Постанова № 21736706, 16.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2012 року 16:36 № 2а-12903/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Ускової О.І.;

відповідача: Гримальського А.Ю.;

прокуратури:не зявились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ПВК “Будівельник”

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

за участюПрокуратури Оболонському району міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року №0000042307

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 вересня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “ПВК “Будівельник” (далі по тексту позивач, ТОВ“ПВК“Будівельник”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 29 серпня 2011 року №0000042307.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-12903/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04 жовтня 2011 року.

Судове засідання, призначене на 17 жовтня 2011 року, не відбулось у звязку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 24 жовтня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва з метою витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 16 січня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 29 серпня 2011 року №0000042307 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3статті 54, абзацом другим пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ“ПВК “Будівельник” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 1569473,00 грн., в тому числі за основним платежем 1255578,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 313895,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 09 серпня 2011 року №392/23-7/31466963 “Про проведення документальної невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ“ПВК “Будівельник” (код ЄДРПОУ 31466963) по взаємовідносинам з ТОВ “Марадор” (код ЄДРПОУ 37478813) з питань правомірності формування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період 01.02.2011р. по 28.02.2011р. та з 01.04.2011р. по 30.04.2011р.” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач зазначив наступні обставини: за матеріалами перевірки, наданими ДПІ у м. Черкаси, стосовно ТОВ “Марадор” угоди, укладені останнім з контрагентами на реалізацію товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), мають протиправний характер, а такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави та суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Наведене вище, на думку відповідача, свідчить про те, що податкові накладні, виписані ТОВ “Марадор”, не мають статусу юридично значимих.

Крім того, відповідач зазначає, що у ТОВ “Марадор” відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, та здійснює діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.

З урахуванням викладеного в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1255578,19 грн., в тому числі за лютий 2011 року 256340,26 грн., квітень 2011 року 999237,93 грн.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги наступним: усі договори між ТОВ“ПВК “Будівельник” та ТОВ “Марадор” підписані повноваженими представниками сторін, скріплені печатками та містять всі істотні умови договору; факт передачі товару підтверджується належним чином оформленими накладними; наявність чи відсутність у покупця супровідних документів про прийняття чи відвантаження вантажу, не є підставою для визнання договору нікчемним; відповідачем не наведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства та наявності протиправного умислу; податковий кредит сформований на підставі належним чином складених податкових накладних.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ“ПВК “Будівельник”, виходячи з наступних мотивів.

Як підтверджують матеріали справи, протягом лютого та квітня 2011 року між ТОВ“ПВК “Будівельник” (покупець) та ТОВ “Марадор” (продавець) мали місце взаємовідносини по поставці будівельних матеріалів.

Згідно видаткових накладних та рахунків-фактур, датованих лютим та квітнем 2011року, ТОВ “Марадор” поставило позивачу щебінь (фр. 5*20), пісок, плитки керамічні, профілі, цвяхи, фарбу, дошки, решітки радіаторні, суміші бетонні, піну монтажну, труби тощо на загальну суму 7533469,14 грн., в тому числі податок на додану вартість 1255578,19 грн.

ТОВ “Марадор” виписало на адресу ТОВ“ПВК “Будівельник” податкові накладні, датовані лютим та квітнем 2011року, 7533469,14 грн., в тому числі податок на додану вартість 1255578,19 грн.

За поставлений товар ТОВ“ПВК “Будівельник” розрахувалось шляхом перерахування на рахунок ТОВ “Марадор” грошових коштів на повну суму поставки, що підтверджується платіжними дорученнями та відповідні виписки банку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий та квітень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Марадор”, у звязку з придбанням будівельних матеріалів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Марадор” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем будівельних робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що повязану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підставі матеріалів, наявних в справі та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ“ПВК “Будівельник” є будівництво будівель, штукатурні роботи, оптова торгівля будівельними матеріалами, виробництво виробів з бетону для будівництва.

Позивач має в постійному користуванні земельну ділянку для розміщення виробничої бази та орендує земельну ділянку для виробництва будівельних матеріалів в м. Українка Обухівського району Київської області; згідно фотознімків виробництва ТОВ“ПВК “Будівельник”, останнє має достатню матеріальну базу та необхідні ресурси для здійснення виробництва, в тому числі бетону та виробів з нього.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ТОВ “Марадор” є оптова торгівля будівельними матеріалами.

Судом встановлено, що поставлені ТОВ “Марадор” будівельні матеріали зберігались позивачем на власному складі позивача та в подальшому використані при виготовленні бетону, що поставлявся на адресу третіх осіб, реалізовані іншим субєктам підприємницької діяльності та використані позивачем під час виконання будівельних робіт на обєкті замовників ТОВ “ІБК “Компаньйон”, ТОВ “ГРЕС”, ТОВ “Санаторий “Полтава-Крим”.

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні докази: копії актів приймання виконаних робіт, видаткових накладних, господарських договорів, виписки банку, копії договору оренди земельної ділянки та державного акта на право постійного користування землею, фотознімки виробничої бази.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції ТОВ“ПВК “Будівельник” з ТОВ “Марадор” здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ “Марадор” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобовязань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобовязань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “Марадор” суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “Марадор”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Крім того, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суд встановив, що на час здійснення спірних операцій та станом на 28 вересня 2011 року ТОВ “Марадор” включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 09вересня 2008 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 травня 2010року №К-13115/10, від 25 травня 2010 року №К-4861/07.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ“ПВК “Будівельник” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ “Марадор”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ Оболонському районі м. Києва від 29 серпня 2011 року №0000042307 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “ПВК “Будівельник” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВК “Будівельник” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 29 серпня 2011 року №0000042307.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВК “Будівельник” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко