Постанова № 21736843, 12.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2012 року 17:02 справа № 2а-12466/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Сергієнко-Колодій В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Євробізнес»

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00000402307/0 від 17.03.2011

за участю представників сторін:

від позивача: Александрович О.М.,

від відповідача: Федоров С.Ф.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Євробізнес»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00000402307/0 від 17.03.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про хибність висновків ДПІ у Голосіївському районі міста Києва щодо нікчемності правочину, на підставі якого позивачем нараховано податковий кредит з ПДВ, та про неправомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким донараховано податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 168041,25 грн. (134 433,0 грн. основний платіж та 33608,25 грн. штрафні санкції).

В судовому засіданні представником позивача позов підтримано у повному обсязі та заявлено про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представником відповідача позов не визнано та зазначено про обґрунтованість рішень податкового органу та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва (далі податковий орган) проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Компанія Євробізнес»з питань правових відносин з ТОВ «Оптдевайс»за період 01.08.2010 по 31.08.2010.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт № 136/1-23-70-32374173 від 04.03.2011, яким встановлено порушення ТОВ «Компанія Євробізнес»положень пп. 7.4.1., пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено податковий кредит за серпень 2010 року у розмірі 134433,0 грн.

Також, у зазначеному акті податковим органом зазначено, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Компанія Євробізнес»та ТОВ «Оптдевайс»носять характер нечинного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обовязковим умовам правочину, а саме: ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, так як суперечать моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі та правочини не були спрямовані на реальне настання наслідків.

Крім того, податковим органом встановлено, що в Системі автоматизованого співставлення за серпень 2010 року встановлено, що ТОВ «Оптдевайс»не задекларувало податкові зобовязання по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Євробізнес»на загальну суму 134433,0 грн., ТОВ «Оптдевайс»перебуває на обліку як платник податків у Васильківській ОДПІ, кількість працюючих 1 чоловік, директором ТОВ «Оптдеайс» є ОСОБА_3, з протоколу допиту якого вбачається, що громадянин ОСОБА_3 не здійснював господарську діяльність товариства, ніяких товарно-матеріальних цінностей не отримував і не відпускав, роботи та послуги не виконував і не надавав, не підписував первинні документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність товариства, у товариства не було складських приміщень для збереження товарно-матеріальних цінностей, не було виробничих потужностей, будівельної техніки та робочої сили, для здійснення ремонтно-будівельних робіт та надання інших послуг.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 000004023007/0 від 17.03.2011, яким визначено ТОВ «Компанія Євробізнес»податкове зобовязання на загальну суму 168041,25 грн., з яких 134433,0 грн. основний платіж, 33608,25 штрафні санкції.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Євробізнес», код ЄДРПОУ 32374173, не погоджується з вищезазначеними висновками ДПІ у Голосіївському районі міста Києва та податковим повідомленням-рішенням, а тому оскаржив його до суду.

Предметом судового розгляду по даній адміністративній справі є податкове повідомлення-рішення № 00000402307/0 від 17.03.2011, винесене на підставі акту перевірки № 136/1-23-70-32374173 від 04.03.2011.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом здійснено висновки про нікчемність правочину з ТОВ «Оптдевайс»на підставі того, що товариство має стан «направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження (місцем проживання)». Крім того, оскільки форми № 1 ДФ кількість працюючих 1 чоловік, податковим органом зроблено висновки про відсутність трудових ресурсів товариства для здійснення господарської діяльності. Також податковим органом взято до уваги протокол допиту ОСОБА_3, що є директором ТОВ «Оптдевайс», наданий СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, з якого вбачається, що громадянин ОСОБА_3 не здійснював господарську діяльність товариства, ніяких товарно-матеріальних цінностей не отримував і не відпускав, роботи та послуги не виконував і не надавав, не підписував первинні документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність товариства, у товариства не було складських приміщень для збереження товарно-матеріальних цінностей, не було виробничих потужностей, будівельної техніки та робочої сили, для здійснення ремонтно-будівельних робіт та надання інших послуг.

В акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва також зазначено, що ТОВ «Компанія Євробізнес»придбало товар (роботи, послуги) у особи, яка не сплачувала податки, діяльність якої мала ознаки фіктивного підприємництва, що за юридичною адресою не знаходиться.

Таким чином, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва вважає фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Компанія Євробізнес»та ТОВ «Оптдевайс»такими, що порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави (тобто нікчемними), а отже, не мають будь-якої юридичної сили та не спричиняють настання правових наслідків.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою, виходячи з наступного.

На спростування вищезазначених доводів ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, позивачем зазначено про відсутність законодавчо визначеної вимоги про неправомірність нарахування податкового кредиту покупцем через відсутність за місцезнаходженням продавця. Крім того, позивачем зазначено, що на момент вчинення правочину свідоцтво платника ПДВ у ТОВ «Оптдевайс»не було анульовано.

З матеріалів справи вбачається, що взаємовідносини позивача та ТОВ «Оптдевайс» грунтувалися на договірних відносинах.

Суд приймає до уваги твердження позивача про неможливість предявлення документів первинної фінансової звітності, оскільки з наявної в матеріалах справи копії протоколу виїмки та огляду від 21.12.2010 старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Київській області вилучено документи первинної фінансової звітності, які б підтвердили реальність фінансово-господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Оптдевайс».

Суд також приймає до уваги, що на підтвердження реальності отриманої продукції від ТОВ «Оптевайс», позивачем надано копії документів первинної фінансової звітності щодо подальшої реалізації зазначеної продукції іншим субєктам підприємницької діяльності, а також надано копію договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2010.

За вимогами цивільного законодавства існує презумція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем по справі не було надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення угоди, на підставі якої виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Оптдевайс»не відповідала дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків, висновки про нікчемність правовідносин податковим органом здійснено на підставі ненадання позивачем первинних документів фінансової звітності, без врахування зауважень ТОВ «Компанія Євробізнес»про неможливість їх надання внаслідок вилучення правоохоронними органами.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначеного цим Законом України.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

З наявної в матеріалах справи копії протоколу виїмки вбачається, вилучення документів первинної фінансової звітності, а саме відповідних податкових накладних, видаткових накладних, рахунки-фактури, акти здачі-приймання, які б могли підтвердити сплату позивачем ПДВ, включеного до вартості товару. Зазначені документи податковим органом не досліджувались, а тому висновки податкового органу щодо порушення позивачем положень п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є хибними та нічим не підтвердженими.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на момент формування податкового кредиту з ПДВ у позивача були наявні усі необхідні документи, зазначені у п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону. Відсутність на момент перевірки цих документів зумовлена їх вилученням слідчими органами. Таким чином, висновки податкового органу щодо наявності порушення в діях позивача положень п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є хибними та не відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на зазначене, позиція відповідача щодо донарахування позивачу сум податкового зобовязання з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Оптдевайс», згідно оскаржуваного рішення на загальну суму 168041,25 грн., з яких 134433,0 грн. основний платіж, 33608,25 штрафні санкції є необґрунтованою.

За таких обставин, Суд, відповідно до положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00000402307/0 від 17.03.2011 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування правомірності прийнятого ним оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000402307/0 від 17.03.2011 повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук