Постанова № 21735213, 30.01.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2012 року Справа № 2а-11729/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Пляшкової К.О.,

при секретарі: Бурихіні О.С.,

за участю представників

позивача:ОСОБА_1 (довіреність № 3 від 30.12.2011),

відповідача:ОСОБА_2 (довіреність № 4/10 від 04.01.2012),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2011 № 0000252320/0, -

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01 вересня 2011 року № 0000252320/0, яке винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» грошового зобовязання за основним платежем в сумі 273600,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 68400,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з висновками перевірки, за результатами якої складено акт від 16.08.2011 № 11/35-35707699 позивач не згоден з огляду на таке.

При проведенні перевірки відповідачем не використовувались зазначені у п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документи, а посилання податкової на п.44.6 ст.44 ПК України щодо відсутності документів необґрунтовані, так як з моменту видання наказу про проведення перевірки (04.08.2011) та складання акта перевірки (16.08.2011) вищевказані документи для проведення перевірки не витребовувались.

На час проведення перевірки не доведено вину ОСОБА_3 обвинувальним вироком суду щодо створення фіктивних підприємств, і висновок податкової щодо того, що ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» (посадові особи) не могли здійснювати фінансово-господарську діяльність, а також дії спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань необґрунтовані. Крім того, зазначення в акті перевірки постанови слідчого по кримінальній справі у якості доказів неправомірності формування податкового кредиту, позивач вважає, що цей факт не може прийнятий судом до уваги, так як відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, позивач зазначає, що між ТОВ «Торговий дім «УКР-КИТ» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» укладені договори № 49 від 30.10.2008 та № 44 від 03.10.2008. Згідно цих договорів ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» поставив позивачу згідно видаткових накладних № ПС-29-09-08-04 від 29.09.2008 на суму 1255000,00 грн., № ПС 30-10-08-01 від 30.10.2008 на суму 340037,87 грн., № ПС 30-10-08-05 від 30.10.2008 на суму 46562,13 грн. запасні частини. Первинні документи були складені сторонами зі всіма необхідними реквізитами, згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Підприємство мало всі належним чином оформлені первинні документи, у тому числі і подорожні листи від 29.09.2008 № 050, від 30.10.2008 № 72, товар було отримано та реалізовано контрагентам. Податкові накладні також складено у відповідності із ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, згідно виписок банку за товар були сплачені грошові кошти.

Зазначення в акті перевірки неправомірності віднесення сум до податкового кредиту, як непідтвердженими податковими накладними відповідно до п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» - не свідчить про обґрунтованість висновку ДПІ, оскільки згідно з абзацом 2 підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки податковими накладними. Але на момент перевірки підприємство мало податкові накладні.

Єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною є виписування цієї накладної не платником податку на додану вартість. Інших підстав для визнання податкової накладної фіктивною або недійсною чинні нормативні акти не передбачають. Отримані податкові накладні містили усі реквізити, передбачені нормативними актами, були скріплені печаткою ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт».

Крім того, позивач не згоден з висновком акта перевірки відносно того, що правочини суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 3, 5 ст.203, ст.216, ст.228 ЦК України є нікчемними, оскільки правочини щодо яких є невпевненість відносно їх відповідності інтересам держави і суспільства, є оспорюваними правочинами, а не нікчемними. У свою чергу, договори між ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» та ТОВ «Торговий дім «УКР-КИТ» не визнані недійсними.

На підставі викладеного позивач проси позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19 грудня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві. Крім того, долучив до матеріалів справи додаткові пояснення (а.с.213-216, 232-233), у яких зазначено, що посилання представника відповідача на Інструкцію П-6 є необґрунтованими, оскільки відповідно до п.5.2 договорів № 44 від 03.09.2008 та № 49 від 30.10.2008 приймання товару за кількістю здійснюється згідно супровідної документації. У випадку відхилення фактичної кількості товару приймання товару здійснюється у відповідності з вимогами «Инструкции о порядке приемки продукции ПТН и ТПН по количеству (№ П-6), утвержденной постановлением Госарбитража СССР от 15.06.1965. Приймання поставленого обладнання здійснюється з обов'язковою участю представника продавця. Продавець повідомляється про це шляхом направлення письмового повідомлення факсом, електронною поштою або іншими придатними для сторін засобами звязку. Таким чином, відповідно до умов, укладених договорів між позивачем та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», передбачалося складання актів товару за кількістю тільки за умови відхилення кількості поставленого товару умовами договору (відхилення кількості товару не було), тому посилання відповідача на п.28 Інструкції П-6 є необґрунтованим. Посилання відповідача на обовязок постачальника на підтвердження відповідності товару також є необґрунтованим, товар зазначений в договорах, укладених між позивачем та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» був переданий відповідно до умов договорів, сертифікати якості на товар були наявні, в свою чергу у подальшому сертифікати були передані позивачем ТОВ «Аларіт Пром» разом з товаром.

Щодо посилань представника відповідача на обовязковість наявності товарно-транспортних накладних, представник відповідача зазначив, що відповідно до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568:

подорожній лист первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення їх на підприємство;

дорожній лист документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п.11.1 Правил перевезення, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Пунктом 11.5 Правил перевезення, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувачем (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. Але в даному випадку, перевезення здійснювалося автотранспортом позивача, тому виписувався подорожній лист, а не товарно-транспортна накладна.

Згідно п.14.4 Порядку № 363 рахунок за виконані перевезення підписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у замовника, - тільки дорожніх листів.

Тобто, подорожній лист автомобіля виписується транспортною організацією перевізником або власником транспортного засобу в одному примірнику. Він є обліковим документом обсягів перевезень в тонах, та обліку витраченого пального. Подорожній лист ніколи не залишається у вантажоодержувача, навіть в разі прямого отримання вантажу від транспортної організації чи вантажовідправника подорожній лист залишається у перевізника.

Крім того, представник позивача зазначив, що запит ДПА в Луганській області від 31.05.2011 вих. № 10802/35-200 не відповідає діючому законодавству, а саме п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.73.3 ст.73 ПК України (ДПА просила надати документи фінансово-господарської діяльності підтверджуючі взаємовідносини з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», а відповідно до зазначених норм, податковий орган має право витребовувати копії документів про фінансово-господарську діяльність. Крім того, у запиті не зазначені підстави його направлення.

Також представник позивача зазначив, що ТМЦ, отримані від ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», у подальшому були використані у господарській діяльності підприємства.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.124-128), у яких зазначено, що позивачем до перевірки не було надано документи по взаємовідносинам з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», а також документи, що підтверджують транспортування товарів: товарно-транспортні накладні, дорожні листи та інше.

Згідно бази даних Ленінської МДПІ у м. Луганську директором та засновником, головним бухгалтером ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» є ОСОБА_4 Відповідно протоколу допиту від 08.04.2011 в якості свідка у кримінальній справі, порушеній за ст.205 КК України, ОСОБА_4 повідомив про те, що він у 2008 році, без мети здійснення підприємницької діяльності, на прохання «ОСОБА_6», за грошову винагороду зареєстрував на своє імя ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт». Після здійснення реєстраційних дій статут, реєстраційні документи, свідоцтво платника ПДВ, печатку підприємства він передав «ОСОБА_6». Після реєстрації ОСОБА_4 ніякої господарської діяльності не здійснював, за юридичною адресою підприємство не знаходилось. Згідно отриманої інформації у відношенні ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 КК України.

Постановою прокурора Ленінського району м. Луганська від 26.10.2010 № 02/10/9145-02 порушено карну справу за ст.205 КК України проти ОСОБА_3, яким було створено через підставних осіб ряд підприємств, у тому числі ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт». Кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 знаходиться на розгляді в Ленінському районному суді м. Луганська.

Крім того, представник відповідача зазначив, що ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» не мав законних прав здійснювати фінансово-господарську діяльність, товари не придбавало, тому не міг поставити товари на адресу ТОВ «Торговий дім «УКР-КИТ».

На підставі викладеного представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» (ідентифікаційний код 35707699) (далі ТОВ «ТД «УКР-КИТ») є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 09.02.2008, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 486253 (а.с.13).

ТОВ «ТД «УКР-КИТ» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.02.2008 за № 135, станом на 11.08.2011 перебуває на обліку у Ленінській МДПІ у м. Луганську.

Позивач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 05.03.2008, виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську, індивідуальний податковий номер 357076912368, зареєстрований платником ПДВ (а.с.17).

З 05.08.2011 по 11.08.2011 посадовою особою ДПА в Луганській області на підставі службового посвідчення та відповідно до наказу ДПА в Луганській області № 373 від 04.08.2011, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТД «УКР-КИТ» з питань повноти та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.07.2008 по 31.12.2008 по взаємовідносинам з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», за результатами якої складено акт від 16.08.2011 № 11/35-35707699 (а.с.18-34).

Згідно висновків акта від 16.08.2011 № 11/35-35707699 перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТД «УКР-КИТ»:

- п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2, п.5, п.18 Порядку заповнення податкової накладної № 165 від 30.05.1997, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 481199,00 грн., в тому числі: за липень 2008 року 207599,00 грн., за вересень 2008 року 209167,00 грн., за листопад 2008 року 56673,00 грн., за грудень 2008 року 7760,00 грн.

Висновок акта перевірки від 16.08.2011 № 11/35-35707699 щодо заниження податку на додану вартість вмотивовано віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту суми, сформованої за рахунок укладання нікчемних правочинів при придбанні товарів (робіт, послуг) із контрагентами - ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт».

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ТД «УКР-КИТ» неправомірно задекларовано податковий кредит на загальну суму 481199,00 грн., за рахунок укладення нікчемних правочині по операціям з придбання товарів у ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», які є фіктивними.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 03.03.2011 засновника та директора ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину шляхом створення СГД з метою прикриття незаконної діяльності за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27 ч.1 ст.205 КК України. ОСОБА_5 податкову та іншу звітність ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» не складав та не підписував, а також нікому не доручав це робити. Таким чином, діяльність ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» не відповідає та суперечить вимогам ст.ст.3, 42, 44 ГК України.

По взаємовідносинам з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» позивач на запит від 31.05.2011 № 10802/35-200 документів фінансово-господарської діяльності не надав, що, відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України, свідчить про відсутність таких документів у платника податків на час складання такої звітності.

Крім того, відповідно протоколу допиту від 08.04.2011 в якості свідка ОСОБА_4 директора ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», встановлено, що ОСОБА_4 у 2008 році, без мети здійснення підприємницької діяльності за грошову винагороду зареєстрував на своє імя ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», після реєстрації статут, реєстраційні документи, свідоцтво платника ПДВ, печатку підприємства передав особі «ОСОБА_6». Після реєстрації ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» ОСОБА_4 ніякої господарської діяльності не здійснював, за юридичною адресою підприємство ніколи не знаходилось.

Накладні, податкові накладні не можуть бути відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «ТД «УКР-КИТ» у звязку з тим, що вони не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт».

Проведеною перевіркою встановлено укладення нікчемних правочинів, без мети настання реальних наслідків по операціям з придбання товарів від ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт». Враховуючи те, що ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» не мали законних прав здійснювати фінансово-господарську діяльність, товари не придбавали, той не могли поставити товари на адресу ТОВ «ТД «УКР-КИТ».

На підставі акта перевірки 16.08.2011 № 11/35-35707699 Ленінською МДПІ у м. Луганську згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно абз.1 до п.123.1 ст.123 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 0000252320/0 від 01.09.2011 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 342000,00 грн., у тому числі 273600,00 грн. за основним платежем, 68400,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.35).

Розглянувши адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінивши обґрунтованість заперечень відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно із ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абз.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

З розрахунку штрафної санкції до податкового повідомлення-рішення № 0000252320/0 від 01.09.2011 вбачається, що грошове зобовязання за платежем «податок на додану вартість» збільшено ТОВ «ТД «УКР-КИТ» за період: вересень 2008 року, листопад 2008 року, грудень 2008 року, по операціях з придбання товарів від ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт». Грошове зобовязання по операціях з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ТОВ «ТД «УКР-КИТ» Ленінською МДПІ не збільшувалося та відповідне податкове повідомлення-рішення не приймалося.

Оскільки відповідачем податкове повідомлення-рішення по взаємовідносинах з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» відповідачем позивачу не виносилось, суд вважає за необхідне розглянути адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, вивчивши ти дослідивши господарську діяльність ТОВ «ТД «УКР-КИТ» саме з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт».

Під час судового розгляду справи судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що між ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» та ТОВ «ТД «УКР-КИТ» укладено договори купівлі-продажу № 44 від 03.09.2008 та № 49 від 30.10.2008, згідно яких ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» реалізувало ТОВ «ТД «УКР-КИТ» товарно-матеріальні цінності (запчастини) на суму 1255000,00 грн. та 386600,00 грн. (а.с.42-44, 55-57).

Операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформлені:

- податковими накладними: № ПСП-29-09-07 від 29.09.2008 на загальну суму 1255000,00 грн., № ПСП-30-10-07 від 30.10.2008 на загальну суму 46562,13 грн., № ПСП-30-10-01 на загальну суму 340037,87 грн. (а.с.49-51, 61, 63);

- видатковими накладними: № ПС-29-09-08-04 від 29.09.2008 на загальну суму 1255000,00 грн., № ПС-30-10-08-05 від 30.10.2008 на загальну суму 46562,13 грн., № ПС 30-10-08-01 від 30.10.2008 на загальну суму 340037,87 грн. (а.с.52-53, 62, 64);

- виписками з банку про рух коштів на розрахунковому рахунку ТОВ «ТД «УКР-КИТ» (а.с.65-74).

Усі вищевказані податкові накладні включені ТОВ «ТД «УКР-КИТ» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (а.с.200-207).

Операції з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» включені ТОВ «ТД «УКР-КИТ» до оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (а.с.111-123).

Крім того, у судовому засіданні представник позивача повідомив суду, що перевезення ТМЦ, придбаних у ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» здійснювалося безпосередньо ТОВ «ТД «УКР-КИТ», на підтвердження чого до матеріалів справи представником позивача приєднано копії подорожніх листів, договір оренди автомобіля № 30 від 01.08.2008, додаткову угоду № 1 до договору оренди автомобіля від 02.08.2008, акт приймання-передавання транспортного засобу (а.с.75-76, 217-222).

Також представником позивача до матеріалів справи приєднано документи, що підтверджують факт використання ТОВ «ТД «УКР-КИТ» товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», в межах господарської діяльності, а саме: договір № 33 від 11.07.2008 разом зі специфікаціями, угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 53 від 30.09.2008 та № 56 від 31.10.2008, податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, видаткові накладні, рахунки-фактури (а.с.83-108).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем документально підтверджено реальність господарських операцій між ТОВ «ТД «УКР-КИТ» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», а відтак позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Що стосується посилань представника відповідача на те, що позивачем до перевірки вказані документи не надані, а відповідно і суд не має брати їх до уваги, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2011 за № 10802/35-200 ДПА в Луганській області направлено ТОВ «ТД «УКР-КИТ» запит про подання до податкового органу документів фінансово-господарської діяльності, що підтверджують взаємовідносини з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» за період з 01.09.2008 по 01.05.2010 (а.с.167).

На вищезазначений запит ТОВ «ТД «УКР-КИТ» листом № 20 від 16.06.2011 повідомило ДПА в Луганській області, що відповідно протоколу виїмки від 22.11.2010 документи ТОВ «ТД «УКР-КИТ» по господарській діяльності з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» були вилучені, тому немає можливості надати їх на запит від 31.05.2011 за № 10802/35-200 (а.с.164).

Оглядом наказу про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки від 04.08.2011 № 373 встановлено, що такий наказ прийнято на підставі п.п.20.1.4 п.20.4 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України, тобто у звязку із отриманням постанови слідчого, винесену ним відповідно до закону у кримінальній справі, що перебуває у його провадженні, про призначення перевірки (а.с.162).

У наказі не зазначено, що підставою для проведення перевірки стало ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обовязків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України).

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що оскільки ДПА в Луганській області було призначено проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, на думку суду, податковий орган саме після винесення відповідного наказу мав надіслати ТОВ «ТД «УКР-КИТ» запит про надання копій документів, визначених у п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, оскільки документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі саме цих документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, як це передбачено п.79.1 ст.79 ПК України.

Також, суд зазначає, що у разі ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обовязків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, Податковим кодексом України надано право податковому органу проводити документальну позапланову виїзну перевірку, а не документальну невиїзну перевірку.

З урахуванням вищевикладеного, а також того, що ДПА в Луганській області проведено перевірку ТОВ «ТД «УКР-КИТ» без дотримання порядку, встановленого Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне прийняти від ТОВ «ТД «УКР-КИТ» документи фінансово-господарської діяльності, що підтверджують взаємовідносини з ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» як належні та допустимі докази реальності господарських операцій між ТОВ «ТД «УКР-КИТ» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт».

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів між ТОВ «ТД «УКР-КИТ» та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в ст.228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З розяснень, викладених в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги ч.1 та ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до ст.228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. В даному випадку, виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами. Тобто, має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст.228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкових повідомлень-рішень.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Суд, з урахуванням приписів ч.4 ст.70 КАС України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень ст.ст.207 та 208, 250 ГК України, ст.ст.203, 228 ЦК України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Що стосується посилань представника відповідача на протокол допиту ОСОБА_4 від 08.04.2011 директора ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» та протокол допиту ОСОБА_3 від 09.10.2010 (а.с.176-179, 186-189), суд зазначає таке.

Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

На час розгляду адміністративної справи обвинувальний вирок суду по відношенню ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не постановлений.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що вищевказані протоколи допитів є доказами у кримінальній справі та відповідну оцінку яким має бути надано судом за результатами розгляду по суті вказаної кримінальної справи. Тобто, станом на час проведення перевірки відповідним судом не надано оцінку протоколам допитів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а отже, на думку суду, податковий орган не мав права в акті перевірки посилатися на вказані протоколи, як на належні та допустимі докази, що свідчать про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Що стосується посилань відповідача на те, що податкові накладні, отримані від ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт», суд оцінює їх критично з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Оглядом договорів купівлі-продажу, укладених між ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» та ТОВ «ТД «УКР-КИТ», податкових накладних встановлено, що від імені ПП «Пересвіт-Сервіс-Продукт» вказані документи підписано ОСОБА_4.

Податковим органом при проведенні перевірки питання підписання чи не підписання ОСОБА_4 податкових накладних не досліджувалися, почеркознавчі експертизи не проводились. Висновок акта перевірки ґрунтується тільки на протоколі допиту ОСОБА_4 при проведенні досудового слідства, який, як вже зазначено вище, не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки цьому доказу ще не надано належної оцінки судом при розгляді кримінальної справи по суті.

Інших доказів представником відповідача суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що твердження представника відповідача про те, що вказані документи підписані не ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Що стосується посилань представника відповідача на те, що факт перевезення ТМЦ від продавця покупцю не підтверджений належними доказами товарно-транспортними накладними, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що оскільки перевезення ТМЦ здійснювалося транспортом ТОВ «ТД «УКР-КИТ» (покупець), позивач не мав виписувати товарно-транспортні накладні.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідачем жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку з боку ТОВ «ТД «УКР-КИТ» не доведено. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення позивачу сум грошових зобовязань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 01.09.2011 № 0000252320/0.

Безпідставність збільшення позивачу грошових зобовязань з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 01.09.2011 № 0000252320/0.

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 30 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 06 лютого 2012 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2011 № 0000252320/0, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.09.2011 № 0000252320/0, винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 342000,00 грн. (триста сорок дві тисячі), з яких: за основним платежем 273600,00 грн.(двісті сімдесят три тисячі шістсот гривень), за штрафними (фінансовими) санкціями 68400,00 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста гривень).

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКР-КИТ» (місцезнаходження: 91047, м. Луганськ, вул. Краснодонська, 5-в, ідентифікаційний код 35707699) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень двадцять три копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 06 лютого 2012 року.

СуддяК.О. Пляшкова