прибуток, а відтак, як вважає позивач, спірні рішення, які ґрунтуються на зазначених висновках в акті перевірки, є неправомірними.

В контексті наведеного слід зазначити, що відносно цього епізоду ДПІ не надало будь-яких заперечень відносно доводів позивача щодо необґрунтованості та неправомірності зазначених висновків акту перевірки, однак, як зазначено вище, було заявлено усні заперечення.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про страхування»(в редакції, яка діяла в період, що перевірявся) встановлено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), це плата за страхування, яку страхувальник (клієнт) страхової компанії) зобов’язаний внести страховику (страховій компанії) згідно з договором страхування.

Страховий тариф –ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків та має декілька структурних складових при його визначенні, у тому числі таку структурну складову як нормативні витрати на ведення справи. Конкретній розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про страхування»страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя, повинні міститись у Правилах страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Норматив витрат на ведення справ для кожного виду страхування включений в розрахунок страхового тарифу, який передбачає як оцінку ризику страховика так і його компенсаційні витрати, тобто у розрахованому страховому тарифі «норматив витрат на ведення справ»є його структурною складовою, відповідно без виділення цієї «структурної складової»у нарахованому страховому платежу за конкретним договором страхування.

Статтею 28 Закону України «Про страхування»встановлено, що у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника (страховика, обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування) страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи. Тобто страховий платіж, який повинен бути повернутий страхувальнику, за умовами договору страхування, зменшується на його складову, тобто нормативні витрати на ведення справи.

Величина отриманого чи нарахованого страхового платежу визначається з урахуванням Закону України «Про страхування»згідно з тарифами, при розрахунку яких визначено норматив на ведення справи. При цьому відповідно до підпункту 7.2.3 Закону про прибуток (як в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2004 р. N 1957-IV, так і після) до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування), тобто витрат страховика від страхової діяльності, які були закладені у страховий тариф. Такий висновок суду узгоджується і з п. 2 „Інші доходи, що мають особливий порядок оподаткування»Форми декларації з податку на доходи (прибуток) страховика, яка затверджена наказом ДПА України від 31.03.2003 № 146 зі змінами і доповненнями (на період перевірки), в якому у код рядків «показники»не включений доход від витрат на ведення справи по іншим видам страхування ніж страхування життя.

Витрати Позивача на ведення справ, суми яких визначенні у Акту перевірки відносяться до і є частиною страхового платежу і відповідно є доходом від страхової діяльності, що не заперечується відповідачем.

При цьому, припинення дії договору страхування та повернення страхувальнику страхових платежів за період, що залишився до закінчення дії договору, не змінює правової та економічної суті такої частини страхових платежів як відрахування нормативних витрат на ведення справи (з урахуванням їх визначення та отримання страховиком до припинення договору та цільового використання).

Відповідно до 7.2.1 пункту Закону про прибуток при отриманні чи нарахуванні доходу у вигляді страхових платежів, у тому числі їх частину, що відповідає нормативу витрат на ведення справ, визначену при розрахунку страхового тарифу, оподатковується за ставкою 3%.

Отже, висновок ДПІ за цими епізодами не відповідає фактичним обставинам та наведеним вище нормам законодавства, нарахування податкових зобов’язань є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, як приходить до висновку суд на підставі вищенаведеного, ДПІ не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень в цілому, а відтак позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення. Виходячи з наведеного, беручи до уваги характер спірних відносин та положення ч. 2 ст. 11 КАС України, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень: № 000021/22/0 від 07.11.2006, № 000021/22/1 від 04.12.2006, № 000021/22/2 від 26.12.2006 та № 000021/22/3 від 15.03.2007 р. та відшкодуванні позивачу судових витрат у розмірі 3,40 грн. сплаченого державного мита (судового збору).

Керуючись вимогами ч. 2 ст.11, статей 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 000021/22/0 від 07.11.2006, № 000021/22/1 від 04.12.2006, № 000021/22/2 від 26.12.2006 та № 000021/22/3 від 15.03.2007 р. Державної податкової інспекції у м. Житомирі.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»3,40 грн. на відшкодування сплаченого державного мита (судового збору).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя                                                                       О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 10 лютого 2012 р.